повернулися до києва з мандрівки, тижневе занурення в атмосферу радянського криму пройшло успішно, але про це пізніше, а для початку — про дещо цікавеньке з мандрів.

у п’ятницю, 29 червня ми поїхали подивитися на тарханкут. і найперше, що кинулося у вічі в оленівці й одразу прикуло до себе увагу — затонулий іржавий покруч в морі просто навпроти тарханкутсього маяка.

трішки пізніше ми вийшли на екскурсію моторним човном вздовж скелястого узбережжя мису тарханкут, і першим ділом обігнули цей уламок, слухаючи оповідку дяді віті, нашого колоритного «капітата» і екскурсовода…

пізніше, викладаючи світлини в мандрівний альбом на picasa, я не зміг пригадати назву судна, щоби підписати фото! довелося гуглити — заразом дізнався багато нового, зокрема натрапив на один з перших фотозвітів з місця аварії у блозі фотостудії «бельведер». щоправда, там лише перша частина історії.

отже, в ніч з 17 на 18 грудня 2010 року сирійський сухогруз «ібрагім-якім» (ibrahim-y) під камбоджійським прапором з вантажем сталі на переході з миколаєва до туреччини втрапив у сильний шторм. дядя вітя розповідав, буцім капітан вирішив заховатися від потужного вітру до караджинської бухти — але то сумнівно: бухта досить мілководна і водночас відкрита для західного вітру та хвиль з відкритого моря… швидше за все бухта якраз і стала пасткою: молодому (29 років) капітанові не стало досвіду, а силовій машині — потужності, щоби вчасно розвернути 120-метровий сухогруз із п’ятьма з половиною тисячами тон сталі проти сильної хвилі й відійти у відкрите море.

в результаті судно отримало пробоїну в носовій частині та сіло на мілину.

можливо, рішення капітана йти в бухту було рятівним для екіпажу: п’ятнадцятеро моряків змогли неушкодженими дістатися берега в рятувальному ялику, за деякими свідченнями — вже за допомогою сил українського мнс. якби ж аварія трапилася північніше чи південніше, у значно глибшій воді навпроти знаменитих тарханкутських скель — хто зна, чи їм би так поталанило! пишуть також, буцім морячки після висадки були не дуже тверезі.

пізніше, влітку 2011 року сталь з трюмів «ібрагіма-якіра» вдалося частково перевантажити на інше судно, турецький «мега сан» (mega sun), а сам пошкоджений сухогруз залишився в бухті… і наступної зими ще один потужний шторм розбив його навпіл, залишивши кормову частину на мілині навпроти маяка, як ще одне видовище мису тарханкут і нагадування про силу стихії.

тепер довкола затопленої корми розбитого сухогруза возять човнами екскурсії. я теж встиг трішки поклацати. щоправда, один з найбільш вдалих кадрів став для мене ще й чималим розчаруванням: якби лишень я взяв трішки правіше, спускаючи затвор!

але… оскільки я фотографував з моторного човна, що стрибав на чималій швидкості по хвилях — повторити кадр вже не було змоги.

ну от, кому казка — а мені бубликів в’язка. про інші враження від мандрівки розповім за іншим разом, тим часом дивіться нові світлини.

p.s. а хто пропустив коротку оповідку і невеличкий фотозвіт про радянську базу підводних човнів у балаклаві?

2 коментар(ів):

Fanta сказав...

ох і море холодне в Оленівці :(
Щойно повернувся з тих країв

івась тарасик сказав...

+fanta от тому ми там і не купалися — лише ніжки вмочили. а грілися на бакальській косі.

Дописати коментар

увага!
коментарі не модерую, проте спам видаляю нещадно. посилання на інші сайти/блоги за темою допису вітаю.

додаткові можливості розмітки (кутики набрати з клавіатури):
  ‹b›жирний шрифт‹/b›
  ‹i›похилий шрифт‹/i›
  ‹a href="http://tivasyk.info"›посилання‹/a›