співставив дещо у часі…

я завжди посміювався тихенько у вуса, коли на володимира парасюка молилися, як чи не на головного героя майдану 2013/14 та основну загрозу януковичу, — але лише посміювався…

…а сьогодні зненацька я співставляю в часі:

а) заклики парасюка йти на адміністрацію президента з
б) явною підготовкою силовиків до такого наступу в лютому 2014,

а також останні, «маріїнські»

а) заклики парасюка припинити домовлятися і вжарить по ворогові з
б) завчасу заготовленою темою «украіна пєрвай нарушила мінскіє даґаварьоннасті!»

і хочеш чи не хочеш роблю певні висновки:

1) або пан парасюк має iq на рівні орангутанга в зоопарку, і несвідомо щоразу підбурює українців до дій, котрі будуть на руку кремлю,

2) або пан парасюк робить це свідомо?!

я не хочу показувать пальцем і називати когось зрадником — але не можу позбуться деяких думок, розумієте? спостерігатиму далі.

p.s. навіяно розгоном по соціалочках ось цього емоційного, але змістовно пустого допису в.парасюка у facebook.

білінгвізм — загроза державному суверенітету україни

російськомовним патріотам україни, а надто тим, хто підтримує ініціативи надання рос. мові якогось особливого статусу порівняно до інших мов національних меншин в україні, присвячується.

цитата | «Немає сумніву в тому, що володіння двома або кількома мовами збагачує людину додатковими знаннями інших культур і можливістю вільного спілкування з іноземцями. Кожна національна спільнота потребує білінґвів як посередників між своєю і чужою культурами. Але коли білінґвізм набуває тотального поширення, він несе національній спільноті загрозу руйнації основ її духовної своєрідності» (лариса масенко, «мова і політика»).

читаємо далі:

цитата | «Масовий, або тотальний, білінґвізм — явище, принципово відмінне від індивідуальної двомовності. Його спричиняє, як правило, колоніальна залежність країни. У підневільних умовах залежна мовна спільнота змушена вивчити, крім рідної, ще одну мову і використовувати її для спілкування у визначених обставинах. Якщо друга мова поступово переймає всі функції рідної, виникає небезпека зникнення рідної мови і перетворення двомовців на одномовців» (лариса масенко, «мова і політика»).

ви хіба не відчуваєте цієї небезпеки, панове? далі:

цитата | «Абсолютна більшість зарубіжних соціолінґвістів трактує явище масової двомовності, що переживає певна національна спільнота, як перехідний етап в асиміляційному процесі витіснення однієї мови іншою» (лариса масенко, «мова і політика»).

навіть зараз ще не відчуваєте?

про самооцінку

в роздягальні спортивного центру стоять побутові ваги, щоби любителі спорту мали змогу спостерігати живий результат своїх зусиль.

чудова ініціатива, міркую я собі й кілька днів поспіль стаю на ваги. протягом тижня серце радіє: 77,3 кг; 77,1 кг, 69,8 кг… все-таки який я молодець! потім в якийсь день зненацька 77,3 кг. на голодний шлунок, після басейну. гхм, міркую, певно, ваги вибрикують.

от вам короткий, але, нмсд, досить ємний опис того, як працює людська самооцінка. і водночас — підказка власникам спортивних клубів та інструкторам секцій фітнесу.

сьогодні соромишся рідної мови…

придумалося в контексті та на продовження допису про мову як найкращий символ єдності:

сьогодні не маєш власної мови — завтра не матимеш власної думки.

сьогодні говориш чужою мовою — завтра співатимеш чужої пісні.

сьогодні соромишся рідної мови — завтра соромитимешся рідної мами.

попри мовний індиферентизм євромайдану, я все-таки переконаний…що говорячи російською, кожен з нас ллє воду на самі знаєте чий млин. а вода, як відомо, камінь точить.

