щоденник емігранта: нарешті вікенд!

(попередня частина: щоденник емігранта: перший день)

відбувши свій перший повний день у канаді, 16 вересня, ми пораділи, що досить багато всього встигли зробити. на завтра була субота, тож ми налаштувалися на трішки менш напружений графік.

соціальна допомога: «годівничка»

в суботу вранці я взяв участь в «експедиції до годівнички». це був цікавий досвід, тому що, по-перше, в україні такого немає, а якби й було, то не таке, і я би все одно про це не знав.

«годівничка» — це імігрантська назва організованої соціальними службами роздачі продовольчих товарів малозабезпеченим родинам. роздача безкоштовна або за невелику фіксовану плату. як правило, роздають продукти, в яких збігає термін придатності: таким чином великі магазини на кшалт costco позбуваються товару, який ризикує перетворитися на проблему (утилізація коштує грошей), держава виконує свої соціальні функції, а люди, яким складно наповнити холодильник в силу життєвих обставин, отримують відчутну допомогу, яку ще й складно конвертувати в алкоголь чи папіроси. вже чую зверхнє «фуууу» від деяких читачів, але, нмсд, нічого принизливого у користуванні цим соціальним сервісом немає.

отже, на восьму ранку ми подалися автівкою (це важливо, далі буде зрозуміло) до приміщення, де довелося заповнити формуляр на соціальну допомогу (потрібна картка постійного мешканця або відповідний дозвіл, якщо картка ще не прийшла), і отримали картку «годівнички», котра дає право користуватися цим сервісом впродовж року, після чого процедура оформлення й оцінки права родини на допомогу повторюються. насправді ми не оформлювали допомогу на себе цього разу, друзі зробили картку на свої документи.

після цього нам довелося чекати, досить довго, поки надійде наша черга отримувати талон-пропуск на продукти. довкола очікувало ще досить багато люду, переважно схожі на імігрантів з африки та азії. врешті-решт сплативши $14 (ота невелика фіксована плата) і отримавши талон, ми опинилися в невеличкій черзі на вході до складу.

щоденник емігранта: перший день

попередня частина: щоденник емігранта: переліт

отже, 15 вересня збулася наша з миленькою мрія, на котру ми працювали п'ять років: ми «залендилися» у квебеку.

десинхроноз на 7 часових поясів

повкладавшись, чи то пак попадавши спати після перельоту, вранці ми дізналися, нарешті, що таке десинхроноз : трохи дивно, але організм, виявляється, не спить свої сім-дев'ять годин, а намагається дотримуватися київського часу.

після довжелезного дня тривалістю двадцять чотири години я проспав лише чотири чи п'ять годин, прокинувшись досить рано за місцевим часом. півдня ходив живчиком, а о четвертій-п'ятій за монреалем почав позіхати. досвічені люди підказують, що попри бажання подрімати вдень, варто протриматися на ногах до вечора, аби швидше адаптуватися. о восьмій чи дев'ятій вечора очі злипаються. на щастя, о цій годині у вересні тут вже смеркає за вікном.

проте наступного дня, 17 вересня, я прокинувся взагалі посеред ночі, о пів на третю! довелося сідати на кухні й друкувати попередній допис до щоденника =) ввечері 17-го я знову пішов спати о дев'ятій вечора, не в змозі прочитати ані сторіночки з девіда гіммеля на сон, — зате сьогодні прокинувся вже о п'ятій: адаптуюся! вікіпедія підказує, що після перельоту семи часових поясів на захід людина повністю звикає до нового часу десь за сім днів.

щоденник емігранта: переліт

ніч за вікном, 02:50 на годиннику. проте в києві вже майже десята ранку, і мій спантеличений семигодинною різницею в часі організм почувається живчиком, а мозок вимагає якогось заняття. брати і друзі радять дотримуватися локального розпорядку, аби швидше адаптуватися, тож я тамував позіхання від обіду і вистояв на ногах до дев'ятої вечора. проспав п'ять годин, прокинувся, і годі знову заснути — а тепер лежати в темряві з відкритими очима видається мені марнуванням часу.

