на фото — колекція клавіатур однієї людини, котра на рік «залипла» в темі.

світлина ілюструє, як спокуса приємних тактильних відчуттів друку на «механіці» може привести до захоплення, а звідти — до неконтрольованого потягу колекціонувати.

так, колекціонування в людей у генах. на фото — декілька непоганих клавіатур, і пара цікавих наборів клавіш загальною вартістю десь під дві тисячі доларів… але це не колекція в справжньому сенсі, бо всі ці клавітарути доступні, та й клавіші не так вже складно придбати. нічого рідкісного. який сенс?

просто «очі завидющі, руки загребущі». піддатися цій спокусі досить просто, а спільнота mechanicalkeyboards на reddit лише підживлює цю пристрасть: велика частка тих, хто там «пасеться» — не ентузіасти друку на «механіці», а такі от колекціонери.

якось я зробив опитування в тій спільноті з трохи завуальованим посиланням, але результати мене збентежили: принаймні 40% учасників опитування не володіють класичним швидкодруком! так, переважно вони призвичаїлися якось там друкувати наосліп, себто не можна сказати, що вони зовсім не можуть користуватися клавіатурою як слід… але заради всього святого, класичний швидкодрук — це не так складно, і зовсім не так довго, як може здатися! два-три тижні, нехай місяць, — і можна по-справжньому насолоджуватися кожним дотиком до клавіш.

клавіатура — це інструмент. так, приємно, коли інструмент не лише хороший, справний, але й гарний. проте особисто я не хочу, щоби захоплення пружинками і кнопочками перетворилося на манію і витіснило кудись сам сенс використання клавіатури.

клавіатурний ендшпіль

можна мріяти про що завгодно, але я гадаю, що pok3r + /dev/tty буде моїм, як кажуть маніяки на /r/mechanicalkeyboards, ендґеймом: відносно недорого (бо pok3r я вже маю, хаха) і у стилі *nix.

одна біда: довго чекати. massdrop каже — п'ять місяців до відсилки, плюс ще мінімум тиждень, поки доїде.

тоді залишиться тільки не полінуватися і спаяти собі новий кабель, аби пасував за довжиною і кольорами — якщо вже естетствувати, то на повну котушку.

p.s. хоча ні, на повну — то була би ще обов'язкова фотосесія з кросівками, а я того вже не розумію =)

p.p.s. але infinity — тримаю на прицілі. бо open source і повністю програмоване.

альтернатива instagram'у?

вважаю instagram цяцькою для тих, кому нема до чого вчепитися… але переглянув свою стрічку і залип на кількадесят хвилин — цікаво згадувати: два роки з хвостиком, сім країн

якщо клацати щось під час виїздів ровером — світлинки звідси підтягуються також і до strava. але водночас instagram дуже незручний для журналювання під час виїздів через декілька серйозних недоліків:
  • (epic fail) в офлайновому режимі instagram не дозволяє додавати мітку геолокації до світлини;
  • (fail) в офлайновому режимі instagram зберігає відзняте, але… додає потім до стрічки в хаотичному порядку, не прив'язаному до часу.
звідси питання: чи існує в природі якийсь альтернативний клієнт для instagram без цих недоліків, щоби з ним було зручно робити хронологічні стрічки з геолокацією навіть офлайн?

я хочу іншу руку!

щойно малий прокидається і одразу капризує, хнюпає. підходжу, заговорюю до нього лагідно:

— доброго ранку! що не так, цьомчику?

витягує руку і чи то показує щось за вікном, чи показує мені руку.

— що таке?
— вона не краща! — хнюпає далі.
— щось не так з ручкою?
— так. я хочу іншу руку!

зареєструвався би на assholeparents.com: мовляв, я поганий батько, бо не дав дитині кращу ручку… але світлина невдала =)

про імідж держави

коротко про імідж україни за кордоном:

поки не накрав — ще не до іміджу держави, а як вже накрав і будує палац — вже не до іміджу.

навіяно тим простим фактом, що ніхто за кордоном нічого не знає про україну. навіть після євромайдану. після розстрілів просто посеред білого дня в центрі столиці. після збитого москалями над нашої територією боїнґа. після окупації криму. після трьох років цинічної війни на сході україни.

