після тижневої перерви продовжую вивчати sed за допомогою довідника «famous sed one-liners explained». попередня, друга частина серії була присвячена нумерації рядків:
цього разу — про перетворення тексту та автоматичну заміну фрагментів за шаблоном.

сьогодні вранці о 6:47 прибігає до нас в кімнату тимофійко, тулиться поруч під ковдру. ну що, питаю його, будильник спрацював? — ні, каже, будильник не спрацював, тільки музика заграла.

дітки — такі смішні, інколи (часто) саме тоді, коли цього найменше очікуєш!

мілєчка спить між нами з миленькою, і також прокидається раненько — найчастіше одразу після мене, близько сьомої, завжди з хорошим настроєм. трішки лежить поруч і роздивляється, гугукає і бубукає. така рідненька…

…він наділив її місячними

народилося вранці дорогою в офіс:
бог створив жінку доброю, гарною і розумною…але побачивши, що з такою супутницею чоловікові рай не потрібен і пекло не страшне — він наділив її місячними (у твітері)
взагалі сьогодні цікавий ранок видався. учора заїхав до «ашана» за трусиками для малечі — і на імпульсі придбав радіобудильник. давно вже про щось подібне думали з миленькою — цікава забавка, котра б допомогла тимкові легше прокидатися вранці.

що таке «україна»?

на продовження теми російськомовних патріотів та двомовної україни.
цитата. створюється «другий народ», який уже не буде зацікавлений у тому, щоб відповісти на просте запитання: а що конкретно робить україну україною. мова? історія? культура? згода? навколо чого? тоді чому тут «україна», а не, приміром, «малоросія»? […] країна починає хитатися не в бюджеті чи фінансуванні війська, а в головах і душах. а хто цим скористається, не мені оповідати (читати все)
влучно.

омфг, чергова страшилка в жежешках
цитата. …мы считаем, что самостоятельно и сознательно дошли до тех ценностей, которые, с пеной у рта, отстаиваем в реальной и виртуальной жизнях. но на самом деле, эти ценности возникли у нас под воздействием серых бумажных листочков и цветных движущихся картинок. и чем дальше, тем сложнее будет нам, бывшим обезьянам, сопротивляться уплотняющейся вокруг нас информационной матрице (читати все)
на секундочку: в чім різниця між справжнім фантастом і отаким от блогером-устрашителем? коротко: справжній фантаст інколи пише страшні речі (найбільш близьке до теми з відомого мені — «хижі речі століття» стругацьких), але він не лякає — він завжди досліджує альтернативні варіанти розвитку цивілізації, разом із читачем шукає відповіді на питання «а що коли…»

думаю: а чи не продати свій нетбук?

в мене повільно визріває думка попрощатися зі своїм нетбуком acer aspire one, котрий справно вже майже два роки слугує мені за основний комп’ютер. щоправда, я ще навіть не уявляю, що можна було би вибрати замість нього… проте хочеться якусь нову цяцьку.
увага! нетбук продано.
про нетбук — це aspire one l110, перша і одна з найпопулярніших моделей від acer, анонсована десь два роки тому:
  • накопичувач ssd на 8 гб;
  • 1,5 гб оперативної пам’яті (стандартно було 512 мб);
  • розширена батарея тримає 3–5 годин
  • встановлено #!crunchbang linux (можу встановити і налаштувати linux mint на заміну — але з windows’ами не бавитимусь, машинка для цього не призначена).

к бісу вже командний рядок! чи як?

а чи не час вже linux’ові позбутися командного рядка? — питають хлопці з новинарського блога tuxradar, повністю присвяченого вільному програмному забезпеченню.

питання не вражає оригінальністю — вже кілька років поспіль хтось обов’яково щось подібне викидає в блогосферу. як правило одразу після того, як затихне чергове «перетирання» класичної теми «панування linux на стільницях» (aka «20xx — the year of the linux desktop»).

що сказать… по-перше, користувачі альтернативних операційок (тобто windows та mac os) — тримайте свою думку при собі: тут сімейна справа =) по-друге… риторичне питання до користувачів linux: невже хтось справді вірить, що після похорону командного рядка автоматично настане «рік linux на стільниці» і легендарний «віндєкапєц»?

продовжую вивчати потоковий неінтерактивний текстовий редактор sed. попередній допис містив приклади використання для додавання в текст інтервалів між рядками та вибіркового видалення рядків. найцікавіші приклади були такі:
ходімо далі.

колись, не так давно, я шукав цифрову камеру на подарунок миленькій. вибір широченний — проте я так нічого й не придбав. тому що колись, років чотири тому, я на своє нещастя тримав у руках olympus μ mini digital

відтоді це єдина камера, яку я можу назвати елегантною, мініатюрною, просто красивою. таке враження, що після того всі виробники — і з olympus’ом включно, — наче домовилися більше ніколи не робити нічого справді красивого.

sed — проста вулична текстова магія

вже давно я — затятий користувач мишок і графічних інтерфейсів! — зачудований прихованою магією командного рядка. якось із часом так виходить, що все більше повсякденних задачок на нетбуці вирішую радше в терміналі, аніж мишкою по кнопочках. але разом з тим чимраз сильніше відчуваю, який же ж я профан в цім ділі.

