невдало день почався…

вийшов linux mint 9 xfce (isadora). треба поновлюватися — вирішив я. завантажив, поставив. обіцяних новинок я не побачив — мені вже було не до того, коли перестали працювати обидва кард-рідери і нетбук відмовився засинати (suspend-to-ram)… дивно, але встановлення ядра kuki цього разу не допомогло — «вилізли» якісь залежності його файлу заголовків від… (сюрприз) бібліотеки libqt3. яким, вашу мать, боком тут qt3 до ядра? навіть полікувать карт-рідери ручним підключенням модуля pciehp не вдалося — про засинання мовчу.

коротше кажучи, настав час спробувати xfce-версію альфи #!crunchbang, зібраної на debian’і… але й тут сюрприз: пізно ввечері поставив дистрибутив на завантаження… щойно подивився — випадково завантажив версію зі стільницею openbox замість потрібної. що тут скажеш… невдало день почався.

фізична відраза

все, тему дружби між чоловіком і жінкою можна закрити — все, що можна було, сказав ніцше, коротко і вичерпно:
цитата: дружба между мужчиной и женщиной возможна… при определенной доле физического отвращения (знайшов тут)
ці 11 слів і висновки з них окреслюють мою точку зору з цього питання. крапка?

p.s. не крапка: un.known пообіцяла виправити ніцше — і виправила. точніше, доповнила:
цитата: …вона ще можлива після задоволеного фізичного потягу (читати все)
p.p.s. це один з випадків, коли коментарі цікавіші за сам допис.

сміття хуторянської еклектики

підгледів таке:
цитата: у ареалі сучукрліту єдиним можливим існуванням для неадекватної людини може будти лише відсторонена позиція спостерігача. тільки-но порушуєш її моральний кордон — щупальца і метастази літературних ігрищ обвивають тебе, проникаючи у єство, затуманюючи його юродством гепінінгів, голим епатажем, графоманством шаблонних "верлібрів", ядучим пафосом бездарних сосок, сміттям хуторянської еклектики, продажністю видавництв… (читати далі)
це на продовження теми.
зізнаюсь: мені стає ліньки писати звіти про кіно… тому спробую започаткувати «рубрику» кінотиждень — коротенько про все, що переглянув за останні дні плюс персональні оцінки. поглянемо, чи буде цікаво — і чи відступить лінь =)

отже, кінотиждень перший:
  • все про мою матір (todo sobre mi madre, 1999, педро альмодовар)
  • зомбі на ім’я шон (shaun of the dead, 2004, едгар райт)
  • поїзд на юму (3:10 to yuma, 2007, джеймс менгольд)
  • хлоя (chloe, 2009, етом егоян)
  • затьмарення (scanner darkly, 2006, річард лінклейтер)
але спершу — головна кіношна новина тижня.

pidgin та wvdial

цікавий момент: pidgin не хоче бачити з’єднання, встановленне через wvdial (як правило, це інтерфейс ppp0)… рішення знайшлося швидко: необхідно запускати pidgin з ключиком -f:
$ pidgin -f
дивно, але цей ключ не згадується в man’і… нехай. зрозуміло, що робити це вручну не хочеться — отже треба виправити файл pidgin.desktop:
$ sudo mousepad /usr/share/applications/pidgin.desktop
(для новачків: замість mousepad можна взяти інший редактор: nano, gedit, kate тощо). виправляємо лише один рядок:
Exec=pidgin -f
готово.
другий день активно користуюсь 3g-модемом і передплаченим пакетом «u’try» від укртелекому… наразі ще не вирішив усіх проблем (головна: networkmanager відмовляється нормально працювати, підключаю за допомогою wvdial в консолі) — але принамні маю зв’язок на нетбуці. вирішив почитати інформацію про тариф (ги) і параметри підключення, а також потестувати швидкість наживо.

ціни. оскільки дзвінки, sms та mms мене не цікавлять, дивлюся лише вартість інтернету: помегабайтно 10 коп/мб, без абонплати. тобто близько 100 грн за гб — прийнятно як для пошти та «лінивого» читання rss-стрічки. для торентів є домашня «воля», повільна але безлімітна.

