payroll

мало не забув занотувати собі на згадку: сьогодні прийшли гроші за два перших трижні стажування, 1'050 канадських долари ($19 за годину мінус податки). можна вважати, що це моя перша зарплата в канаді.

щоправда, до цього я вже заробив кількадесят доларів офіційно за тюторинг з математики та python в коледжі, і десь півтори сотні готівкою за невеликі підсобні роботи для одного дідка… але я то не рахую.
ще трохи про створення віртуальних машин за допомогою vagrant. перейдімо до автоматизованої конфігурації (provisioning)… як?

іх єсть у мєня. себто, вичитав і пробую:

config.vm.define "ansible" do |ansible|
 ansible.vm.box = BOX_BASE
 ansible.vm.hostname = "ansible"
 ansible.vm.network "private_network", ip: "192.168.8.10"
 ansible.vm.network :forwarded_port, guest: 22, host: 8022
 
 # Provisioning: 
 # ...install ansible
 ansible.vm.provision "ansible", type: "shell", path: "scripts/setup_ansible.sh"
 # ...install some useful tools: lf file manager and micro text editor
 ansible.vm.provision "tools", type: "shell", path: "scripts/setup_tools.sh"
end

два простеньких скрипти bash лежать на хості, але запускаються на віртуалці ansible одразу після старту:
  • scripts/setup_ansible.sh — зовсім примітивний, встановлює ansible із залежностями з репозиторіїв debian;
  • scripts/setup_tools.sh — не набагато складніший, затягує бінарники двох маленьких софтин, без яких незручно: lf (файловий менеджер) та micro (текстовий редактор).
навіщо два? бо тренувався запускати окремо, наприклад:

> vagrant provision ansible --provision-with tools

але навіщо все це — ти ж вивчав мережі!? тому що infrastructure as code кермує, і все рухається до цього — навіть cisco.

якщо вагрант сховав ключі…

якщо хотіти трішки спростити собі життя і змусити vagrant використовувати той самий приватний ключ для всіх «коробок» за допомогою ось цієї опції у Vagrantfile’і…

config.ssh.insert_key = false

то цей «один на всіх» ключ insecure_private_key… буде згенеровано не в теці з Vagrantfile, що було би логічно — а деінде.

де? шукаємо:

vagant ssh-config

серед іншого, тут буде шлях до приватного ключа, і на windows він матиме приблизно такий вигляд: C:\Users\<користувач>\.vagrant.d\insecure_private_key.
натрапив на таке у фейсбуці:
цитата«після навчання в українських вишах студенти знають іноземні мови гірше, ніж коли вони вступали!» (павло пастушенко, facebook)
пригадав одразу, що шість років тому я теж нарікав у щоденнику на якість вивчення іноземної мови в українській школі, та й на якість освіти загалом. в коментарях я ще стверджував таке:
цитата | «додати можу ще таке: після переїзду за кордон і занурення в мовне середовище дитина протягом року «зненацька» починає розуміти і розмовляти на рівні, достатньому для вирішення безпосередніх потреб спілкування» (щоденник)
щоправда, тоді я це казав, не маючи безпосереднього досвіду, за відгуками інших родин. сьогодні, через (майже) три роки після іміграції до канади, я його маю, і трохи розповім про своїх дітей.


ало, вагрант? це суперпуті!

щоби за-ssh-тися до «коробки» vagrant за допомогою superputty/putty/kitty, доведеться:

а) конвертувати приватний ключ ssh до формату ppk за допомогою puttygen;

б) вказати додатковий параметр для з’єднання (див. зняток екрану):

-i <шлях до файлу .ppk>

гаразд, тепер можна далі читати «ansible up and running».

продовжую вивчати vagrant методом «наукового тику» (насправді ні): запропонований в підготовчому розділі «ansible up and running» варіант запускати одну тестову машину мені не підійшов — ansible не працює на windows (це не зовсім правда, але…), тож мені потрібно дві тестових віртуалки: одна як сервер, на другій ansible. як це зробити з vagrant?

multi-machine

виявляється, все передбачено. додаємо преконфігурацію приватної мережі зі статичними адресами та переадресування портів — і маємо Vagrantfile (див. далі), який піднімає дві «коробки»:
  • server (192.168.8.1, порт 22 <- 8122 на хості)
  • ansible (192.168.8.2, порт 22 <- 8222 на хості)
до кожної можна за-ssh-тися двома способами (з теки з Vagrantfile’ом):

vagrant ssh <назва>

або

ssh vargant@127.0.0.1 -p 8x22 -i .\.vagrant\machines\<назва>\virtualbox\private_key

у мене завелися vagrant’и

нам не показували vagrant в коледжі, навіть не згадували, а даремно: виявилося, що це досить зручний спосіб автоматизації розгортання інфраструктури — зокрема, в моєму випадку, якогось тестового середовища для вивчення ansible.

простий рецепт подано в «ansible up and running», щойно випробував на windows — завелося з пів оберта, і за кілька хвилин мав тестову віртуальну машину з ubuntu, не довелося навіть завантажувать дистрибутив (точніше, vagrant робить це сам).

…і латинізація всієї україни?

