українське — вторинне?

ви вже бачили це? і що, подобається? мене мало не знудило: хвилина відео, і жодної ідеї, візуальної чи сюжетної, яка б не була калькою з якоїсь вже стопіцот разів баченої диснеївської повнометражки. це настільки вторинно, що я навіть не знаю, як це коментувати. якщо не бачили — погляньте на власні очі.


чому так має бути? чому українське має бути таким убогим? не було інших персонажів, інших сюжетів, іншого стилю анімації? facepalm.

пригадайте, як ірландці у 2009 зробили мультфільм для міжнародного прокату, і пошукайте там діснеївські кліше:

кому різдвяного настрою?!

потіште малих діток різного віку перед різдвом, відкрийте їм містечко санта клауса у веб-оглядачі:


для старшеньких там теж знайдеться чимало цікавого — приміром, ось цей веселий музичний тренажер для малих програмістів!
нещодавно, 10 грудня сашко лірник гостював у монреалі на запрошення українського товариства «зустріч», і ось вам невеличкий ексклюзив — казочка про пана коцького від майстерного казкаря і просто чудової людини (дивіться відео).


перепрошую за якість відео — знято на смартфон, без попередньої підготовки, з найменшим на руках =)
(попередня частина щоденник емігранта: перший тиждень)

наш другий тиждень в канаді (26 вересня - 2 жовтня) пройшов дещо спокійніше за попередній. хоч він не був анітрохи менш насичений подіями, може навіть навпаки — проте ми вже мали своє помешкання і до багатьох речей почали звикати.
  • вибір інтернет-провайдера;
  • перші закупи: iga, costco, maxi dollar, ikea…
  • канадське районо, або commission scolaire;
  • угода з hydro québec: електрика та обігрів;
  • оформлення державної медичної страховки;
  • мій перший штраф у канаді!
  • початкова школа;
  • шалє на озері віцерой.
далі довжелезна оповідка, тож зробіть собі заздалегідь кави, перш ніж читати.

вибір інтернет-провайдера

щойно ми перейшли до свого нового помешкання, одразу відчули, наскільки незручним може бути сучасний світ без доступу до інтернету: пошту почитати годі, з рідними та друзями не початишся і не зателефонуєш skype'ом, адресу чи графік роботи потрібної тобі установи чи крамниці не пошукаєш, українських новин на espreso.tv не послухаєш… і т.д. і т.п.

тож я взявся шукати провайдера. більшість канадійців користуються послугами двох найбільших телекомунікаційних компаній: bell та videotron. два монстри досить ловко поділили ринок, надаючи практично однаковий набір послуг (телефон, телебачення й інтернет) за однаковими цінами — і монополією це наче не назвеш, і вибору нема.

але мені не потрібні були ані стаціонарний телефон, ані телебачення. ще й платити від $80 за кабельний інтернет з лімітованим на місяць трафіком мені не хотілося. тож я взявся шукати поміж меншими компаніями, котрі виживають в нішах між пропозиціями двох монстрів.

коротше кажучи, я вибирав з-поміж трьох менших провайдерів, котрих знайшов першими — погугливши інформацію по лонгьою та попитавши поради в братиків: ebox, acanac та tecksavvy. спинився на acanac'у, котрий мав найцікавішу для мене пропозицію: безлімітний dsl з бітрейтом 25/10 мбіт плюс безкоштовний dryloop (оскільки телефонну лінію я не замовляв) на рік за $50 на місяць (плюс податки, звісно ж).

acanac дозволяє використовувати свій модем, але оскільки жоден з двох рутерів, що я їх привіз зі собою з україни, не має dsl-модема, а на kijiji нічого пристойного я не знайшов — замовив модем разом з інтернетом від провайдера за додаткові $100.

сплатив одразу за рік — це й була маркетингова пастка тієї спецпропозиції, хотіли оплату наперед, — вийшло аж $873,75:
  • $600,-- пакет acanac high speed dsl 25 + dry loop на рік;
  • $49,95 плата за підключення послуги / розетки;
  • $100,-- модем smart /rg sr505n;
  • $10,-- доставка модема поштою;
  • $113,80 податки.
замовляв через сайт, і щось трохи «нахімічив» з датою підключення послуги — коли з acanac'а зателефонували для підтвердження, виявилося, що я замовив його аж на 27 жовтня — ото би я сидів ще досі без інтернету! попрохав оператора перепланувати на найближчий час, запропонували 5 жовтня. залишилося чекати.

для порівняння: в україні я користувався інтернетом від freenet: 100 м/біт по україні, 25 мбіт зарубіжки, безлімітний трафік і виту пару до квартири (тобто жодної потреби в додаткових модемах, просто свій рутер) — за 85 гривень на місяць включно з податками! цінуйте те хороше, що маєте, українці.

дуже коротенько розповім про теоретичний іспит на водійську посвідку в канаді.

почну здалеку: я маю українську посвідку, і вона дозволяє мені керувати автівкою у провінції квебек впродовж шести місяців від дня прильоту. в інших провінціях цей термін інший (як правило, менший) — наприклад, в онтаріо лише 60 днів! в принципі, єдина вимога до іноземної посвідки тут — написи англійською чи французькою мовою, або ж офіційний переклад посвідки (плюс, звісно, сам документ, бо сам переклад не дає права керувати автівкою). мені про це нагадали, коли я купував автомобіль — бо в мене посвідка перехідного зразка (вже не совєцька, але ще не пластикова), де чомусь лише ім'я додатково подане латинкою, але жодні інші написи не перекладено.