тож зроблю те, на що забракло часу вчора, а тим більше позавчора — розпочну такий собі «щоденник в щоденнику» суто про свій досвід адаптації в канаді. по назву далеко не ходитиму: нехай буде «щоденник емігранта»*.

такого чтива в тенетах багато, можна греблю гатити, — проте як пошукати українською, то вже й майже не матимеш, що почитати. маю прохання до тих, хто читатиме: питайте в коментарях про те, що вас цікавить, — це допоможе мені зробити з цих нотаток щось трохи корисніше, ніж просто записи і фотоальбом собі на згадку.

переліт

ми з миленькою вважаємо, що нам дуже пощастило з квитками: ми летіли британськими авіалініями (а отже з великим комфортом) чи не найкоротшим і найшвидшим маршрутом з києва до монреаля лише з однією пересадкою в лондоні, та ще й за відносно невеликі гроші.

• рейс ba883 (з києва до лондона, airbus a320)
• рейс ba95 (з лондона до монреаля, boeing b787-8)

вартість квитків на всю нашу родину (три дорослих, два дитячих) склала приблизно 74 тисячі гривень, трохи більше як 630 доларів сша за один квиток.

відлітали ми 15 вересня, о 14:25. в аеропорту були досить рано, приблизно об 11:30, але маючи дев'ять великих баулів, ровер і троє діток, ми мали чим себе зайняти, і ще мали півгодини на другий сніданок перед посадкою. добре пригадую, що навіть в аеропорту я не мав відчуття, що відлітаю остаточно з україни, ну от наче ми просто зібралися у відпустку.

перший переліт ми відбули досить легко: лише три години, зі смачним обідом від british airways. старший син весь політ читав, таке в нас нечасто трапляється. доця відразу знайшла собі подружку-однолітка і всю дорогу вони одне одного розважали — згодом виявилося, що її родина так само емігрує до квебека! найменший захоплено розглядав «маєнькі будиноцки» в ілюмінатор, аж поки ми не піднялися понад хмарами, а пообідавши, солоденько заснув і спав решту шляху.

на валізах

останній повний день в україні. останній допис в щоденнику перед відключенням і пакуванням рутера.

наразі напаковано сім великих баулів речей по 17-23 кг кожен. плюс напіврозібраний ровер в чохлі, 15 кг. плюс ручна поклажа — по наплічнику в кожного, крім наймолодшого нашого мандрівника.

настрій… тривожний, але не надміру. головне, щоби все було спаковане і вранці можна було просто поснідати і поїхати.

p.s. і треба завчасу замовити таксі.

менш як тиждень до від’їзду!

сьогодні, 9 вересня, мій останній робочий день в україні. позаду — більш як вісім років роботи в цій компанії, на цій посаді. час щось змінити. так, лячно, але водночас дуже цікаво.

учора, 8 вересня, сплив термін дії мого абонементу sportlife. на жаль, востаннє я був у басейні 1 серпня, згодом трохи хворів і змушений був перестрахуватися, щоби не трапилося, як минулого разу. зрештою початок вересня видався надто метушливий. якось надолужуватиму вже в канаді.

попереду кілька днів інтенсивного пакування речей.

цікава стаття про форматування sd

надибав дуже цікаву статтю в тенетах, яку обов’язково треба колись вивчити уважніше, ніж я можу собі дозволити зараз:

• formatting sd cards for speed and lifetime. harvey chapman (3gfp.com)

окрім детального огляду логічної побудови флеш-пам’яті та особливостей запису інформації, стаття містить код bash-скрипта для форматування карток sd з вирівнюванням сторінок. треба вчитатися.

невеличкий тест швидкості: зовнішні hdd з usb 3.0/2.0

днями збираючись потроху до великого переселення, знайшов у «таємних» шухлядах жорсткий диск від ноутбука, котрим після заміни на ssd більше не користувався. 500 гігабайт просто лежать без діла? не годиться. замовив і одразу забрав (дякую moyo 24/7) кишеню з підтримкою usb 3.0 для нього.

