трейлер «сторожової застави»

не чекаю шедевру, але дуже хотів би переглянути з родиною «сторожову заставу». на жаль, до українського кінотеатру тепер надто далеко — але перший онлайновий кінотеатр, де знайду цей фільм, і де можна буде його переглянути хоч із канадським ip, отримає передплату на рік.


це має бути екранізація повісті володимира рутківського, яку ми маємо в бібліотеці (і привезли зі собою), але ще не читали.

p.s. фільм має свій вебсайт (пустий-пустісінький наразі), а також профілі у facebook, instagram та канал на youtube. цікаво, що хоч режисер москвомовний (да какая разніца?) і знімальна група працює московитською, але ж хоч двоє з трьох богатирів говорять українською на майданчику…

українське — вторинне?

ви вже бачили це? і що, подобається? мене мало не знудило: хвилина відео, і жодної ідеї, візуальної чи сюжетної, яка б не була калькою з якоїсь вже стопіцот разів баченої диснеївської повнометражки. це настільки вторинно, що я навіть не знаю, як це коментувати. якщо не бачили — погляньте на власні очі.


чому так має бути? чому українське має бути таким убогим? не було інших персонажів, інших сюжетів, іншого стилю анімації? facepalm.

пригадайте, як ірландці у 2009 зробили мультфільм для міжнародного прокату, і пошукайте там діснеївські кліше:

не дивіться…

мда… кожен тім бертон, який би не був геній — а рано чи пізно випустить свій «будинок дивних дітей місс перегрін», чи як воно там зветься українською…

перш ніж випробовувати ssh на практиці, завантажуючи з української торент-толоки щось нове, мав би я почитати огляди, і не будь-які — а на itc.ua, де старі «вовки» редакції не дозволяють собі хвалити одверту халтуру, навіть якщо її зняв такий метр, як бертон =/

коротше, провал. не дивіться, або принаймні не платіть в кінотеатрі за таке.

just your lips

переглянув «юність». мусив знайти цю музику з саундтреку… сама собою вона не дуже вражає, але щоразу, коли звучить у фільмі — це найсильніші фрагменти, нмсд.


just (after the song of songs). текст.

привид опери — спогади

безсмертна тема з «привида опери», реміксована і з цікавим відеотлом.


про відеотло — японська не-анімешна (через що втричі цінніша, нмсд) мультиплікація «спогади» (memories, 1995), треба обов’язково переглянути.

p.s. до речі, нмсд, графічний стиль — безсовісно зідраний з не менш легендарної (щоправда, не в наших теренах) французької стрічки «володарі часу» (les maîtres du temps, 1982). теж варте перегляду.

інтелектуали з легким нальотом… чогось гидотного

цитата, і досить довга, вибачайте:

цитата: «Манцов: От фрейдизма, пожалуй, дистанцируемся. Все равно у нас мало кто понимает, что это такое. Полагают, фрейдизм это Эдипов комплекс и только. Наши идиоты обзывают „фрейдизмом“ все, что им не нравится.

На самом деле «Пианистка» — картина христианская. Причем христианство это не лубочное, не в духе «уси-муси-пуси», как у нас любят; не «ласковое», но подлинное, аутентичное. В Главе 10 Евангелия от Матфея Иисус Христос прямо говорит:

„Я пришел разделить человека с отцом его, и дочь с матерью ее, и невестку со свекровью ее. И враги человеку - домашние его (Мф 10:35-36)“.

Вот про что эта картина!

В „Портрете…“ героиня призывает некоего мента, а в „Пианистке“ - некоего пианиста-хоккеиста, но цель одна и та же: разорвать пуповину, состояться в качестве суверенной личности» (читати повністю)

гхм. можливо, «іхні ідіоти» справді обзивають „фрейдизмом“ все, що їм не подобається… але так само легко їхні інтелектуали називатью „ідіотами“ всіх, хто не подобається їм, а ще тулять тег „християнство“ до всього, що подобається — навіть якщо християнством там і не пахло.

хоча загалом стаття-дискусія про фільм «піаністка» цікава, — проте, як (майже) завше і (майже) все росіянське, з «легким нальотом»… чогось гидотного.

завжди актуальне

до речі, ще трішки про «співаночку»: кліп рокаша наче про епоху яскравих краваток та зачісок а ля елвіс не міг не нагадати «стиляг» (hipsters на imdb, 2008).


щось про нього ніхто останнім часом не згадує, а даремно — чудовий фільм.

кінотиждень десятий: часові петлі

(вибачайте, допис півтора місяці пролежав у чернетках)

чудово стріли новий рік, тепер я вдома на лікарняному… що робити, гріючись в ліжку цілий день? читати й переглядати кіно. після «володаря перснів» французькою під руку трапилася «петля часу», після котрої мені заманулося пригадати інші фільми про мандрівки в часі… на згадку спало ще два таких, про котрі давно хотілося написати — отож переглянув ще й їх до купи:

• петля часу (looper, 2012)
• часова петля (los cronocrímenes, 2007)
• детонатор (primer, 2004)

бонус:

• 12 мавп (twelve monkeys, 1995) 

тема цього невеличкого кінотижня — часові петлі. та перш ніж почати — зверніть увагу на рейтинги imdb трьох перших стрічок, список наче відсортований від найцікавішого (7,7 для «петлі часу») до менш цікавого (6,9 для «детонатора»). на мою ж оцінку — якраз навпаки.

