порожня оболонка

ех… в коледжі довелося трохи познайомитися з microsoft powershell… що можу сказати: як це розбачити?!
цитата | «if you are used to unix and need to achieve some basic scripting task in windows you may be tempted to explore powershell, as it’s the current “state of the art” in windows command lines. ideally, don’t: powershell feels like it was built by people who had heard about command lines a long time ago and tried to recreate one based on stories passed down through generations of their ancestors. it may well be a powerful and appropriate tool for windows sysadmins who have taken the time to learn it. but if you have a unix background and for some reason you do want to use it, here is what it’s like…» (майк херн)


deadlight безплатно на gog.com

просто зараз на gog.com — deadlight роздають задурно. так, безплатно. треба лише зареєструватися. і повірте мені, реєстрація на gog.com — це правильно, якщо ти полюбляєш час від часу пограти на комп'ютері, але з певних причин (ностальгія? старий ноутбук?) любиш «витримані» забавки і справжні знижки (а не так, як на steam), — або й роздачу задрурно.

коротше, всі на gog.com!

новини з україни

коледж, п’ять хвилин до початку заняття. читаю ранкові новини з україни.

«український тижень» нарешті можна читати з канади. сайт, до речі, чудово виглядає в elinks. котрий запущено в терміналі на debian, котрий крутиться в гіпервізорі на windows 7. чудасія з тими технологіями.

тим часом в україні триває війна. котрої частина населення воліє не помічати: ані хатят міра любой ценой. «корисні ідіоти» працюють на користь кремля, вважаючи себе голубами миру.

комісари «рускава міра» насправді.

малоросія вже тут

дуже влучно, на жаль, про кількість «малоросів» в україні:
цитата | «проект „рускій мір“ — закінчився. тепер починається проект „малоросія“. а оскільки ідейних малоросів яким „всьо-равно на каком язикє гаваріть“ у нас набагато більше ніж ідейних „рускомірскіх“, то я не виключаю, що через абсолютно бездарну гуманітарну і культурну політику нашого нинішнього керівництва, кордон „малоросії“ буде розширено до меж, де переважна більшість гібридного малоросійства „разгаваріваєт на общєпанятном“» (антін мухарський).

тінтін і совєти

в моєму дитинстві не було ані цих коміксів, ані мільтфільмів, ані цієї музики… і за цю дрібничку теж можна ненавидіти совєцький союз.


а чому в совєтів не було тінтіна? здогадатися неважко, якщо пригадати, що перший випуск бельгійського комікса називався «тінтін у країні совєтів» (1929) і без прикрас змальовував служак московського режиму такими, якими вони й були по суті — агресивними, грубими, хитрими і брехливими мужланами зі зброєю і владою.
навчання в коледжі робиться цікавішим : вже маю свою невеличку колекцію віртуальних машин (на знятку), плюс віртуалізоване моделювання мереж в packet tracer'і.

не розумію, чому я раніше не користувався гіпервізором — це ж надзвичайно зручний спосіб гратися з новими дистрибутивами, не обмежуючись «живими» образами liveusb!

простий пароль?

в курсі інформаційної безпеки нам запропонували створити тестовий користувацький профіль в debian з простим паролем, а тоді встановити john the ripper і спробувати «зламати» той пароль перебором…

отже, я створив користувача з настільки простим паролем, наскільки міг придумати — але ж не зовсім примітивним?

Qwerty12345! — нічого ж складного? дві примітивні послідовності, що про них кожен користувач знає, що ні-ні, і знак оклику просто аби трішки «приперчити».

коротше кажучи, john крутиться вже третю годину. рано чи пізно зламає, звісно, але… мені цікаво, чи трапиться це ще за мого навчання у коледжі. маю два роки — віртуальну машину ставитиму на паузу.

перше розчарування

викладач курсу з апаратного забезпечення днями дав нам невеликий тест на десять питань. всі доволі прості, але одне з них стало причиною невеликої суперечки і втрачених двох балів (з двадцяти) за цей тест:

в наведеному переліку роз'ємів позначте ті, котрі можна використати для передачі даних на зовнішні пристрої відображення:
  • usb
  • vga
  • dvi
  • hdmi
  • rj11
  • rj45 
нагадавши собі про існування технології displaylink та моніторів, що підключаються через usb, я позначив, окрім vga, dvi та hdmi, ще й інтерфейс usb…

…і «прогорів». не я один — ще кілька «надто мудрих» одногрупників з досвідом так само завалили це питання.

проте проблему я бачу не в тих двох балах, а в тому, що з викладачем виявилося неможливо обговорити ситуацію на рівних засадах, — його реакція звелася до «цього не було в моєму курсі», і він проігнорував усі прохання відкорегувати результат з урахуванням ситуації.

а сьогодні в нас перший теоретичний екзамен з цього предмету, і я вже трохи непокоюся, які ще сюрпризи чекають на мене =)

але загалом навчатися цікаво, і очевидно, що далі буде ще цікавіше.

vim остаточно переміг


в канаді vim виграв у війні редакторів — є в кожній крамниці, а от emacs'а не бачив жодного разу.

щоправда, містер пропер (у квебеку він зветься mr. propre) наступає на п'яти. попри те, що він мертвий.

кляті марсіяни!

для тих, хто в темі й більш чи менш вільно читає англійською:
microprocessor has been invented by faggin marcian!
підказку знайдете у вікіпедії =)
ну от я й навчаюсь, знову. як і планував собі — в монреальському коледжі де мезоньов (collège de maisonneuve), на курсі з комп'ютерних мереж (gestion de réseaux informatiques).

мені пощастило знайти прискорений курс (2 роки замість трьох) на диплом dec — котрий в порівнянні з aec (коротший курс) відкриває ширші можливості (зокрема дозволяє працювати в державних установах, якщо пощастить знайти таке місце).

розпочали 29 травня. на інформаційну сесію (себто зустріч по-тутешньому) я їздив ще аж у листопаді, потім майже одразу подав документи і заяву на вступ, пройшов досить прості, як на мене, вступні тести з французької, англійської та інформатики… і майже півроку чекав на початок навчання.

учітеся, читайте…

шукав кобзар в перекладі французькою, або хоча би «і живим, і мертвим…» заради однієї фрази — не знайшов. довелося спробувати перекласти самотужки, не судіть надто суворо:

Étudiez, lisez, apprenez des autres, mais aussi n'oubliez pas ce qui est le vôtre.
овва! кажіть що хочете про емігрантську зраду і «гнилий патріотизм», але… мені подобається жити в місті, де є ось такі автоматизовані послуги:

bixi

www.bixi.com

громадська автоматизована мережа прокату роверів.

