сьогодні соромишся рідної мови…

придумалося в контексті та на продовження допису про мову як найкращий символ єдності:

сьогодні не маєш власної мови — завтра не матимеш власної думки.
сьогодні говориш чужою мовою — завтра співатимеш чужої пісні.
сьогодні соромишся рідної мови — завтра соромитимешся рідної мами.

попри мовний індиферентизм євромайдану, я все-таки переконаний…що говорячи російською, кожен з нас ллє воду на самі знаєте чий млин. а вода, як відомо, камінь точить.
ось така цитата макса фрая (світлани мартинчик) трапилася в гуглоплюсах сьогодні, і настільки сподобалася, що я мушу це перекласти українською:
переклад: «штука в тім, що вся ця веселуха в києві — перша на моїй пам’яті політична подія, до якої справді хочеться приєднатися всім організмом, а не лише квакнути схвально. тому що, чиї б і які б політичні інтереси не стояли за цим процесом, цікаві не ці сили, а поведінка конкретних живих людей. котрих дуже багато. котрі не лише мітингують і зводять барикади, а при цім не забувають прибирати за собою сміття. відправляють по домівках п’яних. і суворо слідкують, аби в захоплених приміщеннях нічого не крали й не ламали. і стоять у довжелезних чергах до туалетів, бо революція революцією, але свинства не буде. тому що революція, строго кажучи, проти свинства. здається, що це взагалі перша в історії виразно антижлобська революція. вийти на барикади заради зменшення відсотка грубості в суспільстві — це дико круто. це, на мене, взагалі єдине, заради чого на барикади варто лізти.

і байдуже, чи вийде якесь пуття з цих барикад чи ні. загалом, важко повірити, що вийде, тому що коли б усе було так просто, людство вже жило би в раю. але це той рідкісний випадок, коли намір дорожчий за результат.

і ще я точно знаю, що саме спроби зробити неможливе змінюють світ. і то заднім числом. тому що сама собою наявність достатньо великої кількости людей, котрі мають намір зробити неможливе, говорить про те, що світ вже змінився. на краще — з моїх уст «на краще» завжди означає перемогу життя над смертю. в усіх сенсах обох слів.

я взагалі тепер на кожному розі збираюся торочити, не затикаючись, що в мене громадянство україни. вперше в житті примащуся до чужих заслуг. просто тому, що мені приємно мати хоч щось спільне з людьми, котрі там, в києві, зараз не сплять. ну або сплять, якщо випала нагода»
. (оригінал у жж)
до речі, профіль макса фрая є також у читацькій спільноті goodreads, разом з перепублікаціями авторського блога. читайте.

p.s. я не став шукати фото світлани мартинчик для ілюстрації, тому що це небезпечно (хехе). буде фото євромайдану від романа гуро.
я знаю, що цей допис прочитають щонайбільше півсотні людей в пошуках «словника синонімів», півдесятка шукачів «українського порно в вишиванках», кілька пошукових роботів і, в кращому випадку, декілька читачів україномовних блогів за звичкою. майже без надії, але хотілося б, щоби його прочитали бодай декілька російськомовних патріотів україни.

цим людям хочеться адресувати одну думку:

найкраще, що може зробити кожен патріот україни — розмовляти українською.

євромайдан, як і будь-який інший майдан в історії, рано чи пізно закінчиться. поразкою чи перемогою — не дуже важливо в стратегічній перспективі, тому що в політиці нема ані остаточних поразок, ані  абсолютних перемог, і легендарний 2004-й мав би бути найсвіжішим тому підтвердженням. україна залишиться там, де вона є споконвіку — між байдужою європою  і агресивною росією

скромненько і зі смаком?

strava пропонує модний одяг для роверистів. зненацька нова «колекція 2014» вся така помаранчево-симпатична. бомба!

але дивлюся на ціни і пригадую анекдот: «от на ці 2% й живемо!» — чоловічий наборчик коштує 437 долярів. скромненько так, і зі смаком.

я свій ровер придбав за трішечки більшу суму.