інтелектуали з легким нальотом… чогось гидотного

цитата, і досить довга, вибачайте:

цитата: «Манцов: От фрейдизма, пожалуй, дистанцируемся. Все равно у нас мало кто понимает, что это такое. Полагают, фрейдизм это Эдипов комплекс и только. Наши идиоты обзывают „фрейдизмом“ все, что им не нравится.

На самом деле «Пианистка» — картина христианская. Причем христианство это не лубочное, не в духе «уси-муси-пуси», как у нас любят; не «ласковое», но подлинное, аутентичное. В Главе 10 Евангелия от Матфея Иисус Христос прямо говорит:

„Я пришел разделить человека с отцом его, и дочь с матерью ее, и невестку со свекровью ее. И враги человеку - домашние его (Мф 10:35-36)“.

Вот про что эта картина!

В „Портрете…“ героиня призывает некоего мента, а в „Пианистке“ - некоего пианиста-хоккеиста, но цель одна и та же: разорвать пуповину, состояться в качестве суверенной личности» (читати повністю)

гхм. можливо, «іхні ідіоти» справді обзивають „фрейдизмом“ все, що їм не подобається… але так само легко їхні інтелектуали називатью „ідіотами“ всіх, хто не подобається їм, а ще тулять тег „християнство“ до всього, що подобається — навіть якщо християнством там і не пахло.

хоча загалом стаття-дискусія про фільм «піаністка» цікава, — проте, як (майже) завше і (майже) все росіянське, з «легким нальотом»… чогось гидотного.

оптимізму псто

сьогодні вранці побачив рекламу nokia asha над узбіччям… вирвалося:

nokia asha, — пабєда будіт наша!

безкоштовний слоган для microsoft — і ще скажіть, що не підходить? а ну і що, що ця їхня «аша» не на вікнах™ =) в тенетах підсумовують ситуацію з продажею телефонного бізнесу nokia в microsoft:

цитата* «This means Nokia as a phone brand is effectively dead»

речі з історією

віртуальний сусіда злий викладач питається в читачів щоденника:

цитата: як ви ставитеся до придбання потриманих речей? (звідси)

гхм, задумався.

речі, що були в ужитку — речі з історією… особливо книжки: люблю, обожнюю книжки, що помандрували перш ніж потрапити до мене.

щоправда, з гаджетами складніше. я досить чутливий до естетичної складової життя: є речі, якими я не користуватимусь, якщо вони мені не подобаються, і байдуже, нові вони чи б/у. персональні гаджети потрапляють якраз в цю категорію: приміром, якщо ноутбук чи смартфон мені подобаються дизайном та «красою» інженерної реалізації, можу придбати б/у, якщо не подобаються — не придбаю ні за що.

український народ — як дірка від бублика?

знайшов один старий допис у гуглоплюсах… перепублікую. але спершу — затравочка від zariziaka:

цитата: «кажуть, що це прапор козаків 1649 року, що зберігається в стокгольмі. думаю, він більш точно відображає нашу сутність, ніж жб стяг. україна — це чорний квадрат, чорна діра, за яку борються білі і червоні (пекельні) сили» (звідси)

тепер власне моя думка з того приводу:

цитата: «я от собі міркую, що український народ на цьому прапорі символізував би… отой трикутний виріз. по-перше, тому що це щось нематеріальне, неіснуюче — як дірка бублика, що чудово відображає віртуальне (не)існування укр. народу сьогодні: він наче і є, але як почнеш шукать — виявляється, що існує він лише в дискурсі, віртуально. по-друге, тому що цей виріз наче вічно прямує до своєї україни, не розуміючи як слід, що це таке (чорний квадрат?!) — але так само вічно відрізаний від цієї над-ідеї білими, червоними… та власним не-існуванням: навіть знайшовши ту чорну україну, неіснуючий виріз просто її виїсть і весь бублик перетвориться на одну дірку. вибачайте, що так сумно. асоціація, куди ж її подіти»

десь так.

