птахи і свині

знову зубинський. тепер про angry birds.
цитата. «к слову, в груде устанавливаемых по умолчанию программ была овеянная славой angry birds, этот пламенный мотор новой хипстерской экономики. и я даже в неё поиграл минут 10. отчего сразу избавился и от неё, и от ещё одного кусочка веры в человечество. это ж до какой степени надо уныло жить, чтобы тратить время жизни на такую пустую скучную ерунду, люди дорогие. да в самые заурядные нарды с незнакомцем в генделыке играть и то в миллион раз интереснее. ужас. страх и ужас» (читати повністю)
не маю що додати, — вичерпно передає і мої власні враження.
для тих, кому цікаво: з 26 січня до 1 лютого в київському кінотеатрі «київ» (тавтологія не моя) проходитимуть «вечори французького кіно» — афіша обіцяє п’ять найгучніших французьких кінопрем’єр року:
ймовірно, спробуємо й ми з миленькою на щось втрапити наступних вихідних.

дуже прикро, що останній фільм з переліку показуватимуть, — якщо вірити анотації фестивального тижня — чомусь російською мовою, з українськими субтитрами; немає сенсу йти на нього…

хлопчача мрія

як і будь-який хлопчина, я з дитинства маю особливе ставлення до ножів, — і до кишенькових, складаних ножиків особливо. ймовірно, «заразився» від дідуся петра, котрий завше мав біля себе якогось ножика, яким дорожив і частенько користувався для дрібного ремонту тощо.

ймовірно, це щось над-національне і понад-часове:
цитата. «mary gave him a brand-new „barlow“ knife worth twelve and a half cents; and the convulsion of delight that swept his system shook him to his foundations» (читати повністю)
так от, до дня народження братик отримав від нас із миленькою в подарунок leatherman freestyle — мініатюрний «мультитул».

гра? — про шизофренію

ось, наче на продовження старого допису — ще трішки по-філософському прекрасного зі світу інді:


таке люблю. з одного боку — вимагає пояснень, але коли починаєш їх добирати й наче щось знаходиш — відкидає їх. річ у собі.

p.s. знайшов у стрічці новин indiegames.com. працює у веб-оглядачі.

перепублікую в щоденику з форуму школи bonjour français, собі на згадку: з жовтня 2002 до січня 2003 року в концертній залі казино де парі грали фантастично яскравий театральний м’юзікл «маленький принц» на музику рікардо кочьянте; в головних ролях — даніель лавуа та джеф тетедуа.

так от… в тенетах можна знайти iso-образ диска dvd (8 гб) із цим м’юзіклом, — а бажаючі можуть замовити ліцензійний (13 євро плюс доставка). він вартий перегляду. мова досить проста — особливо для тих, хто вже прочитав твір в оригіналі й знайомий з сюжетом та лексикою =) приємна музика і справді яскрава, якісна постановка. переглядається «на одному вдиху» замість чергової голівудщини.
якось я пропустив цікаву культурну подію… видавництво «а-ба-ба-га-ла-ма-га» growbery books спільно з вітчизняним постачальником електронних читалок pocketbook підготували подарунок для діточок до новорічних свят, — інтерактивну електронну «книжку-з’їжку», веселий кулінарний довідничок для малят.

це не електронна книжка в класичному розумінні (текст + статичні ілюстрації), а спроба створити своєрідну гру для діток: зображення (майже) кожної сторінки запрошує доторкнутися до історії та пограти в простенькі, але кумедні й гарно оформлені міні-головоломки або переглянути міні-мультик. втім, дивіться самі…

нещодавно миленька показала мені той рекламний ролик dior homme (youtube), знятий гаєм рітчі… цікаво, що сподобався він далеко не всім =) хто знає, скільки коштувало це задоволення?

але якщо є творча жилка, реклама не потребує мільйонів. ось чудовий взірець вірусного рекламного ролика, що несе месидж не гірше джуда ло.

трейлер droid assault

класний трейлер чудової забавки від песика. гра доступна в наборі ultra bundle, котрий цілком вартий своїх $9,97 (ага, акція скінчилася; і в наборі немає revenge of the titans).

маю собі вдома маленький і тихенький неттоп, непомітно схований за монітором, — він частенько включений, коли мене немає вдома, і онлайн через інтегрований wifi та домашній рутер. домашній сервер на цій машинці я не піднімаю: по-перше, неттоп хоч і тихий, але не нечутний… по-друге, 250 гб малувато для файлового сервера, а розширення через usb 2.0 — ламерство (хоча зручне й універсальне, треба подумати…)

питання: як давати домашньому пк завдання автоматично завантажувати торенти, коли я не вдома?

приміром, я сиджу в офісі й читаю огляд фільму, який хочеться переглянути вдома ввечері… але ж не завантажувати його через офісну мережу? чи можна з робочого ноута чи навіть смартфона закомандувати домашньому пк завантажити торент, поки я в офісі? бажано — не налаштовуючи сервіси на кшалт ssh, не відкриваючи неттоп для доступу ззовні тощо.

рішення є, — і воно настільки просте і легко налаштовується, що більш-менш досвічені користувачі вже здогадалися: виділена тека для торентів на dropbox’і плюс налаштування transmission автоматично запускати торенти з теки. для менш досвічених — розповім трішки детальніше.

приваблива жінка 13 років?

японці дивні. надто дивні, щоби я міг повною мірою описати свої враження. тому пробую розбивати цю проблему на маленькі шматочки.

жіночі персонажі в аніме… візуально мають вік або дівчинки (8..13 років?), або старезного бабиська (80+). за необхідності ввести героїню середнього віку, вона зображається як дівчисько — а її старший вік візуально передається трьома елементами:
  • розміром грудей;
  • зростом;
  • змістом реплік.

канабальт

холєра… воно ж заразне, як… як не знати що.

геймплей не простий, а примітивний. одна клавіша (x, c чи пробіл на вибір, в деяких реалізаціях — ліва кнопка миші). і музика, якщо так можна назвати цю послідовність звуків…

і оце може так зачепити? нехай будуть прокляті користувачі айфонів, котрі ще й платять за таке — вони платять за те, щоби з кожним роком у світі з’являлося все менше справжніх — сюжетних, атмосферних, складних, — комп’ютерних ігор…

але яке ж воно заразне!

кінотиждень восьмий, святковий

давненько вже я не писав про переглянуте кіно… час зробити невеличке зусилля і виконати давнішню обіцянку: в усіх попередніх дописах, в тому числі у сімох «кінотижнях», я свідомо уникав згадувати ті кілька улюблених фільмів, котрі можу переглядати раз за разом; зараз розповім про ці картини.

кіно:
анімація:
ось тут, прошу, почитайте (першу частину — другий і третій абзаци) і полюбуйтесь на те, як зазвичай представники старшого покоління «інженерної інтелігенції» сприймають пересічного (а отже, молодшого на 10-20 років) користувача тенет:
цитата. «доморощенная псевдоэлитарность, которую на себя напускают представители „поколения фейсбук“, разделяя общество на „нас, образованных и успешных“ и „их, быдло и лузеров“ является такой же виртуальной, как и „плюсики“ и „лайки“, которыми они осыпают посты друг друга с чужими цитатами» (читати повністю)
критика зверхнього дистанціювання молодшого покоління… з позиції такої ж зверхньої зневаги? пропущені коми наче підкреслюють те, що «кожен думає, що він не кожен».