щоби отримати канадську водійську посвідку, потрібно скласти два іспити: теоретичний та практичний, тут без сюрпризів. для нових водіїв правила дещо складніші, ніж в україні — тут існують посвідки учня, стажера, і треба пройти декілька доволі тривалих етапів, перш ніж видадуть справжню, «дорослу» посвідку. але імігрантам зараховують досвід від року видачі їхньої іноземної посвідки. мені зарахували 170 місяців досвіду.

найперше потрібно зателефонувати до так званої організації з безпеки руху квебека (saaq) та записатися на теоретичний іспит. я не знав цього, тож просто зайшов до найближчого відділку saaq (щось подібне до наших мревів, тільки менше, швидше і значно, значно зручніше) — там мені сказали «дзвоніть та записуйтеся» і видали невеликий папірець із координатами та місцем, де занотувати дату/час призначеної зустрічі.

не дивіться…

мда… кожен тім бертон, який би не був геній — а рано чи пізно випустить свій «будинок дивних дітей місс перегрін», чи як воно там зветься українською…

перш ніж випробовувати ssh на практиці, завантажуючи з української торент-толоки щось нове, мав би я почитати огляди, і не будь-які — а на itc.ua, де старі «вовки» редакції не дозволяють собі хвалити одверту халтуру, навіть якщо її зняв такий метр, як бертон =/

коротше, провал. не дивіться, або принаймні не платіть в кінотеатрі за таке.
продовжую ексеприментувати з різними інструментами для віддаленої роботи з комп'ютером. мета — отримати зручний і прозорий доступ до інтернету з українського ip через vpn з канади.

першу задачу — адресацію комп'ютера в україні незалежно від динамічно виданого ip, — майже вирішено тут:
майже, бо поки що я адресую рутер, за якою ця машина ховається. наступна задача — отримати доступ до комп'ютера в україні по ssh.

openssh: командний рядок на віддаленому комп'ютері

підключаюсь до комп'ютера в україні за допомогою того ж таки teamviewer'а — і вкотре радію, що перед від'їздом налаштував цей спосіб доступу: не елегантно, але працює. створюю собі там новий користувацький профіль (нехай test_ssh), щоби не логінитися через ssh в той, під яким там працюють люди.

не стуляйте пальців!

я знав! гаразд, не знав, бо за порадою інструктора в sportlife таки намагався тримати долоню вкупі, хоч і не напружував ніколи, — але підсвідомо я відчував, що робити цього не варт! і, як колись із s-подібним гребком, виявилося, що не все, що кажуть інструктори — то є добре.

читаю в свіжій розсилці террі лафліна, автора total immersion: хочете плавати швидше? не стуляйте пальців! — і посилання на статтю в часописі science, де пише:
цитата | «фізики використали виготовлені за допомогою 3D-принтера пластикові моделі кисті щоби оцінити вплив п'яти різних положень пальців на швидкість плавання: п'ять пальців було розведено на 0°, 5°, 10°, 15° чи 20° (в усіх випадках положення великого пальця було сталим). дослідники виміряли опір їхньої моделі в аеродинамічній трубі, а не басейні, щоби виключити вплив поверхневих хвиль. вони виявили, що модель з розведеними на 10° пальцями створювала найбільший опір, оскільки невеликі щілини між пальцями все-таки створювали перешкоду для потоку повітря» (science).

ну от, плавці та плавчині, а також їхні інструктори, тепер живіть із тим, як собі знаєте =)

p.s. ілюстрацію потягнув з тієї ж таки публікації в science, дуже сподобалася.

p.p.s. днями знову замінив батарейку в garmin swim — занотовую собі на згадку.
попри чималий вже досвід використання linux, я майже чайник у багатьох питаннях, що стосуються налаштування серверних функцій. аж ось виникло бажання навчитися деяких фокусів — приміром, підключатися по ssh до віддаленого комп'ютера (я в канаді, комп'ютер — в україні), дистанційно налаштувати там vpn і зробити собі зашифроване вікно у світ.

після закриття fs.to і ex.ua задача трохи втратила свою актуальність, але не зовсім: лишаються торенти, за які тут можуть надавати по руцях. ну і взагалі — чи не сором цього не вміти, користуючись linux'ом? отож.

наразі на віддаленій машині працює teamviewer — чудовий інструмент, але не  «канонічний»: не вільний і працює над wine'ом, що прийнятно для запуску забавок, але не для більш чи менш серйозних задач.

duckdns: як «пробити» динамічний ip

отже, задача — «пробити» динамічний ip (себто, задача не в самім ip, зрозуміло, а в тому, щоби адресувати віддалену машинку, яка отримує динамічний ip від свого провайдера). найвідоміший сервіс — dyndns, але він віднедавна недоступний задурно. з чималої кількости альтернатив зупинився на duckdns. сервіс прекрасний своїм мінімалізмом.

рано чи пізно я закінчу дописувати допис про другий тиждень в канаді — хоч вже й минуло два місяці, як ми тут, але краще пізно, ніж ніколи?

тим часом готуюся до теоретичного іспиту на канадську водійську посвідку.

щоби записатися на іспит, довелося телефонувати до організації з безпеки руху (saaq), бо онлайновий запис для імігрантів чомусь недоступний. записувався на початку листопада — іспит призначили на 7 грудня. отже… лишається тиждень.

