enjoy «руськє мір», пля!

в мене складається враження: що б не казав москаль, як би жалісливо не співав — на споді там завжди імперське гниле болото міфів і, в загальному, місце україни та українця в тих міфах чітко визначене =(

почитайте, приміром, ось це інтерв’ю прогресивної російської журналістки-фотографа вікторії івлєвої:

http://gordonua.com/publications/58642.html

на перший погляд — мед і патока, ну чисто тобі бандерівка і затятий український патріот. читаємо:
Г: Мне показалось, вы знаете о людях Донбасса больше, чем украинские политики…
В.І.:Они тоже все знают. Но мыслят какими-то миллиардами, неизвестно зачем посылают своих жен с гуманитарным конвоем, как будто это рекламная увеселительная прогулка.
ну звісно. будь ти хоч тричі про-український росіянин, в тебе язик не повернеться нічого сказати про українську владу, якщо це лише не критика. це, мабуть, на підкірці, глибше за підсвідомість. втім, ми й самі владу любимо покритикувати. читаймо далі.
Г: – И все же если бы кому-то из политиков или чиновников, говорящих отвлеченные слова, довелось постоять у постели конкретного старика, умирающего от голода, реакция на решения, от которых зависит жизнь людей, наверняка была бы более быстрой.
В.І.:Я как-то доказывала одному высокопоставленному человеку, что там осталось немало патриотов Украины, которые по разным причинам не уехали. Старики не смогли. Учителя остались, чтобы учить детей, А врач? Он что, должен повесить замок на больницу, уехать, и пусть все вымрут? Если ты прежде всего человек, а не функция, ты останешься.
зауважте, як побудоване інтерв’ю: ані слівця про «руку росії», анексію, агресію, війну — це нецікаво. раз за разом бесіду виводять на поганих українських політиків, котрим, бачте, тре доводити, що десь там залишилися українські патріоти! зауважте, як редакція і сама івлєва цнотливо уникають фраз на кшалт «окуповані росією території» тощо, як майстерно розставлено маленкі акцентики.
В.І. — Разве министры и политики не смотрят телевизор? Разве не слышат историй о том, как там выживают люди? Наверное, дело в том, что когда человек вступает в государственную должность, в нашей с вами части света, он становится мальчиком Каем из сказки о Снежной королеве, и, подобно этому мальчику, складывает из ледышек слова. А вот когда за ним на оленях прискачет девочка Герда, чтобы отогреть его сердце, неизвестно.
до цього моменту — жодної явно висловної думки про те, що ж ці жорстокі українські політики (називаймо всіх своїми іменами — «кієвская хунта»!) повинні зробити, щоби допомогти бідним гердам там… здати все кацапським військам, провести новий кордон? завалити там всіх гуманітарною допомогою, безкоштовно, досипавши зверху електроенергії, пенсій, хз ще чого?
Г: – В условиях, когда боевики не пропускают гуманитарный конвой из Украины, как государство может помогать людям, попавшим в крайне сложную ситуацию?
В.І.:Я считаю, что нужно было бы использовать мелкие группы волонтеров, у которых есть местная прописка, поэтому их на блокпостах пропускают спокойно. На рынке в Луганске прилавки полны украинских продуктов. Их ведь кто-то возит – не сами же эти консервные банки на ножках приходят туда. Эти люди могли бы брать в придачу еще и какой-то гуманитарный груз за государственный счет. А государство могло бы оплачивать их услуги – ведь не все способны и хотят быть волонтерами. Это можно наладить. Еды там полно, но у людей просто нет денег, чтобы ее покупать.
здається, це визначна риса «рускава старшева брата» (або сестри): нести інфантильну маячню під виглядом високої мудрости, повчаючи «братів молодших» направо і наліво. путінські гумконвої по сто-двісті камазів — це, певно, і є оті «мєлкіє групи валантьораф», які чудом прориваються до там?
Г: – Вы очень точно сказали в одном из интервью: многие из этих людей, живущих на Донбассе, – ничьи, и останутся потерянными всюду: в Украине или же в России...
В.І.:Я не имею права критиковать Украину как гражданка страны, ввергшей ее в бесконечные страдания, мучения и кровь. Но как житель планеты Земля я, наверное, я имею право сказать несколько слов.
а ніби хтось сумнівався, що москаль завжди знайде саме ту позицію, з якої він дозволить собі і критикувати, і повчати сусідів — особливо, якщо тупо ввалитися зі зброєю і забрати собі все не вийшло з першого наскоку?
В.І.:Согласитесь: при всем том, что сделала моя страна по отношению к людям, живущим на Донбассе, за что ей когда-то придется отвечать в Гаагском суде, если бы не было соответствующей почвы, могла бы Россия раскачать там кого-то? Эта почва кем-то создавалась и поддерживалась. А где при этом было государство?
її держава (читай — імперія) всю свою історію пхала руку в український город, і, без тіні сумніву, докладала масу зусиль та грошей, аби в україні не виникло справді українського уряду — і на ж тобі, перший-ліпший москаль критикуватиме куплений ним же держапарат за те, що той не опікувався національною політикою в криму та на сході україни? це, мабуть, вершина цинізму.
В.І.: — Я читала журналы Луганской обладминистрации за 2008-й год, в которых писалось о том, что фашистам не позволят опорочить память героев Краснодона. Но кто может оспаривать подвиг "Молодой гвардии" – Сережки Тюленина, который сжег здание гестапо со списками людей для отправки в Германию, или Ульяны Громовой, которой на спине вырезали красную звезду перед тем, как бросить в шурф?
уявіть собі, можуть і це ставити під сумнів! тому що «молода гвардія», як і практично вся інша історія російської імперії — це наполовину міф.

