підтримайте українське!

агов, панове українці. щойно звернув увагу, що itc.ua — (колись виклчюно) російськомовний онлайновий часопис про it, — вже кілька років публікує час від часу деякі новини та огляди українською мовою (з теґом «україна»). редакцію вже багато разів просили переходити на українську, але лише зараз я починаю розуміти, як смішно ці заклики звучали: я відкрив кілька новин українською на сайті, і бачу переважно російськомовні коментарі під ними! українська мова з'являється там вельми рідко, навіть під новинами українською.

тепер гляньте на ситуацію очима редакції: хтось там робить експеримент, публікуючи новини українською, але бачить, що вони нікому не цікаві — їх продовжують читати й коментувати ті самі люди, що читають російські тексти. яку мотивацію робити український сайт чи хоча би публікувати матеріали українською може редакція принести керівництву?

звідси питання, чи то пак прохання: а чи так вже нецікаво вам читати українську стрічку на itc.ua та коментувати там? навіть якщо потенційно це могло би допомогти зробити цей якісний — найкращий наразі в україні, нмсд, — ресурс про itc україномовним?

зрозуміло, що війна, зрада і «всьо вот ета вот» важливіші, ніж така дрібничка, але особисто я хотів би колись читати український itc.ua. як ще натякнути? підтримайте українське!

дід всрався

«добрався мовний срач і до діда» — і не вдержав дід, обісрався так, що гидко й дивиться. а якщо ще й коментарі та вподобання до того допису почитати, то стає страшно: теж не дурні ж наче люди, а ковтають ще й дякують.

гаразд, підемо по-порядку.

1. «Дід шанувальник української мови, якою вільно володіє і користується нею в реальному житті, на роботі і в побуті. Ніякого геройства тут нема, просто так склалося життя».

далеко не всім так поталанило, ок оце дідові. декому довелося по тюрмах посидіти, по сибірах помандрувати, та й життям накласти за вільне володіння і послуговування українською в реальному житті. звісно, це майже ніколи саме так не формулювалося у присудах, але ми ж із вами розуміємо тепер, як воно було? навіть якщо кому поталанило народитися вже за пізнього совєцього союзу, перед самим розвалом — все-одно про вільне використання української «в реальному житті, на роботі і в побуті» не йшлося, бо в кращому випадку людина опинялася в культурній ізоляції, в гіршому — колектив її цькував, витискав на маргінес і життя набувало трагічних кольорів.

дід не може цього не знати, хіба що він ще ніякий не дід, а молодий шпанюк, що досяг свідомого віку вже після розвалу срср? в будь-якім випадку тут він просто заговорює зуби читачеві.

2а. «Водночас дід вільно володіє і російською мовою (теж так життя склалося) […]»

напевне, ніщо не дратує мене більше, ніж оце «так життя склалося» щодо зросійщення. цими трьома слівцями лицемірно прикрито майже чотириста років історії заборон друку книжок та освіти українською, потоптано могили розстріляних вертепів та бандуристів, викинуто на смітник понівечені долі українських митців та простих українців…

так склалося, діду, що або ваших пращурів — якщо ви таки українського походження, — упродовж століть зпримушували зректися рідної мови, або ж принаймні заховати її подалі та вивчити московитську, або ж, якщо у вас інше походження, їм дали можливість приїхати до україни і оселитися тут, отримати роботу, нажити дітей, не знаючи тутешньої мови, а ваша російська — закономірний результат цього процесу. оце і є справжній зміст вашого «так життя склалося», швидше за все.

казочка для монреальців від сашка лірника

нещодавно, 10 грудня сашко лірник гостював у монреалі на запрошення українського товариства «зустріч», і ось вам невеличкий ексклюзив — казочка про пана коцького від майстерного казкаря і просто чудової людини (дивіться відео).


перепрошую за якість відео — знято на смартфон, без попередньої підготовки, з найменшим на руках =)

співаночки про любов

поки я лінуюся щось писати в щоденник — зазирніть на вебсайт гурту rock-h, почитайте оголошення щодо закриття ex.ua та негайно завантажуйте всі альбоми гурту, що їх музики віддають вам задурно!

про цей гурт я вже трішки згадував у щоденнику: їхніми попередніми альбомами заслуховувався і чудові їхні кліпи рекламував. дуже раджу не полінуватися і завантажити їхню музику.

p.s. до речі, багато музики рокашів є на soundcloud, який не закривається — але вона там якось погано впорядкована, хоч і викладає її, як я зрозумів, хтось із гурту. можна слухати там.