трохи абсурдна ситуація: оскільки я маю дійсну українську посвідку водія, закон квебека дозволяє мені керувати автомобілем тут впродовж шести місяців. але мушу складати теоретичний, а згодом і практичний іспит, щоби отримати канадську посвідку. при цьому, якщо я не помиляюся, навіть якщо я не складу іспити з першого разу — зможу й далі створювати небезпеку для пішоходів та водіїв, керуючи автомобілем з українською посвідкою =)

жарти жартами, але читаю «guide de la route» та граюся з онлайновим тестом на сайті saaq (кажуть, щоправда, що реальний іспит суттєво складніший, ніж ота забавка).

після теоретичного іспиту призначають практичний — там теж є свої невеличкі особливості, але сподіваюся, що водій з майже десятилітнім стажем якось дасть собі раду.

співаночки про любов

поки я лінуюся щось писати в щоденник — зазирніть на вебсайт гурту rock-h, почитайте оголошення щодо закриття ex.ua та негайно завантажуйте всі альбоми гурту, що їх музики віддають вам задурно!

про цей гурт я вже трішки згадував у щоденнику: їхніми попередніми альбомами заслуховувався і чудові їхні кліпи рекламував. дуже раджу не полінуватися і завантажити їхню музику.

p.s. до речі, багато музики рокашів є на soundcloud, який не закривається — але вона там якось погано впорядкована, хоч і викладає її, як я зрозумів, хтось із гурту. можна слухати там.

знайшов собі басейн в лонгьої

http://www.cegepmontpetit.ca/centre-sportif/activites-libres/bain-libre
здається, я вже знаю, де я тут плаватиму — у спортивному центрі коледжу едуарда монпетіт.

річний абонемент на одного дорослого коштує $43, — стільки ж коштує і піврічний абонемент на всю родину. як на мене, цілком притомна ціна. щоправда, графік доступності басейну для відвідувачів дещо обмежує, м'яко кажучи: сорок п'ять хвилин вранці та ввечері щодня, решту часу — для гуртків та студентів.

я вже знайшов басейн на swim.com, залишилося тільки записатися. можливо, завтра…
(попередня частина: щоденник емігранта: нарешті вікенд!)

на календарі вже 8 жовтня, субота, є трохи більше вільного часу, а головне — нарешті маємо інтернет вдома! — тож я спробую швиденько надолужити згаяне і потішити читачів, котрі терпляче чекали новин у щоденнику.

а писати є про що, бо перший повний тиждень у канаді (19-25 вересня) виявився дуже багатий на події та всіляку метушню:
  • кавова депривація;
  • визначилися з квартирою;
  • придбали автомобіль!
  • «ластівка», організація з допомоги імігрантам; 
  • бай — угода про оренду квартири;
  • нарешті переселяємося до свого помешкання!
можливо, щось забув, то згадуватиму.

кавова депривація

в києві ми з миленькою звикли мати доступ до хорошої кави — зазвичай купували запашне зерно в напрочуд приємній, як на троєщину, кав'ярні «турка», там же його для нас мололи, і ми запарювали собі каву в простій і надійній еспресо-машинці delonghi.

отак розбещені, ми в канаді відчули кавову депривацію… кава тут є в безлічі менших і більших забігайлівок, в супермаркетах, зрештою в чудовій столовці ikea, але… це не кава, а якийсь рідесенький столовський компот без аромату, якому далеко навіть до американо в найзадрипанішій київській кав'ярні.

найпопулярніші тут кавоварки — фільтраційні, з паперовими фільтрами; переважно такими й заставлено полиці тутешніх крамниць побутової техніки. отримати запашний, насичений еспресо з такого агрегату — як на мене, неможливо. схоже, більшість канадійців це влаштовує.

тож в понеділок ми залишили дітей вдома (малий спав, старші гралися, а двоє хлопців родини, що нас приймала, вранці поїхали до школи) та подалися до найближчого tim horton's, щоби спробувати, що заварюють там. канадська мережа, кажуть, колись заслужила репутацію саме доброю кавою і смачними пундиками.

кава у tim horton's нас не вразила: пити можна, але нічого особливого. зате відносно недорога (маленький стаканчик капучіно $2,19), і є безкоштовний wifi — то вже добре.

щоденник емігранта: нарешті вікенд!

(попередня частина: щоденник емігранта: перший день)

відбувши свій перший повний день у канаді, 16 вересня, ми пораділи, що досить багато всього встигли зробити. на завтра була субота, тож ми налаштувалися на трішки менш напружений графік.

соціальна допомога: «годівничка»

в суботу вранці я взяв участь в «експедиції до годівнички». це був цікавий досвід, тому що, по-перше, в україні такого немає, а якби й було, то не таке, і я би все одно про це не знав.

«годівничка» — це імігрантська назва організованої соціальними службами роздачі продовольчих товарів малозабезпеченим родинам. роздача безкоштовна або за невелику фіксовану плату. як правило, роздають продукти, в яких збігає термін придатності: таким чином великі магазини на кшалт costco позбуваються товару, який ризикує перетворитися на проблему (утилізація коштує грошей), держава виконує свої соціальні функції, а люди, яким складно наповнити холодильник в силу життєвих обставин, отримують відчутну допомогу, яку ще й складно конвертувати в алкоголь чи папіроси. вже чую зверхнє «фуууу» від деяких читачів, але, нмсд, нічого принизливого у користуванні цим соціальним сервісом немає.

