наш другий тиждень в канаді (26 вересня - 2 жовтня) пройшов дещо спокійніше за попередній. хоч він не був анітрохи менш насичений подіями, може навіть навпаки — проте ми вже мали своє помешкання і до багатьох речей почали звикати.
- вибір інтернет-провайдера;
- перші закупи: iga, costco, maxi dollar, ikea…
- канадське районо, або commission scolaire;
- угода з hydro québec: електрика та обігрів;
- оформлення державної медичної страховки;
- мій перший штраф у канаді!
- початкова школа;
- шалє на озері віцерой.
вибір інтернет-провайдера
щойно ми перейшли до свого нового помешкання, одразу відчули, наскільки незручним може бути сучасний світ без доступу до інтернету: пошту почитати годі, з рідними та друзями не початишся і не зателефонуєш skype'ом, адресу чи графік роботи потрібної тобі установи чи крамниці не пошукаєш, українських новин на espreso.tv не послухаєш… і т.д. і т.п.тож я взявся шукати провайдера. більшість канадійців користуються послугами двох найбільших телекомунікаційних компаній: bell та videotron. два монстри досить ловко поділили ринок, надаючи практично однаковий набір послуг (телефон, телебачення й інтернет) за однаковими цінами — і монополією це наче не назвеш, і вибору нема.
але мені не потрібні були ані стаціонарний телефон, ані телебачення. ще й платити від $80 за кабельний інтернет з лімітованим на місяць трафіком мені не хотілося. тож я взявся шукати поміж меншими компаніями, котрі виживають в нішах між пропозиціями двох монстрів.
коротше кажучи, я вибирав з-поміж трьох менших провайдерів, котрих знайшов першими — погугливши інформацію по лонгьою та попитавши поради в братиків: ebox, acanac та tecksavvy. спинився на acanac'у, котрий мав найцікавішу для мене пропозицію: безлімітний dsl з бітрейтом 25/10 мбіт плюс безкоштовний dryloop (оскільки телефонну лінію я не замовляв) на рік за $50 на місяць (плюс податки, звісно ж).
acanac дозволяє використовувати свій модем, але оскільки жоден з двох рутерів, що я їх привіз зі собою з україни, не має dsl-модема, а на kijiji нічого пристойного я не знайшов — замовив модем разом з інтернетом від провайдера за додаткові $100.
сплатив одразу за рік — це й була маркетингова пастка тієї спецпропозиції, хотіли оплату наперед, — вийшло аж $873,75:
- $600,-- пакет acanac high speed dsl 25 + dry loop на рік;
- $49,95 плата за підключення послуги / розетки;
- $100,-- модем smart /rg sr505n;
- $10,-- доставка модема поштою;
- $113,80 податки.
для порівняння: в україні я користувався інтернетом від freenet: 100 м/біт по україні, 25 мбіт зарубіжки, безлімітний трафік і виту пару до квартири (тобто жодної потреби в додаткових модемах, просто свій рутер) — за 85 гривень на місяць включно з податками! цінуйте те хороше, що маєте, українці.
перші закупи: iga, costco, maxi dollar, ikea…
коротко про враження від різних крамниць.
ikea
ikea така ж цікава, комфортна і нескінченна, як на батьківщині бренду, в швеції: той самий лабіринт по експозиційній залі, так дбайливо умебльованій та декорованій, що хочеться залишитися там назавжди, — влягтися ось на це ліжечко, накритися ось цією ковдрочкою і задрімати, а прокинувшись — завіятися до тамтешнього ресторану і замовити традиційні шведські шьотбулєри з картопляним пюре.я стрічав людей, котрим не подобається ikea, — для мене ж це індикатор снобізму. я закоханий в ikea за те, з яким розумом та увагою там все зроблено, від самих речей до експозиції. придбане тут, можливо, і не матиме ідеального стану через десять років, і його не продаватимуть в антикварній крамниці через сто років — але поки ви цим користуєтеся, вам буде зручно.
в ikea ми придбали хороший матрас, кілька торшерів (бо тутешні помешкання, як правило, не мають люстр під стелею!), стільці, розкладний диван та купу дрібничок для кухні й спалень.
iga
це мережа великих супермаркетів, найбільше мені нагадує українське «сільпо» (принаймні той охайний «сільпо», що в трц «район» на троєщині): якісні продукти, дбайлива викладка і цінники трохи вище середнього. правильно читати «іга», але хіба це можливо? — всі імігранти жартома називають «їжа».iga в торговому центрі place longueuil був найближчим до нас продуктовим магазином, поки ми мешкали в друзів, тож ми туди найперше втрапили, а винайнявши своє помешкання, на перші кілька днів купували основні продукти та деякі найнеобхідніші побутові дрібниці.