знайшов станцію (в монреалі безліч, на південному березі менше), сплатив кредиткою $2,95 за разову поїздку, отримав ровер на 30 хвилин — їдь куди треба, тільки не забудь вчасно запаркувати велосипед на будь-якій подібній станції.

можна зареєструватися онлайн, щоби спростити оплату, збирати статистику чи купувати абономенти на день, місяць, рік (фактично півроку) — тоді кожна поїздка робиться відчутно дешевша. можна встановити додаток на смартфон, щоби бачити в реальному часі доступність роверів та вільних паркомісць. система «просто працює», а в поєднанні з мережею велодоріжок та захистом права велосипедиста на рух автомобільними вулицями — краса!

car2go

www.car2go.com

громадська автоматизована мережа прокату автомобілів.

приблизно те саме, що bixi — але з машинками класу мікро (smart fortwo). сам поки що не пробував — але процедура, описана на сайті, вражає: реєстрація онлайн ($5 і 1-2 дні); додаток на смартфон — і, власне, все. береш машину просто на вулиці, їдеш де треба, залишаєш просто на вулиці. похвилинний тариф $0,41 включає все — пальне, обслуговування автівки, паркування в монреалі тощо.

щоправда, потрібен ще тариф з інтернетом на смартфоні, бо без доступу до інтернету хз як — а це ще мінімум $40-50 на місяць суто за телефон =)
а чи хто-небудь зможе мені нарадити, в чім може бути тут справа: не відкривається сайт «українського тижня» (див. зняток екрану).

ані на ноутбуці, ні на смартфоні (себто справа не в налаштуваннях веб-оглядача десь в мене).

ані з домашньої мережі, ні з гостьових wifi (себто ані мій рутер, ані провайдер не винні).

водночас інші українські ресурси відкриваються як завше (ще раз див. зняток). я на канадських ip зараз.

ім'я-прізвище-дієслово? пензлюй!

все, час для нового сміливого експерименту: від сьогодні будь-яка книжка, що починається так:

«ім'я прізвище дієслово»

автоматично отримує одну зірочку на goodreads`ах, потрапляє в перелік незакінчених, а геніальний автор цього твору пензлює... далеко. за##ли.

перший лауреат — "anniversary day" крістін руш зі збірочки storybundle — cosmic sci-fi bundle:

цитата | «bartholomew nyquist parked…»
нагадую собі: менше безсенсових перепостів на g+ та f, більше дописів у щоденнику, нехай і коротесеньких. навіть безсенсових. отже…

#цитата | «усі пристрасті і ажіотаж навколо євробачення, це така сама нісенітниця, яж жіпа седюка під час виступу джамали. українська музика жива, живе і житиме. треба просто дивитись на виконавців, а не на жіпу» (facebook)
колись підлітком я не міг зрозуміти, як люди можуть читати декілька книжок одночасно (чи паралельно) — точніше, навіщо це робити. бо я хапав найцікавішу книжку з того, що траплялося під руку — особливо, якщо це  був детектив чи фантастика, — і не випускав з рук, поки не закривав останньої сторінки. дуже часто, якщо поруч була ще одна цікавинка, я не робив навіть п'ятихвилинної перерви між двома книжками — але майже ніколи не читав двох паралельно.

сьогодні я не розумію, як можна НЕ читати кількох книжок водночас. ось як воно в мене відбувається…

основна книжка. обираю найцікавіше на перший-другий погляд з того, що скопичилося в моїй електронній бібліотечці на dropbox'і. як правило, французькою мовою — хіба що вельми захочеться прочитати щось із storybundle чи humble bundle англійською. знову ж таки, віддаю перевагу детективам, трилерам і фантастиці. читаю майже виключно з екрану — на смартфоні (бо він завжди зі мною).

з останнього прочитаного в цьому режимі — трилогія «троя» та серія «дренайська сага» девіда ґеммелла, «степовий вовк» гарольда лемба (перший том серії його «козацьких пригод») тощо.

аудіокнижка. коли я за кермом, або йду кілька кілометрів пішки — я слухаю аудіокнижки, це вже перетворилося на непереборну потребу. вподобання — ті ж, що й для основної книжки: французька, детектив/трилер/фантастика.

з останнього вислуханого — «чекай найгіршого» лінвуд берклей, «підозра» давіда абмроза, четверта і п'ята частини «пісні льоду й полум'я» джорджа мартіна, «володар перснів» толкіна, «дотик» клер норс тощо.

комікс. приїхавши до канади, я відкрив для себе комікси… раніше я гадав, що більшість коміксів — розвага для підлітків, історії про супергероїв… але виявилося, що графічні новели можуть бути вельми цікаві! тому на випадок, коли хочеться порадувати око, і чомусь не хочеться відкривати основну книжку — я маю під рукою півдесяток коміксів з тутешньої муніціпальної бібліотеки. звісно ж, французькою — це ж бо квебек.

з найцікавішого за останній час: фантастична пенталогія «sanctuaire» бека дорісона, містично-романтична «тисяча штормів» тоні сандовала, «чорна даля» метца за романом девіда фінчера.

дитяча книжка. час від часу я читаю щось дітям на ніч. зараз трохи менше, раніше читав частіше… і якщо ми беремося до чогось довшого за пригоди петсона і фіндуса — це окрема закладочка в списку читання.

з того, що найкраще запам'яталося — «гобіт» толкіна та «тореадори з васюківки» нестайка, хоча бралися і до дитячих серій кокотюхи, гавроша, рутківського, оксеника.

гадаєте, це все? дзуськи! маю ще один режим читання…

текст для тренування швидкодруку! відколи навчився друкувати латинкою — помагаю собі підтримувати форму і водночас тренувати французьку: обираю якусь не найцікавішу книжку французькою, конвертую в звичайний текст (бо, як правило, зберігаю epub'и, mobi та fb2), «заряджаю» на klava.org і набираю.

найцікавіше, що довелося перекдрукувати — «торговець зброєю» г'ю лорі.

а що і як читаєте ви?

garmin «міцний горішок» swim

мій garmin swim знову працює — після того, як набрав повний корпус води.

на склі зісередини лишилися висохлі цятки (видно на світлині), звукова індикація натискання кнопочок працює для правої сторони, але чомусь не працює для лівої (не питайте — моя інженерна освіта не дозволяє мені здогадатися про логіку такого глюку), але решта — годинник, трекер, підсвітка, ба навіть бездротова синхронізація з пк — працює.