отже, на восьму ранку ми подалися автівкою (це важливо, далі буде зрозуміло) до приміщення, де довелося заповнити формуляр на соціальну допомогу (потрібна картка постійного мешканця або відповідний дозвіл, якщо картка ще не прийшла), і отримали картку «годівнички», котра дає право користуватися цим сервісом впродовж року, після чого процедура оформлення й оцінки права родини на допомогу повторюються. насправді ми не оформлювали допомогу на себе цього разу, друзі зробили картку на свої документи.

після цього нам довелося чекати, досить довго, поки надійде наша черга отримувати талон-пропуск на продукти. довкола очікувало ще досить багато люду, переважно схожі на імігрантів з африки та азії. врешті-решт сплативши $14 (ота невелика фіксована плата) і отримавши талон, ми опинилися в невеличкій черзі на вході до складу.

щоденник емігранта: перший день

попередня частина: щоденник емігранта: переліт

отже, 15 вересня збулася наша з миленькою мрія, на котру ми працювали п'ять років: ми «залендилися» у квебеку.

десинхроноз на 7 часових поясів

повкладавшись, чи то пак попадавши спати після перельоту, вранці ми дізналися, нарешті, що таке десинхроноз : трохи дивно, але організм, виявляється, не спить свої сім-дев'ять годин, а намагається дотримуватися київського часу.

після довжелезного дня тривалістю двадцять чотири години я проспав лише чотири чи п'ять годин, прокинувшись досить рано за місцевим часом. півдня ходив живчиком, а о четвертій-п'ятій за монреалем почав позіхати. досвічені люди підказують, що попри бажання подрімати вдень, варто протриматися на ногах до вечора, аби швидше адаптуватися. о восьмій чи дев'ятій вечора очі злипаються. на щастя, о цій годині у вересні тут вже смеркає за вікном.

проте наступного дня, 17 вересня, я прокинувся взагалі посеред ночі, о пів на третю! довелося сідати на кухні й друкувати попередній допис до щоденника =) ввечері 17-го я знову пішов спати о дев'ятій вечора, не в змозі прочитати ані сторіночки з девіда гіммеля на сон, — зате сьогодні прокинувся вже о п'ятій: адаптуюся! вікіпедія підказує, що після перельоту семи часових поясів на захід людина повністю звикає до нового часу десь за сім днів.

щоденник емігранта: переліт

ніч за вікном, 02:50 на годиннику. проте в києві вже майже десята ранку, і мій спантеличений семигодинною різницею в часі організм почувається живчиком, а мозок вимагає якогось заняття. брати і друзі радять дотримуватися локального розпорядку, аби швидше адаптуватися, тож я тамував позіхання від обіду і вистояв на ногах до дев'ятої вечора. проспав п'ять годин, прокинувся, і годі знову заснути — а тепер лежати в темряві з відкритими очима видається мені марнуванням часу.

тож зроблю те, на що забракло часу вчора, а тим більше позавчора — розпочну такий собі «щоденник в щоденнику» суто про свій досвід адаптації в канаді. по назву далеко не ходитиму: нехай буде «щоденник емігранта»*.

такого чтива в тенетах багато, можна греблю гатити, — проте як пошукати українською, то вже й майже не матимеш, що почитати. маю прохання до тих, хто читатиме: питайте в коментарях про те, що вас цікавить, — це допоможе мені зробити з цих нотаток щось трохи корисніше, ніж просто записи і фотоальбом собі на згадку.

переліт

ми з миленькою вважаємо, що нам дуже пощастило з квитками: ми летіли британськими авіалініями (а отже з великим комфортом) чи не найкоротшим і найшвидшим маршрутом з києва до монреаля лише з однією пересадкою в лондоні, та ще й за відносно невеликі гроші.
вартість квитків на всю нашу родину (три дорослих, два дитячих) склала приблизно 74 тисячі гривень, трохи більше як 630 доларів сша за один квиток.

відлітали ми 15 вересня, о 14:25. в аеропорту були досить рано, приблизно об 11:30, але маючи дев'ять великих баулів, ровер і троє діток, ми мали чим себе зайняти, і ще мали півгодини на другий сніданок перед посадкою. добре пригадую, що навіть в аеропорту я не мав відчуття, що відлітаю остаточно з україни, ну от наче ми просто зібралися у відпустку.

перший переліт ми відбули досить легко: лише три години, зі смачним обідом від british airways. старший син весь політ читав, таке в нас нечасто трапляється. доця відразу знайшла собі подружку-однолітка і всю дорогу вони одне одного розважали — згодом виявилося, що її родина так само емігрує до квебека! найменший захоплено розглядав «маєнькі будиноцки» в ілюмінатор, аж поки ми не піднялися понад хмарами, а пообідавши, солоденько заснув і спав решту шляху.

на валізах

останній повний день в україні. останній допис в щоденнику перед відключенням і пакуванням рутера.

наразі напаковано сім великих баулів речей по 17-23 кг кожен. плюс напіврозібраний ровер в чохлі, 15 кг. плюс ручна поклажа — по наплічнику в кожного, крім наймолодшого нашого мандрівника.

настрій… тривожний, але не надміру. головне, щоби все було спаковане і вранці можна було просто поснідати і поїхати.

p.s. і треба завчасу замовити таксі.

менш як тиждень до від’їзду!

сьогодні, 9 вересня, мій останній робочий день в україні. позаду — більш як вісім років роботи в цій компанії, на цій посаді. час щось змінити. так, лячно, але водночас дуже цікаво.

учора, 8 вересня, сплив термін дії мого абонементу sportlife. на жаль, востаннє я був у басейні 1 серпня, згодом трохи хворів і змушений був перестрахуватися, щоби не трапилося, як минулого разу. зрештою початок вересня видався надто метушливий. якось надолужуватиму вже в канаді.