metro plus
ще одна мережа супермаркетів. з нашого помешкання нам значно ближче стало ходити до metro, і ми одразу зрозуміли, що тут ціни на продукти приємніші, ніж в iga, тож коли в нас зненацька закінчуються молоко, сіль чи туалетний папір, і треба швиденько збігати — я накидаю на плечі куртку і вибігаю туди. але основні продуктові закупи ми робимо в іншій великій крамниці, costco.ще один плюс metro ми виявили пізніше, коли на два тижні залишилися без підключення до інтернету (окрема історія): тут роздають безкоштовний wifi, без гостьової рестрації, паролів і навіть веб-прокладки з кнопкою «підключитися».
costco
мережа гуртових супермаркетів з абонплатою. чимось приблизно подібним в україні можна вважати metro cash & carry, але є нюанс — ота абонплата: щоби закуповуватися тут, потрібно заплатити $55 або $110 за річну картку costco. чи довго би протримався в україні супермаркет з такою маркетинговою політикою? гадаю, що ні: навіть metro c&c з часом був змушений дещо лібералізувати свої правила доступу в україні, а вони ж грошей не брали.інша особливість costco відносно інших тутешніх мереж — пакування: для більшості товарів немає малих упаковок. наприклад, цукор — мін. 4 кг, борошно — мін. 10 кг, сметана — мін. 1 л тощо. якщо є кілька варіантів пакування, більша кількість матиме помітно нижчу ціну в перерахунку на одиницю маси чи об'єму.
але в канаді costco дуже популярний: дбайливо добраний асортимент, якісні продукти в зручному пакуванні, швидке обслуговування на касі, дуже ліберальні умови повернення товару (90 днів на електроніку та домашню техніку, пожиттєво — на багато інших непродуктових товарів, без необхідності зберігати чек!) а ще — заправка costco біля супермаркета, де пальне на 5-10% дешевше, ніж деінде.
ми маємо два чи три супермаркети costco на приблизно однакових відстанях (6-8 км), але я завжди їжджу через міст до монреаля — лише там є заправка costco. перший раз в мене трохи розбігалися очі, але я швидко звик складати список того, що мені треба в costco (основні продукти, які або швидко споживаються, або довго зберігаються: молоко та яйця, крупи, макарони, борошно та цукор, кільце ковбаси дітям на канапки до школи, каву, трохи сиру твердого і кисломолочного), швиденько пробігаю рядами, і залишаю в магазині, як правило, $100-200.
мої брати, мешкаючи в торонто, не користуються costco: кажуть, що не хочуть так багато віддавати щоразу на касі. я розумію, що для «родини» (навмисно беру в лапки) з двох дорослих costco нецікавий, але якщо мати троє дітей, то закупи в такому гуртовому магазині раз на два тижні дозволяють не лише суттєво зекономити, але й вивільнити час, щоби не бігати хіба що не щовечора до крамниці, як я це робив у києві.
maxi dollar
maxi dollar… тривайте, перш ніж розповісти про цю крамницю, треба сказати кілька слів про славетну dollarama. це ціла мережа крамниць, де продається різне всяке за ціною від $1 (насправді є й дешевші речі) до $4: канцелярія, пластикове приладдя для ванни, одноразовий посуд, жарівки, шапки-рукавички, печиво і цукерки, проста косметика… а в святковий сезон — ялинкові прикраси тощо. якість переважно теж невисока, але якщо потрібна якась одноразова дрібничка — то навіщо платити більше? так от…maxi dollar — крамниця у форматі, подібному до dollar max, але без такого жорсткого обмеження діапазону цін. в результаті тут значно ширший асортимент і можна придбати цілком пристойної якості купу різних дрібничок, і не лише дрібничок для дому. так от, перший посуд для свого помешкання ми купували саме в maxi dollar. звісно, хотілося б посуд з ikea — але нам треба було швидко і недорого, а maxi dollar трохи ближчий і значно доступніший.
канадське районо, або commission scolaire
оскільки двоє з наших трьох дітей — школярі, і коли вже дружина наполягала на щонайшвидшому перельоті, щоби вони не гаяли час в новому навчальному році, а якомога швидше йшли до тутешньої школи — щойно ми отримали бай на квартиру (це обов'язкова умова), я зателефонував до так званої шкільної комісії. це така муніципальна установа, котра опікується всіма питаннями навчання дітей у початковій та середній школах певного муніципалітету. наступного дня чи й через день мені перетелефонували й призначили зустріч десь за тиждень.отже, 27 вересня ми прийшли на зустріч всією родиною. з документів знадобилися:
- бай на оредну квартири;
- свідоцтва про народження дітей (разом з перекладами, які ми завчасу замовляли в україні за підказкою друзів);
- сертифікати на постійне проживання (certificats de résidence permanente);
- табелі дітей.