сьогодні випробував у басейні.

тож поки що я уник необхідності купувати заміну. на amazon такі трекери продають по 180 з хвостиком канадських долалів, я поки що маю можливість замовити дешевше і з безкоштовною доставкою; якийсь пєтя pavel пропонує свій «як новий» на kijiji за 170 доларів, канадці готові віддавати за 75-100.

звісно, рано чи пізно garmin swim «припливе» і доведеться щось купувати… непогано на перший погляд виглядає garmin'івський новий vivoactive та fenix'и, але… кілька днів автономності проти року garmin swim? незмінні батареї? і ціни.

garmin swim… втопився

на жаль, цуцик здох — точніше, втопився: вчора я відкрив і висушив свій garmin swim, вставив батарейку — працює! перевірив прокладку, ретельно закрив, налаштував.

після цього годинник справно працював — аж поки сьогодні я не пішов плавати до басейну… там він і втонув — одразу перестав працювати. вдома відкрив — звідти полилася вода: наковтався повно.

знову відкрив, але цього разу вже навіть не сподіваюся, що працюватиме. спробую придбати б/у на kijiji, бо новий — під двісті канадських доларів, досить дорого для мене зараз.

дуже сприкрений.

сьогодні garmin swim мене підвів…

я страшенно засмучений: сьогодні після басейну помітив, що мій garmin swim на руці… запитує в мене час!

годинник чомусь обнулився — і це вже другий раз за місяць. цього разу, на жаль, він не лише скинув на нуль поточний час, але й «забув» усю накопичену статистику моїх запливів — більш як 800 кілометрів у воді, — і кілька незбережених записів про останні запливи.

на щастя, незбережених записів було небагато — основну інформацію (тривалість та дистанцію) додав руками на strava.com, щоби не забути. але чому трекер так підвів — замок? чи десь щось «зносилося» в електронному начинні (пам'ять?) і це вже неможливо виправити?

відкрив, почистив гумову прокладку і внутрішню сторону накривки від пилу, залишив під лампою, щоби висохло — в надії, що це таки лише волога в корпусі… завтра знову в басейн, випробую.

але цілком може бути, що garmin swim «гавкнув» зовсім: хоч й я користувався ним лише два з половиною роки, але а) для сучасної «одноразової» електроніки то вже немало, б) я практично не знімав його з руки увесь цей час!

тоді шукатиму точно такий. бо звик, і плавати без цього мотиватора вже не хочу.

p.s. так засмутився, що навіть на ровер не скочив, щоби зробити свої вже майже звичні 23 км до монреаля і назад
я не визначився остаточно в питанні підтримки переходу україни на латинку… але одне зрозуміло мені: потенційно це може бути ще одна цеглинка до муру інформаційного захисту від московської пропаганди, хоч і не в цьому поколінні й не в наступному. бо москвомовні діти з промитими мізками — найгірший наш програш імперцям, на мою думку, а не крим з донбасом…

але часто бачу короткозорі відповіді на пропозиції та роздуми про латинку, автори котрих вважають їх вельми дотепними:

цитата | «перейдемо на латинку — ото заживем. хахли перестануть бути хахлами, виборці перестануть брати гречку й лампочки за голос, міліція заговорить сонетами... треба переходити!» (google plus)

на що завжди хочеться відповісти десь так:

в цю гру можна грати удвох, як кажуть американці: «вот заґаварім всє па-укра́інскі — заживьом!» і далі за текстом. за смаком можна підставити щось про пам'ятники сталіну-леніну, московитські серіяли тощо.

хто після цього не зрозумів, що символи важать багато — з тим і говорити нема про що.

і мертві підуть

хороший поет, навіть україномовний, може бути ворогом вільної україни.
цитата | «в дев'яності роки до нас, до сербії, прибували, між іншими, роман лубківський, іван драч, віктор кордун… вони не славословили мілошевича. читали вірші, розповідали про україну, спілкувалися із земляками… згодом тут побували й винничук, андрухович, гаврош, любка… жоден з них не закликав нас, громадян сербії, любити сербію й не звертався до сербів гаслами їхніх та московських лідерів. жоден з них не стверджував, що він виступає в ім'я україни й українського народу, як це робив самоуповноважений олійник» («і хай іщезнуть такі мрії…» михайло рамач)
просто залишу це тут.
на фото — колекція клавіатур однієї людини, котра на рік «залипла» в темі.

світлина ілюструє, як спокуса приємних тактильних відчуттів друку на «механіці» може привести до захоплення, а звідти — до неконтрольованого потягу колекціонувати.

так, колекціонування в людей у генах. на фото — декілька непоганих клавіатур, і пара цікавих наборів клавіш загальною вартістю десь під дві тисячі доларів… але це не колекція в справжньому сенсі, бо всі ці клавітарути доступні, та й клавіші не так вже складно придбати. нічого рідкісного. який сенс?

просто «очі завидющі, руки загребущі». піддатися цій спокусі досить просто, а спільнота mechanicalkeyboards на reddit лише підживлює цю пристрасть: велика частка тих, хто там «пасеться» — не ентузіасти друку на «механіці», а такі от колекціонери.

якось я зробив опитування в тій спільноті з трохи завуальованим посиланням, але результати мене збентежили: принаймні 40% учасників опитування не володіють класичним швидкодруком! так, переважно вони призвичаїлися якось там друкувати наосліп, себто не можна сказати, що вони зовсім не можуть користуватися клавіатурою як слід… але заради всього святого, класичний швидкодрук — це не так складно, і зовсім не так довго, як може здатися! два-три тижні, нехай місяць, — і можна по-справжньому насолоджуватися кожним дотиком до клавіш.

клавіатура — це інструмент. так, приємно, коли інструмент не лише хороший, справний, але й гарний. проте особисто я не хочу, щоби захоплення пружинками і кнопочками перетворилося на манію і витіснило кудись сам сенс використання клавіатури.

клавіатурний ендшпіль

можна мріяти про що завгодно, але я гадаю, що pok3r + /dev/tty буде моїм, як кажуть маніяки на /r/mechanicalkeyboards, ендґеймом: відносно недорого (бо pok3r я вже маю, хаха) і у стилі *nix.

одна біда: довго чекати. massdrop каже — п'ять місяців до відсилки, плюс ще мінімум тиждень, поки доїде.