попереду кілька днів інтенсивного пакування речей.
надибав дуже цікаву статтю в тенетах, яку обов’язково треба колись вивчити уважніше, ніж я можу собі дозволити зараз:
окрім детального огляду логічної побудови флеш-пам’яті та особливостей запису інформації, стаття містить код bash-скрипта для форматування карток sd з вирівнюванням сторінок. треба вчитатися.
днями збираючись потроху до великого переселення, знайшов у «таємних» шухлядах жорсткий диск від ноутбука, котрим після заміни на ssd більше не користувався. 500 гігабайт просто лежать без діла? не годиться. замовив і одразу забрав (дякую moyo 24/7) кишеню з підтримкою usb 3.0 для нього.

це все банально, допис не про те. просто заради інтересу поміряв швидкість роботи двох зовнішніх жорстких дисків за допомогою crystal disk mark, і для порівняння додав результат ssd робочого ноутбука:
заміри не претендують на точність: я не створював жодних спеціальних умов, але принаймні їх зроблено на одному й тому ж комп’ютері в один день і з тими самими тестовими параметрами:


висновки так само банальні для більшости користувачів:
  • ssd кермує — це має бути перший апгрейд будь-якого ноутбука;
  • usb 3.0 кермує — не купуйте старих зовнішніх hdd на кшалт transcend storejet 25m2 (так, їх ще продають, і то досить недорого);
  • якщо в гоподарстві є зовнішній hdd з usb 2.0 — його краще застосувати для «повільних» задач, які можна залишати на ніч (бекап фотоархіву?)

огляди нових можливостей gimp 2.9/2.10

давно, дуже давно спільнота користувачів вільного програмного забезпечення чекає на вихід версії графічного редактора gimp на двигунці gegl з підримкою глибини кольору 16 та 32 біти. і попри те, що робоча версія 2.9.4 вже дозволяє користуватися деякими новими можливостями, проте це версія розробників, доступна у вигляді вихідних кодів, її годі шукати в репозиторіях та розділі downloads офіційного сайту gimp як готовий для використання продукт. і виглядає на те, що наступної стабільної версії 2.10 доведеться ще трохи почекати.

тим часом почитати про нові можливості gimp’а по роботі з 32-бітним кольором цікаво вже зараз. ось два огляди, один короткий і добре ілюстрований, підійде для розігріву, а другий — детальніший і значно свіжіший:
чекаємо далі.

p.s. ілюстрація стара (версія 2.6) — взяв з колишньої публікації про швидку корекцію світлин для інтернету, щоби не вигадувати ровер.

спроба літературного перекладу

натхнений прикладом горобчика, спробую витягти з шухляди один розділ незавершеного перекладу…

«———»

Я навчаюся у випускному класі школи імені Сесара Ча́веса у сонячному районі Мішн міста Сан-Франциско, і це означає, що за мною невпинно стежать, як ні за ким іншим у світі. Звуть мене Ма́ркус Я́лоу, проте коли ця історія розпочалася, я був відомий під прізвиськом w1n5t0n. Вимовляється «Вінстон».

В жоднім разі не «Дабл’ю-один-ен-п’ять-ті-нуль-ен», якщо лишень ти не якийсь там завуч з виховної роботи, відсталий настільки що ще називає Інтернет «глобальною інформаційною мережею».

Я знаю одного такого невігласа, його звуть Фред Бенсон, один з трьох заступників директора школи імені Сесара Чавеса. Справжня болячка, а не людина. Але якщо вже наглядача не уникнути — нехай краще буде невіглас, аніж хтось тямущий.

— Маркусе Ялоу, — оголосив він вранці однієї п’ятниці через шкільну систему гучномовців. Ті гучновомці самі собою звучать не дуже добре, а в поєднанні з бенсоновим звичайним бурмотінням виходить не оголошення, а наче хтось намагається перетравити зіпсований буріто, в якого збіг термін споживання. Проте людські істоти задля виживання пристосувалися добре розрізняти власні імена серед шуму.

Вхопивши свою сумку і напівзакривши ноутбук — не хотілося переривати завантаження з тенет — я приготувався до неминучого.

— Негайно з’явися до кабінету адміністрації.

bash та python в тенетах

за прикладом двох попередніх збірок посилань, котрі допомагають мені вивчати французьку та шведську мови, зберу тут найцікавіше для самостійного вивчення скриптування в bash та програмування на python. а ну як колись стане по-справжньому в пригоді. зрозуміло, що ресурсів у цій галузі надзвичайно багато, — але я відберу лише найцікавіше.

bash

  • серія посібників на tldp.org:
    • посібник bash programming - introduction how-to. mike g для чайників (tldp.org)
    • посібник bash guide for beginners. machtelt garrels для початківців (tldp.org)
    • посібник advanced bash-scripting guide. mendel cooper для більш досвічених користувачів (tldp.org
  • посібник the bash guide. maarten billemont aka lhunat (guide.bash.academy)

python

програмування

  • курс основи програмування cs50 гарвардського університету, перекладений українською (prometheus.org.ua)
  • книжка the art of unix programming. eric steven raymond (catb.org)

особиста реукраїнізація в тенетах

панове, без образ: я намагаюся реукраїнізувати свої стрічки в google plus та facebook, бо не хочу витрачати час на російськомовні публікації — ані промосковські, ані проукраїнські. подобається це вам чи ні, вважатимете ви це «підлітковим максималізмом» чи ні, — але я свідомо витісняю російську мову за межі мого найближчого інформаційного простору.