швидкість. декларована — до 1 мбіт/с вниз і до 256 кбіт/с вгору. реальна (див. скріншот speedtest.net) — практично обіцяні 0,99 мбіт/с та 110 кбіт/с відповідно (київ, петрівка, режим «лише 3g»). знову-таки, цілком достатньо як на мобільне підключення.
дуже давно не згадував про ту пару 3g-модемів, що колись придбав собі з пакетами київстару. головною тому причиною були неадекватні київстарівські тарифи на інтернет. тож вже розлочені (дякую юрі новоставському) модеми лежали собі на поличці, аж поки один я не віддав братові, а другий… другий вирішив таки використати — але цього разу вже з передплаченим сервісом від utel’а, точніше тепер вже від укртелекому.

з підключенням розлоченого модема до linux’а не все пішло гладко, тож треба розбиратися… але про особливості підключення розповім за іншим разом, а наразі так-сяк інтернет вже працює — цей допис саме публікую, підключившись через модем. допис про інше.

раніше я стрічався із задачкою змусити модем підключатися лише до 3g-мережі utel, ігноруючи gprs/edge в київстарівському (дорогому) роумінгу… і вирішував її (точніше, думав, що вирішував) за допомогою пк з windows і «рідного» київстарівського софта. справа не в теоретично вищій швидкості, а в контрольованості витрат. цього разу вирішив таки знайти спосіб зробити це прямо в linux’і… і дізнався багато нового.

перекидаючись з андрієм поданенком (podarok) у твітері думками про мультфільм «9», раптово усвідомив і сформулював, чому останнім часом я частенько лишаюся розчарований фільмами та книжками, котрі багатьом видаються наче й цілком якісними…
цитата. скажу так… ремісник має право на халтуру. художник — ні. вибирай, що для тебе «9» — товар чи твір? (читати далі)
ось воно… якщо я сідаю дивитися кіно як твір — «планка» очікувань одразу піднімається високо, до рівня таких речей як «місто загублених дітей», «човен», «бразилія»… і тоді найменший промах режисера чи автора виступає наперед і кидається в очі.

спілкування без стосунків…

коротко і так влучно…
цитата. "conversation" without "relationship" is empty bullshit (читати далі)
перклад: «спілкування» без «стосунків» — гімна варте пуста нісенітниця.

кілька маленьких шедеврів

одна цікава ідея може перетворити банальність на маленький шедевр — от як у випадку з мінімалістичним шутером captain forever, про який я вчора згадував. так само я подумав собі колись, побачивши випадково на екрані чужого комп’ютера платформову забавку braid: ось таке інді я придбав би — шкода, що є версії лише для xbox, playstation, windows і mac, — але нема для linux (є! і вийшла в одній зі збірок humble indie bundle). обов’язково гляньте трейлер.

а ось ще один приклад: limbo. випадково втрапив на згадку про цю перлину в тенетах, подивився відео і закохався — наче звичайна платформова блукачка з головоломками… але як мінімалістично і красиво оформлена! скільки атмосферності в короткому ролику… так і хочеться замініти персонажа їжачком =) шедевр. шкода, що і ця забавка — лише для xbox.

чого я чекав, завантажуючи й вмощуючись переглянути «бойовий гіпноз проти кіз» (the men who stare at goats, 2009)? чекав злої сатири на армію. не лише на армію сша — але на армію взагалі. я чекав, мабуть, чогось подібного до кубрикового доктора стрейнжлава…

даремно. цінитель виявився правий: кіно й справді «не їде». непогана зав’язка, потенційно «живий» формат звіту від першої особи, без перебільшення зірковий склад (достатньо глянути на постер)… нажаль, все це розсипається на порох без головного, центрального елемента хорошого розважального фільму — без цікавого сюжету, за яким хотілося б спостерігати, який захоплював би й не відпускав до останньої секундочки хронометражу…

такого сюжету немає. те, що є — це таки «беззуба, квола та несмішна» (ще раз процитував цінителя) спроба посміятися, котра на перевірку виявилася просто не вартою витрачених на перегляд дев’яноста хвилин.

captain forever… онлайн

колись я ділився трейлером до цікавої інді-забавки captain forever, відео варто переглянути: буквально одна справді оригінальна ідея плюс здоровий мінімалізм перетворюють стару, як самі відеоігри, концепцію в щось нове й красиве.

а тепер сюрприз: в це вже можна погратися, і то онлайн — це треба обов’язково спробувати!

керування просте: awsd (поворот та прискорення), пробіл (постріл), курсор мишки надає інформацію про об’єкти, дозволяє притягувати їх до себе і «навішувати» на корабель, а коліщатко — масштабує картинку. все…

p.s. але попереджаю: викликає звикання майже миттєво!
міжнародний валютний фонд готовий надати україні черговий кредит для розв’язання нагальних економічних проблем… але при цьому висуває зустрічні умови, та ще й які! щонайменше ще на 50% підвищити ціну на газ для населення і підвищити пенсійний вік. кляті імперіалісти — вони намагаються перекреслити головні соціальні передвиборні обіцянки віктора януковича та партії регіонів!

