другий канадець полетів

канадійців у родині побільшало: учора наймолодший брат з дружиною відлетіли до монреаля, через п'ять років після середнього брата.

поки що розташувалися в монреалі. але мешкати планують в торонто. побачимо, як воно все буде.

тим часом ми з миленькою ще чекаємо на візи.

еміграція до квебека — недешеве задоволення

собі на згадку та іншим для інформації: квебецький іміграційний процес — доволі дороге задоволення, якщо лишень ви не якийсь там сирійський біженець… для прикладу ось наші лише офіційні витрати на розгляд документів (долари канадські):

• 2011 — $851,-- за розгляд заявки міністерством іміграції квебека (це за родину: 2 дорослих, 2 дітей, за старими розцінками);
• 2013 — ₴1’760,-- за екзамени tefaq з французької мови (2 сертифікати, необхідно було дослати для іміграційного досьє);
• 2013 — ₴1’550,-- за екзамен ielts з англійської мови (1 сертифікат, так само додав до досьє);
• 2014 — $162,-- додатково за розгляд заявки в зв’язку з народженням 3-ї дитини (вже за новими розцінками, за розгляд заявки; поточні тарифи ще на $2 вищі);
• 2015 — $1’550,-- за розгляд документів федеральним урядом канади (2 дорослих, 3 дітей);

майбутні обов’язкові витрати (без урахування варстості власне переїзду — тобто лише за «документальні» етапи):

• 2016 — $980,-- ще знадобиться заплатити власне за візи для постійного проживання;
• 2016 — ₴26’090,-- за медкомісію (обов’язкова процедура).

ці витрати не враховують такого:

• приблизно ₴40 тис. за вивчення французької мови (наприклад, хороші курси bonjour français зараз вартують 1000 грн за місяць, хороший результат можна отримати за 1-2 роки навчання без перерв);
• приблизно ₴3’000,-- в сумі за нотаріальне завірення та переклади необхідних документів і різні довідки;
• приблизно ₴2’000,-- за відправку документів за кордон кур’єрською поштою (можна зекономити, якщо користуватися укрпоштою, але я віддав перевагу надійності та швидкості dhl).

дорого? можна, напевно, розглянути альтернативний варіант: отримати сирійське громадянство, і просто поперти через середземне море, через кілька(надцять) кордонів туди, де пасовища зеленіші.

тож наступного разу, коли почуєте, як хтось закидає українським емігрантам, мовляв, «убєжалі ат праблєм, паєхалі на всьо ґатоває!» — пригадайте цей допис, складіть докупи необхідні витрати, додайте до цього зусилля, потрібні на те, аби вивчити бодай одну іноземну мову до «розмовного» рівня — посміхніться і проігноруйте дурня.

страх, невпевненість, сумнів

зліпилося докупи кілька подій. мілєчка почала ходити в садочок: лише на пів дня, та ще й разом з однолітком микиткою (малечою мовою — нінí), їй подобається. тимошко на осінні канікули захворів, і перший учбовий тиждень після канікул також провів удома. за ним захворіла й мілєчка.

бабуся (моя мама) дуже багато нам допомагає і, зокрема, частенько просить привезти діточок погостювати; це наче й недалеко (7 км, 10 хв. автівкою) — але для діток все-одно пригода: інша квартира, інший порядок, по-іншому дідусь із бабусею годують, і є телевізор… три. час від часу дітки залюбки лишаються в гостях на кілька днів.

зона дискомфорту

кілька інтенсивних задач на роботі, більше уваги вивченню французької, зміна розкладу на курсах в дружини, початок шкільного року в синочка… якесь підвищене емоційне навантаження.

мій дім — моя фортеця? для мене своя маленька родина — це зона емоційного комфорту. принаймні теоретично. тому що на практиці… як можна сьогодні обіймати й пестити людину, котра завтра може в черговому нападі роздратування дорікати тобі за якусь — на твій погляд — дрібницю?

початок великої депресії

чую, що невпинно наближається сабж… мова не про масштаб держави (потроху стає байдуже до того масштабу), а про особистий депресняк.

як завжди — раптово. і як часто це буває, каталізатором стала чудова, ба навіть фантастична новина: після серії співбесід в канадському офісі «рідного» dhl та в кількох інших компаніях, братик отримав пропозицію від…

реєстрація авто за 16 хвилин

братик у торонто нещодавно отримав нову водійську посвідку, і вже придбав автівку. пише:

цитата: мене зрозуміють тільки водії — я прибіг в service ontario сьогодні за 20 хв. до закриття, тобто десь в 18:40. в 18:56 я вийшов звідти із новенькими номерами, і повністю зареєстрованою машиною. причому машина була в цей час під будинком колишньої власниці, в мене були тільки папери.

от так. коли державі потрібен порядок в країні — починають і закінчують не красивими словами про «україну для людей» на бігбордах, а порядком в державних установах.

нє кікєта!

