не забути головне!

вирушаючи на покатушку, поміркуйте заздалегідь, що вам знадобиться в дорозі.

p.s. кумедне фото знайшлося тут.

попереду 12 кілометрів під дощем

от холєра! хто ж знав, що правило «помив автівку — чекай дощу» справедливе і для роверів? в результаті: за вікном нехай і не злива, але добрячий такий дощ, 12 кілометрів дороги додому, і лише легенька веломайка… до закінчення робочого дня ще година, але судячи з усього, сьогодні вже не розпогодиться.

оновлення (23 травня 2013). на шосту дощ таки майже вщух… але того, що ще накрапало, вистачило, аби я приїхав додому змоклий та змерзлий. одразу в теплий душ… і не зміг себе змусити вийти звідти, аби поїхати на заняття з французької: пропустив.

веломийка

вчора відкрив для себе, що автомийка — найзручніший спосіб помити ровер; вартість питання 20 гривень. варто лиш знайти час, коли є вільний бокс, аби не чекати.

звісно, залишається проблема ланцюга, але її вирішать півлітри гасу (коли дійдуть руки придбати) і циклічна заміна.

блискуча африка

учора під час заняття з французької наш викладач — приємний і ввічливий темношкірий молодик з африканським походженням і європейською освітою, — вчергове захопився своєю улюбленою темою: образ африки як відсталого в усіх сенсах континенту мовляв, дуже застарілий і сьогодні штучно підтримується західними змі, тому що це комусь вигідно…

зокрема цього разу мова йшла про те, що з більш як п’ятдесяти африканських країн лише десяток залишаються проблемними, а решта, мовляв, інтенсивно розвиваються… от, приміром, камерун, де життя за багатьма параметрами краще, ніж в європі (думаємо про україну): і фрукти там завжди доступні й свіжі (більше 14 годин на прилавку — на корм тваринам), і громадяни отримують по дві зарплатні (одна — державна «нафтогазова» з 18 років, друга — за місцем роботи), і українка, що зі страхом виїхала туди за чоловіком-камерунцем, тепер директор банку і здає три квартири в києві…

доброго велоранку!

прокинувся о п’ятій… я, любитель поспати? після повернення з криму помічаю, що прокидаюся о цій порі легко і невимушено, але дотепер щоразу дивився на смартфон («як, щойно п’ята?!»), відкладав його й дрімав собі («ну, ще годинку…»), — щоби прокинутися розбитим і змученим о пів на восьму!

сьогодні вирішив скористатися з нагоди. велорюкзак зібрано, додам ще 25 км до профіля на strava. аби тільки не задощило.