тоді залишиться тільки не полінуватися і спаяти собі новий кабель, аби пасував за довжиною і кольорами — якщо вже естетствувати, то на повну котушку.

p.s. хоча ні, на повну — то була би ще обов'язкова фотосесія з кросівками, а я того вже не розумію =)

p.p.s. але infinity — тримаю на прицілі. бо open source і повністю програмоване.

альтернатива instagram'у?

вважаю instagram цяцькою для тих, кому нема до чого вчепитися… але переглянув свою стрічку і залип на кількадесят хвилин — цікаво згадувати: два роки з хвостиком, сім країн

якщо клацати щось під час виїздів ровером — світлинки звідси підтягуються також і до strava. але водночас instagram дуже незручний для журналювання під час виїздів через декілька серйозних недоліків:
  • (epic fail) в офлайновому режимі instagram не дозволяє додавати мітку геолокації до світлини;
  • (fail) в офлайновому режимі instagram зберігає відзняте, але… додає потім до стрічки в хаотичному порядку, не прив'язаному до часу.
звідси питання: чи існує в природі якийсь альтернативний клієнт для instagram без цих недоліків, щоби з ним було зручно робити хронологічні стрічки з геолокацією навіть офлайн?

я хочу іншу руку!

щойно малий прокидається і одразу капризує, хнюпає. підходжу, заговорюю до нього лагідно:

— доброго ранку! що не так, цьомчику?

витягує руку і чи то показує щось за вікном, чи показує мені руку.

— що таке?
— вона не краща! — хнюпає далі.
— щось не так з ручкою?
— так. я хочу іншу руку!

зареєструвався би на assholeparents.com: мовляв, я поганий батько, бо не дав дитині кращу ручку… але світлина невдала =)

про імідж держави

коротко про імідж україни за кордоном:

поки не накрав — ще не до іміджу держави, а як вже накрав і будує палац — вже не до іміджу.

навіяно тим простим фактом, що ніхто за кордоном нічого не знає про україну. навіть після євромайдану. після розстрілів просто посеред білого дня в центрі столиці. після збитого москалями над нашої територією боїнґа. після окупації криму. після трьох років цинічної війни на сході україни.

пересічний канадієць, чуючи мою українську, — ба навіть бачачи мене у вишиванці! — з сяючою посмішкою питає мене «рюс?» — і вельми дивується, коли я не розпливаюся в усмішці, а суворо відповідаю «абсолюмон па!»

хз, що з тим робить.

доповнення (21 квітня 2017). уточню, бо не висловився досить повно, і тому не видно всю глибину прірви… коли канадцеві кажеш «ні, не російнин, а українець» — в очах бачиш пустоту. в кращому випадку випливає асоціація «україна — корупція», тоді ти хоч відчуваєш, що назву десь чули.

весняна мішанка

аптайм ноутбука наразі — 33 дні. далеко не рекорд, навіть для простого особистого комп'ютера, на котрім не робиться ніякої серйозної роботи. головна загроза аптаму — вогнелис, котрий, зараза, попри довжелезну історію розробки і фіксів, жере пам'ять, як дурний. другий претендент — dropbox (але тут я сам винуватий).

повидаляв к бісу зі стрічки сусідів усі блоги на жж. перерпрошую в авторів, ви класні, за це я вас і читав. але жж — нафуй. ну і вас потяг за собою. бувайте.

в середу мав цікавий досвід копирсання в смітнику. ага, дожився, емігрант =) історія така: пік хліб, але щось пішло не так (оливкова олія, чи зіпсуті дріжджі?) — вийшла грудка. засмутився, викинув до смітника. надвечір згадав про мішалочки від хлібопічки! вранці попрохав управителя відчинити мені смітник. порпався, порпався — не знайшов… зазирнув на ebay — мішалки по $19 штучка о_О довелося придбати на kijiji ще одну таку саму хлібопічку за $20 заради лопаток. висновок: зберігайте спокій і витягайте мішалки.

це ще не все. порпаючись в тому дурнуватому смітнику, мусів стати на підставку. якось вона з-під мене вискочила, я впав ребром на борт — перший день майже не відчував нічого поганого, а сьогодні болить, зараза — а найгірше, коли сміюсь. тож коли мене хтось смішить — регочу і водночас лаю найгіршими словами =/

а підстави посміятися, виявляється, стрічаються на кожнім кроці. ось, приміром, однією автоматично згенерованою гіфкою google зміг передати весь драматизм нашого щоденного купання… тут, щоправда, ще ніяк не відображено не менший драматизм прибирання і висушування підлоги після цього.

ну і так, святкове. завтра — наш перший великодень в канаді. я атеїст, але хай-но хто бодай подумає спробувати мені заборонити малювати яйця і пекти паски, коли навколо квітнуть… е, нічого не квітне. тут переважно сосни й клени. ну, та принаймні вже й тут справжня весна. вітаю і смачної вам шинки!


якщо в мові московитського «діпламата» сафронкова розставити, де треба, обов'язкові для москаля «сука», «блядь», «йобанарот», «нахуй блядь» і т.д. — отоді й почуєте те, що насправді хотів сказати той «діпламат», а разом з ним — кожен расіянін, усим тим цивілізованим «піндосам і чуркам», котрі, бачте, пхають свої носи до внутрішніх справ мордору (адже український крим, грузинська абхазія, та і сирійська земля — то все внутрішні справи, чьо ти пялісся, хуй, в ґлаза мнє сматрі!)
цитата | «„пасматрі на мєня!“ — сказав офіційний (!) представник рф при оон (!) на засіданні радбезу (!) своєму британському колезі райкрофту, звертаючись до того „на ти“. „Што ти глаза атводіш?!“ — гнівно каже російський дипломат (перепрошую за слово "дипломат"). в цьому — вся суть російської дипломатії. бо ж представник рф не просто хамські поводиться, але й розуміє, що переклад не здатний передати всієї його зневаги. райкрофт почує просто "you", не зрозумівши, що російський дипломат (ще раз даруйте) опустився до фамільярної, немислимої для дипломата, поведінки. а всі російські глядачі будуть плескати в долоні тому, який їхній представник сміливий та як „англічанін всьо схавал молча“. гарно. навіть чудово. бо росія перестає, нарешті, вдавати з себе державу, й поводиться природньо» (facebook)
мені ще було цікаво, що каже британська, європейська та американська преса про бикування московитського «діпламата» в радбезі. на диво, реагують переважно стримано — мабуть, і не чекали ніякого конструктиву від московитів, — зосередилися переважно на московському ветуванні голосування резолюції з засудженням застосування асадом хімічної зброї.