спроба літературного перекладу

натхнений прикладом горобчика, спробую витягти з шухляди один розділ незавершеного перекладу…

«———»

Я навчаюся у випускному класі школи імені Сесара Ча́веса у сонячному районі Мішн міста Сан-Франциско, і це означає, що за мною невпинно стежать, як ні за ким іншим у світі. Звуть мене Ма́ркус Я́лоу, проте коли ця історія розпочалася, я був відомий під прізвиськом w1n5t0n. Вимовляється «Вінстон».

В жоднім разі не «Дабл’ю-один-ен-п’ять-ті-нуль-ен», якщо лишень ти не якийсь там завуч з виховної роботи, відсталий настільки що ще називає Інтернет «глобальною інформаційною мережею».

Я знаю одного такого невігласа, його звуть Фред Бенсон, один з трьох заступників директора школи імені Сесара Чавеса. Справжня болячка, а не людина. Але якщо вже наглядача не уникнути — нехай краще буде невіглас, аніж хтось тямущий.

— Маркусе Ялоу, — оголосив він вранці однієї п’ятниці через шкільну систему гучномовців. Ті гучновомці самі собою звучать не дуже добре, а в поєднанні з бенсоновим звичайним бурмотінням виходить не оголошення, а наче хтось намагається перетравити зіпсований буріто, в якого збіг термін споживання. Проте людські істоти задля виживання пристосувалися добре розрізняти власні імена серед шуму.

Вхопивши свою сумку і напівзакривши ноутбук — не хотілося переривати завантаження з тенет — я приготувався до неминучого.

— Негайно з’явися до кабінету адміністрації.

особиста реукраїнізація в тенетах

панове, без образ: я намагаюся реукраїнізувати свої стрічки в google plus та facebook, бо не хочу витрачати час на російськомовні публікації — ані промосковські, ані проукраїнські. подобається це вам чи ні, вважатимете ви це «підлітковим максималізмом» чи ні, — але я свідомо витісняю російську мову за межі мого найближчого інформаційного простору.

я вже досить давно не підписуюся на жодні російськомовні профілі та не читаю новин російською. але є чимала кількість друзів, добрих знайомих та просто розумних і цікавих людей, котрі час від часу поширюють публікації російською… найближчим часом я поступово трішки прискіпливіше ставитимуся до джерел, що втрапляють на мій екран.

це не погроза «френдоциду», і незалежно від вашої рідної мови продовжуймо спілкуватися особисто, електронкою, скайпом чи як вийде. але моє інформаційне середовище в тенетах має бути україномовне.

москвини всіх країн, натуралізуйтесь!

вичерпне тлумачення понять «русифікація», «дерусифікація», «натуралізація» та «українізація». рускаязичним патріотам читати обов’язково, щоб не плутатися в термінах.

цитата | «не менше 25-ти років нам розповідають, що помосковщення (русифікація) ‒ це погано, але й протилежний йому процес ‒ українізація ‒ теж погано. бо і те й інше є примусом. і якось так непомітно прижилася ця підміна понять, що й досі продовжує шкідливу роботу в головах українців. у чому підміна понять? а в тому, що помосковщували саме українців і їх же тепер, бачте, українізують. ні, панове, зворотний до помосковщення процес називається розмосковщенням (дерусифікацією). саме так все стає на свої місця: помосковщення ‒ погано, розмосковщення (дерусифікація) ‒ добре. а як же росіяни в україні? ‒ заперечать мені. їх то вже напевне українізують. та ні, панове, нема тут про що говорити. такі процеси у будь-якій країні називаються натуралізацією. а от якщо нам після перемоги над московією заманеться москвинам впровадити українську мову замість їх москвинської, ‒ оце й буде українізація. але навряд чи нам це коли-небудь захочеться робити» (alex tkach на google plus)

отже: москвини всіх країн, натуралізуйтесь!

ой учора в куми…

нині трапилося нове для мене ім’я на українській музичній сцені — гуляйгород. а композиція «кума» цілий день стоїть на повторі: не можу себе змусити вимкнути =)


p.s. сподобалося? не забудьте поцікавитися альбомом «щебетала пташечка» русичів.

нема нічого гіршого…

коротко.

