смішна тріпотня

захворів, сиджу вдома. намагаюсь не дуже заглядати в google reader та google+… twitter’ової зарази позбувся, слава великому транзистору. на жаль, не уникнув «новини» про зустріч азарова з блогерами. у фейсбуці віртуальний голова кабміну видає таке:

цитата: …это общение, которое, можно сказать, меня вдохновило. очень интересные, содержательные ребята. их и других надо привлекать к выработке и реализации правительственных решений. договорились, что блоггеры пришлют свои предложения, а я по ним дам поручения. и договорились продолжить такие встречи (читати далі)

якби не був наскрізь прозорим цей недолугий популізм, якби не було це просто черговим збігом піарницької халтури та неспроможності держиморди народити щось глибше за звичайну тріпотню — я би нагадав про тих людей

…котрі стояли під кабміном під час податкового майдану в листопаді-грудні минулого року; а ще про те, як їх розігнала міліція і як ще до цього часу тягнуться судові справи проти окремих активістів.

отим людям було що сказати по суті ваших «правітєльствєних рєшєній», пане голово. з ними варто було й радиться. а зустрічі з «блогєрами», надто із «дастатачна маладимі людьмі, каториє дастіглі апрєдєльонних результатав каждий в сваєй області і сталі блогєрамі» (звідси) — це смішна тріпотня.

ага, і ще. спецом для декотрих державних діячів та деяких молодих людей, котрі досягли чогось там кожен в своїй галузі, хочу зауважить, що блогер — це не професія, не ранг, не звання… а всього лишень означення категорії, ну от як «пішохід» (той, хто йде пішки) або, скажімо, «телеглядач» (той, хто дивиться телевізор). блогер — це той, хто веде онлайновий щоденник, блог. не більше й не менше.

тому фраза «ізвєсний блогєр» звучить лише трішечки менш комічно, аніж «ізвєсний пєшєход» або «знамєнітий тєлєзрітєль».

далі. ще одна гучна подія п’ятилітки — книжка «увікни україну» opportunity ukraine. всі, хто хтів, вже могли скласти собі думку про цей доробок з публікації в українській правді. найсмішніше сказала миленька, мовляв, це, певно, частина замовлення — бо якби в книзі не було, гхм, так би мовити, запозичень, навіть за кордоном ніхто б не повірив у авторство проффесора.

тим часом достойну відповідь всіляким критиканам дала лариса скорик. цікаво, що коли я випадково проявив жахливе невігластво, назвавши скорик «письменницею, чи що?» — виявилося, що теща (ще одна принципова людина, котра ніколи нє счітала нєабхадімим) знає цю скорик, і вона ніяка не «пісмєнніца», а архітектор.

ну, гаразд. так от, процитую цього архітектора:
цитата: «книга мне очень понравилось. я читала и первого президента, и второго. третьего, слава богу, не читала. у меня не было ни малейшего желания читать. потому что дела его были мне уже известны. что касается этой книги (написанной в. януковичем), то она на меня произвела впечатление осмысленного и ответственного автора. то есть человека, который отвечает за каждое свое слово. там было несколько мыслей, которые я бы могла назвать даже своими, и я думаю, что много людей нашлось бы таких: неизвестных, которых никто не знает, которые никогда не печатались, но которые, наверное, прочитав книгу, увидели мысли свои. и это самое важное! мнения относительно направлений и шагов, которые должна сделать украина, чтобы стать страной возможностей» (читати повністю)
ну і тут обов’язково потрібна якась контр-теза. ось вона, цитую ще раз із журналу mortang’а:
цитата: «…в стране дохуя людей, которые даже если януковощ лично придет к ним домой и выебет их в жопу, будут блеять про целебный массаж простаты».
можна сказати, що не лише «ізвєсниє блогєри», але ще й принаймні один архітектор в державі повністю готовий до лікувального масажу.

0 коментар(ів):

Дописати коментар

увага!
коментарі не модерую, проте спам видаляю нещадно. посилання на інші сайти/блоги за темою допису вітаю.

додаткові можливості розмітки (кутики набрати з клавіатури):
  ‹b›жирний шрифт‹/b›
  ‹i›похилий шрифт‹/i›
  ‹a href="http://tivasyk.info"›посилання‹/a›