пересічний канадієць, чуючи мою українську, — ба навіть бачачи мене у вишиванці! — з сяючою посмішкою питає мене «рюс?» — і вельми дивується, коли я не розпливаюся в усмішці, а суворо відповідаю «абсолюмон па!»

хз, що з тим робить.

доповнення (21 квітня 2017). уточню, бо не висловився досить повно, і тому не видно всю глибину прірви… коли канадцеві кажеш «ні, не російнин, а українець» — в очах бачиш пустоту. в кращому випадку випливає асоціація «україна — корупція», тоді ти хоч відчуваєш, що назву десь чули.

весняна мішанка

аптайм ноутбука наразі — 33 дні. далеко не рекорд, навіть для простого особистого комп'ютера, на котрім не робиться ніякої серйозної роботи. головна загроза аптаму — вогнелис, котрий, зараза, попри довжелезну історію розробки і фіксів, жере пам'ять, як дурний. другий претендент — dropbox (але тут я сам винуватий).

повидаляв к бісу зі стрічки сусідів усі блоги на жж. перерпрошую в авторів, ви класні, за це я вас і читав. але жж — нафуй. ну і вас потяг за собою. бувайте.

в середу мав цікавий досвід копирсання в смітнику. ага, дожився, емігрант =) історія така: пік хліб, але щось пішло не так (оливкова олія, чи зіпсуті дріжджі?) — вийшла грудка. засмутився, викинув до смітника. надвечір згадав про мішалочки від хлібопічки! вранці попрохав управителя відчинити мені смітник. порпався, порпався — не знайшов… зазирнув на ebay — мішалки по $19 штучка о_О довелося придбати на kijiji ще одну таку саму хлібопічку за $20 заради лопаток. висновок: зберігайте спокій і витягайте мішалки.

це ще не все. порпаючись в тому дурнуватому смітнику, мусів стати на підставку. якось вона з-під мене вискочила, я впав ребром на борт — перший день майже не відчував нічого поганого, а сьогодні болить, зараза — а найгірше, коли сміюсь. тож коли мене хтось смішить — регочу і водночас лаю найгіршими словами =/

а підстави посміятися, виявляється, стрічаються на кожнім кроці. ось, приміром, однією автоматично згенерованою гіфкою google зміг передати весь драматизм нашого щоденного купання… тут, щоправда, ще ніяк не відображено не менший драматизм прибирання і висушування підлоги після цього.

ну і так, святкове. завтра — наш перший великодень в канаді. я атеїст, але хай-но хто бодай подумає спробувати мені заборонити малювати яйця і пекти паски, коли навколо квітнуть… е, нічого не квітне. тут переважно сосни й клени. ну, та принаймні вже й тут справжня весна. вітаю і смачної вам шинки!


якщо в мові московитського «діпламата» сафронкова розставити, де треба, обов'язкові для москаля «сука», «блядь», «йобанарот», «нахуй блядь» і т.д. — отоді й почуєте те, що насправді хотів сказати той «діпламат», а разом з ним — кожен расіянін, усим тим цивілізованим «піндосам і чуркам», котрі, бачте, пхають свої носи до внутрішніх справ мордору (адже український крим, грузинська абхазія, та і сирійська земля — то все внутрішні справи, чьо ти пялісся, хуй, в ґлаза мнє сматрі!)
цитата | «„пасматрі на мєня!“ — сказав офіційний (!) представник рф при оон (!) на засіданні радбезу (!) своєму британському колезі райкрофту, звертаючись до того „на ти“. „Што ти глаза атводіш?!“ — гнівно каже російський дипломат (перепрошую за слово "дипломат"). в цьому — вся суть російської дипломатії. бо ж представник рф не просто хамські поводиться, але й розуміє, що переклад не здатний передати всієї його зневаги. райкрофт почує просто "you", не зрозумівши, що російський дипломат (ще раз даруйте) опустився до фамільярної, немислимої для дипломата, поведінки. а всі російські глядачі будуть плескати в долоні тому, який їхній представник сміливий та як „англічанін всьо схавал молча“. гарно. навіть чудово. бо росія перестає, нарешті, вдавати з себе державу, й поводиться природньо» (facebook)
мені ще було цікаво, що каже британська, європейська та американська преса про бикування московитського «діпламата» в радбезі. на диво, реагують переважно стримано — мабуть, і не чекали ніякого конструктиву від московитів, — зосередилися переважно на московському ветуванні голосування резолюції з засудженням застосування асадом хімічної зброї.