цитата | «Нема нічого гіршого, як людина без принципів. Це означає, що зло не буде покаране, закони будуть порушувати, і справедливість не святкуватиме перемогу» (галина пагутяк, мистецтво не прощати)

шукаю трилогію юрія щербака в електронних текстах

прочитав коротенький відгук в тенетах про фантастичну трилогію юрія щербака, — ану ж, гадаю собі, пошукаю, де придбати. але є нюанс: мені не потрібен папір, але я залюбки купую електронні тексти.

я вже нарікав кілька разів на практично «приплінтусний» стан пропозиції українських електронних текстів — читачеві практично нема де і з чого вибирати. паперових книжок трохи є, на один зуб, а от для електронної читанки доведеться «піратити» в кращому випадку — тобто якщо читач не надто розбірливий, або не начитався ще класики у школі. а от зі свіжими виданнями — повний нуль…

отже, проведу експеримент, — спробую знайти і придбати бодай одну книжку з трилогії. поїхали?

google play

відносно нещодавно google наче додав українські видання до книжкового розділу своєї онлайнової крамниці? прямуємо туди…

…дупа. м’яко кажучи. мало того, що юрія щербака немає в каталозі (це я можу зрозуміти), але google ще й цинічно кепкує з мене: замість попередження про те, що нічого не знайдено, він вивалив на мене цілий перелік книжкового сміття, серед якого жодної книжки українською мовою.

єдінствєнниє в украінскам інтернетє

після борислава берези (обмін коментарями під його дописом продовжився, безрезультатно) мене здивувала «українська правда» — ви зауважили, що вони вже певний час публікують частину анонсів у facebook російською? запитав їх, чому вони це роблять…

… отримав відповідь:

цитата | «1) мы не все на фб пишем на русском 2) до 50 процентов наших читателей на фб читают на русском языке. и это не россияне. это наши с вами соседи и друзья. 3) наша первая страница - и так будет всегда - выходит на украинском языке. кстати, единственные в украинском интернете. 4) есть еще вопросы?» (facebook)

не чекав такого від «правди», яку читав від часів майдану 2004 року… раніше відписався від їхньої rss-стрічки за кострубату українську, — тепер відписався ще й на facebook, запропонувавши змінити назву профілю в facebook на більш доречне «укра́инская правда».

розчарований.

p.s. цікаво, що вони мали на увазі, кажучи, буцім «єдінствєнниє в украінскам інтернетє» мають першу сторінку «на украінскам язикє»?

лупаймо цю скалу?

пані та панове, час від часу я втрачаю надію… але згадую пораду каменяра: «лупайте сю скалу…» поможіть лупати. сьогодні у facebook в око впала «дотепна» відповідь депутата вр борислава берези коментаторові, котрий дуже ввічливо (переконайтеся самі за ланкою), але, мабуть, «безтактовно» на думку пана берези, попросив депутата частіше писати українською…

якщо маєте час та натхнення — залиште коротеньке прохання в коментарях під будь-яким (може, кількома?) дописом пана борислава у facebook. ну, ви розумієте, яке прохання?

лупаймо цю березу скалу? =)

рускій мір — ета ти!

хочеться раз і назавжди поставити крапочку в невеликому термінологічному питанні, бо багато хто плутається:

якщо ти говориш російською — ти частина рускава міра

так, я дивлюся просто тобі в очі. байдуже, хто ти за громадянством, за національністю, за расою. байдуже, чи ти мешкаєш у москві, у львові чи в торонто. якщо при цьому ти говориш російською — ти частина того культурного поля, яке називається рускій мір. не більше і не менше.

можеш збирати кошти на тепловізори, доглядати поранених у шпиталі, захищати україну зі зброєю в руках чи виходити на мовчазні антивоєнні протести на червоній площі. повага! але це не скасовує простого факту: ти є частиною рускава міра.

комусь дуже напекло голову

учора мене дуже здивував і розчарував кумир україномовної аудиторії богдан кутєпов. своїм пронизливим дописом на критику тих громадян, котрі просять (підкреслюю: просять) службовців нової патрульної поліції послуговуватися _на службі_ державною мовою. зненацька богдан вжива на адресу цих людей фрази на кшалт «обмежені вузьколобі імбецили», котрі «йобу далися» і, звісно ж, «вишиватнікі».

гадаю, не лише для мене стала сюрпризом ця істерика.

