поділюся інтимним — бо інакше загубиться в мереживі менш важливих спогадів і зітреться на порох з часом.
минулої суботи вночі, близько пів на дванадцяту, після веселої розваги в боулінгу спинився на 15 хвилин
на трикутному п’ятачку за бесарабським ринком з боку крутого узвозу, — розслаблено балакаємо з миленькою, чекаючи іншу пару, котра подалася до «біли». попри пізню годину повз нас проїздять автівки, пішоходи кудись поспішають, на тротуарах досить людно, проте сам цей п’ятачок, на якому припарковано з десяток автівок, — наче ізольований від вечірнього києва.
хвилин за 10 зауважую, що в темному ланосі (здається) попереду щось відбувається; за найближчою припаркованою автівкою мені видно лише передні вікна, і всередині двох юнаків. один з них наче бореться з кимось, мені невидимим, хто лежить на задньому сидінні — утримує за руки, тримає ноги, намагається буцім-то закрити рота тощо, — інший спостерігає цей процес з веселою експресією спільника і клацає цифровичком.