ну, бо справді, що возьмеш з дворового бика?

дми в дудку!

в зв'язку з оновленням образу «укрпошти» пропоную нове, але заряджене традиціями гасло:

ЗАГУБИЛОСЯ? ДМИ В ДУДКУ!

характерно, що дудкою можна вертіти, як заманеться, що добре видно на світлинах. тому і гасло має бути гнучке, багато функціональне, придатне на всі випадки. тому тримайте:

ДОВГО? ДМИ В ДУДКУ!
ЧЕРГИ? ДМИ В ДУДКУ!

як ви здогадалися, гасло масштабується і на майбутнє, коли доведеться піднімати тарифи, аби розрахуватися за редизайн і почати, врешті-решт, справді міняти підхід до роботи та платити притомні зарплати кваліфікованим працівникам:

ДОРОГО? ДМИ В ДУДКУ!

p.s. насправді то лише жарт, я сподіваюся на зміни.
довго не міг зрозуміти, як «переклади з французької» стикується з «що почитати французькою»…

…аж поки не вчитався: «що почитати французькою весною».

я би сказав «почитати навесні», конструкція «почитати весною» здається мені незграбною, як калька з московитської. але корпус текстів української мови підказує, що то лише мої суб'єктивні, необґрунтовані відчуття.
щоразу, коли хочеться пригадати, що я там відчував два чи три роки тому, і що писав з приводу різних подій, і не можу нічого путнього знайти в отих ваших фейсбуках та гуглоплюсах — кляну себе і знову даю обіцянку навіть найкоротші нотатки робити радше у щоденнику, аніж у соціалочкаш — бо тут звичайний пошук goolge все швидко і надійно знаходить.

отже, про гонтарєву і аласанію. перепрошую, але ніяк не можу приєднатися до тих, хто зараз нестямно дрочить… пардон, онанує на досягнення однієї та нове призначення іншого, тому що…

гонтарєва

запам'яталася мені цинічною популістською брехнею з трибуни верховної ради у стилі варламова: мовляв, гривня залишиться надійною, а всі, хто побіг оце до банків по долари, ще пошкодують.

звісно ж, не минуло і кількох місяців, як гривня впала, а нацбанк ввів додаткові вимоги на продаж (паспорти і обмеження), а згодом обмежив ще й валютні інтервенції, через що долар зник з відділень банків. і звичайні громадяни, хто встиг скинути вільну гривню — звісно ж, сильно пожалкували. що не позичили в родичів і не придбали ще доларів свого часу.

забули? чи вас влаштовує така брехня з трибун?

аласанія

запам'ятався агресивною, хамською реакцією на абсолютно доцільне питання польського журналіста щодо мови новорічних ефірів в україні:

цитата | «а це просто мерзота. людина на ім'я pawel bobolowicz, яка пише „чи в новорічну ніч на першому національному можна почути пісні українською мовою? чи тільки російською?“ — це мерзота, яка свідомо і навмисно розпалює міжнаціональну ворожнечу».

забули? чи вас влаштовує така позиція посадовця, котрий повинен був би дбати про розбудову українського телебачення, і такий тон відповіді на питання?

рекорд

поки що це найкращий результат за 740 «заїздів»: 74 слова на хвилину @ 100%.

офлайн

нагадую собі, що нині перше квітня, і навколо безліч дурнів, котрі намагатимуться зробити дурня з іншого. так, /r/mk порадував цікавою версткою сторінки, але читати стрічку нині не варто, і вже точно нічого не коментувати. те ж стосується і f.

піду, поклацаю nitrotype.

p.s. за вікном легенько сніжить, — і це не першоквітневий жарт.

швидкодрук

пройшов кілька онлайнових тестів на швидкодрук:

1) англійська — 60 слів на хвилину, точність 99%;
2) французька — 47 слів на хвилину, точність 98%;
3) українська — хорошого тесту онлайн не знайшов, поганий дав 58 слів на хвилину, точність 100%.

потреную англійську для початку. мета — 70 слів на хвилину і точність 100%.
ще трохи порнографії для тих, хто в темі.

keyboard porno

a freak like me
just needs infinity

знадобився рік часу, дві механічних клавіатури, один кастомізований набір клавіш і відео на youtube, щоби зрозуміти, що мені потрібно:
рано чи пізно…

мудрував-мудрував, та не вимудрував: зрозуміло, що перевірка коду завершення попередньої команди має бути першою операцією під час формування промпту… тому значно простіше кодувати кольором перший елемент (номер команди в історії), аніж останній (власне запрошення $).

заміну домашньої теки на ~ також подужав, а от «розумне» скорочення шляху сегментами зробити, звісно, можна, — але з такими «вивертами», що результат не вартий тих зусиль і захаращеного .bashrc.

отже, фінальна версія запрошення:
  • показує номер команди в історії — червоним, якщо попередня команда завершилася з помилкою;
  • виділяє root'а кольором;
  • скорочує шлях до поточної директорії, якщо довший за 30 символів, попередньо заміняючи домашню теку на ~;
  • показує кількість фонових процесів, якщо є.
на цьому й зупинюся. анімований зняток ілюструє, як все виглядає. код на pastebin:

на продовження оповідки про кастомізацію запрошення bash yarema запитав, чи подужаю я змайструвати запрошення, котре автоматично скорочуватиме надміру довгі шляхи до поточної директорії. я взявся спробувати — і за кілька хвилин накидав досить примітивний варіант, котрий, тим не менш, працює.

ось код для .bashrc на pastebin (див. наприкінці допису). додати довелося лише ось цей фрагмент:

$(if [[ ${#PWD} -gt 30 ]]; then echo "${PWD:0:14}..${PWD:(-14)}"; else echo "${PWD}"; fi)

працює справді примітивно: якщо довжина шляху (${#PWD}) більша за 30 символів — беремо 14 символів від початку (${PWD:0:14}) та стільки ж від кінця (${PWD:(-14)}), додавши між ними дві крапки. і жодного виклику sed, — самі лише вбудовані функції bash.

результат на анімованому знятку. мені сподобалося, залишив і собі.

чому примітивно?
по-перше, замість шляху до домашньої теки користувача не підставляється ~, та й замість простого «вирізання» середини варто було б зробити розумну заміну внутрішніх сегментів адреси:

~/Dropbox/../write

але то вже буде задачка на інший раз.

p.s. …і, звісно ж, кольорове кодування $ залежно від коду завершення — поламалося. зараз міркуватиму, як поремонтувати.