особливо дався взнаки брак знань, коли розбирався з реалізацією календаря на стільниці через conky та sed. от саме sed вразив мене найбільше, — і я пообіцяв собі колись обов’язково навчитися ним користуватися.

дещо пізніше я натрапив у тенетах на чудову статтю «famous sed one-liners explained» — але сама собою вона нікого нічого не навчить. потрібно все пропустити «через себе» і спробувати на практиці. а заразом — перекласти окремі фрагменти укранською: може, комусь ще стане в нагоді.

сьогодні — два в одному. тобто насправді ніякий це буде не кінотиждень, а… два кінотижні в одному дописі. афіша на сьогодні:
як, лише дві картини?! так. можливо, я ще щось дивився — якщо пригадаю, обов’язково додам пізніше. пригадав, додав третій фільм!

бринь бандура, та й замовкне... чом же не заграє?
стоїть старець під віконцем, — чом же не співає?

не так давно минула річниця незалежності україни… минула загалом непомітно, що цілком зрозуміло, враховуючи ситуацію зі ставленням до українського в керівній партії. але одна річ мене здивувала — кількість патріотичних дописів російською мовою.

чи здивувала приємно, спитаєте? ні. виключно неприємно.
цитата. серед моїх російськомовних знайомих багато людей які щиро переймаються долею україни. але ставлення до української у цих людей — як до анахронізму (читати все)
український російськомовний патріотизм викликає в мене зовсім не гордість, не замилування — а лише огиду. радісна про-українськість цих людей — як вибухове розмноження ракових клітин в приреченому організмі. кінець один — смерть нації.

ніякі аргументи ніколи не діятимуть

трапилася під руку передмова до «інтернаціоналізм чи русифікація?» івана дзюби.
цитата. на жаль, у мовній сфері ніякі арґументи ні на кого не діяли, не діють і ніколи не діятимуть. узвичаєна практика — тут вищий закон, рутинна потреба — священна мірка. тобто, це справа емоцій, житейського інтересу, ледачкуватої зручності (коли брати на рівні особистості, а не на рівні державної політики). і лише інколи — совісті, почуття справедливості — для тих, у кого вони є. але мало хто за рутинним, освяченим звичкою нехтуванням української мови, за зручністю і вигідністю особисто для себе такої ситуації — здатен побачити довготривалий історичний злочин, глибоку травму національного організму. і ще менше таких, хто вгадує власну вину за цю історичну кривду, навіть попри особисту непричетність. більше таких, хто склав собі уявлення, що для свого комфортного самопочування у світі мислі та культури він зовсім не потребує української мови, що українська периферія цього світу його не має цікавити. хай, мовляв, українська культура спершу досягне такого і такого-от рівня... (читати все)
знову мій маятник хитнувся в сторону депресивного споглядання цієї нереальної дійсності, вивихнутого гротеску…
нещодавно якраз розговорилися з миленькою про це… а тут така стаття в блогах «укрправди» до теми, влучно:
цитата. солдат — людина маленька. що сказали, те і зробить. стоїть на стражі зіпрілого зерна, не підпускає до нього спухлих від голоду людей. і не за гроші, не за квартиру чи машину, не за партсанаторій, спецрозподільник — за линялу форму, чоботи і пайку. бо він — людина маленька. (читати все)
я не вірю в гітлера і сталіна. себто вони, мабуть, існували — але будь-яка, навіть найзліша людина — все-таки замала, заслабка, щоби на неї вішати всі гріхи, загибель батьків на фронтах, голодну смерть матерів з дітками…

все це — робота «маленьких людей». яким було простіше забути про совість, аніж сказати «ні»…
минулого тижня тимофійко розбив собі голову, граючись на спортивному майданчику біля школи, і нам довелося — це вже вдруге, — їздити в травмпункт до «охмадита», накладати шви. було так…

четвер, половина на сьому, миленька на батьківських зборах у школі, тимко бігає довкола школи з дітлахами, я пильную мілєчку. коли це підбігає до мене якась дівчинка тимкового віку (згодом стало ясно, що однокласниця) і питає, чи я тато тимофія? — так.там тіма впав з турніка вниз головою і розбився!

маю на продаж бездротову точку доступу та wifi-адаптер на usb — залишилися від поступового апгрейду домашньої мережі. пишіть, кому треба — про ціну домовимося, але задарма не віддам (не люблю роздавати речі людям, котрим вони насправді не потрібні).

точка доступу micronet sp918gl, wifi-адаптер micronet sp907gk — обидва вже старенькі, тож підтримують лише стандарти 802.11b/g (але не /n). стан — хороший (див. ілюстрацію).