мабуть, це таки релігія

рідні та товариші знають про мою «любов» до продуктів microsoft та apple, і час від часу жартують на цю тему. нові знайомі, дізнавшись про ці теплі почуття (навіть попри те, що я ніколи не мав це за релігію і давно перестав навіть просто пропонувати альтернативи), запитують — чому?

складне питання. на яке в мене немає готової відповіді.

щодо apple, в доброму гуморі можу віджартуватися, буцім готовий придбати iphone, щойно вийде модель на дві sim-карти і з android, а macbook’и дешевші у dell. а от з microsoft трішки складніше…

блискуча африка

учора під час заняття з французької наш викладач — приємний і ввічливий темношкірий молодик з африканським походженням і європейською освітою, — вчергове захопився своєю улюбленою темою: образ африки як відсталого в усіх сенсах континенту мовляв, дуже застарілий і сьогодні штучно підтримується західними змі, тому що це комусь вигідно…

зокрема цього разу мова йшла про те, що з більш як п’ятдесяти африканських країн лише десяток залишаються проблемними, а решта, мовляв, інтенсивно розвиваються… от, приміром, камерун, де життя за багатьма параметрами краще, ніж в європі (думаємо про україну): і фрукти там завжди доступні й свіжі (більше 14 годин на прилавку — на корм тваринам), і громадяни отримують по дві зарплатні (одна — державна «нафтогазова» з 18 років, друга — за місцем роботи), і українка, що зі страхом виїхала туди за чоловіком-камерунцем, тепер директор банку і здає три квартири в києві…

рай майбутнього

знайшлося в сусідній стрічці на гуглоплюсах:

цитата: «приятель в европе проводит минимум шесть месяцев, но тут его разобрало — он честно не мог понять, как такие восхитительные красавицы не продают себя (если могут). а им это даже в голову не приходит. другая жизнь. другие правила. и есть ощущение, что эти правила более человечные: тебе не приходится идти на компромиссы с самой собой, ты живешь своей жизнью, а не в придуманном мире, где китайские тряпки за 3000 евро стоят того, чтобы ради них стать чьей-то тенью» (звідси)

так. але… будь-який рай має свою ціну. рай майбутнього не потребує чоловіків: емансипована жінка є самодостатньою. а от самодостатній чоловік — це міф. тому чоловік повинен зникнути.

шкода, але так.

сорок два

вчергове читаю (або чую від когось) цю цитату з адамса про відповідь на одвічне питання життя, всесвіту і взагалі… і, на диво, ще не стрічав людини, котра могла б мені пояснити її =) люди вважають, що метою адамса був якраз той мікро-катарсис, до котрого веде очікування якогось справді всеохоплюючого одкровення…

до речі, перекладач українською теж, очевидно, не зрозумів простого натяку адамса, раз переклав цю відповідь «сорок два», а не 42. нехай то залишиться на його совісті =)

p.s. я не претендую на знання абсолютної відповіді. але мені здається, що я здогадався, на що натякав адамс, і це дуже, дуже просто… до того, як здогадатися, я теж шукав у двох цифрах чогось складного.

успіх? кар’єра?

трапилося на очі щойно…

цитата: «ось більшості з нас […] насаджують мрію — досягнути успіху, побудувати кар'єру. а що якщо уявити на мить, що помремо ми не в глибокій-глибокій старості, а в 40 чи 50? а що, якщо вам вже зараз 30? у вас фактично лишилось 10 років — ви потратите їх на те, щоб будувати кар'єру і досягати успіху?» (звідси)

поки думаєте над цим, ось вам музичне відео до теми: gotye, «somebody that i used to know».


p.s. 258 мільйонів переглядів на youtube… далеко не найпопулярніший музичний кліп там =)

від перестановки доданків…

колись, як і більшість моїх однолітків, я з величезним задоволенням переглядав перші три серії «зоряних воєн». коли пізніше вийшли три серії пріквела… мені вони зовсім не сподобалися, і я з легкою іронією дорослого поглядав на синочка, котрий був від них у захваті.