…але стривайте. невже це лише мені здається, що мвф так вчасно трапився під руку, коли навіть затятому регіоналові стало зрозуміло, що платити пенсії та субсидіювати їхнє побутове споживання газу нема чим. чи справді ті вимоги — виникли в головах представників мвф? аж надто все якось добре співпало в часі та просторі, так зручно для тих, хто ще вчора обіцяв, що «почує кожного» і україна буде «для людей».

страшенно люблю читати. читаю постійно, увесь вільний (від комп’ютера, роботи, сім’ї, керування автівкою) час… — тобто приблизно 20 хвилин увечері перед сном =/ втім, інколи й такої нагоди не випадає — тоді це поганий день, без релаксації…

ну і от за останній час накопичилося трішки всякого чтива, яким поділюся. вибачайте, любителі сучукрлітів та іншої квазі-авангардної попсятини, на ваш смак нічого не запропоную: з віком мені все важче стає сприймати «умню» в стилі андруховичів та забужків, а хочеться чогось з одного боку легшого, з іншого — такого, щоби задіяло швидше фантазію, аніж центри роздратування.

вікна і мишки: цікавий сюрприз

ще раз про «глюки» розробників користувацьких інтерфейсів. пропоную маленький практичний дослід — найперше цікаво буде користувачам комп’ютерів з операційною системою windows… така собі лабораторна робота, заповнювати великих звітів не доведеться =)

умови: відкрийте на екрані два віконця зі смужками прокрутки, як на ілюстрації. наприклад, два вікна веб-оглядача — але так, щоби вміст кожного можна було прокручувати по вертикалі, це важливо. найбільш наглядно, якщо вікна перекриватимуться (як на ілюстрації).

тепер (уважненько) підводимо курсор мишки до нижнього вікна і… крутимо коліщатко прокрутки. в якому вікні прокручуватиметься текст?

давненько не писав нічого про кіно… це зовсім не означає, що я нічого не дивлюся: приміром, днями переглянув кубрикового «доктора стрейнжлава»… бомба! але фільм вартий вдумливо виписаного звіту, тож трішки почекає. сьогодні розповім про інше кіно: на вихідні шукав собі щось легке для перегляну на ніч, і витяг зі старих архівів якийсь файл, що лежав там вже може з рік і назвою та окремими кадрами нагадував якусь молодіжну хорор-комедію на кшалт «страшного кіно»… отже, вмостився дивитися «крутих фараонів» (hot fuzz, 2007).

одразу скажу: так воно і виявилося, це майже хорор-комедія…а ще поліційний бойовик. але на відміну від голівудських конвейєрних поробок, фільм вартий уваги, як майже завжди, коли британці беруться робити кіно (згадуємо, приміром, «історію в брюгге»): все розпочинається як комедія, поступово переростає в драму… ще трішки — і це вже детектив, згодом — дикий сюр і хорор, і закінчується все в шаленому темпі поліцейського бойовика.

повна плутанина з html5

«ну от, почалося» — констатує факт олег данилов у твітері, натякаючи на початок, безумовно, нового технологічного етапу в житті тенет. ключове слово — html5. і дає посилання.

спробував… практично одразу зав’яз надовго ось у цьому: entanglement. попереджаю: в жоднім разі не відкривати на роботі.

…а для тих, хто не послухався: колесо мишки повертає вибраний шестикутник, клік — фіксує його, задача — провести максимально довгу помаранчеву лінію.

коли набридне забавлятися — спробуйте удвох з колегою, хто довше протримається =) максимальна кількість гравців, передбачувано, шість.