про фотомастурбаторів

ще одна цитата з тенет — цього разу присвячена фотографії та фотографам. не встримався, мусів скопіювати собі на згадку.
цитата. в мире существует совершенно особая каста людей, по ошибке относящих себя к числу фотографов. это «фотомастурбаторы» (или, проще говоря, технофилы) — то есть люди, которые ценят в искусстве светописи не яркие сюжеты, честные эмоции, свежие ракурсы и красивый свет, а качество размытия фона и попиксельную резкость. как правило, они приобретают последние марки фотоаппаратов, скупают весь модельный ряд объективов непременно профессионального класса и каждый день листают специализированные ресурсы, чтобы первыми узнать о выпуске очередной версии «крутого» объектива. она ведь будет виньетировать на 0,05 ev меньше и даст более красивое размытие! (читати далі)

заслужене забуття

вичитав ось таку цитатку в стронґовського:
цитата. «зараз виготовляю свою повністю рукописну книжку «вірші не для друку». кожна сторінка цієї книжки написана від руки, без жодного копіювання. усього я зробила сто примірників, усі — пронумеровані. по суті, кожен екземпляр - стовідсотковий автограф. і ці вірші ніколи не будуть публікуватися. вони повинні залишитися у цих книжках, написаними від руки. це — принципово» (читати далі)
…мусів відгукнутися — але коментування на strng.org до цього часу не працює як слід (принаймні для мене). нехай лишиться тут:

я не люблю любити київ

після поїздки до швеції фрази на кшалт «я люблю київ» викликають в мене якийсь спротив, психологічне відторгнення… і це відчуття мені не зовсім зрозуміле, хочу його дослідити, препарувати.

тут є такі, хто «любить київ»? поясніть мені, якщо ваша ласка, що саме ви любите? почуття причетності до життя великого мегаполіса? може, йдеться про якусь неповторну київську атмосферу? чи тут живуть, може, якісь неймовірно цікаві люди, що таких ви більше ніде не стрічали, які просто неможливі деінде — і їхня присутність у житті підносить місто на інший рівень?

що?!

чудовий день!

ну треба ж… випадково натрапив у тенетах:
цитата. вышел linux  mint 9 xfce (isadora). надо обновляться - решил я. скачал, поставил. обещанных новинок я не увидел - мне уже было не до того, когда перестали работать оба кард-ридера и нетбук отказался засыпать (suspend-to-ram)... странно, но установка ядра kuki в этот раз не помогла - «вылезли» какие-то зависимости его файла заголовков от... (сюрприз) библиотеки libqt3 (читати далі)
щось знайоме — думаю собі. дуже знайоме. змусило посміхнутися =)

кінотиждень другий

перший кінотиждень був насичений і цікавий — п’ять стрічок, всі різні, але практично всі — хороші середнячки. а от за наступний тиждень я подивився лише одну картину дві картини… і ще одну переглядав раніше, але забув позвітувати. отже, три стрічки:
  • радіохвиля (frequency, 2000, грегорі хобліт)
  • звичайні підозрювані (the usual suspects, 1995, браян сінґер)
  • вальгалла (valhalla rising, 2009, ніколас віндінґ рефн)
насправді це ще не все — я трішки дивився культовий серіал battlestar galactica…але про нього писатиму колись років за п’ять, коли подужаю всі серії та продовження =)

продовжую користуватися 3g-модемом і передплаченим інтернетом від utel/укртелеком на нетбуці з linux — тепер з #!crunchbang. як і раніше, network manager чомусь не хоче працювати з модемом — але wvdial дозволяє підключатися без зайвих проблем (якщо не гидувати набором однієї команди в терміналі).

минулого разу я звітував про те, як можна надсилати модему різні at-команди — цікава вправа, але надто багато мороки з двома терміналами для такої дрібнички. є кращий спосіб — скористатися perl-скриптом, що його написав і виклав у вільний доступ якийсь безіменний герой михайло бурштинський. скрипт «вміє» показувати стан модема (код imei, серійний номер, версія прошивки тощо), керувати режимом роботи (вибір оператора та типу мережі) та посилати ussd-запити (баланс чи поповнення рахунку), звітуючи про результат.

тенета — тобто спеціалізовані сайти і блоги — ретранслюють нове повідомлення microsoft: нарешті готова до серійного використання нова операційна система для мобільних пристроїв — windows phone 7. за шість місяців від офіційного оголошення у барселоні скріншоту новинки не бачив хіба що сліпий — але й для сліпих піарники написали безліч прес-релізів, образно змалювавши технологічну іноваційність, інтуїтивність інтерфейсу, надзвичайну придатність до мультимедійних розваг тощо.

знайшлися навіть люди, яким система вже сподобалася — ще до того, як її показали на «живих» серійних пристроях. нехай. так було завжди, і це нормально. я ж хочу лише подивитися на скріншот…

школярик і уроки миру

ну от, маємо ще один визначний день в родинному календарі: сьогодні тимофійко став школяриком. а наче ще зовсім нещодавно був таким малесеньким малятком, як оце зараз мілєчка… час летить.

не пройшов день і без курйозу: зустрівши перчика після школи, ми з миленькою, звісно, почали розпитувать його про враження, пригадуючи свої найперші «дні знань»…
тато: тимошко, а у вас був сьогодні урок миру?
тимофійко: ні… я сьогодні ні з ким не бився.
ми з миленькою сміємося: о так, для любителів побитися, як перчуня, все-таки варто було провести такий урок в перший день =)