сьогодні, трохи заспокоївшись, але і начитавшись обурених коментарів, богдан продовжує карати «вишивату» пломенним словом: «остєрвєнєлиє „борці за мову“», «тупі», і нарікає на «маніакальний вереск до нової поліції» та «вереск а-ля Фаріон».

можливо, богданові наснилися жахи з іриною фаріон в головній ролі? хз. одне зауважу: переважна кількість обурених коментарів на ці два дописи богдана кутєпова — якраз не справляють враження «вереску» «істєрічєк», як жаліється богдан. ось кілька для прикладу…

на користь ворога?

до тих українських громадян, котрі «хатят міра любой ценой, патамушта жизнь бєсценна», звертається нікколо макіавеллі:

цитата | «the romans never allowed a trouble spot to remain simply to avoid going to war over it, because they knew that wars don't just go away, they are only postponed to someone else's advantage» (вікіпедія)

і спеціально для тих, хто не побачив тут зв’язку з україною:

цитата | «if someone puts up the argument that king louis gave the romagna to pope alexander, and the kingdom of naples to spain, in order to avoid a war, i would answer as i did before: that you should never let things get out of hand in order to avoid war. you don't avoid such a war, you merely postpone it, to your own disadvantage» (вікіпедія).

ми відкладали війну 23 роки. найбільш затяті українські націоналісти попереджали, але більшість з нас — хохли і малороси, — махнули рукою: мовляв, якось буде. ми відкладали війну тоді, коли вона могла бути суто ідеологічною, потім мовною, потім економічною…

…аж поки полилася кров. тому що читай вище золоті слова макіавеллі: загроза війни не зникає сама собою, війну можна лише відтермінувати — на користь ворога. і здача жодних територій нічого не змінить. і вичікування, в надії «перечекати» — завжди призведе до ще більшої кількости смертей.

p.s. от тільки не треба про підбурювання з дивану. війна — це не лише і не завжди воєнні дії. російська з уст українця в побуті, на роботі, на державній посаді, в інтернеті — це те саме зволікання. а крапка на російській сьогодні — це вклад в перемогу.

цікаво про лінгвістику

юрій макаров у facebook поділився ланкою на класнючу науково-популярну статтю про професійну лінгвістику та дилетантські мудрування (які автор чемно, але абсолютно невипаравдано називає любительською лінгвістикою — це не лінгвістика зовсім). дуже багато літер… ще й російською. але обов’язково перегляньте, якщо питання мови вам бодай трошки цікаві!

цитата | «любители не знают главного принципа фонетической эволюции. более того, они не хотят его знать, даже если им его формулируют и разъясняют, — потому что он немедленно становится непреодолимым препятствием на пути их фантазерства. они любят подавать свои фантазии как что-то новое в изучении языка. в действительности же нынешние любители в точности продолжают наивные занятия своих предшественников XVIII века. их просто никак не коснулись великие открытия XIX века в области исторической лингвистики» (андрій анатолійович залізняк, «о профессиональной и любительской лингвистике»).

аж тут — бац!

заберу це з google plus собі до щоденника, на згадку…

цитата | «Мне очень неуютно говорить (обсуждать, выражать эмоции, шутить и тд) по-украински, подозреваю Ростику так же (может чуть больше) не удобно на иврите. И тут бац - у нас общий нативный русский (мог бы и китайский, но просто так вышло, что русский). Почему-бы не поговорить на нём?» (посилання видалив на прохання автора)

«я просто залишу це тут», як час від часу ненав’язливо, але з натяком анонсує свої публікації дехто:

• коротко викладена хроніка заборон української мови (http://goo.gl/qCr9c8)
• значно детальніша хронологія утисків (http://goo.gl/OujSm7)
• ілюстрована хронологія русифікації та утисків української мови в московії та російській імперії (http://goo.gl/6h5KUz)

аж тут — бац! у нас общій натівний рускій та проста так вишла. зручно.

p.s. наостанок, суто собі на згадку — прочитати (бо, сором мені, не довелося):

• іван огієнко. історія української літературної мови (http://goo.gl/fgt8j5)

p.p.s. допис адресований не стільки московитам, аби їх у чімось звинуватити, ба навіть не малоросам, щоби їх якось посоромити… це більше роздуми вголос, щоби викристалізувати собі самому якусь позицію в цім питанні.

