android: епічний фейл

за усіма веселими хороводами довкола android’а якось непомітно повз мене пройшла одна малесенька проблема… котра виливається тепер у чималі витрати.

android ніяк не показує, коли вхідний дзвінок є перенаправленим.

чому витрати? відмовившись від двохсімового samsung’а на користь смартфона acer, я переадресував усі вхідні особисті дзвінки на корпоративний номер, — і на першій sim-карті такий дзвінок тарифікується як вихідний!

потреби в новинах немає

кажіть що хочете, проте…пересічний обиватель (в звичайному, а не глузливо-принизливому сенсі) не має потреби в новинах. і, за великим рахунком, ніколи не мав, — він шукає розваг. інколи специфічних (вбивств, і краще зі зґвалтуванням; катастроф та катаклізмів з жертвами і радіаційним забрудненням; аварій літаків, поїздів або хоча б автобусів; або на крайняк інтерв’ю пустоголових зірочок).

обиватель не знає що, не має що робити з новинами.

p.s. навряд чи це якесь одкровення для когось — просто подумалося саме зараз… навіть не напад песимізму =)

відеопідказка: скрінкаст з курсором миші

майже два роки тому я розказував, як записати відео стільниці (скрінкаст) за допомогою медіапрогравача vlc. комусь ця підказка — і відео з практичною ілюстрацією — навіть стали в нагоді. сам я зовсім не часто роблю скрінкасти, і тому не звернув увагу на одну особливість того, як vlc їх записує…

на скрінкастах нема курсора миші. а вчора один з глядачів підказки написав листа (швейцарець, тож пробачаємо неідеальну англійську):

цитата: i followed your advices but i cannot see my mouse on the recorded file. how to do for obtaining a record with the motions of my cursor on the screen?

вирішив розібратися — і виявилося, що показати курсор хоч не тривіально, але не надто вже складно.

комп’ютер не потрібен

популярність ipad та великий інтерес до мультимедійних планшетів узагалі найперше, на мою думку, свідчать про те, що більшости користувачів комп’ютер не потрібен — потрібен «холодильник» з підключенням до інтернету.

оновлення. ось стронґовський запитує в читачів свого щоденника, чи справді комп’ютер не потрібен, і що вони роблять з ним, коли немає інтернету… на превеликий жаль, в мене вже віддавна чомусь не працює коментування в його блозі, тому змушений розмовляти сам із собою =)

стронґовський: що ви робите за компом, коли нема інтернету?

linkedin: бути чи не бути?

на продовження теми соціальних мереж — провокація сергія петренка за назвою «чи корисний для вас linkedin» у блогах «комп’ютерного огляду»:

цитата. я регулярно вижу людей, вроде бы что-то в сети делающих, и мне хочется повторить вопрос из исходного текста - что вы получаете от linkedin? какой его ценности не вижу я? (читати повністю)

зацікавило, бо саме linkedin є наразі єдиною соціалкою (в класичному визначені), де я ще зареєстрований… і час від часу я задумуюся, чого ж мені хочеться насправді: відкинути упередженість та зареєструватися на facebook’у, або возвести її у принцип і видалити профіль на linkedin?

щелепи, піраньї триде та аквалангісти

наплавався сьогодні. вдих і буль-буль-буль. дванадцять вдихів в одну сторону, — тоді назад; 45 хвилин брасом з кількома 10-секундними зупинками. для мене це досягнення: плаваю я непогано, але з витривалістю завше мав проблеми. але ось вже місяць поспіль я щотижня по два-три рази в басейні, і нарешті мені відкрився секрет полішинеля: головне — розслабитися.

важливим чинником виявилися… окуляри. раніше в мене ніколи не було пристойних окулярів для плавання. втім, я й у басейні нечасто бував, тож сенсу спеціально купувати не було. але без них некомфортно, тож у найближчому «спортмастері» вибрав прості, але зручні noname’и (брендовані під joss) — в них чудово плавається.

виявилося, що як і під час ходьби або перед сном, — думки самі йдуть в голову… за якийсь час забуваєш, що пливеш: просто слідкуєш за потоком ідей, ледве встигаючи фіксувати увагу на цікавих. так народилася сюжетна канва для фантастичної повісті, котру, можливо, хтось колись напише (опублікую окремим дописом).

є лише два виходи

цитата російською. чия і звідки?

цитата. всякий мыслящий человек нашего времени не может не видеть, что из того тяжелого и угрожающего положения, в котором мы находимся, есть только два выхода: первый, хотя и очень трудный — кровавая революция, второй — признание правительствами их обязанности не идти против закона прогресса, не отстаивать старого, или, как у нас, возвращаться к древнему, — поняв направление пути, по которому движется и человечество, вести по нем свои народы (читати повністю)

це невідомий мені лєв толстой. а ми читали «війну і мир» у школі — у віці, коли зрозуміти навіть цього твору ще не могли.

хіппі з ірокезом

ось за такі визначення, — короткі, жосткі, влучні — можна любити блоги:

цитата. солженицын это хиппи с ирокезом, орущий «песни социального протеста» в мусоропровод сталинской высотки (читати повністю)

рано чи пізно історія кожного крикуна, як би сильно він не надимав щоки за життя, оцінить відповідно справжній вартості. рано чи пізно… шкода лишень, що зворотній процес — навряд чи такий певний.

p.s. ще фраза:

цитата. …гимн асоциального человека. солженицын бодался с автоматом газированной воды (читати повністю)

чудово.