це все банально, допис не про те. просто заради інтересу поміряв швидкість роботи двох зовнішніх жорстких дисків за допомогою crystal disk mark, і для порівняння додав результат ssd робочого ноутбука:

• мій старий зовнішній накопичувач transcend storejet 25m2 (usb 2.0)
• нова кишеня transcend storejet 25s3 (usb 3.0) з диском hitachi travelstar
• внутрішній ssd ноутбука (toshiba)

заміри не претендують на точність: я не створював жодних спеціальних умов, але принаймні їх зроблено на одному й тому ж комп’ютері в один день і з тими самими тестовими параметрами:

висновки так само банальні для більшости користувачів:

• ssd кермує — це має бути перший апгрейд будь-якого ноутбука;
• usb 3.0 кермує — не купуйте старих зовнішніх hdd на кшалт transcend storejet 25m2 (так, їх ще продають, і то досить недорого);
• якщо в гоподарстві є зовнішній hdd з usb 2.0 — його краще застосувати для «повільних» задач, які можна залишати на ніч (бекап фотоархіву?)

огляди нових можливостей gimp 2.9/2.10

давно, дуже давно спільнота користувачів вільного програмного забезпечення чекає на вихід версії графічного редактора gimp на двигунці gegl з підримкою глибини кольору 16 та 32 біти. і попри те, що робоча версія 2.9.4 вже дозволяє користуватися деякими новими можливостями, проте це версія розробників, доступна у вигляді вихідних кодів, її годі шукати в репозиторіях та розділі downloads офіційного сайту gimp як готовий для використання продукт. і виглядає на те, що наступної стабільної версії 2.10 доведеться ще трохи почекати.

тим часом почитати про нові можливості gimp’а по роботі з 32-бітним кольором цікаво вже зараз. ось два огляди, один короткий і добре ілюстрований, підійде для розігріву, а другий — детальніший і значно свіжіший:

• gimp 2.9/2.10 feature preview (gimpusers.com)
• user's guide to high bit depth gimp 2.9/2.10 (ninedegreesbelow.com)

чекаємо далі.

p.s. ілюстрація стара (версія 2.6) — взяв з колишньої публікації про швидку корекцію світлин для інтернету, щоби не вигадувати ровер.

спроба літературного перекладу

натхнений прикладом горобчика, спробую витягти з шухляди один розділ незавершеного перекладу…

«———»

Я навчаюся у випускному класі школи імені Сесара Ча́веса у сонячному районі Мішн міста Сан-Франциско, і це означає, що за мною невпинно стежать, як ні за ким іншим у світі. Звуть мене Ма́ркус Я́лоу, проте коли ця історія розпочалася, я був відомий під прізвиськом w1n5t0n. Вимовляється «Вінстон».

В жоднім разі не «Дабл’ю-один-ен-п’ять-ті-нуль-ен», якщо лишень ти не якийсь там завуч з виховної роботи, відсталий настільки що ще називає Інтернет «глобальною інформаційною мережею».

Я знаю одного такого невігласа, його звуть Фред Бенсон, один з трьох заступників директора школи імені Сесара Чавеса. Справжня болячка, а не людина. Але якщо вже наглядача не уникнути — нехай краще буде невіглас, аніж хтось тямущий.

— Маркусе Ялоу, — оголосив він вранці однієї п’ятниці через шкільну систему гучномовців. Ті гучновомці самі собою звучать не дуже добре, а в поєднанні з бенсоновим звичайним бурмотінням виходить не оголошення, а наче хтось намагається перетравити зіпсований буріто, в якого збіг термін споживання. Проте людські істоти задля виживання пристосувалися добре розрізняти власні імена серед шуму.

Вхопивши свою сумку і напівзакривши ноутбук — не хотілося переривати завантаження з тенет — я приготувався до неминучого.

— Негайно з’явися до кабінету адміністрації.