невеличка малинова революція

розпочалися продажі raspberry pi — мініатюрного комп’ютера-на-платі з ціною $35 (модель b).

комп’ютер, звісно, смішний… але водночас може зробити невеличку революцію. тому що довкола тисячі, десятки тисяч можливих застосувань саме для такої простої, мініатюрної і доступної платформи-конструктора.

по суті, з цією машинкою можна робити (майже) все, що я зараз роблю на домашньому неттопі, прикрученому за монітором — тільки неттоп, на відміну від «малинки», коштує $400+…

softbloger, автор блога українською про (переважно безкоштовне) програмне забезпечення freesoftware.org.ua, порекламував влешеву забавку killb0t.

порекламував заслужено — цікавий онлайновий мікс пісочниці з візуалізацією гравітації  (magic pen) та вешталки з головоломками (home sheep home), намальований з гумором у трешняковому стилі та гармонійно збагачений приємною музикою.

пробуйте killb0t просто у веб-оглядачі.

музику з гри можна завантажувати, але щоби отримати її безкоштовно — доведеться знайти відповідний артефакт на кожному з рівнів. дотепно =)

кабукіка мисона

я розумію, що комусь зараз нагадаю персонаж з анекдоту «лікарю, звідки у вас такі малюнки?!», але… хіба в цьому слові (див. фото) не дві літери ж?

попереджаючи запитання не киян — ні, не фотожаба; реальний тролейбус із реальною рекламою. 

тим часом мілєчка продовжує смалити, хоч вже й не так по-дитячому, як раніше:
паґізон — комбінезон
макатат — самокат
буґатя — будь ласка
баяся — баранчик
аяй — лягай
катая — (рос.) коляска
пажая — (рос.) пожалуйста
кабукіка мисона — (рос.) про глупого мышонка
інколи щось таке скаже влучно — упісяться можна…

плюс 5 гб на dropbox’і в подарунок

«про данные на жестком диске можете забыть…»
сервісний центр

два місяці тому придбав жорсткий диск transcend storejet миленькій на подарунок. симпатична штучка… прожила з місяць, дозволивши записати на себе кілька десятків гігабайт інформації (в тому числі дещо без резервних копій), — і тихо «здохла».

без попереджень і без можливості щось діагностувати: диск просто перестав хоч як-небудь реагувати на підключення до пк. прокро й те, що ніхто не випробовував надійність патентованої антишокової системи військового класу — користувалися акуратно.

самооцінка

сьогодні дізнався, що результати мого вчорашнього тестування (тест c) british council оцінив на 44 бали, що відповідає їхньому рівню cpe. мусив лізти в тенета, щоби дізнатися, яка в них шкала оцінки і що ж воно за рівень такий… ну, непогано так начитався за 20 років, що (вже?!) минули після закінчення школи, — адже англійської я більше ніде не вивчав =)

щоправда мені зараз зрозуміліша шкала ради європи, оскільки саме так кодується рівень знань в групах «bonjour français» з французької. за цією, більш універсальною шкалою моя англійська тягне приблизно на c1, можливо з бубликом.

втім, можу також припустити, що cpe — це не мій фактичний рівень, а той, якого тепер треба прагнути, записуючись на курси англійської. а вчитися і проходити серйозний тест, ймовірно, таки потрібно буде — якщо доведеться додавати сертифікат ielts до іміграційного досьє.

p.s. віддавна маю в себе підручник з підготовки до toefl (максе, це твій?!)…

концентрована ейфорія

час летить. знову стукнуло…

…і тепер, — через місяць нетерплячого очікування! — я маю собі leatherman skeletool — і ще кілька чудових подарунків. але skeletool… це чиста, концентрована ейфорія. довершеність форми й змісту. ношу зі собою і час від часу тримаю в руці, заряджаючись позитивом.

якось навіть трішки підсолоджує гірку істину: половина позаду. біс із ним.

сьогодні проходив невеличке тестування з англійської: в офісі задумали вчергове влаштувати навчання для персоналу. після невеличкої приємної бесіди про львів із «нейтив спікером» видали тестове завдання рівня advanced. подужав… і залишився без курсу!

бо, мовляв, і так добре розумію. зі мною ще один такий «едванснутий» колега. решті поталанило — їх навчатимуть.
один з викладачів французької в київській школі «bonjour français» — веселий темношкірий камерунець. негр — сказав би я раніше…

…але як сусід країни з давніми традиціями створення карго-культури (підказую — московщина), ми поступово теж імпортували деякі табу. зокрема американські, де негарно казати негр, а треба «американець африканського походження», так?

я мовчу про те, що «білі» громадяни — це, певно ж, мусять бути «американці європейського походження», та вже біс із ними. припустімо, що наш камерунець вирушить до сша в гості до родичів, — як його називають там?

про вівсянку

у дитинстві не любив, — ненавидів! — вівсяну кашу. потім я зрозумів, чому — у 18 років отримавши невеличку посилку зі сполучених штатів, в котрій, для різноманіття, були пара пакетів вівсянки швидкого приготування. без слизу і огидних лушпайок з вівсяного зерна. вона була смачна.

так от, далі реклама: вівсянка «brüggen», що на світлині — ймовірно, найдоступніше з того, що є в київських крамницях, і що можу їсти, із задоволенням. зустрічав два різновиди, «м’яка» і «біла» — різниця між котрими існує, ймовірно, лише в уяві маркетологів. пакети по 500 гр сьогодні коштують від 9,51 грн («ашан») до 14–15 грн в найближчому міні-маркеті.

p.s. риторичне питання до совкодрочерів: невже так важко було бодай вівсянку нормальну виготовити?