наш ворог — не путін…

читав-читав наче хорошу, наче про-українську статтю, а тоді таке:

цитата | «Что сейчас можно сделать, как примириться с Востоком? В идеале - это двуязычие на официальном уровне. русский в украине - самое сильное оружие против путина, и если бы завтра чудом в донбассе поняли, что они могут получить счет в кафе, договор в банке, рецепт в больнице на русском языке и ничто этому не угрожает, это бы изменило многое. я понимаю, что украинский должен быть государственным, что нужно переломить русификацию, но если бы такая страна была, п…ц был бы путину!» (режиссер андрей некрасов: украина представляет «опасность» для российской идентичности)

яким би хорошим не здавався рюсські, які б ліберальні та демократичні погляди не пропагував — на цім питанні «втарова гасударственнава» чи якогось особивого статусу регіональної мови всі зрізаються.

всі.

російська державна в україні — це смерть україни. так, залишиться якесь державне утворення з умовною назвою «україна», але це буде не та держава, не та країна і не та нація. вже сьогодні білінгвізм є загроза державному суверенітету україни.

в культуному та суспільно-політичному сенсі це така ж руйнівна поступка, як зараз віддати крим і схід україни кацапенрейху «раді міра» на вимогу замаскованої вати «хватіт вайни, ми хатім міра!»

наш ворог — не путін. він — лише реалізація підсвідомого суспільного замовлення в тому національному бульйоні, яким наповнені кордони кацапенрейху. ворог — вся ця агресивна, фашистська нація, разом з її агресивною, як бур’ян, мовою і квазікультурою.

хочете просрати все? мир дорожчий за існування нації? всю українську культурну спадщину — в топку, як щось неважливе у сучасному консюмеризованому суспільстві? тоді впєрьод, дайож фтарой гасударствєнний, плять!

p.s. і ще щодо статейки. скидається мені на новий, розумний підхід до підрубування національної суверенності в підготовку до якоїсь наступної спроби в перспективі двох-трьох поколінь.

стаття про cataclysm українською у вікіпедії

позитив: cataclysm: dark days ahead отримав свою скромну сторіночку в українському розділі вікіпедії:

цитата: cataclysm: dark days ahead (укр. катаклізм: похмурі дні попереду), також відома як cataclysmdda — це безкоштовна відеогра на виживання у жанрі roguelike, заснована на тематиці зомбі-апокаліпсису (вікіпедія).

наразі це лише друга стаття у вікіпедії — після англійської, — присвячена грі. на англійську версію я спирався, але значно доповнив, бо аж надто вона куца. втім, є ще що додати, але то згодом.

зокрема, на жаль, поки що не знайшов швидкого способу додати посилання на підказку українською: посилання на tiddlywiki, хостоване на dropbox’і, не працюють як слід у вікіпедії, короткі посилання на goo.gl відкидаються як підозрілі. наступний варіант — перенести підказку до щоденника і дати посилання на blogger.

білінгвізм — загроза державному суверенітету україни

російськомовним патріотам україни, а надто тим, хто підтримує ініціативи надання рос. мові якогось особливого статусу порівняно до інших мов національних меншин в україні, присвячується.

цитата | «Немає сумніву в тому, що володіння двома або кількома мовами збагачує людину додатковими знаннями інших культур і можливістю вільного спілкування з іноземцями. Кожна національна спільнота потребує білінґвів як посередників між своєю і чужою культурами. Але коли білінґвізм набуває тотального поширення, він несе національній спільноті загрозу руйнації основ її духовної своєрідності» (лариса масенко, «мова і політика»).

читаємо далі:

цитата | «Масовий, або тотальний, білінґвізм — явище, принципово відмінне від індивідуальної двомовності. Його спричиняє, як правило, колоніальна залежність країни. У підневільних умовах залежна мовна спільнота змушена вивчити, крім рідної, ще одну мову і використовувати її для спілкування у визначених обставинах. Якщо друга мова поступово переймає всі функції рідної, виникає небезпека зникнення рідної мови і перетворення двомовців на одномовців» (лариса масенко, «мова і політика»).

ви хіба не відчуваєте цієї небезпеки, панове? далі:

цитата | «Абсолютна більшість зарубіжних соціолінґвістів трактує явище масової двомовності, що переживає певна національна спільнота, як перехідний етап в асиміляційному процесі витіснення однієї мови іншою» (лариса масенко, «мова і політика»).

навіть зараз ще не відчуваєте?