проблема лише в одній конторі

втрапив на класний коментар під жежешним дописом:
цитата: чего вы накинулись на человека? по сути он прав, ос должны быть стандартизованы, более того они стандартизованы. это стандарт iso/iec 9945 (posix) и большинство ос в мире ему следуют. проблема только в одной конторе… (читати повністю)
дотепно.
передноворічне офісне спостереження: 30 грудня пропозиція гостеві випити кави сприймається майже як образа =)
днями трапився мені на очі документ, в якому описана процедура відмови від передвстановленої на пк операційної системи windows та наведено розміри відшкодувань за різні версії. думаю, багатьом користувачам буде цікаво, скільки ж вони заплатили за «безкоштовну» операційну систему, а тим, хто лише збирається купувати ноутбук чи пк — дізнатися, скільки microsoft поверне їм грошей у випадку відмови від передвстановленої ос.

нагадаю, що така процедура відмови і відшкодування передбачена ліцензійною угодою microsoft (котру ніхто ніколи не читає) і час від часу до неї вдаються люди в інших країнах (навіть у росії, де одним з перших ініціаторів впровадження був acer, як виявилося). а от публікацій про український досвід повернення швидкий пошук в гуглі, на жаль, не виявив.

але перш ніж щось публікувати, я вирішив запитати в microsoft, чи є інформація про розміри відшкодувань відкритою (відповіді на адресований @microsoftua твіт, і на пізніше нагадування так і не отримав), а також пройти кількома київськими супермаркетами електроніки й попитати в продавців, що вони знають про програму відшкодування за передвстановлену windows.

ігри та три психологічних потреби

на продовження теми — цікава стаття про психологічні причини привабливості комп’ютерних ігор.
цитата. researchers […] who work with game designers, believe people are motivated to play a particular video game based on how well it satisfies three basic psychological needs: competence, autonomy, and relatedness. competence deals with a sense of control, mastery, and feeling like you're making things happen the way you want. a well-designed difficulty curve makes us feel an ever-increasing sense of competence, as does appropriate matchmaking in multiplayer games. games high in autonomy give you the opportunity to make many meaningful decisions about what goals to pursue and how to pursue them. finally, relatedness is concerned with a feeling that you matter to other players through social interactions with them (читати повністю)
коротко суть: ігри задовольняють три основних психологічних потреби: відчуття компетентності, самостійності та затребуваності. звісно, є й інші способи їх задовольняти — але в сучасному урбаністичному, ерзац-емоційному світі вони все менше й менше доступні пересічному підліткові.
відколи я написав про humble bundle 2 та низку справді якісних забавок від puppy games — ніхто й словом не прокоментував цей допис, а google analytics звітує про… 31 перегляд?!

неприємно здивований.

зізнаюся, що люди, котрі не грають в ігри, завжди викликали в мене певну недовіру… чи може краще сказать «інтелектуальне гидування» — точніше не зможу пояснити, нажаль. можливо тому, що колись давно я спитав одного глибоко віруючого хлопця, чи грає він у комп’ютерні забавки — а він відповів, що ні, бо йому шкода на це часу. мабуть відтоді ж мені шкода свого часу на віруючих…

але досить негативу! попри те, що я придбав humble indie bundle 2 більше тижня тому — лише сьогодні вирішив завантажити набір. і маю чудову новину для тих, хто не купував перший humble indie bundle

портативні програми для linux

шукав публікації про dropbox в українських блогах — натрапив на цікаве: ще один достойний щоденник до колекції. і вже тут знайшов посилання на цікаву linux’ову альтернативу збірці портативних програм portable apps, котрою давно користуюся і про яку згадував у блозі майже три роки тому.


усі перелічені софтинки в теорії достатньо завантажити, розгорнути до домашній теці, дати права на виконання — і користуватися без «канонічної» інсталяції. дуже зручно, коли треба щось зробити з liveusb, або й у повноцінній ос, але разово, не засмічуючи систему зайвим софтом.
щойно колега розповів цікаву історію про київський торгово-розважальний центр дрімтаун. інший колега підтвердив, тож підстав не довіряти цій інформації не маю…

суть: в камері схову біля супермаркета «новус» усі ключі від скриньок підходять… до усіх скриньок. замки однакові.

охорона і адміністрація, зрозуміло, свідомі цього. без коментарів.

самостійний школярик

про родинне… учора тимошко вперше самостійно прийшов зі школи додому. самому сподобалося — сказав, що тепер не треба його зустрічати =)

це, звісно, не така вже визначна подія в світовому масштабі — але якийсь етап у житті родини, і за кільканадцять років буде цікаво пригадувать ось такі дрібнички разом, переглядаючи разом фотоальбоми і вітаючи одне одного з новим роком.

сьогодні буде цікаве, про комп’ютерні смаколики — але спершу трішки самореклами передісторії.