я вже досить давно не підписуюся на жодні російськомовні профілі та не читаю новин російською. але є чимала кількість друзів, добрих знайомих та просто розумних і цікавих людей, котрі час від часу поширюють публікації російською… найближчим часом я поступово трішки прискіпливіше ставитимуся до джерел, що втрапляють на мій екран.

це не погроза «френдоциду», і незалежно від вашої рідної мови продовжуймо спілкуватися особисто, електронкою, скайпом чи як вийде. але моє інформаційне середовище в тенетах має бути україномовне.

чим заробляти на життя?

«то що, ти вже вирішив, чим займатимешся там» — питання, до якого так чи інак прямує будь-яка розмова про еміграцію. сформульоване по-різному, воно по суті означає: «чим зароблятимеш на життя?»

вичерпної відповіді я, на жаль, не маю. основна галузь моєї компетенції за підсумком вісімнадцятилітнього робочого досвіду — маркетингові комунікації, спрощено — реклама. це сфера, напряму зав’язана на мову. і як би добре я не володів англійською та французькою — то не є рівень носія; я вже мовчу про те, що і серед «носіїв» далеко не кожен говорить та пише достатньо грамотно, щоби працювати в рекламі.

отже які мої перспективи?

не знаю напевно. розглядаю такий варіант: пройти навчання в коледжі (cégep) за якимось курсом, дотичним до інформаційних технологій. приміром, informatique de gestion або gestion de réseaux в коледжі maisonneuve? з одного боку — доведеться інвестувати в гроші ($700-1000 на рік) та час (3 роки). з іншого — формальна освіта, нехай на рівні технікуму, значно підвищує шанси знайти справжню роботу, а не «підробіток».

невловимі баули

зненацька чи не найбільшою проблемою наразі в процесі підготовки до від’їзду виявився… пошук баулів, — ємних, але легеньких і недорогих сумок для пакування купи речей, які потрібно забрати зі собою.

derby пропонує підходящу модель: легенька 120-літрова торба з тонкого поліестру, в котру можна чорта запхати і ще буде трохи місця. і досить недорого. знайшов на rozetka, замовив, під час віддзвону зайвий раз перепитав, чи точно є в наявності 10 штук? є! за кілька днів телефонують: знайшли лише два. а бодай би ви так жили…

забрав ті два баули, шукаю далі. знайшов в інтернет-крамниці виробника, замовив, знову перепитую, чи є в наявності? наразі нема, але наступного понеділка буде, хоч кров з носу! гаразд, чекаю. минає тиждень, минає два… сам телефоную, дізнаюся стан замовлення, — ще нема, от-от привезуть! ще чекаю тиждень, знову телефоную, — ну буквально завтра будуть! ще чекаю, набираю… те саме.

та ви показилися! це не ракети, не автомобілі, не медустаткування! це квадратний метр дешевого поліестру й кільканадцять стьожків, іпіямать.

двадцять чотири дні очікування. як гадаєте, в понеділок зможуть продати?

поновлення (2016-08-29). чудово: сьогодні iderby таки доправляє мені моє замовлення. знижка за обсяг (точніше, за суму замовлення більше півтори тисячі гривень, якщо не помиляюся) склала 20% — тож ціна баула складає фактично 212 гривень, а не 265, як у rozetka. тож, мабуть, варто було й чекати.

місяць до відльоту

залишився рівно один місяць на розпродаж і роздачу речей, владнання питань з якимись документами та угодами, передачу справ на роботі, та врешті-решт на збори.

авіаквитки вже печуть мозок зафіксованою датою.

там нема що їсти

найсмішніше, мабуть, за сьогодні — з форумів cataclysm: dark days ahead на reddit:
цитата | x: how does one train mechanic [skill without books]?
y: the easiest way i've found is to get a crowbar, and stand next to a door, close it, then apply crowbar to open it. repeat until mind numbed. crowbarring doors and windows raises mechanics… although quite slowly.
z: the zombies will just stand at a distance going…
"hey joe, look at that smoothskin, what the hell is he doing?!"
"he's crowbarring open doors, he's been at it for the past 6 hours, no idea why…"
"should we… should we eat his brains?"
"i think there isn't much in there to eat…"
гиги.
виставив на продаж ровер. перший же коментар потенційного покупця, якщо так можна сказати, звалив з ніг:
цитата | «здравствуйтє! я так панімаю вєласіпєду 5 лєт і бил куплєн за 600$ таґда па курсу 8 ітаво 3’200 грівєн і сєйчас прадайотє за 11’250 ґрівєн!??? ґде лоґіка?»
визнаю, що я так і не розумію, — це жарт чи людина серйозно питає? і що я маю відповісти, щоби не образити?..

якщо серйозно: в зв’язку з самі вже знаєте чим хочу продати три родинних ровери і ще деякі речі:
  • міський рюкзак osprey pixel port 14
  • складаний самокат micro monster bullet (витримує до 100 кг)
  • комп’ютер aspire r3600 з монітором 20"
  • ігрове кермо logitech formula vibration
  • ігрова портативна консоль sony psp 
  • мій надійний коник giant sierra (2010) з усіма апгрейдами + бонус
  • рація motorola tlkr t7 (комплект 2 шт.)
  • підлітковий ровер ardis manik 24 з невеликими апгрейдами
  • підлітковий ровер ardis moly lady 24 з невеликими апгрейдами
  • цифрове піаніно yamaha p-35b з підставкою і стільцем
подробиці, конфігурації, світлини, ціни, торг та спеціальні знижки за певних умов — в електропошті.