ну, бо справді, що возьмеш з дворового бика?

дми в дудку!

в зв'язку з оновленням образу «укрпошти» пропоную нове, але заряджене традиціями гасло:

ЗАГУБИЛОСЯ? ДМИ В ДУДКУ!

характерно, що дудкою можна вертіти, як заманеться, що добре видно на світлинах. тому і гасло має бути гнучке, багато функціональне, придатне на всі випадки. тому тримайте:

ДОВГО? ДМИ В ДУДКУ!
ЧЕРГИ? ДМИ В ДУДКУ!

як ви здогадалися, гасло масштабується і на майбутнє, коли доведеться піднімати тарифи, аби розрахуватися за редизайн і почати, врешті-решт, справді міняти підхід до роботи та платити притомні зарплати кваліфікованим працівникам:

ДОРОГО? ДМИ В ДУДКУ!

p.s. насправді то лише жарт, я сподіваюся на зміни.
довго не міг зрозуміти, як «переклади з французької» стикується з «що почитати французькою»…

…аж поки не вчитався: «що почитати французькою весною».

я би сказав «почитати навесні», конструкція «почитати весною» здається мені незграбною, як калька з московитської. але корпус текстів української мови підказує, що то лише мої суб'єктивні, необґрунтовані відчуття.
щоразу, коли хочеться пригадати, що я там відчував два чи три роки тому, і що писав з приводу різних подій, і не можу нічого путнього знайти в отих ваших фейсбуках та гуглоплюсах — кляну себе і знову даю обіцянку навіть найкоротші нотатки робити радше у щоденнику, аніж у соціалочкаш — бо тут звичайний пошук goolge все швидко і надійно знаходить.

отже, про гонтарєву і аласанію. перепрошую, але ніяк не можу приєднатися до тих, хто зараз нестямно дрочить… пардон, онанує на досягнення однієї та нове призначення іншого, тому що…

гонтарєва

запам'яталася мені цинічною популістською брехнею з трибуни верховної ради у стилі варламова: мовляв, гривня залишиться надійною, а всі, хто побіг оце до банків по долари, ще пошкодують.

звісно ж, не минуло і кількох місяців, як гривня впала, а нацбанк ввів додаткові вимоги на продаж (паспорти і обмеження), а згодом обмежив ще й валютні інтервенції, через що долар зник з відділень банків. і звичайні громадяни, хто встиг скинути вільну гривню — звісно ж, сильно пожалкували. що не позичили в родичів і не придбали ще доларів свого часу.

забули? чи вас влаштовує така брехня з трибун?

аласанія

запам'ятався агресивною, хамською реакцією на абсолютно доцільне питання польського журналіста щодо мови новорічних ефірів в україні:

цитата | «а це просто мерзота. людина на ім'я pawel bobolowicz, яка пише „чи в новорічну ніч на першому національному можна почути пісні українською мовою? чи тільки російською?“ — це мерзота, яка свідомо і навмисно розпалює міжнаціональну ворожнечу».

забули? чи вас влаштовує така позиція посадовця, котрий повинен був би дбати про розбудову українського телебачення, і такий тон відповіді на питання?

рекорд

поки що це найкращий результат за 740 «заїздів»: 74 слова на хвилину @ 100%.

офлайн

нагадую собі, що нині перше квітня, і навколо безліч дурнів, котрі намагатимуться зробити дурня з іншого. так, /r/mk порадував цікавою версткою сторінки, але читати стрічку нині не варто, і вже точно нічого не коментувати. те ж стосується і f.

піду, поклацаю nitrotype.

p.s. за вікном легенько сніжить, — і це не першоквітневий жарт.