співбесіду проводили швидше з нами, батьками, ніж зі школярами, бо ж вони в нас не говорили ще французькою, ані навіть не розуміли її. хоча працівник комісії, дуже привітна молодиця, кілька разів намагалася поставити дітям прості запитання, і просила нас перекласти, щоби поглянути на реакцію дітей.
після співбесіди нам пообіцяли. що найближчим часом нам зателефонують зі школи (точніше, зі шкіл — бо початкова та середня школи тут розділені) і запросять на знайомство.
в шкільній комісії нам мало не забули віддати наші сертифікати на постійне проживання — це було би рівнозначно катастрофі, тому що є два документи, які неможливо поновити, і без яких «валіза, аеропорт, україна»:
- сертифікати відбору квебека (certificats de sélection du québec), і
- сертифікати на постійне проживання (certificats de résidence permanente)
угода з hydro québec: електрика та обігрів
врешті-решт з третьої спроби та після дзвінка мені вдалося зареєструватися. втім, до першого рахунку ще було далеко.
на ілюстрації — свіжий скріншот з сайту hydro québec: онлайн можна слідкувати за своїм споживанням електроенергії та кореляцією з середньодобовою температурою повітря, бачити середньодобові витрати та підсумкову вартість за поточний період.
оформлення державної медичної страховки
ще в аеропорту під час реєстрації іміграційних паперів нас записали на 29 вересня на прийом до управління медичного страхування квебека (régie d'assurance maladie du québec) для оформлення обов'язкової страховки.ми поїхали автівкою до монреаля. лонгьой, де ми оселилися — відносно невелике, двоповерхове. спокійне передмістя монреаля на південному (насправді східному) березі ріки сан-лоран. їздити тут автомобілем досить просто. власне монреаль на острові — інша справа, тут автомобілів значно більше, мережа вулиць складніша, чимало ділянок з обмеженням руху чи взагалі перекритих на час ремонту. але якось доїхали, і то вчасно.
знайти місце для парковки виявилося ще складніше, але нам пощастило і тут. я навіть досить швидко розібрався з нумерацією паркомісць, знайшов паркомат і сплатив кредиткою за годину паркування: нам казали, що оформлення проходить швидко… це була помилка, але я про це дізнався пізніше.
насправді так, оформлюються документи в управлінні досить швидко: вас запрошують на певний час, одразу роблять копії деяких документів та просять зачекати 5-10 хвилиночок, поки звільниться робоче віконце, потім запрошують, заповнюють кілька формулярів, поки ви спокійно сидите і подаєте документи, потім дорослих фотографують, беруть якусь невелику плату за оформлення, обіцяють десь за три місяці прислати картки медичного страхування поштою — і все. вся процедура на 5-10 хвилин.
але це на кожного! в результаті ми витратили близько години…
мій перший штраф у канаді!
тут, в монреалі, всю систему автоматизовано: «кролики» катаються містом у спеціальному автомобілі, і комп'ютеризована система показує, які паркомісця не оплачені, — якщо на цьому місці стоїть автомобіль, бац! — ходи сюди.
вдома я не одразу розібрався, як ті штрафи сплачувати, довелося трохи погуглити. врешті-решт знайшов відповідний муніціпальний онлайновий сервіс. виявляється ще, що штрафи платяться залежно від території, де скоєно порушення, гхм; тобто хоч я мешкаю в лонгьої, але правила паркування порушив у монреалі — і платити йду на монреальський сайт, або ж їду до тамтешнього муніципального суду.
коротше кажучи, 29 вересня я «влетів» (точніше, постояв) на $53 — мій перший і наразі єдиний штраф у канаді. після цього випадку щоразу сплачую паркування з запасом, коли приїжджаю до монреаля.
початкова школа
того ж таки дня, 29 вересня, ми вже мали призначену зустріч у початковій школі, куди призначили нашу донечку.ми звикли, що слово «школа» в україні найчастіше позначає один заклад, що поєднує фактично початкову і середню школу, і де діти навчаються від шести чи семи років аж до випуску в 15 чи 17 років. у канаді система навчання влаштована трохи інакше, і зокрема початкова (primaire) та середня (secondaire) школи тут розділено: найчастіше це два різних заклади, в різних будівлях. окрім того один рік дошкільної освіти (maternel) також є обов'язковою частиною системи освіти — це спеціальні класи для п'ятиліток у початкових школах.