візи!

ми отримали візи.

зненацька ця процедура виявилася миттєвою: відніс паспорти до посольства канади у п'ятницю 15 липня, забрав вже 20 липня вранці. це після того, як бюрократична машина «з'їла» без одного місяця п'ять років.

візи діють до березня 2017.
повернувся з походу десною. трохи помахав веслом, трохи поклацав камерою, трохи поплавав і покупався з дітками в річці. трохи засмаг і схуд. не море, але цікавий відпочинок.

найменше мені подобалося розвантажувати човна перед кожною стоянкою, а згодом знову пакувати речі до гідромішків і завантажувати в байдарку.

основна частина світлин вже в «мандрівному альбомі» на picasa (портрети окремо), тут викладу кілька найприємніших.

компас показує на північний схід

один дуже злий викладач давно кличе мене покататися каяками навколо гідропарку, долобецького острова чи де там ще можна недалеко ходити дніпром — сам він те діло полюбляє, і завзято клацає камерою направо й наліво, щоби звабити друзів. але мені щось ніяк не випадало нагоди: діти, родина, якісь справи чи просто диванний настрій…

…і от я уявляю собі, як той друзяка образиться, коли дізнається, яку раптівочку мені наготувала доля: болгарія скасовується, а замість неї… чекає на мене завтра село оболоння на чернігівщині, і байдарка десною кілометрів п’ятдесят-шістдесят, і табір на кілька днів десь посеред маршруту.

для мене то перший такий похід. як буде — побачу. а злому викладачеві не кажіть поки що нічого ;-)

повсталий степ

випадково втрапив на youtube. залишу тут.


дедлайн від’їзду встановлено…

запросили отримати канадські візи — минуло майже чотири місяці від медогляду.
цитата | «monsieur, le traitement de votre demande de résidence permanente au canada sera bientôt terminé. pour que nous puissions finaliser le traitement, vous devez faire parvenir votre (vos) passeport(s) au bureau des visas à kiev dans les 30 (trente) jours suivant la date indiquée sur la présente lettre».
от тепер в мене жижки затрусилися: дедлайн від’їзду встановлено, відлік пішов.

1,32 мілібіткоїна

овва!

щойно на смартфон «капнуло» 1,32 мілібіткоїна — частка пожертв за покращення якості мап openstreetmap у червні; це приблизно 21 грн за поточним курсом. на життя цим не заробиш, м’яко кажучи, але на 0,5 пива вже є =)

передісторія проста: вставновивши собі навігатор osmand, випадково дізнався про ініціативу osm live, тож захотілося спробувати і дізнатися, як воно працює. зареєструвався і пододавав трохи точок, тротуарів та пішохідних переходів у тій частині києві, яку добре знаю.

за своїм звичаєм готуючись до чергової автомандрівки я переглядаю доступні варіанти рішень для навігації та налаштовую смартфон для поїздки. цього разу розповім про osmand — чудову безкоштовну альтернативу найкращим платним програмам для android, котра використовує відкриті мапи openstreetmap.

довший час — починаючи від першої мандрівки до швеції у 2010 році, — я користувався навігацією igo: спершу на комунікаторі з windows, згодом на кількох різних смартфонах з android. кілька років тому я шукав програму для навігації, котра б використовувала мапи openstreetmap замість різних пропрієтарних форматів (navitel, tomtom тощо), і пробував osmand, але одна критична вада тодішньої версії android все псувала.

навіщо мені openstreetmap? складно пояснити, чому, але я люблю підтримувати відкриті проекти на кшалт wikipedia. мапи openstreetmap створено спільнотою, вони достатньо детальні, вільні для безкштовного використання і активно поновлюються. не ідеальні, але можна самому долучитися і додати якісь елементи чи виправити вади.

отже нещодавно я знову спробував osmand вже на новому смартфоні, і цього разу програма не просто добре працює, але й видалася достатньо зрілою, щоби замінити мені igo.

хочеш гарно? роби сам!

придбавши собі клавіатуру, захотів ще й гарний кабель для неї. жоден з тих, що вже маю чи бачив у тенетах, не подобався: занадто короткі чи довгі, занадто жорсткі, занадто чорні… побачив світлину кабеля в паракорді — вирішив, що мені таке треба. глянув ціни — засумував.

коротше кажучи, хочеш гарно — роби сам.

щоби не робити з нуля (я ж бо нуб!), замовив собі два набори dyi на keyclack з роз’ємами mini (клавіатура) та micro (смартфон). їхало майже два тижні. на вихідні позичив паяльника (дякую jin!) і сів копирсатися. трохи помучився з розпайкою micro-b, але зробив. дивіться світлини і заздріть =)


тепер маю собі два гарних кабелі, і трохи досвіду, щоби зробити ще без потреби платити за набори — майже все потрібне (компоненти роз’ємів, паракорд, кабель usb, термоусадочний кембрик) можна легко знайти на ebay чи aliexpress. не знайшов лише металевих корпусів штекера micro-b (пластикові «не торт»), але то питання часу.

p.s. ось ця крамниця може колись стати в пригоді: masteram.com.ua.

маршрут автівкою на болгарію?

якщо планувати автомандрівку з києва до чорноморського узбережжя болгарії, любий google ані на мить не вагається прокласти маршрут… через придністров’я. жодного простого способу (одна галочка?) сказати йому, що ні, я не повезу родину через контрольовані московщиною території, — немає.

