вибрані цитати з інтерв’ю дмитра волчєка

стронґовський (або @strng у твітері) знову радує посиланням на дуже цікаве інтерв’ю, цього разу з дмитром волчєком. читаю і одразу «витягу» цитати.

цитата: «живой журнал» похож на театр и существует, несмотря на гигантские архивы, которыми мало кто пользуется, в основном «здесь и сейчас» (читати все)

це не про жж специфічно — а про будь-який блог. дуже точно.

цитата: гиммлер каждый день делал записи в дневнике когда принимал ванну.

нагадало про twitter: з одного боку огидно (це ключова емоція в мене останнім часом стосовно «цвірінькалки»), з іншого — якби в генріха гімлера був не приватний щоденник, а публічна стрічка у твітері — хто зна, чи не компенсувало б це певні нахили його психології?

убога селючка в лапках

випадково надибав у твітері… не можу встрояти — мушу зберегти, бо це прекрасно, без перебільшення. орфографію авторки збережено.

цитата. …и вот я стою в этом злачном магазине, а внутри всё разрывает смех!!! я вдруг почувствовала себя такой "ненужной и убогой селючкой" (в кавычках, конечно). потому что, если говорить, как есть — ничего, что я свои первые "своровски" купила в париже, просто так - как память о лувре? а ничего, что я была одета в натуральные замшевые сапоги со вставками змеиной кожи? а ничего, что я хожу только в натуральном wilson? а ничего, что у меня всё золото украшено брюликами? а ничего, что у меня крутой телефон? а ничего, что я не ношу ни каких часов кроме "swatch"?  а ни чего, что я не работаю, а просто сижу дома и занимаюсь чем захочу? а ничего, что я стригусь у модных парикмахеров? а ничего, что у меня вся косметика и парфумерия куплена в sefora (брокар — даже и рядом не стоял)? а ничего, что я живу в крутом районе? а ни чего, что у меня парень работает в майкрасофт и на него молятся пол украины ит-шников? а ничего, что я еще тольком и сумки не распаковала после прогулок в барселоне? а ничего, что еще утром я сдавала документы для поездки в швейцарию на новый год? и т.д…

думаю, це мусить залишитися поза контекстом, без імен, просто як взірець… чого? ну, самі собі вирішуйте.

іт-журналістика перейде в онлайн

не продовження теми вимирання (?) паперової іт-преси... лаконічно:

цитата. іт-журналістика перейде в онлайн. в цім немає жодних сумнівів. паперовим залишиться лише глянець і, можливо, якісь спеціалізовані видання, але увесь світ переходить в чистий онлайн, тут все швидше, простіше, ефективніше з урахуванням аудиторії, котра всотує новини про високі технології як губка.

кому цікаво: все інтерв'ю з сергієм мітяєвим (aka технослав бергамот),одним з авторів проекту gagadget.com — на сайті g-news.

де ж та краса?

в человеке должно быть всё прекрасно: и лицо, и одежда, и душа, и мысли.

антон чехов, «дядя ваня»

довкола стільки людей! багато. вавілон. і серед них чимало людей, які на перший погляд здаються красивими. жінки з гарними ногами. з миловидними обличчями. рідше, але є — з прекрасними душами. чоловіки з широкими плечима. з класними автівками...

але не пригадаю, коли востаннє я стрічав людей, в яких насправді красиве все: і обличчя, і одяг, і душа, і думки. і не забути про ноги і автівки.

у дзеркалі я такої людини не бачу. переконаний, що і ти також.

але... чи може бути, що ти бачиш таку людину, коли вдивляєшся в зіниці свого справжнього кохання?

тоді ти щаслива людина, а щаслива людина — красива.

залежність і незалежність

відео знайшлося у блозі шрайка. трохи відкриває очі на те, як кожен з нас пристосовується до життя у соціумі, вчиться зважати або зневажати сусіда по планеті.


мабуть, слова лишні.

благородство і цинізм...

вразив вчинок вахтанга кікабідзе, котрий відмовився від російського ордена дружби, пояснивши, що поважає російський народ, але не прийме орден через те, що чинить росія у грузії. актор і співак також скасував ювілейні концерти, що були заплановані на осінь у росії. я розчулений патріотизмом, мужністю і щирим благородством цієї людини.

вразила також і реакція московитських засобів масової (дез)інформації на цю подію... годі передати, як вразила. хто вони, ці люди, що здатні з таким безсоромним цинізмом поливати брудом благородство?

щось таки сильно пробзділося в московії -- пробачте мені перифраз подерев'янського, -- коли таке от робиться там.