ну а «12 мавп» я виокремив, бо тут мандрівки в часі не утворюють часових петель, але стрічка варта згадки.

мотор?

ностальгія за цицьками та нігерами в кіно

в чорновиках лежить десятий кінотиждень, і якщо знайду трішечки наснаги, опублікую його до кінця тижня. буде цікаво. тим часом пропоную почитати дві надзвичайно класних статті про кіно в колонці російського онлайнового часопису lookatme.ru:

убей меня нежно: голливуд, где твои яйца?

цитата: «правда в том, что кино сейчас — часть пищевой цепочки между скидками в gap и мороженым для детей на фудкорте» (читати повністю)

обезжиренный ниггер: анатолий ульянов о «джанго»

цитата: «если кого-то и тревожило здесь слово „ниггер“, то разве что белых либералов, но они и без тарантино беспокойны, как белки» (читати повністю)

p.s. подяка зарізяці за підказку глянути на lookatme.ru — ніколи б, мабуть, не втрапив туди сам.

p.p.s. з невідомих мені причин публікація зникла з lookatme.ru, але її неважко знайти в тенетах*.

le seigneur des anneaux

нарешті! переглянув «володаря перстнів»… французькою.

вперше було українською, в кінотеатрі. потім — вже не пригадаю, навіщо, — російською. потім кілька разів в оригіналі, англійською (безумовно найкращий варіант).

цього разу дводенний кіномарафон (майже 9 годин, і майже поспіль) — це в мене така підготовка до перегляду нового джексонового «гобіта» колись найближчими вихідними.

французький дубляж трішки здивував: увесь фільм всі всіх називають «на ви». серйозно. коли сем каже до фродо «ви» — це вкладається в сюжет. коли гандальф каже до більбо (якого він за сюжетом знає вже сотню років!) «ви» — це ріже слух, та вже нехай. але…

білі мухи налетіли

зима продовжується: за добу випало 15 см снігу, доця в захваті й згадала вранці про санчата (а вони ж були вже такі старі й побиті, що минулої зими я їх просто відвіз до батьків і полишив там).

про книжки: закрив, нарешті, останню електронну сторінку «le passager» гранже… позвітував на goodreads’ах, котрими тепер користуюся замість «щоденника читача»:

цитата: гранже вірний своєму формату: третина — досить цікава зав’язка, третина — динамічний урбаністичний детективний трилер, і остання (приблизно) третина, коли весь задум розпадається на шматки через брак логіки в самому осьовому задумі роману. от десь такі враження й від «пасажира»… (звідси)

одразу відкрив — нарешті! — «pirate cinema» корі докторова зі збірки humble ebook bundle. чому «нарешті» — має бути добре зрозуміло з цього старого допису про інді-чтиво. як бальзам на душу: стиль докторова і його сюжети мені подобаються.

кінотиждень дев’ятий, квебецький

майже півроку минуло від попереднього кіно-огляду, — забагато для (кіно)тижня, але таке життя. за той час переглянув чимало всього, переважно… французькою мовою. що вже вдієш: вивчаю французьку, тож шкода часу навіть на кіно англійською, і вже мовчу про дубляж. тож дев’ятий кінотиждень буде повністю присвячений стрічкам, що так чи інакше мають стосунок до квебека, франкомовної провінції канади:

• теплова хвиля (les grandes chaleurs, 2009)
• зваблення доктора льюїса (la grande séduction, 2003)
• п’єрове щастя (le bonheur de pierre, 2009)
• полісмен хороший, полісмен поганий (bon cop, bad cop, 2006)
• повернення кохання (l'amour aller-retour, 2009)
• місс погода (miss météo, 2005)
• ти (toi, 2007)

дві пісні від монстра у парижі

по кілька разів уже встиг переглянути «монстр у парижі» в українському дубляжі та в оригіналі, французькою. коротко — приємний анімаційний фільм із сюжетом за класичними мотивами («привид опери», «собор паризької богоматері» тощо), котрі достатньо зм’якшені та з гумором обіграні, щоби мультфільм було приємно дивитися родиною.

про сам мультфільм ще згадаю в кінотижні, а наразі про музику… це не м’юзікл, але ім’я ванеси параді та матьє шедіда (як -m-) на постері — не просто так: в картині повністю звучать чотири чи п’ять пісень… і дві з них варті того, щоби їх послухати.

від перестановки доданків…

колись, як і більшість моїх однолітків, я з величезним задоволенням переглядав перші три серії «зоряних воєн». коли пізніше вийшли три серії пріквела… мені вони зовсім не сподобалися, і я з легкою іронією дорослого поглядав на синочка, котрий був від них у захваті.

