попри чималий вже досвід використання linux, я майже чайник у багатьох питаннях, що стосуються налаштування серверних функцій. аж ось виникло бажання навчитися деяких фокусів — приміром, підключатися по ssh до віддаленого комп'ютера (я в канаді, комп'ютер — в україні), дистанційно налаштувати там vpn і зробити собі зашифроване вікно у світ.

після закриття fs.to і ex.ua задача трохи втратила свою актуальність, але не зовсім: лишаються торенти, за які тут можуть надавати по руцях. ну і взагалі — чи не сором цього не вміти, користуючись linux'ом? отож.

наразі на віддаленій машині працює teamviewer — чудовий інструмент, але не  «канонічний»: не вільний і працює над wine'ом, що прийнятно для запуску забавок, але не для більш чи менш серйозних задач.

duckdns: як «пробити» динамічний ip

отже, задача — «пробити» динамічний ip (себто, задача не в самім ip, зрозуміло, а в тому, щоби адресувати віддалену машинку, яка отримує динамічний ip від свого провайдера). найвідоміший сервіс — dyndns, але він віднедавна недоступний задурно. з чималої кількости альтернатив зупинився на duckdns. сервіс прекрасний своїм мінімалізмом.

рано чи пізно я закінчу дописувати допис про другий тиждень в канаді — хоч вже й минуло два місяці, як ми тут, але краще пізно, ніж ніколи?

тим часом готуюся до теоретичного іспиту на канадську водійську посвідку.

щоби записатися на іспит, довелося телефонувати до організації з безпеки руху (saaq), бо онлайновий запис для імігрантів чомусь недоступний. записувався на початку листопада — іспит призначили на 7 грудня. отже… лишається тиждень.

трохи абсурдна ситуація: оскільки я маю дійсну українську посвідку водія, закон квебека дозволяє мені керувати автомобілем тут впродовж шести місяців. але мушу складати теоретичний, а згодом і практичний іспит, щоби отримати канадську посвідку. при цьому, якщо я не помиляюся, навіть якщо я не складу іспити з першого разу — зможу й далі створювати небезпеку для пішоходів та водіїв, керуючи автомобілем з українською посвідкою =)

жарти жартами, але читаю «guide de la route» та граюся з онлайновим тестом на сайті saaq (кажуть, щоправда, що реальний іспит суттєво складніший, ніж ота забавка).

після теоретичного іспиту призначають практичний — там теж є свої невеличкі особливості, але сподіваюся, що водій з майже десятилітнім стажем якось дасть собі раду.

співаночки про любов

поки я лінуюся щось писати в щоденник — зазирніть на вебсайт гурту rock-h, почитайте оголошення щодо закриття ex.ua та негайно завантажуйте всі альбоми гурту, що їх музики віддають вам задурно!

про цей гурт я вже трішки згадував у щоденнику: їхніми попередніми альбомами заслуховувався і чудові їхні кліпи рекламував. дуже раджу не полінуватися і завантажити їхню музику.

p.s. до речі, багато музики рокашів є на soundcloud, який не закривається — але вона там якось погано впорядкована, хоч і викладає її, як я зрозумів, хтось із гурту. можна слухати там.

знайшов собі басейн в лонгьої

http://www.cegepmontpetit.ca/centre-sportif/activites-libres/bain-libre
здається, я вже знаю, де я тут плаватиму — у спортивному центрі коледжу едуарда монпетіт.

річний абонемент на одного дорослого коштує $43, — стільки ж коштує і піврічний абонемент на всю родину. як на мене, цілком притомна ціна. щоправда, графік доступності басейну для відвідувачів дещо обмежує, м'яко кажучи: сорок п'ять хвилин вранці та ввечері щодня, решту часу — для гуртків та студентів.

я вже знайшов басейн на swim.com, залишилося тільки записатися. можливо, завтра…
(попередня частина: щоденник емігранта: нарешті вікенд!)