трохи поекспериментував з кастомізацією запрошення в командній оболонці (bash prompt): додавав смайлики і навіть котиків, фарбував різні частини в усі кольори веселки тощо…

награвся і повернувся до стандартного, — не зовсім, але майже:
  • додав номер команди в історії;
  • додав кольорове кодування запрошення для root'а;
  • додав кольорове кодування залежно від коду завершення попередньої команди;
  • додав індикатор кількості фонових процесів.
результат на знятку. в .bashrc таке:

export PS1='\[\e[2;37m\]\! \[\e[1;32m\]\u@\H\[\e[0m\] \w $(if [[ $? != 0 ]]; then echo "\[\e[31m\]"; fi)$([ \j -gt 0 ] && echo "\[\e[2;37m\][\j]\[\e[0m\] ")\$\[\e[0m\] '

виглядає трохи складно. але якщо врахувати, що всі фрагменти «\[\e[2;37m\]» — то лише кодування кольорів тексту, залишається основа, яка теж працюватиме:

export PS1='\! \u@\H \w $(if [[ $? != 0 ]]; then echo "(Error)"; fi)$([ \j -gt 0 ] && echo "[\j] ")\$ '

її нескладно розібрати на елементи:
  • \! — номер команди в історії (див. history);
  • \u — ім'я користувача;
  • \H — ім'я машини (повністю);
  • \w — поточна директорія (повністю);
  • $(if [[ $? != 0 ]]; then echo "(Error)"; fi) — перевірка коду завершення ($?) попередньої команди;
  • $([ \j -gt 0 ] && echo "[\j] ") — перевірка (так, в bash можна без if), чи є фонові процеси (\j);
  • \$ — запрошення ($, або ж # для root'а)
налаштував і тішуся.

простий таймер для терміналу

знайшов малесенський, практично однорядковий скрипт на форумах arch linux. переробив на сповіщення замість вікна zenity (не люблю модальних вікон), і додав звук — маю простенький таймер для терміналу:

reminder () {
  delay=$1
  shift
  (sleep $delay ; (speaker-test -t sine -f 500)& pid=$! ; sleep 0.1s ; kill -9 $pid ; notify-send "Reminder" "$*\n($(date +'%Y-%m-%d, %H:%M'))" --expire-time 0) > /dev/null &
}

найпростіше використання — додати до .bashrc (і source .bashrc, щоби можна було одразу скористатися), а тоді в терміналі:

reminder 10m "Почни вже той курс WikiMook, холєра тебе забирай!"

за 10 хвилин вигулькне нагадування (якщо встановлено libnotify) як на знятку. формат затримки — як для sleep (див. текст): 30s (секунди), 10m (хвилини), 1h (дні).

для чого? мені часто випадає «вхопити» 5-10 хвилин з ноутбуком, а тоді зняти макарони з плити, вимкнути кавоварку (там, вона в нас не автоматична), бігти стрічати доню біля під'їзду тощо, — набрати рядочок в терміналі простіше, ніж весь час зиркати на годинник, і все одно пропустити потрібний час.

p.s. і курс wikimook, так…

overtype: симулятор друкарської машинки

навколо виростає покоління, котре друкарську машинку вже хіба що в кіно бачило, — а так, щоби відчути пальцями, якою була робота машиністки, то й говорити нема про що…

…для вас, молодь, добрі люди створили overtype — онлайновий симулятор друкарської машинки:


більш чи менш достовірно відтворено звук, навігацію по сторінці, неможливість друкувати з малими затримками, залипання клавіш, висихання друкарської стрічки, виправлення хибодруків за допомогою корекційної стрічки… може, щось забув.

звісно, є один важливий нюанс, який неможливо передати навіть за допомогою механічної клавіатури з відносно жорсткими перемикачами — інертність молоточків та силу, необхідну для натискання клавіші. машиністки мали отакенні накачані пальці!

практичної користі проект не має (окрім можливості розрукувати сторінку), бо необхідних для тренажера фукнцій не має (користуйтеся klava.org), але спробувати цікаво.

про погоду

є мільйон способів перевірити поточну погоду чи отримати прогноз просто з командного рядка в linux. деякі сильно заморочені, інші вельми красиві. занотую собі два найпростіших, котрі сподобалися.

inxi

в комплекті з manjaro linux йде чудовий скрипт inxi — показує звіти про склад системи, і серед іншого вміє показувать поточну погоду з трьома рівнями деталізації для вказанох локації.

одним рядком:

inxi -W Kyiv,Ukraine

детальніше з тиском, вітром, вологістю в чотири рядки:

inxi -xxx -W Kyiv,Ukraine

обмеження: лише поточна погода. ніколи не розумів як слід, для чого воно треба, але дехто налаштовує автоматичну зміну шпалер на комп'ютері залежно від погоди за вікном.

wttr.in

цікавий сервіс (хоч і московита якогось робота, здається — і, виявляється, українець робив!), що показує погоду на сьогодні плюс два дні наперед для вказаної локації. чим цікавий? повністю текстовий вивід, адаптований для терміналу:

curl wttr.in/Kyiv

але можна і просто у веб-оглядачі відкрити, результат буде той самий: текстова таблиця з погодою на три дні.

залишилося щось із цього, — inxi або wttr.in — «причепити» на alias weather в .bashrc — і більше немає необхідності відкривати веб-оглядач і питати гугл про погоду. ну, але це якщо ви проводите більше часу в терміналі, ніж у фейсбуці =)

я рускій би виучіл…

я рускій би виучіл толька за то… що ним віршував шевченко!

дивіться світлину. надибав у фейсбуці. не знаю, чи то не фотожаба, але полюбе подобається =)
на знятку — блог дизайнера іллі стронґовського (автор знаменитої поштівки з ялинкою, шевченка в образі ктулху та футболочки для бренсона серед іншого) просто зараз…

висновок? бережіть свої домени.

p.s. піду, постукаю в twitter до людини. а то якось навіть непокоїть: був блог — і нема. що я пропустив?

поновлення. у twitter'і тиша — але у facebook'у є, живий. відлягло =)
я закоханий в свою клавіатуру pok3r, але… чомусь вельми кортить спробувати planck. я сумніваюся, що мені сподобається ортолінійна схема, і що 40% вистачить для зручного використання — але бодай спробувати?

підписався на відповідний дроп на massdrop'і — почекаємо понеділка по поглянемо ціну.

p.s. щойно подумав: але як на 40% комфортно друкувати українською та французькою? гхм. треба погуглити.
(початок історії: про теоретичний іспит на водійську посвідку в канаді)

нова водійська посвідка в канаді не дійсна,
якщо водій не напише про неї в блозі

через місяць після теоретичного іспиту, 27 лютого я склав практичний іспит та отримав канадську водійську посвідку. ось як то було.