- дошкільна освіта (maternelle) — 1 рік (вік 5 років)
- початкова школа (primaire) — 6 років (вік 6-11 років)
- середня школа (secondaire) — 5 років (вік 12-16 років)
доця має 7 років, і у вересні 2016 мала піти до другого класу, — але оскільки ми збиралися в середині вересня відлітати, то ані її, ані старшого сина до школи ми вже не відправляли на два тижні: цього року діти мали на два тижні довші літні канікули. у канаді доцю призначили до адаптаційного класу, формально вона є на другому році початкової школи.
на зустрічі в школі ми познайомилися з секретарем школи та майбутньою вчителькою, швиденько заповнили необхідні якийсь формуляр (основну роботу з документами зробила шкільна комісія), отримали перелік канцелярського приладдя для навчання — і запрошення вже назавтра (30 вересня) привозити донечку до школи.
загалом всіх учнів початкової школи тут возять спеціальні шкільні автобуси; діти до 12 років взагалі не мають бути на вулиці без нагляду. це бомбезна система, якої навіть зачатків немає в україні. але шкільні автобуси кожної школи обслуговують лише свій район навколо, а адаптаційні класи часом знаходяться в іншій школі — як бути?
але це канада. якщо по вашу дитину не приїздить жовтий автобус — вам призначають «шкільне таксі»: не автобус, а легковий автомобіль з табличкою «школярі» (écoliers) щоранку приїздить по дитину під будинок (!), і по обіді привозить назад. задача батьків — вчасно вивести чадо до того «таксі», і так само вчасно вийти зустрічати на зворотній дорозі.
але наше шкільне таксі нам призначили з понеділка, тож перший раз ми повезли доцю самі. так вийшло навіть краще: вона трішки менше хвилювалася.
третя особливість: жодних поборів «на ремонт класу», ані «у фонд школи», ані «на подарунок вчителеві». навчання і транспорт — безкоштовні (точніше, фінансуються зі спеіціального «шкільного» податку та, можливо, інших джерел); ми сплатили близько $100 за навчальні матеріали на рік та платимо по $12,50 на тиждень за догляд дитини в позаурочний час (garderie) — і це все.
отже, в п'ятницю доня стала ученицею в канаді. спершу хвилювалася, що нічого не зрозуміє — але ввечері вже весело щебетала, розказуючи про враження: і вчительку вона розуміє, хоч та й розмовляє незрозумілою мовою, і друзі одразу знайшлися, і на заняттях їй цікаво, і канкапки на обід сподобалися, і тра-та-та.
ввечері у п'ятницю ми мали настановчу зустріч в іншій школі щодо старшого сина (12 років) — його призначили на другий рік середньої школи, так само до адаптаційного класу, але запросили вже з понеділка. по старшого також мав би приїздити шкільний автобус, якби це була найближча школа, але адаптаційний клас був у школі за кілька кварталів, і старшому дали документи на безкоштовний «школярський» проїзний квиток в автобусі.
хоча синові було значно складніше в перші дні, ба навіть тижні, призвичаїтися до школи, ніж молодшій сестрі: від нього вимагалося більше самостійності в багатьох простих на перший погляд, — але лише на перший! — питаннях, та й інтегруватися якось у середовище старшокласників, майже без змоги спілкуватися з ними — гей-гей як непросто.
як би там не було, наприкінці цих двох тижнів ми вже вирішили задачу навчання двох старших дітей принаймні на рік. можна було дозволити собі трохи розважитися.
шалє на озері віцерой
поїхали ми, звісно, своєю автівкою. це була перша далека (170 км) поїздка всією родиною, і ми одразу відчули, наскільки шестимісний салон mazda 5 зручніший для нас за тісний салон нашого старенького opel astra. автомагістралі тутешні — чудові, щойно виїжджаєш з міста, і аж до самого пункту призначення.
схоже, виїзд за місто до шалє — дуже поширений вид відпочинку в північній америці, і в квебеку зокрема. пропозицій багато, ціни різні, краєвиди гарні. ми провели на озері вихідні, два дні — плавали човном та каяками по озеру, дехто вимушено скупався (трохи невдала спроба керувати каяком), хтось пробував рибалити, ввечері смажили м'ясце до пива. погода була вже не літня — трохи притрусило дощиком, а вранці спостерігали неймовірно гарний туман.
загалом чудово розслабилися після двох вельми напружених, хоч і дуже цікавих тижнів.
p.s. перепрошую в усіх читачів, хто чекав продовження «щоденника емігранта» — я дуже-дуже забарився з дописуванням та публікацією цієї частини, ще й публікую «заднім числом»… не знаю, що робити наразі — продовжити і написати про наступний період жовтень-грудень, чи покинути й зосередитися на поточних новинах. як каже один товариш, помотивуйте мене трішки. завчасу подякував.