нагромадження персонажів та сюжетних «хвостиків», загальна інфантильність основної сюжетної лінії на потенційно складному політичному тлі, надмірне захоплення екшном та доволі нереалістичними, майже веселими батальними сценами? я вважав це фейлом.

і, здається, я жодного разу не задумався, чи могли ці три серії бути навмисно знятими в такім ключі?

тиждень французького кіно в «києві»

для тих, кому цікаво: з 26 січня до 1 лютого в київському кінотеатрі «київ» (тавтологія не моя) проходитимуть «вечори французького кіно» — афіша обіцяє п’ять найгучніших французьких кінопрем’єр року:

• мій найгірший кошмар (mon pire cauchemar, 2011)
• артист (the artist, 2011)
• дівчисько (tomboy, 2011) — чому такий переклад? має бути «хлопчисько»!
• 17 дівчат (17 filles, 2011)
• далеко по-сусідству (quartier lointain, 2011)

ймовірно, спробуємо й ми з миленькою на щось втрапити наступних вихідних.

дуже прикро, що останній фільм з переліку показуватимуть, — якщо вірити анотації фестивального тижня — чомусь російською мовою, з українськими субтитрами; немає сенсу йти на нього…

м’юзікл «маленький принц»

перепублікую в щоденику з форуму школи bonjour français, собі на згадку: з жовтня 2002 до січня 2003 року в концертній залі казино де парі грали фантастично яскравий театральний м’юзікл «маленький принц» на музику рікардо кочьянте; в головних ролях — даніель лавуа та джеф тетедуа.

так от… в тенетах можна знайти iso-образ диска dvd (8 гб) із цим м’юзіклом, — а бажаючі можуть замовити ліцензійний (13 євро плюс доставка). він вартий перегляду. мова досить проста — особливо для тих, хто вже прочитав твір в оригіналі й знайомий з сюжетом та лексикою =) приємна музика і справді яскрава, якісна постановка. переглядається «на одному вдиху» замість чергової голівудщини.

кінотиждень восьмий, святковий

давненько вже я не писав про переглянуте кіно… час зробити невеличке зусилля і виконати давнішню обіцянку: в усіх попередніх дописах, в тому числі у сімох «кінотижнях», я свідомо уникав згадувати ті кілька улюблених фільмів, котрі можу переглядати раз за разом; зараз розповім про ці картини.

кіно:

• великий лебовськи (the big lebowski, 1998);
• трилогія володар перснів (the lord of the rings, 2001..2003);
• місто загублених дітей (la cité des enfants perdus, 1995);
• кримінальне чтиво (pulp fiction, 1994);
• матриця (the matrix, 1999);
• безсмертні: війна світів (immortel: ad vitam, 2004).

анімація:

• теркель і халепа (terkel i knibe, 2004);
• тримай хвилю (surf's up, 2007);
• вбивця біб назавжди (killer bean forever, 2009).

зомбі!

трішки несподівано, можливо, для будь-якого читача цього щоденника, але цілком передбачувано для самого себе, — зацікавився темою зомбі =) щоправда, тема цікава не як підкладка для хорорів різного штибу — я не люблю й уникаю класичних хорорів, — а в контексті пост-апокаліптичного survival’а. ну а вже сценарій z, world war z, або зомбі-апокаліпсис тут доречний як найширше відчинені двері до цього контексту, адже після завершення холодної війни тема ядерного апокаліпсису дещо втратила гламур актуальності.

інтерес пов’язаний з ідеєю написати колись таку пост-апокаліптичну пригоду, яку мені самому цікаво було би прочитати.

історію цього інтересу можу прослідкувать ще від прочитання повісті «мальвіль» роберта мерля (ні, зомбі там немає), через перегляд «28 днів», захоплення другим fallout’ом та розчарування містичною складовою в «протистоянні» кінга, і аж до нещодавніх знахідок на кшалт the sagittarian.

хороших серіалів не буває

деякі люди вважають, що серіали бувають погані та хороші… мені цих людей трішки шкода.

ідеальний серіал — нескінченний. тому він не може бути носієм логічно завершеного, художньо довершеного сюжету. з виходом кожної нової частиною будь-який серіал вироджується в фарс.

навіть battlestar galactica… — особливо bsg!

…бо якщо серіал починається як фарс — він і не стане набагато гіршим надкінець. якщо серіал починається як мильна опера для старшого покоління сільских населених пунктів російської федерації — він лише виграє від виродження у фарс.

генерація пі

нещодавно переглянули з миленькою російську екранізацію «generation п». про сам фільм позвітую в найближчому кінотижні, а наразі — кілька загальних думок.

перше. пєлєвінські ідеї в «generation п» актуальні як ніколи, але, пробачте, екранізація саме цього твору — це свого роду одверта насмішка над усією ідейною канвою і над кожним глядачем =)

екранізація «generation п» — насмішка

хіба це не очевидно? =)