можна спробувати тягти маршрут через одесу — все одно алгоритм google вперто перетинає кордон з молдовою, хоча на мій хлопський розум краще було би уникати зайвих кордонів і їхати просто до румунії.чи google знає щось таке про українську бесарабію, чого я не знаю? може, там взагалі немає проїзних доріг, окрім як на мапі?

інший варіант маршруту, який мені наразі значно більше подобається попри більшу довжину — через чернівці. плюси: ночівля в чернівцях, відносно простий маршрут з двома кордонами, чудові дороги -угорщиною- румунією. мінуси: дороги в чернівецькій області, довший на 300 км кілометраж.

візи. кажуть, що кілька років тому транзизтний проїзд через (шенгенську) -угорщину- румунію до болгарії дозволяли з болгарськими візами, давали на це 3 дні. як зараз?
відкрив «мої маршрути» на google, чи як воно так зветься у вас (зі мною google спілкується французькою, тож це «vos trajets»). одразу увагу привабила підозріла червона крапка десь за тисячу кілометрів на схід од москви.

од москви, карле! що я там міг забути? клацаю і отримую черговий сюрприз: пля, ветклініка «рижик». в татарстанському замухосранську казані.

треба негайно переговорити з миленькою: за що?! і чому ветклініка, ще й у казані?

відколи придбав собі механічну клавіатуру, користуюся на роботі виключно нею. друкувати доводиться досить багато щодня. за три місяці так призвичаївся до комфорту «механіки», що годі змусити себе користуватися звичайною клавіатурою ноутбука: і звук не той, і відчуття гумової прокладни не тішать, і плоскі клавіші не подобаються.

переглядаючи архів щоденника, зрозумів, що час додати мітку «клавіатура» для дописів про швидкодрук, мовні розкладки тощо: таких дописів накопичилося вже чимало.

а буде, мабуть, ще більше… бо час від часу я щось підчитую про різницю між пластиком abs та pbt, профілями sa, dsa та dcs, і, звісно ж, про переваги різних типів перемикачів. гадаю, невеличкий приватний довідничок з посиланнями собі на згадку допоможе орієнтуватися в темі.

ztype — маленький шедевр!

здається, це мій новий тетріс — казуальна забавка на ті п’ять хвилин, що залишаються до кінця перерви, коли в горнятку вже немає кави:


і яке ж воно класнюче: мінімалістичне, приємне на вигляд, з атмосферним звуком. і про швидкодрук! щоправда, лише латинкою.

p.s. знайшлося на форумах massdrop.
побачив якось на massdrop малесенький гаманець ezgo slim, і так собі забажав, що мусив замовити. на сайті виробника воно коштує аж 26 долярів — дорого. на massdrop віддавали значно дешевше.

дочекався — днями приїхав пакуночок. розпакував — ой леле, яке ж воно малесеньке і класнюче! до цього часу я ходив з великим поважним портмоне (дякую, братику!), куди можна було чорта лисого запхати, і трохи місця лишалося: півторадесят карток, техпаспорт на автівку, водійська посвідка (старого формату), паперові гроші, а у окремій кишенці — монети і картки micro sd.

ezgo slim інакший. його створено з непохитним переконанням, що сучасній людині в місті потрібно лише декілька пластикових карток, якщо добре поміркувати.

шведська мова в тенетах

наприкінці літа минулого року, вже повертаючись з мандрівки до швеції, я взявся вивчати шведську мову — просто задля розваги, за допомогою онлайнового сервісу duolingo (і додатка для android). приділивши цій справі кілька місяців (аж до нового року), врешті-решт забув на півроку…

…а тепер шкодую, що втратив стільки часу. повернувся до курсу duoling! мета: за місяць чи два закінчити курс duolingo, за півроку бути в змозі читати дитячі книжки без словника, а за рік — читати й слухати художню літературу шведською.

колись я опублікував тут у щоденнику збірку онлайнових ресурсів для вивчення французької. публікував як підказку для інших — а виявилося, що й сам досить часто повертався до того допису замість борсатися в закладках веб-оглядача. зроблю те саме і для шведської. знову ж таки — майже всі посилання стануть в пригоді лише тому, хто вже добре володіє англійською.

livemocha все

гхм. життя таки є сатиричною трагікомедією.
цитата | «after competing against rosetta stone, criticizing the rival, and then being acquired by it almost three years ago, the online language community livemocha is saying its last goodbyes» (звідси)
буде не дуже зрозуміло без короткого пояснення: свого часу (починаючи вивчати французьку) я трішки займався зі «спіраченою» програмою rosetta stone, щоби спробувати, що воно таке, а згодом — з безкоштовним онлайновим сервісом livemocha. визнаю, що ідея rosetta цікава, і livemocha підхопила її й наче розвивала в правильному напрямку, — але он як воно все склалося в підсумку.

смішно. але в цій історії закономірно, мабуть, все, від а до я. починаючи з терміну «серійний бізнесмен» (почитайте статтю за ланкою).
я просто, як то сі каже, залишу це тут:
цитата | «якби тоді в грузії путінові дали в рило усім кодлом, а не організовували ідіотську продажну комісію імені саркоззі — не було би ні кримнаша, ні днр, ні сірії. і зараз не було би ні мобілізації в туреччині, ні саудівської аравії, ані третьої світової війни. просто треба іноді думати головою наперед, а не сракою назад!» (знайшов у facebook’у).