завтра покатаюся!

клятий картридж каретки знову, здається, здох… а пройшов він заледве двісті кілометрів (strava підказує: 188 км), а в суботу на «малому колі» почав легенько хрускотіти.

симптоми знайомі, тому в неділю заскочив до легендарної «нової землі» (давно там був, «переїхали» 50 метрів з землячки на комбайнерів), а там з альтернатив під мої «квадрати» — лише shimano bb-un26. сам собою картридж, може, і непоганий — але в комплекті йде пластикова (!) чашка-адаптер, і книжечка-інструкція, в якій чітко показано: пластикові чашки не використовувати. гхм, це називається сарказм, чи як?

чашка зі старого vp-bc73 хоч і добра, але за діаметром не пасує, трішки люфтить. поставив пластик — от цікаво, скільки витримає?

про дороги та додаткові 30 копійочок

якийсь «центр транспартних стратєґій» (котрий має за одну з задач «сістємний діалоґ мєжду бізнесам і ґасударствам», що вже доставляє) проводить онлайн-опитування (в україні це дуже точний спосіб збору статистики) щодо того, чи згодні ми (тобто водії? чи користувачі фейсбуків, вконтактів та твітерів?) платити по 30 коп. за проїзд кожним кілометром українських доріг, якщо дороги будуть платними.

чомусь вони (українська організація?) питаються про це російською мовою. я би краще відповів англійською чи французькою, якщо українська вже не є опцією…

та повернуся до опитування. цікаво, що жодних уточнень щодо умов не запропоновано: «ховрашки» ж бо люблять тицяти кнопочки голосувалок, а не думати. наразі набралося аж 1241 ховрашків (до речі, це не те саме, що хом’ячок, але звучить цікавіше, більш по-українському) разом зі мною: вибрав варіант «ґатоф даже больше, єслі будєт качєствєнная дароґа», але це потребує додаткового коментаря…

речі з історією

віртуальний сусіда злий викладач питається в читачів щоденника:

цитата: як ви ставитеся до придбання потриманих речей? (звідси)

гхм, задумався.

речі, що були в ужитку — речі з історією… особливо книжки: люблю, обожнюю книжки, що помандрували перш ніж потрапити до мене.

щоправда, з гаджетами складніше. я досить чутливий до естетичної складової життя: є речі, якими я не користуватимусь, якщо вони мені не подобаються, і байдуже, нові вони чи б/у. персональні гаджети потрапляють якраз в цю категорію: приміром, якщо ноутбук чи смартфон мені подобаються дизайном та «красою» інженерної реалізації, можу придбати б/у, якщо не подобаються — не придбаю ні за що.

український народ — як дірка від бублика?

знайшов один старий допис у гуглоплюсах… перепублікую. але спершу — затравочка від zariziaka:

цитата: «кажуть, що це прапор козаків 1649 року, що зберігається в стокгольмі. думаю, він більш точно відображає нашу сутність, ніж жб стяг. україна — це чорний квадрат, чорна діра, за яку борються білі і червоні (пекельні) сили» (звідси)

тепер власне моя думка з того приводу:

цитата: «я от собі міркую, що український народ на цьому прапорі символізував би… отой трикутний виріз. по-перше, тому що це щось нематеріальне, неіснуюче — як дірка бублика, що чудово відображає віртуальне (не)існування укр. народу сьогодні: він наче і є, але як почнеш шукать — виявляється, що існує він лише в дискурсі, віртуально. по-друге, тому що цей виріз наче вічно прямує до своєї україни, не розуміючи як слід, що це таке (чорний квадрат?!) — але так само вічно відрізаний від цієї над-ідеї білими, червоними… та власним не-існуванням: навіть знайшовши ту чорну україну, неіснуючий виріз просто її виїсть і весь бублик перетвориться на одну дірку. вибачайте, що так сумно. асоціація, куди ж її подіти»

десь так.

мабуть, це таки релігія

рідні та товариші знають про мою «любов» до продуктів microsoft та apple, і час від часу жартують на цю тему. нові знайомі, дізнавшись про ці теплі почуття (навіть попри те, що я ніколи не мав це за релігію і давно перестав навіть просто пропонувати альтернативи), запитують — чому?

складне питання. на яке в мене немає готової відповіді.

щодо apple, в доброму гуморі можу віджартуватися, буцім готовий придбати iphone, щойно вийде модель на дві sim-карти і з android, а macbook’и дешевші у dell. а от з microsoft трішки складніше…

оце так фокус!

в свіжому числі «фокуса» (№23 від 7 червня) на сторінках 28-29 знайшов цікавий табличний матеріал про українські банки; заголовок:

30 найкомфортніших банків україни

спробуйте пригадати свої власні враження від більш чи менш регулярного відвідування банківських відділень і здогадатися, — не заглядаючи в скан! — які два банки очолюють рейтинг?

мікрозарядка в прикурювач

маю в автівці страшненький на вигляд китайський «ріжок», що стирчить з прикурювача і видає 5 вольт через роз’єм usb для живлення смартфона. придбав у комплекті з набором кабелів для зарядки різних мобільних телефонів ще в ті часи, коли трава була зеленіша, дерева вищі й кожна нокія висмоктувала з пальця свій власний, унікальний роз’єм живлення.

повертаючись до зарядки в прикурювач. набридло, що стирчить. хочу щось малесеньке, щоби запхать в прикурювач і забути. приміром, як belkin’івський micro charger… hotline таких пропонує декілька — але ж дідька лисого в них розберешся, який звичайний зі струмом 1 ампер, а який потужніший на 2,1 ампера…

але купити треба. обов’язково.

ідеальний ноутбук

злий-презлющий викладач не так давно вибирав собі новий ноутбук, ділився думками про те, який повинен бути його портативний комп’ютер і нарікав, що не так то й просто знайти щось підходяще за прийнятною ціною. я навіть пожартував трішки, пригадавши абсолютно фантастичний 20-дюймовий 8-кілограмовий витвір dell (бачив живцем, працюючи в datalux):

цитата: здається, саме для тебе dell (бачиш, як все складається?) зробив ще в далекому 2006-му (де ти був тоді?) 20-дюймовий ноутбук (якщо це можна так назвати) dell xps m2010. красива була машина. але дорога, як біс — коштувала тоді, якщо не помиляюся, не менше 5 тис. долярів. в україну їх офіційно привезли 5 чи 6 штук. ну максимум 10 (звідси)

а тоді я зазирнув до крамниці електроніки (здається, це був moyo), щоби подивитися — а що ж мені підійшло би ідеально з того, що сьогодні продають?

їдьте і подивіться самі!

давненько ніц не писав у щоденник… знову настав такий період в житті, коли трішки занадто турбот, — наче й є трішки вільного часу, але творче натхнення (а щоденник для мене — це таки найперше натхнення, а не щоденний ритуал) потребує більше часу й розслабленого настрою.

тільки й стає цікавості, що переглядати по діагоналі стрічку в гуглоплюсах: час від часу таки трапляється щось варте відгуку.

цитата: «это ведь ни какая-то там германия, это финляндия здесь под боком, рядом с русской границей, и как другая планета!» (звідси)

ось так один з читачів ґазєти.ру коментує свою мандрівку до фінляндії.