оновлено. гхм... є думка про те, що вахтанг кікабідзе не відмовлявся від російської нагороди. цікаво. наразі усвідомлюю, що не знаю, як воно було насправді! невже я забув, що "кожен думає, що він не кожен", і замість думати самому -- повірив покрученим словам медійних "джерел"?

війна

пройшли вихідні... ти прокидаєшся вранці, ти чистиш зуби й вмиваєшся. може, чимось снідаєш нашвидкуруч? цілуєш дружину й синочка. сідаєш собі в машину та їдеш на роботу. довкола -- сотні, тисячі, десятки тисяч людей, котрі так само рано прокинулися в понеділок, щоби розпочати звичайний робочий тиждень...

...а десь там хтось вже не дихає. хтось інший востаннє -- востаннє! -- цілує свою дитину, чи дружину, сльозами змиваючи кров на рідному, вже не живому обличчі...

війна.

спілкування в асьці

ой, як життєво... башик палить!

x: здравствуйте. пожалуйста, добавьте меня в список ваших контактов.
y: <с тоской> ну что вам надо?
x: как мне авторезировать
y: не надо меня авторизировать. и вас я не буду авторизировать. потому что вам со мной будет непонятно, а мне с вами скучно.
x: почему
y: потому что вам уже непонятно, а мне — уже скучно.

фотографія та прагнення визнання

ще трохи про фотографію.

про фотографію постановочну та ситуативну

останнім часом думав про те, що постановочна фотографія та ситуативна, "випадкова" фотографія -- два різні підходи, котрі, на мою думку, певною мірою навіть конфліктують. точніше, вимагають зовсім різного підходу, ба навіть світогляду від фотографа. можливо, я помиляюсь...

постановочна фотографія -- близька до образотворчого мистецтва: дає в руки майстрові все, дозволяє буквально з нуля, цеглинка за цеглинкою, створити сцену, момент і... зафіксувати у світлині. божа справа. і якщо фотограф справді майстер -- лише він знатиме про те, що життя в такій картині -- штучне.

мені за філософією ближче ситуативна фотографія: з одного боку, не треба працювати над сценою (а я лінивий) -- але й вхопити мить in vivo непросто... роздивитися цікавий сюжет і встигнути його "впіймати".

звісно, чіткої грані немає: пейзаж не дуже й поставиш, а проте якщо фотохудожник ладен тижнями вичікувати, поки природа збере до купи в одному місці всі фактори -- освітлення, погоду тощо -- для "ідеального" кадру, що відповідає задумці, то чи не ближче це до постановочної фотографії?

про унікальність та визнання

мабуть, кожен, хто бере до рук фотокамеру -- так само як коли стає до мольберта з пензлем, береться писати новелу чи сідає до рояля -- внутрішно потребує визнання. будь-яка творчість -- це лише шлях до самовираження, яке неможливе без аудиторії і дуже болісне без визнання.

але чи легко бути визнаним в сучаснім світі? навіть "митців" -- як собак, а вже цифрової фотокамери немає хіба що в людини, абсолютно байдужої до фотографії. непроста конкуренція за увагу аудиторії, котра, в свою чергу, також досить балувана сьогодні. чи можливо бути унікальним -- а значить, цікавим -- у такім світі?

як на мене, цілком можливо. якщо не ставити собі за мету заробіток фотографією. якщо з мільярдного населення землі окреслити коло людей, которі побачать мої фотографії -- матимемо може з тисячу людей в найкращому випадку. включаючи відвідувачів мого блогу та фотоальбомів у тенетах. не така вже велика аудиторія, правда? і саме визнання цієї аудиторії є насправді важливим, а якась міфічна "світова відомість" -- від лукавого.

хороша фотографія поруч

отже справжніх шедеврів у світі небагато, але варто поглянути довкола -- і виявиться, що хорошої фотографії вистачає! просто ми найчастіше або любуємося собою, або ж шукаємо якоїсь "абсолютної краси", підписаної якимись "всесвітньо відомими іменами". а даремно.

нещодавно я випадково познайомився із plazmx в icq, і ця випадкова людина -- не професійний фотограф, навряд чи навіть дуже досвічений аматор -- на моє прохання вислала кілька світлин, зроблених власноруч за домогою компактної цифрової камери чи навіть "мильниці". ось, приміром, одна з них (самотній):


от так. по-моєму, така фотографія варта уваги! а великий альбом "лучшие фотографии мира: пейзаж", котрий я періодично переглядаю, викликає в мене депресію і творчу імпотенцію =)

p.s. сьогодні сергієві стрєльнікову (aka plazmx) виповнилося 20 років. вітаю!

соціальні болотця

отримав у поштову скриньку (електронну, звісно) трохи дивного листа... зміст наче має сенс, але я цього листа точно не чекав, і на подібну розсилку не підписувався. одним словом, спам.