на призначену годину я поїхав до saaq'а в монреаль. дорога через півміста, ще й взимку, — годі вгадати, що там з рухом, тож виїхав завчасу, і прибув на півгодини раніше. паркуючи автівку, запримітив спеціальні місця для практичного іспиту; згодом виявилося, що треба було там і ставити машину, але я залишив свою зовсім поруч, проблеми не виникло.

далі процедура знайома: сидів собі у вітальні та чекав, поки запросять тих, хто прийшов потрібну годину.

реєстрація в черзі: попросили показати документ особи (вже мав картку постійного проживання), і оскільки я збирався проходити іспит на власному авто —  документ на автомобіль (реєстраційна ліцензія, складений удвічі тонкий папірець, що заміняє тут техпаспорт).

micro — новий nano

трохи покористувався micro, і… звик. відтепер:

alias nano="micro"

мені трохи бракує лише автозавершення слів. але не критично.

закохався в ledger. але друкувати щоразу кілька тих самих опцій, щоби переглянути баланси по рахунках чи звіт про витрати в поточному місяці лінуюся.

на щастя, командний рядок linux — це просто диво якесь, наче навмисне вигадане для таких лентюхів, як оце я. отже, замість

ledger --no-color --file /Dropbox/finances/ledger/tivasyk_2017.ledger --begin 2017-03-01 balance Витрати

чи подібного додав собі таке до .bashrc:

export LEDGER=/Dropbox/finances/ledger/tivasyk_2017.ledger
alias expenses="ledger --no-color --file $LEDGER --begin $(date +'%Y-%m-01' -d 'now') balance Витрати"
alias balance="ledger --no-color --file $LEDGER balance Активи Пасиви"

і тепер — поточний баланс по рахунках:

balance

витрати в поточному місяці:

expenses

банально, звісно, для кожного, хто бодай трохи користується командним рядком.

одним рядком

написав собі функцію для «розрізання» текстового рядка на слова.

split_parameters () {
($DEBUG) && printf "Received: «%s»\n" "$PARAM_STRING"
  
($DEBUG) && printf "Start parsing parameters string...\n"

  # Parameters string is not empty, contains
  #   at least one character
  local TOKEN=""
  local CHAR=""
  local i=0

  # Split the raw parameters string into array
  while [[ i -lt "${#PARAM_STRING}" ]] ; do
    local CHAR="${PARAM_STRING:$i:1}"

($DEBUG) && printf "  Reading %s: «%s» (current token: «%s», string=%s)\n" $i "$CHAR" "$TOKEN" "$STRING"
    
    case "$CHAR" in
      " " )
        PARAM_ARRAY+=("$TOKEN")
        TOKEN=""
        CHAR=""
      ;;

      * )
        # Any other character just goes to the current token
        TOKEN="$TOKEN$CHAR"
        CHAR=""
      ;;
    esac
    i=$( expr $i + 1 )
  done

  # Do not forget that token still contains last parameter
  PARAM_ARRAY+=("$TOKEN")

($DEBUG) && printf "Finished parsing. Checking array...\n"

  # Process the parametrs array to set options and read value
  for (( i=0; i <= $(expr ${#PARAM_ARRAY[@]} - 1 ) ; i++ )) ; do
    printf "  Element %s: «%s»\n" $i "${PARAM_ARRAY[i]}"
  done

}

вельми задоволений собою. але те саме робиться одним рядком:

IFS=', ' read -r -a PARAM_ARRAY <<< "$PARAM_STRING"

насправді, звісно, не все так просто. я знав про рішення з read, але сподівався навчитися зберігати фрагменти між лапками ("…") вкупі, в одному елементі масиву. не вийшло — бо оболонка прибирає ті рядки ще на етапі передачі параметрів скрипту, як я зрозумів.

тому повернувся до простішого one-liner'а.

p.s. вподобав собі розставляти чекпоінти для зневадження, згодом DEBUG=true вельми спрощує життя, якщо коли щось іде не так:

($DEBUG) && printf "…\n"

gauge

— петько́, прилади?!
— триста!
— що «триста»?
— а що «прилади»?
(бородатий анекдот)

після налаштування отого монітора процесора на іскрах мені дуже захотілося змайструвати ще кілька моніторів — пам'яті, дискового простору

тож закатав рукава і попрацював трохи на bash'тані.

результат на скрінкасті (чи то пак на відеознятку). це мій gauge — універсальний псевдографічний візуалізатор відсотків для командного рядка на bash. він приймає як параметр число, і малює горизонтальний або вертикальний індикатор. додатковими параметрами можна наказати йому малювати рамки чи ні, домальовувати числове значення з різними розмірностями тощо.

динамічні індикатори на скрінкасті — то тестові скрипти, що в циклі викликають gauge.

одна біда: десь я нахімічив, і скрипт глючить, якщо параметри передавати не явно, а запомповувати в stdin, приміром так:

echo 45 | gauge

але я знайду причину, і тоді ніщо не спинить мене наклепати різних індикаторів до системної панельки.

монітор процесора на іскрах

індикатор завантаження процесора на скріншоті — текстова псевдографіка. вивід зліплено з пари простеньких bash-скриптів та вбудованої функції виводу панелі tint2 (так, я знову на openbox'і).

найцікавіший з двох скриптів — генератор спарклайнів spark, що я його колись давно випадово надибав на github'і та трохи підправив для своїх потреб.

оті «спарклайни» — цікавинка, я не стрічав раніше цієї назви. англійська вікіпедія про них знає, українська — поки що ні. і конче треба вигадати якусь українську назву для них.

другий скрипт, для розрахунку навантаження на процесор, я запозичив на rosetta code і теж досить сильно похакав.

p.s. скрінкаст (ще один претендент на цікавий новотвір) записано за допомогою вельми приємної невеличкої софтинки peek для linux.
пережили день святого валентина в канаді. спробую коротко передати свої враження… за допомогою образної аналогії. лише прошу не аналізувати її дослівно.

уявіть собі «день презерватива». в цей день ви купуєте кольорові презервативи і весело надуваєте разом з дітками. на вулиці чи не кожен третій громадянин і громадянка йдуть на роботу підстрибом, несучи наповнені гелієм презервативи у формі сердечок. кондитери змагаються в майстерності, виготовляючи мармулядові презервативи. в скляні презервативи наливають пиво, в'язані презервативи носять на голові, рукавички з пиптиками на кожному пальчику продаються на кожній розкладці. ієдине, чого ви не побачите і не почуєте в цей день — та й взагалі будь-якого дня, — то для чого ці презервативи насправді потрібні.