http://www.radiosvoboda.org/content/article/24413916.html
В.І.:У Украины сложная история, и об этом не нужно забывать: одна ее часть, в отличие от другой, была в составе Российской империи и Советского Союза, другая же вошла в состав СССР только в 1939-м, и там не знали, что такое коллективизация, индустриализация, ГУЛаг и прочие "прелести" советской сущности. Нужно было соединять две части страны, когда пошел разлом. Но этим, видимо, никто не занимался.
цим займалися люди, котрих за це саджали в тюрми, гноїли в застінках, піддавали тортурам, розстрілювали, засилали до сибіру, в кращому випадку — позбавляли можливості працювати в україні. російська імперія — справжня м’ясорубка народів. і це не закінчилося з розвалом срср, пані івлієва, це сюрприз для вас? а в сучасну добу — хто, на вашу думку, повинен був цим займатися? кум вашого пуйла медведчук? куплений і заляканий вашим пуйлом януковощ™? перекуплені по десятку разів «регіонали»?

але ж так легко вказувати пальчиком і критикувати: ви не займалися тим-то і тим-то.
В.І.:Потом собрали деньги на операцию замечательному мальчику Димке из Славянска. У него была катаракта обоих глаз, и в первый класс ему предстояло идти в школу для слепых, в которой занимаются дети с ментальными проблемами. А Димка – очень умный мальчик, он умел читать и писать еще до школы. Я познакомилась с ним в последний мой день в Славянске.
безумовно, вікторія івлієва врятувала україну. це зворушує до сліз. вся моя — чи будь-чия! — критика типової латентної рашистки розбивається об цю скелю доброчинності. там далі ще й світлину подано, для кращого ефекту.
В.І.: Тогда же, кстати, мы смогли помочь и одной из славянских больниц, откуда, как оказалось, друзья Гиркина вывезли хирургические инструменты.
ще раз цнотливо: якісь «друззя ґіркіна». хто це? що роблять на теренах україни? і чи потрібно було би когось там рятувати, якби до анексії криму та агресії на сході україни росія раптом зникла в хмарі радіоактивного попелу?
В.І.:Понимаете, в чем дело… Многие из тех, кто воюет на Донбассе, тоже считают, что едут помогать. Я уверена, никто из этих добровольцев, простых людей, не скажет: "Я приехал, чтобы завоевать эту землю". Они слышали, что там какие-то "фашисты" убивают людей, поэтому едут защищать детей и женщин. Они думают, что делают хорошее дело. Это особая степень обдуренности.
боженько, я зараз просто-таки розридаюся!
В.І.: — Я думаю, что ответственность того, кто повелся на это, гораздо меньше, чем ответственность бессердечных людей, которые придумали это и вложили ему в голову, отправив на русскую войну. Простые люди на самом деле и есть соль земли, обманывать их – преступно и подло. Они не обязаны быть философами, так же, как я не обязана быть пахарем. В честной стране обманом в войну людей не втягивают.
а отут зробимо паузу. бо це важливо. ось головний компонент того болота, що в головах більшости навіть найщиріших «друзів україни» серед москалів. винятки — поодинокі.

отже: звичайні «прастиє люді» з росії — не винуваті! як завжди. вони мають універсальне, абсолютне кацапське алібі на всі випадки, на будь-яку війну, на будь-яку кількість злочинів, смертей. ось причина їхньої зненависті-любові до власної держави (царя чи президента, байдуже), ось чому вони готові наділити цю державу абсолютною владою, аж до відмови від будь-яких свобод…

…тому що разом зі свободами вони скинули з себе раз і на завжди також і всю відповідальність!

і далі — можна їхати в афганістан, в південну осетію, в крим, на донбас і стріляти, стріляти, стріляти! з невинністю в очах. тому що винуватий хтось інший, до кого не дотягнуться.

а якщо дотягнуться, якщо вождь ослабне — вони самі ж його повісять і посадять собі нового! і продовжать різати, стріляти, вбивати. а поруч — везти гуманітарку «нєбальшімі групамі» і водночас набої й ракети «гумконвоями», і повчати, як нам слід було краще опікуваться своїм добром, щоби вони його не вкрали.

бо вони, бачте, діти невинні, «соль зємлі».

далі інтерв’ю нецікаве… окрім останньої фрази.
В.І.: Муравьиное войско не знает национальности и государственных границ.
зрозуміло? вони вже йдуть до вас, ці добрі російскі волонтери, щоби лікувати і ваших діточок від катаракти, яку самі ж і принесуть до вашого дому, виправдовуючи свою «соль зємлі» після будь-яких звірств.

enjoy «руськє мір», пля!

0 коментар(ів):

Дописати коментар

увага!
коментарі не модерую, проте спам видаляю нещадно. посилання на інші сайти/блоги за темою допису вітаю.

додаткові можливості розмітки (кутики набрати з клавіатури):
  ‹b›жирний шрифт‹/b›
  ‹i›похилий шрифт‹/i›
  ‹a href="http://tivasyk.info"›посилання‹/a›