проте видаляти не поспішив -- вчитався. в результаті виявилося, що це запрошення відвідати сайт української соціальної мережі connect.

коментар. хто не знає, що таке соціальні мережі -- прошу читати вікіпедію. хто знає, що таке соціальні мережі, але не знає, що в першу чергу це термін соціології, а лише згодом різновид веб-сайтів -- також прошу розвивати свою ерудицію.

привід для спаму -- сайт connect "заговорив" українською. це добре. але... подивився сайт. та сама історія, що й з усілякими там однокласниками.ру, в контакте тощо (див. перелік інших) -- перш ніж хоч щось подивитися на сайті, треба зареєструватися. що тут скажеш? інтернет -- дивна штука, з якою так швидко звикаєш до нового визначення слова "безкоштовно"... що з'явилася дуже велика відмінність між словами "безкоштовно" і "вільно".

поносов завдає удар у відповідь

пам'ятаєте гучну справу поносова в росії? в кількох словах: на 12-ти шкільних комп'ютерах в селі сепич пермської губер... вибачте, пермського краю перевірка виявила неліцензійні копії операційної системи windows -- щодо директора школи, олександра поносова, було порушено судову справу, за котрою, після довгої тяганини і розпіарювання, поносова визнано винним і присуджено до виплати 5 тис. рублів штрафу.

цікава історія. цікава не лише як повчальний приклад -- але й як взірець недоумкуватої бездушності великого бізнесу і непотрібної жорсткості судової системи: мабуть, на початку піарна машина microsoft намагалася використати історію як "страшилку", не розуміючи, що неправильно вибрала собі об'єкт, а судова система виявилася до смішного неефективною і врешті-решт навіть залежною від випадкового путінського коментаря...

так от, маємо продовження. свого роду хеппі-енд: поносова засуджено до незначного штрафу, а він залишає посаду директора школи, щоби взятися за популяризацію linux в російських школах (новина в комерсанті від 5 лютого).

персональна думка? таки хепі-енд: виграють поносов (сподіваюся), російські школи (майже певен), спільнота прихильників linux. а хто програє? бугога! microsoft, так тримати!

p.s. майже вичерпну інформацію про справу поносова можна знайти у вікіпедії. цікаво почитати також блог олександра поносова на жж.

(c) ілюстрацію запозичено з сайту programming wiki.

да, жемнул я мормотень!

солженіцин. символ часу, ікона? гхм... а що ми знаємо про людей, на яких готові молитися? чи не забуваємо, канонізуючи, все ж таки оцінювати свідомо і тверезо?

але нехай, не про це мова --- а про... мову. знайшов у мережі цікаву рецензію на "словарь языкового расширения" солженіцина. дуже цікаво почитати. місцями кумедно. приміром:

ерыжливый дурносоп верстан, достодолжный жегнуть шершавку, любонеистово хайлил жиротопное шурьё. зябкоподжимчивый валява остробучил, жубря: "хунды-мунды, вахлюй! отрезно ты фефёлу дочул, иззаплаченный дурандай!" "да, жемнул я мормотень! --- отжегнулся дурносоп верстан, --- "а тебе вот маламзя с расщепырей!" "да, ить здеся одна жирным-жирнешенька шеврюжка!" --- верстанулся прощепырник. "а ты чо выхайлился, захухряев оторвяжник?" --- утомчился зябкоподжимчивый дурносоп. "эвося! --- защепырил прожубрястый валявка, - "я то --- чуфырь! а ёна ведь неутомчивая жемжурка. коли ей баларыст зажирнить в шабры, так расщепырится захухрястой профефёлой!" тутока верстаный дурносопяк дочуял страстоубийственный хлясь. отрезный захухряй прожемнул поконец и ущепырил растопырю.

бугога! афтор палить, солженіцину залік!

p.s. карикатуру взято з сайту дослідницького центру ім. зінов'єва.

терміново у розшук!

сиджу оце вчора на виставці, нікого не займаю... коли це мій sony-ericsson вимагає уваги: мовляв, синьозуб включений, і хтось намагається поділитися зі мною фотографією. гаразд, кажу, приймаємо.

гхм... і хто це в нас такий? наче єсть щось знайоме в обличчі... однак зовсім не факт, що власник обличчя і той, хто прислав фото через bluetooth --- то є одна людина, правда?

фотографію зберіг: мушу пригадати ім'я, котре можна було б проасоціювати з нею. от завжди так: не можеш щось пригадати, але й забути вже годі, маєш мучитися =)

p.s. через bluetooth мій телефон видно як tivasyk@mobile.