міркуючи, чи можна якось задоволення від споглядання своїх друкарських машинок поєднити з «користю» (себто із задоволенням від їх використання)… пригадав про декілька проєктів української латинки.

отже, є друкарка з основною латинкою, обмеженим набором діакритики (` та ^) і двома літерами é та ç. який варіант латинки краще обрати, щоби друкувати українською?

відповідь міститься в самому питанні.

ось чому я, навіть коли трішки цікавився латинкою для української мови, завше уникав варіантів з екзотичною (польською, чеською тощо) діакритикою: вони, можливо, гарно виглядають, але недостатньо універсальні.

найближчою до того, що мені потрібно, виявилася спрощена версія «нової латинки» на основі гаєвиці, запропонована ярославом михайлишиним:
  • повністю уникає діакрітики, яку неможливо набирати базовою латинкою (на відміну від більшости инших версій української латинки, як от проєкти лозинського та їречка);
  • однозначно транслюється назад до кирилиці (на відміну від офіційної таблиці транслітерування);
  • легко читається, бо не надто відходить від звичного озвучування в инших мовах (на відміну від фарбетки, яку я просто не годен вчитати).
p.s. спокійно, не пропоную всім переходити на латинку.

плани на вихідні

знову трохи поклацав смартфоном, не втримався! на вихідні скасовую всі виїзди, пікніки, прогулянки — проведу час із цією красунею =)

візуально механізм в доброму стані: без іржі чи навіть видимих ознак надмірного вжитку, і досить чистий. декор потребує чистки — особливо «ківш» та самі клавіші.

технічна проблема, фактично, лише одна: механізм вертання не працює… і якщо ви гадаєте, що друкарки минулого століття — це примітивні механізми, глянув і розібрався… то зазирніть до якогось посібника з обслуговування й ремонту.

колись давно-давно, десь у 1991, мабуть, я, мав нагоду в києві поспілкуватися трішечки з дуже приємною людиною. це був американець, він називався джон феррел, чудово володів російською мовою, а його англійська була дуже чітка й зрозуміла навіть мені, школяреві з одинадцятьма класами «совєцької» англійської.

я досі тішу себе підозрами, що це був шпигун на пенсії ;-)

але мова не про «шпигуна» джона феррела, а про його портативну друкарську машинку. навряд чи навіть під гіпнозом я пригадав би назву, модель, тощо, — але один факт мене тоді вразив: брак одинички в цифровому ряді. я про це одразу ж запитав — і отримав логічну відповідь, яка мені запам’яталася назавжди як взірець інженерного компромісу (це підказка).

гляньте ж тепер на клавіатуру royal safari та пошукайте одиничку ;-)

поновлення (5 червня 2019). а я не знав, що знак оклику, — його немає ані в smith corona pride line automatic, ані в royal safari — також заміняли комбінацією інших знаків!
цитата | «знак оклику, котрий сусідствує з одиницею на сучасних клавіатурах, можна було відтворити за допомогою комбінації трьох клавіш: апострофа, вертання (backspace) та крапки» (переклад з wikipedia).
просто залишу це тут:
цитата | «благословенний звук „г“, тобі треба поставити пам’ятник — ти шибениця, на якій колись повісять руський мір, повільно затягуючи петлю» (галина пагутяк).

інші відчуття

десь два роки я користуюсь механічними клавіатурами, і настільки звик до якісно інших відчуттів під час друку, аніж зі звичайними «ґумовими прокладками», що ноші зі собою свій pok3r + /dev/tty усюди…

…але друк на старенькій електричній  smith corona — складно порівняти навіть з механічною клавіатурою для комп’ютера. це треба спробувати.

тепер я б хотів собі «електричку» з українською клавіатурою.

p.s. а чи знали ви, що в києві колись, за часів другої світової, був завод з виготовлення друкарок? ось що там робили: модель київ.

онолення (5 червня 2019). про «київський завод друкарських машинок» ніде в тенетах анічичирк, лише в однім москвомовнім блозі знайшлися цікаві історічні згадки.
royal safari. судячи з серійного номера (SA-5562184), це 1963 рік.

надзвичайно популярна свого часу механічна друкарка з неповторним ретро-футуристичним дизайном.

потребує невеликого ремонту й догляду (неробочий забій, проблемний молоточок «а», суха стрічка), але загалом в робочому стані.

p.s. навіть не питайте! не втримався…


нова електрична забавка

як зазвичай в суботу, поки діти навчалися в українській школі, ми з товаришем завіялися до найближчої «комісійки». поки товариш цікавився старими японськими магнітофонами, я вирішив зазирнути до непрезентабельної, запилюченої валізи з коричневого пластику…

…одірватися вже не міг, забрав собі: 20 канадійських доларів за портативну електричну друкарку smith-corona серії 6e.

судячи з усього, вона моя ровесниця, але в ідеальному стані й працює. до валізки хтось — попередній власник? — прив'язав пакет з додатковими картриджами та коректорною стрічкою.

машинка — хоч і не справжній раритет (на ebay подібних чимало, від $50), але виглядає дуже гарно, і заслуговує на справжню фотосесію. я ж поки що лише поклацав смартфоном. клацайте, розглядайте.