учора ввечері тихо відсвяткували день народження мільчуні: донечці виповнилося два. вдяглася в нове платтячко, що приїхало до нагоди зі швеції — страшенно любить вбиратися в нове і яскраве! — і сумлінно намагалася задмухати свічечку «2» на тортику. татко й тимошко допомогли.

бабушка (саме так, бо в нас є бабушка й бабуся, міля називає їх бабука й бубука) жартома дражнить малечу:

бабушка: а что ж это у нас за конфетка такая?
міля: я нє кікєта! я міка лєв.

ну чи ж не кумедне маля́? бабуся навчила її, що за гороскопом вона — лев, і їй сподобалося.

невеличка автомобільна катастрофа

учора була черга мілєчки лякати батьків: каталася на маленькій машинці (навіть без педалей — сидиш і відштовхуєшся ногами) під наглядом миленької, і зуміла впасти вперед, обличчям на асфальт… гуля на лобі, досить глибокі подряпини на носику та переніссі. кров.

ми з тимком у цей час ходили до крамниці — одразу ж побігли на місце події: плачу вже не було, наші дівчатка прямували додому, щоби промити подряпини. відправивши тимошка додому самостійно митися й вкладатися спати (20:57), самі стрибнули в машинку і поїхали вже добре знайомою дорогою — до травмпункта в охмадиті.

різне з життєвого

мої рідненькі повернулися з грецьких берегів середземномор’я: дітки відпочили, миленька замучилася, всі засмаглі, — і я спокійний.

в кожного з них свої маленькі досягнення. тимошко навчився по-справжньому плавати: пірнати не боявся, бо ще немовлям ми, купаючи його у ванні, привчали затримувать дихання. з мільчунею ми вже так (чомусь) не чинили — тож вона не вміє пірнати й не любить бути під душем, і взагалі обережна з водою, але й вона переборола свій острах і з великим задоволенням купалася в морі. ну й миленька зрозуміла, що навіть на відпочинок треба їздити разом, зі мною =)

генеральна репетиція

два вихідних дня видалися трішечки аж надто насиченими, як на мій смак. втім, всі події були важливі, тож годі нарікати. в суботу «працював таксистом» — катав братика містом: останні приготування перед відльотом: в супермаркет за валізою, до батьків на гостину, ще раз в гості, а пізно увечері — додому. ну, а вранці в неділю — до «борисполя».

квитки standby з відкритою датою, тож полетіти можна лише за наявності вільних місць. і учора їх не було. братик жартував, що проводить генеральну репетицію відльоту, — але дружина наполягла, що треба їхати, і, як часто це трапляється в жінок, мала рацію. принаймні певною мірою.

новий етап у житті

не мій текст, не моя подія — але вони позначають якийсь новий етап і у моєму житті: брат від’їжджає до канади. мушу залишити собі у щоденнику на згадку:

dear colleagues and friends,

i want to bid farewell to you all and inform you that today i am leaving my position at dhl express ukraine to pursue other career opportunities overseas. as a number of you already know i am moving to canada (toronto, on) for permanent residence.

believe me it was never going to be an easy decision and it surely did not come to me overnight (as our tdi products destined for eu do...). albert einstein once said - “knowledge is experience; everything else is information”. i guess at some point i have decided to gain a new experience and to challenge myself in entirely different environment and see where it will lead me… and as soon as the decision was taken, just like our ceo ken allen says, there ’was no mountain high enough’…

i want you all to know that i am leaving here with mixed feelings. excited about new life and career opportunities ahead and sad to be leaving such a great team, company and country. i have enjoyed my tenure here and i appreciate having had the opportunity to work with all of you. thank you very much for the support, guidance, and encouragement you have provided me during my time at dhl express ukraine.

this is not a goodbye, only “à toute à l'heure” or “see you later”.

за братика тримаю кулачки.

відправив родину на відпочинок

десь тут я вже нарікав, що для геймера, звиклого до клавіатури й мишки, революційна розкладка кнопок-джойстиків sony psp більше нагадує милиці, а затиснені в прокрустове ложе обмежень такого інтерфейсу забавки надзвичайно дратують…

але не всі, як виявилося. приміром, демка warhammer 40k squad command сподобалася — дуже пристойна (в сенсі іграбельна і атмосферна) покрокова тактика, яку я би залюбки «покрутив» на ноутбуці в повній версії. на жаль, вона лише для psp та nintendo ds =/ і, на диво, керування джойстиком та d-pad’ом в такому жанрі — не надто дратує.

малеча говорить

щойно миленька приносить мільчуню з ванної кімнати:

— мільчуня, як звуть татка?
— тата пакатан!

де вона цього навчилася? і хто такий… пакатан?! час навчити вимовляти «тівасік», мабуть.

іще: родина двомовна, і попотя намагалася називати мене «папа», на що отримувала моє напів-автоматичне «я не папа, я тато». тепер дивиться мультфільми про свинку пєппу французською мовою, де є один з персонажів пáпа кошóн, — і автоматично транслює це в «тата касон» =)

мандрівка вихідного дня: переяслав-хмельницький

позаминулих вихідних — якраз 9 травня, — повіз родину до переяслав-хмельницького музею архітектури просто неба — точніше в музеї народної архітектури та побуту середньої наддніпрянщини (мапа маршруту). поїхали на запрошення друзів, за що їм дяка — самі навряд чи вибралися б із побутових кучугур.