нагромадження персонажів та сюжетних «хвостиків», загальна інфантильність основної сюжетної лінії на потенційно складному політичному тлі, надмірне захоплення екшном та доволі нереалістичними, майже веселими батальними сценами? я вважав це фейлом.

і, здається, я жодного разу не задумався, чи могли ці три серії бути навмисно знятими в такім ключі?

навіщо вам телебачення?

у зв’язку з випадково прочитаним дописом у блогах itc маю невеличке питання до тих відвідувачів, котрі ні-ні та й зазирнуть сюди (1’896 уніків за місяць): а навіщо вам телебачення?

себто, що такого необхідного або цікавого ви отримуєте з телеефіру, від чого не можна відмовитися, і за що варто було би платити?

будь-ласка, не перераховуйте конкретні передачі та канали, котрі ви дивитися. спробуйте вдуматися і пояснити, що там є такого, що не можна (або значно складніше) отримати іншим шляхом?

про толерантність

у великій квартирі живуть, крім іншого, ще два коти. точніше, старша кішка й молодий кіт. обидва — гарні й лагідні створіння, наділені кожен своїм, хитрим котячим розумом, зі своїми звичками. дві особистості.

адже ж ми, люди, схильні подумки підсвідомо наділяти ознаками особистості, більш чи менш складною свідомістю практично всих живих істот, а надто тих, з котрими спілкуємося вербально чи невербально. ба навіть рослини. спостерігали ж бо, як бабусі на вулиці звертаються до своїх песиків? дехто розмовляє з кактусами на балконі.

так от, ці приємні котики часом доводять до сказу. час від часу якийсь гормональний сплеск — попри проведені превентивні операції, — змушує одного з них гасати квартирою, злітаючи по стінах на найвищу шафу з найбільшою кількістю дрібних і скляних предметів, а іншу — заховатися під ліжком і розпочати весняний концерт потужністю стопіцот децибел. все це обов’язково відбувається не вранці, не вдень — а саме в той момент, коли ти вклався в ліжечко, начитався, стулив повіки й фактично вже почав перегляд першого сну.

приваблива жінка 13 років?

японці дивні. надто дивні, щоби я міг повною мірою описати свої враження. тому пробую розбивати цю проблему на маленькі шматочки.

жіночі персонажі в аніме… візуально мають вік або дівчинки (8..13 років?), або старезного бабиська (80+). за необхідності ввести героїню середнього віку, вона зображається як дівчисько — а її старший вік візуально передається трьома елементами:

• розміром грудей;
• зростом;
• змістом реплік.

старше покоління інженерної інтелігенції

ось тут, прошу, почитайте (першу частину — другий і третій абзаци) і полюбуйтесь на те, як зазвичай представники старшого покоління «інженерної інтелігенції» сприймають пересічного (а отже, молодшого на 10-20 років) користувача тенет:

цитата. «доморощенная псевдоэлитарность, которую на себя напускают представители „поколения фейсбук“, разделяя общество на „нас, образованных и успешных“ и „их, быдло и лузеров“ является такой же виртуальной, как и „плюсики“ и „лайки“, которыми они осыпают посты друг друга с чужими цитатами» (читати повністю)

критика зверхнього дистанціювання молодшого покоління… з позиції такої ж зверхньої зневаги? пропущені коми наче підкреслюють те, що «кожен думає, що він не кожен».

свободу!

переважній кількості людей не потрібна свобода — їм потрібна свобода вибирати колір айфончика: чорний або білий. плять.

як манекени

щойно з басейну. плавчині мають таку гарну статуру, що їм не потрібні вже ані миленькі личка, ані пишні груди, ані гарні зачіски… цим вони подібні до торгових манекенів.

до речі, про них: манекени бувають настільки привабливі, що закохуєшся, просто додумавши другу частину діалогу. найцікавіші діалоги чомусь придумуються в крамницях жіночої білизни.

ще раз до речі: ви бачили коли-небудь цілі крамниці, присвячені виключно чоловічій білизні?