день святого валентина в канаді — це що завгодно, але не день закоханих. дурнуваті червоні валентинки, цукерки або інші подарунки дарують одне одному хто завгодно, де завгодно, але вони ніяк не стосуються витоків свята та теми пристрасного кохання, бо ця тема вельми затабуйована.

це все нмсд, звісно.

підтримайте українське!

агов, панове українці. щойно звернув увагу, що itc.ua — (колись виклчюно) російськомовний онлайновий часопис про it, — вже кілька років публікує час від часу деякі новини та огляди українською мовою (з теґом «україна»). редакцію вже багато разів просили переходити на українську, але лише зараз я починаю розуміти, як смішно ці заклики звучали: я відкрив кілька новин українською на сайті, і бачу переважно російськомовні коментарі під ними! українська мова з'являється там вельми рідко, навіть під новинами українською.

тепер гляньте на ситуацію очима редакції: хтось там робить експеримент, публікуючи новини українською, але бачить, що вони нікому не цікаві — їх продовжують читати й коментувати ті самі люди, що читають російські тексти. яку мотивацію робити український сайт чи хоча би публікувати матеріали українською може редакція принести керівництву?

звідси питання, чи то пак прохання: а чи так вже нецікаво вам читати українську стрічку на itc.ua та коментувати там? навіть якщо потенційно це могло би допомогти зробити цей якісний — найкращий наразі в україні, нмсд, — ресурс про itc україномовним?

зрозуміло, що війна, зрада і «всьо вот ета вот» важливіші, ніж така дрібничка, але особисто я хотів би колись читати український itc.ua. як ще натякнути? підтримайте українське!
не наслухаюся і не надивлюся.

текстові редактори: atom vs geany

люблю текст, а ще більше за текст я люблю… простий текст. тож мені часто потрібен текстовий редактор — і то не примітивний, а такий, щоби зручний і приємний. оскільки emacs я не подужав приборкати до пуття (а за vim навіть не брався) — жоден з них не видається мені ані зручним, ані приємним. довший час я користувався geany на linux та windows, але щось мені в ньому муляло, аж поки я не спробував…

atom. вільний текстовий редактор, зліплений з усього, що було під рукою (c++ / node.js / coffeescript / javascript / css / html — див. вікіпедію), навголо ядра chromium. я мав це спробувати.

за кілька днів повернувся до geany, і поки що з ним залишуся. далі короткий підсумок тестування.

обидва редактори
+ мають все, що потрібно для звичайної роботи з текстом (я не програмую, порівнювати специфічні функції не беруся);
+ показують стрічку з «мапою» файлу (здається, вперше з'явилася в sublime text);
+ дозволяють записувати/відтворювати макрокоманди;
+ мають чималу кількість втулків.

atom
+ має підсвітку синтаксису для формату ledger!
+ пропонує значно більшу кількість втулків, включно з досить екзотичними (кому годинник та заряд батареї ноутбука в статусі?);
+ схематична «мапа» файлу (втулок) вигулькує під час гортання, потім ховається і не заважає;
+ має режим no distraction (втулок);
+ пропонує зручніший (без модальних діалогів) інтерфейс пошуку по тексту;
– гарячі клавіші не працюють в кириличній розкладці (wtf?)
– має проблеми з відображенням шрифтів на екранах з високою роздільністю під windows (wtf?!)
– дуууууже повільно стартує, як повновісний веб-оглядач чи текстовий процесор.

geany
+ стартує миттєво!
+ виглядає чудово як на linux, так і на windows;
+ жодних проблем з гарячими клавішами незалежно від розкладки;
– не має підсвітки синтаксису для формату ledger (і щоби додати, тре, здається, мати докторат з програмування);
– не має режиму distraction-free (і не матиме, здається).

в підсумку geany не має кількох функцій, котрі не є критичними — зате бездоганно реалізує справді важливі, тому його залишив, atom згодував злому pacman'ові.

а чим ви редагуєте свої тексти?

ledger is awesome

я поки що просто залишу це тут:
цитата | «ledger is awesome stuff — it's basically a multi-variable tree structured calculator» (архів hacker news).
для тих, хто любить гуглити, дражнилочка: облік персональних фінансів у форматі plain text та автомагічне формування звітів… але цитати це не пояснює, тут треба глибше копати. колись обов'язково напишу.
нова версія vlc для linux (в моєму випадку 3.0.0) має проблему з відображенням відео на екранах hd чи 4k: картинка займає ліву нижню чверть вікна програми (скріншот).

рецепт лікування знайшовся на форумах videolan: потрібно налаштувати масштабування інтерфейсу qt перед стартом vlc:

QT_SCREEN_SCALE_FACTORS=0.5 vlc

зрозуміло, що не обов'язково щоразу друкувати так багато, можн експортувати змінну у файлі конфігурації ~/.bashrc, створити аліас для vlc з  в тому ж таки ~/.bashrc тощо. головне, що після цього відео відтворюється нормально.

телевізор: тортури вибору

я розбалуваний. дуже довго я жив собі без телевізора, а тоді взяв та й придбав 47 дюймів, трошки погугливши. і, як тепер виявилося, втрапив на дуже хорошу модель, яка мала все: якісну картинку завдяки фоновій підсвітці із зональним затемненням, домашнє 3d з пасивними окулярами, wifi, купу роз'ємів, webos, і все це — за доволі помірні гроші.

аж ось взявся вибрати собі телевізор тепер вже в канаді. що сказати… щось подібне — дві тисячі долярів. 3d як клас майже відсутнє на ринку — і я не розумію, чому, адже попри відносно невелику кількість фільмів, переглядати тривимірне кіно вдома значно цікавіше, ніж дивитися пласку картинку. переважна кількість пропозицій — 4k, хоча такий канал в інтернет, щоби переглядати стріми в подібній якості з тенет, в канаді сам собою коштує дурних грошей, плюс доплата за безліміт?

коротше кажучи, я не розумію, що робиться на цім ринку. припустімо, відмовлюся від 3d наразі. тоді постає кілька питаннь:
  • переплатити за smart tv з wifi, чи придбати телевізор без «розумних» функцій і підключити до raspberry pi з osmc?
  • якщо smart tv — то webos від lg, чи android від sony?