зоряні війни бакуганів і нгингин

озираюся і, розуміючи умом, не можу осягнути почуттями, коли це дітки встигли підрости?

тимошко ще трішки й закінчить перший клас… ходить на футбол та займається в класі фортеп’яно музичної школи, залюбки грається в minecraft та десятки інших забавок, а поза комп’ютером — lego та бакугани. інколи перед сном дивиться мульт-серіал про зоряні війни — і тоді малює x-wings. на вихідні таки став зайчиком навпаки =)

те, що треба нам — не треба їм?

почитайте ось, що експромтом каже лесь подерв’янський про ґендерну рівність (традиційно вже дякую стронґовському за посилання):

цитата. з приводу того, чи підтримую я рівність жінок з чоловіками, то я в цьому й досі не розібрався. колись я думав, що жінки такі ж люди, як і ми. потім, коли я познайомився з ними ближче, я зрозумів, що це не зовсім так, вони не такі як ми. навіщо їм такі самі права, як у нас, якщо ми абсолютно різні? те, що треба нам — не треба їм, а те, що треба їм — не треба нам. очевидно, що наші життєві цілі просто полярні, ми ніколи не домовимося, мені спало на думку, що вся світова історія — це історія боротьби хлопчиків і дівчат, в якій, очевидно, дівчата перемагають із розгромним рахунком. насправді, ми живемо у світі, який належить жінкам, ми програли цю війну (читати повністю)

по-перше, оцініть сміливість жартівника — не ховається за евфемізмами та обережними формулюваннями, а одверто глузує з тих, хто тільки чека таких от фраз («колись я думав, що жінки такі ж люди, як і ми»)! проте одне твердження викликало сильний внутрішній спротив (підкреслив):

кесарю — кесареве, а користувачам — windows’и

гиги. відкрив (хороший, загалом, цікавий) допис у нещодавно віднайденому блозі anarchy != chaos, і… розсміявся.

цитата. …please, don't fear the command line. if you're new to unix style systems, like linux, the command line can seem daunting. it just sits there waiting for you to type something. don't let it bother you, as long as you're not root you can't do much harm (читати повністю)

панове пінгвіноводи, прошу, ніколи такого не пишіть. так само як не пишіть про те, що буцімто користувачам linux не страшні віруси.

відпиляна голова як символ

ось цей допис обов’язково треба прочитати повністю, а я лише процитую найбільш значущий фрагмент:

цитата. пам’ятник — це символ, який вміщує колосальну кількість ідеологічної та статусної інформації. пам’ятник сталіну в запоріжжі, наприклад, — це ніякий не кусок гіпсу, як це можуть подавати деякі борці за здоровий глузд. так само, як букет тюльпанів для дівчини — це не є просто купка рослинності. пам’ятник сталіну — це деяке твердження. це твердження прочитується, якщо знати, у яких контекстах людство всю жизнь ставило своїм представникам пам’ятники. всі люди інтуїтивно цей меседж розуміють. і якщо пам’ятник сталіну — це твердження, то відпилювання його голови — це не порожня трата часу і не „боротьба з привидами історії“, а чітке і практичне контр-твердження, яке теж несе в собі велику кількість інформації. і безглуздого в цих діях не більше (і не менше), ніж у словесній дискусії в телевізорі. це теж дискусія, просто на рівні символів, закодованих усталеною за останні сторіччя мовою пам’ятників (читати повністю)

знімаю віртуального капелюха.

загадка про зелену сковорідку

снідаючи вранці, тимошко загадав мені загадку:

тимофійко: зелена сковорідка на хробачках — що це таке?

гхм — виявляється, найперше її йому колись давно загадував… я. ніяк не міг пригадати — ані коли таке могло бути, ані що це за звір такий.

ваші варіанти?

хто нішу годує — той її й «танцює»

наприкінці січня gfk провела невелике (вибірка — одна тисяча громадян україни) опитування, результатом котрого став приблизно ось такий висновок:

цитата. 21% українців проголосували б проти всіх, якби парламентські вибори відбулися наступної неділі […] це свідчить про існування величезної ніші для нових політичних гравців у перспективі майбутніх парламентських виборів (читати повністю)

ну, результат закономірний, і мова не про нього. а про цікавий вибір термінології. ніша. з куцої статті в українській вікіпедії не є очевидним, що либонь найчастіше сьогодні це слово вживають стосовно ніш ринкових, тож найсильніша асоціація — можливість заробити, запропонувавши ринкові продукт, трішки відмінний від найближчих конкурентів за тим чи тим параметром…

жодне з питань…

колеги-чоловіки у skype’і обговорюють плани щодо привітань офісного жіноцтва зі святом… 7 активних дописувачів (включно зі мною, але моїх 2 репліки) за дві години згенерували 172 рядки тексту… поки що жодне з головних питань (який ресторан? який бюджет?) не вирішене.

за ними плаче вкраїнський парламент. а я сходжу, мабуть, пообідаю.

поновлення. пішла п’ята година. 375 рядків. вирішується питання залу — для курців чи некурящих.

хімікалії на сніданок

час від часу купую хінкалі в «фуршеті», кілька разів варив (так, я знаю, на пару… але так швидше і простіше!) уранці на сніданок нам з тимком — це найшвидше, що можна приготувати в цейтноті перед виходом до школи.

сьогодні тимко каже:

тимофійко: тату, звари завтра хімікалії.

не стрималися з миленькою, розсміялися — аж надто неочікувано було.