коли хто слідкує за блогом більш-менш уважно, а надто якщо цей «хто» користується linux’ом та не цурається комп’ютерних ігор — то вже знає, що час від часу я знаходжу в тенетах приємні забавки і роблю досить незвичну для українця річ… я плачу за них гроші.

найпершою онлайновою покупкою був humble indie bundle ($10) — класнючий набір із шести ігор в різних жанрах, п’ять з яких чудово пішли навіть на atom’ному нетбуці acer aspire one. наступним у колекції став атмосферний machinarium ($5), котрий продовжив стилістичну традицію samorost’і й встиг зробитися легендою інді-ігробудування практично одразу після виходу. пізніше я додав до колекції набір ultra bundle ($5) з трьох аркадних шедеврів у стилі ретро.

от якраз про ці три забавки, і ще один шедевр від puppy games розповім.

стронґовський поділився знахідкою (див. ілюстрацію), котра нагадала про давнішні роздуми… а що таке «я»?

якщо коротко: людина без минулого — це людина без майбутнього. в особливо тяжких випадках — це узагалі не людина. ніколи не задумувалися про те, що «я» — це насправді головним чином пам’ять? не розум, логіка, навіть не набір звичок/реакцій, «я» — це найперше самоідентифікація з певним досвідом. з минулим.

переглядав черговий допис про wikileaks, натрапив на такий фрагмент:
цитата. реакція активних інтернет-користувачів стала важливою складовою всього новинарного потоку, пов’язаного з темою wikileaks […] це може свідчити про стабільний попит людей на правду. але що важливіше – правда чи безпека? питання напевно слід віднести до риторичних, оскільки відповіді людей будуть кардинально різні.
нагадало відомий вислів бенджаміна франкліна:
цитата. хто готовий проміняти частину свобод на безпеку — скоро позбудеться і того, й іншого.

мишача метушня

пробачте мені, завсідники щоденника — останній місяць помітно збавив темп публікацій. пов’язано то з тим, що трішки додалося роботи в конторі, а ще з початком навчання на курсах французської, але про це іншим разом. сьогодні ж буде невеличка історія. з сюрпризом.

спершу приповідка: у вересні українська burda запросила на кілька днів до угорщини, поніжити тільце в термальних водах хевіза і подивитися на білі води балатону. поїздка видалася приємна, компанія — привітна, і все було гаразд аж до моменту, коли — вже в авбтобусі по дорозі до аеропорту для відльоту — я зрозумів, що забув у номері торбинку із навушниками, карткою sd та мишкою. цей набір завжди подорожував разом із нетбуком, а тут я не знайшов його в саквояжі…

бажання читати не виникло

уранці, перш ніж серйозно взятися до роботи, традиційно переглядаю поновлення сусідських блогів у google reader. найплодючіший, як зазвичай, стронґовський, ще й часто радує якимись цікавинками. от і цього разу: фрагмент інтерв’ю володимира лиса:
цитата. …чимало українських письменників, чиї твори, якщо їх перекласти, могли б бути цікавими деінде. однак вони не на слуху. — назви їх, будь ласка. — фантастичні письменники євген пашковський із києва та броніслав грищук із хмельницького. (читати все)
ось воно! — радію — нарешті почитаю сучасних українських фантастів! найперше заглядаю до вікі: пашковський — 1962 р.н., броніслав грищук — 1940 р.н. а що, сучасний в контексті письменництва стосується не актуальності тем, а дат життя — якщо живий, значить сучасний, а якщо помер — класик? раніше про це не задумувався.

лояльність онлайн? не смішіть…

цікаво. «интернет-торговля стоит на рубеже, который отделяет работу с довольно узким контингентом "интернетчиков" от прихода в сегмент действительно массового потребителя. что делать интернет-магазинам? завоевывать лояльность покупателей, зарабатывать авторитет»пише роман хархаліс, і…

…що, лише мені очевидно, що він сам собі протирічить? почитайте хоча б ось цю вражаючу статтю про те, як людина успішно заробляє собі на хліб… буквально посилаючи клієнтів «на х…й». за рахунок зростання популярності ресурсу в google.

висновки зробите, чи пояснювати?
от учора андрій івахненко (ivanko) з болем вилив своє розчарування людиною, чиї публікації в жж тривалий час читав залюбки. я перечитав обидва дописи, задумався…

про оригінал — а що, по суті, відбулося? я цілком готовий припустити, що московит не виконував міфічне замовлення кремля, а й справді просто розповів історію з життя (посилання не дам — знайдете в андрія) «про бригаду жлобуватих алкашів-заробітчан у поїзді». люди такі ж існують, і на заробітки їздять, і приблизно ось так поводяться — ніде сховатися.

мені ж цікаве інше — нюанси стилю в зображенні цих українських жлобів, зокрема зауважене андрієм використання у зображенні двох груп тернопільчан української або російської мови в залежності від ставлення до них автора.