парк-музей дуже нагадує київський пирогів чи шевченківський гай у львові: доглянуті подвір’я з селянськими будиночками, млинами, церквами тощо… втім, на території є ще кілька невеличких тематичних будинків-музеїв: музей хліба, поштова станція, музей транспорту… є навіть невеличкий майданчик зі старою сільськогосподарською технікою, серед котрої — стара дерев’яна молотилка поруч із мобільним паровим двигуном (фото), кілька поіржавілих, але ще цікавих вантажівочок початку століття.

спеціаліст з дитячої психології

сьогодні вранці балакаємо з тимофійком дорогою до школи, розпитую про враження від першого навчального дня (учора) після тривалої хвороби.

— як тебе зустріли однокласники, чи сумували за тобою?
— та ні, — каже спокійно, без тіні смутку чи образи, — це ж діти.
— …
— діти тільки кажуть, що сумують, коли їм більше нема що сказати…
— о_О
— я знаю. я добре розуміюся на дітях, бо я ж і сам ще дитина.

самостійний школярик

про родинне… учора тимошко вперше самостійно прийшов зі школи додому. самому сподобалося — сказав, що тепер не треба його зустрічати =)

це, звісно, не така вже визначна подія в світовому масштабі — але якийсь етап у житті родини, і за кільканадцять років буде цікаво пригадувать ось такі дрібнички разом, переглядаючи разом фотоальбоми і вітаючи одне одного з новим роком.

школярик і уроки миру

ну от, маємо ще один визначний день в родинному календарі: сьогодні тимофійко став школяриком. а наче ще зовсім нещодавно був таким малесеньким малятком, як оце зараз мілєчка… час летить.

не пройшов день і без курйозу: зустрівши перчика після школи, ми з миленькою, звісно, почали розпитувать його про враження, пригадуючи свої найперші «дні знань»…

тато: тимошко, а у вас був сьогодні урок миру?
тимофійко: ні… я сьогодні ні з ким не бився.

ми з миленькою сміємося: о так, для любителів побитися, як перчуня, все-таки варто було провести такий урок в перший день =)

чорнобиль. особисті спогади

нині — річниця аварії на чорнобильській аес. минуло… 24 роки. подумалося, що близько половини українських блогерів, а може й більше (усі у віці до 26-27 років) не мають особистих спогадів, пов’язаних з тим дивним 1986-м — для них це лише тег «чаес», що час від часу ще звучить на тб.

я вже майже нічого не пам’ятаю. мені було десять — школяр, третьокласник. у пам’яті постають лише окремі клаптики: стривожено-стримані повідомлення в телевізорі, непевні перемови дорослих, чутки про розпилення якихось хімікатів над києвом і прохання не виходити з дому уночі.
пам’ятаю, що паніки не було — для цього ж потрібно, щоби інформація розповсюджувалася якось швидше, ніж від сусіда до сусіда, а головним джерелом інформації був телевізор … ми, діти, залишалися безтурботними — але довкола відчувалася напружена тривожність, особливо восени, коли стримувати інформаційну блокаду влада вже не могла, і по телебаченню почали показувати сюжети про те, що насправді трапилося в прип’яті.

донечка вже сама стоїть

не пройшло і двох тижнів з моменту, коли маленька міля навчилася самостійно сідати — а вона вже сама спинається на ніжки, тримаючись за що-небудь, і досить впевнено стоїть, радіючи своїй справності й посміхаючись на увесь світ =)

насправді вперше мілєчка почала вставати — спершу на колінка — у день виборів, ще тиждень тому (16 січня), тож у неї був час потренуватися для сьогодняшньої фотосесії.

дітки й справді дуже швидко ростуть, змінюються, вчаться нового в цьому віці. якщо раніше доця сприймала маму лише як цицю, навпомацки — то тепер вже завважує, коли миленька виходить з кімнати, і в залежності від настрою може розплакатися. а може спокійно продовжити гратися — якщо вона сита, настрій хороший і є щось цікаве поруч. вчиться говорити: смокче молочко в ліжечку перед сном, а тоді повернеться і щось гугукає до татка, ще й відтворюючи якісь інтонації голосом. раніше навчилася і навіть полюбила пити водичку з маленької блакитної китайської чашечки — а згодом навчилася відмовлятися від води, стуляючи губки і активно відпльовуючись, якщо вода таки потрапить до ротика попри її волю =)

смішна маленька дівчинка.

p.s. от мені цікаво, чи «доживе» цей щоденник до того часу, коли його читатимуть мої діти? тимко вже досліджує інтернет — щоправда, наразі його цікавлять лише флеш-забавки, особливо перегони — такі як от кумедні big pixel racing.