на календарі вже 8 жовтня, субота, є трохи більше вільного часу, а головне — нарешті маємо інтернет вдома! — тож я спробую швиденько надолужити згаяне і потішити читачів, котрі терпляче чекали новин у щоденнику.

а писати є про що, бо перший повний тиждень у канаді (19-25 вересня) виявився дуже багатий на події та всіляку метушню:
  • кавова депривація;
  • визначилися з квартирою;
  • придбали автомобіль!
  • «ластівка», організація з допомоги імігрантам; 
  • бай — угода про оренду квартири;
  • нарешті переселяємося до свого помешкання!
можливо, щось забув, то згадуватиму.

кавова депривація

в києві ми з миленькою звикли мати доступ до хорошої кави — зазвичай купували запашне зерно в напрочуд приємній, як на троєщину, кав'ярні «турка», там же його для нас мололи, і ми запарювали собі каву в простій і надійній еспресо-машинці delonghi.

отак розбещені, ми в канаді відчули кавову депривацію… кава тут є в безлічі менших і більших забігайлівок, в супермаркетах, зрештою в чудовій столовці ikea, але… це не кава, а якийсь рідесенький столовський компот без аромату, якому далеко навіть до американо в найзадрипанішій київській кав'ярні.

найпопулярніші тут кавоварки — фільтраційні, з паперовими фільтрами; переважно такими й заставлено полиці тутешніх крамниць побутової техніки. отримати запашний, насичений еспресо з такого агрегату — як на мене, неможливо. схоже, більшість канадійців це влаштовує.

тож в понеділок ми залишили дітей вдома (малий спав, старші гралися, а двоє хлопців родини, що нас приймала, вранці поїхали до школи) та подалися до найближчого tim horton's, щоби спробувати, що заварюють там. канадська мережа, кажуть, колись заслужила репутацію саме доброю кавою і смачними пундиками.

кава у tim horton's нас не вразила: пити можна, але нічого особливого. зате відносно недорога (маленький стаканчик капучіно $2,19), і є безкоштовний wifi — то вже добре.

щоденник емігранта: нарешті вікенд!

(попередня частина: щоденник емігранта: перший день)

відбувши свій перший повний день у канаді, 16 вересня, ми пораділи, що досить багато всього встигли зробити. на завтра була субота, тож ми налаштувалися на трішки менш напружений графік.

соціальна допомога: «годівничка»

в суботу вранці я взяв участь в «експедиції до годівнички». це був цікавий досвід, тому що, по-перше, в україні такого немає, а якби й було, то не таке, і я би все одно про це не знав.

«годівничка» — це імігрантська назва організованої соціальними службами роздачі продовольчих товарів малозабезпеченим родинам. роздача безкоштовна або за невелику фіксовану плату. як правило, роздають продукти, в яких збігає термін придатності: таким чином великі магазини на кшалт costco позбуваються товару, який ризикує перетворитися на проблему (утилізація коштує грошей), держава виконує свої соціальні функції, а люди, яким складно наповнити холодильник в силу життєвих обставин, отримують відчутну допомогу, яку ще й складно конвертувати в алкоголь чи папіроси. вже чую зверхнє «фуууу» від деяких читачів, але, нмсд, нічого принизливого у користуванні цим соціальним сервісом немає.

отже, на восьму ранку ми подалися автівкою (це важливо, далі буде зрозуміло) до приміщення, де довелося заповнити формуляр на соціальну допомогу (потрібна картка постійного мешканця або відповідний дозвіл, якщо картка ще не прийшла), і отримали картку «годівнички», котра дає право користуватися цим сервісом впродовж року, після чого процедура оформлення й оцінки права родини на допомогу повторюються. насправді ми не оформлювали допомогу на себе цього разу, друзі зробили картку на свої документи.

після цього нам довелося чекати, досить довго, поки надійде наша черга отримувати талон-пропуск на продукти. довкола очікувало ще досить багато люду, переважно схожі на імігрантів з африки та азії. врешті-решт сплативши $14 (ота невелика фіксована плата) і отримавши талон, ми опинилися в невеличкій черзі на вході до складу.