немає ні минулого, ані майбутнього

хтось один зі стругацьких:
цитата. чем больше я думаю на эти темы […], тем более склоняюсь к мысли, что нет во вселенной ни прошлого, ни будущего, а есть только титанический акт творения настоящего, упорядоченная последовательность событий превращения того, что было микроквант времени назад, в то, что мы наблюдаем (или не наблюдаем) «сейчас». […] путешествие в прошлое, по-моему, невозможно в принципе. путешествие в будущее возможно, но лишь постольку, поскольку само понятие настоящего относительно для разных наблюдателей, движущихся друг относительно друга.
настільки лаконічно, точно і зрозуміло. воістину, стругацькі — магістри матеріалізму.

p.s. поки стронґовський у відпустці — мене щось потягло на короткі дописи-копіпасти у його стилі… якось це дивно =)
абсолютно реальний будинок у києві. не напівзбудований і не розвалюха. два ліфти — вантажний і пасажирський. далі оповідка дещо нагадуватиме задачку ейнштейна:
  • кнопка виклику ліфтів — лише одна на кожному поверсі;
  • при виклику на поверсі пасажирський ліфт приїжджає першим, за винятком ситуацій, коли він вже зайнятий, або коли на цьому поверсі вже стоїть вантажний — тоді відкривається він;
  • якщо обидва ліфти вже чекають на поверсі  — на виклик відкривається пасажирський;
  • жоден з двох ліфтів неможливо викликати на 4-му поверсі… на інших — можна;
  • в пасажирському ліфті не працює кнопка 4-го поверху;
  • дитячий візочок в пасажирський ліфт не вміщається.
тепер питання на логіку…
знайшов у одному цікавому інтерв’ю:
цитата. …або людство перейде на жіночі програми життєдіяльності, або зникне зовсім. і щоб не зникнути, воно вже переходить. це дуже помітно в скандинавських країнах. вже багато років там це робиться.
трішки згодом я розповім, чому це викликало посмішку =)

пані та панове… вашу мать

навіяно щоденними спостереженнями за офісним планктоном…

панове чоловіки! ваші галантні спроби пропустити жінку вперед до ліфта аж надто одверто видають восьмирічну освіту в сільській школі та брак бодай елементарної самоосвіти в царині етикету.

пані жінки! ваш надмірний поспіх першими зайти до ліфта щойно розчиняються двері натякає не стільки на благородний гонор, як на дещо завищений егоцентризм та — знову-таки — на невисокий рівень культури.

як хочете принаймні видаватися освіченими, культурними людьми — видавайтеся. це не складно.

p.s. важливе доповнення/поправка в коментарях.
щойно потримав у руках смартфончик acer e130 — моноблок з qwerty-клавіатурою та ємнісним тактильним дисплеєм 2,6". враження від самого пристрою — надзвичайно позитивні: міцненький і компактний корпус, приємні на дотик матеріали без претензій на «китайський ексклюзив», якісна клавіатура. сподобалася ємна батарея (1500 маг).

смартфон сертифікується і скоро можна чекати в україні, але… наразі ймовірно, що постачатиметься без української локалізації (себто без укр. мови інтерфейсу і навіть укр. клавіатури). старий android 1.6 в якості системи та лише 256 мб оперативки (забуваємо про поновлення до 2.х?) — це також великий мінус.

оракул прямує лісом

попри те, що вдома відмовився від openoffice (на користь легших альтернатив), — на робочому ноутбуці використовуюсаме цей офісний набір вже давненько. і от сьогодні openoffice вирішив нагадати мені про реєстрацію:
цитата. please help oracle estimate the global openoffice.org market share by registering with oracle. registered users will benefit from frequent news and tips around openoffice.org as well as special oracle discounts. (переклад google)
ну гаразд, міркую, нехай — зареєструюся, оцінюйте долю ринку. врешті-решт, таким чином підтримую вільний продукт. втім, вирішив почитати ліцензійну угоду.

…і чи не найперше, на що втрапило око в тексті — ось цей фрагмент:
наближається момент, коли доведеться вчергове поставити машинку в сервіс на планове то (105 тис. км) — і цього разу я все зроблю правильно: як і планував, спершу поставив на діагностику. результат?

результат такий: машинка в порядку, потрібна лише заміна передбачених у плановому то «витратних матеріалів» (мастило, свічки, пара фільтрів). діагностика ходової, двигуна і деяких елементів електромережі коштувала 130 грн (на це й розраховував).

краса вимагає жертв… і страждань!

на продовження теми про apple… невеличкий обмін думками в коментарях під статтею про time та apple на itc.ua згенерував кумедну ідею:
acorwin: apple погубит именно желание захапать все вокруг
tivasyk: …поки що зовсім не помітно жодних ознак неминучої загибелі з цієї причини. більше того — покупці радісно, підстрибуючи відмовляються від своїх свобод та прав, аби тільки отримати до рук заповітні шматочки глянсу з яблучком і доступ до сервісів apple.
щойно я зробив таке… хто пригадає, як я нахвалював збірку інді-забавок humble indie bundle, яку придбав лише за $10 у травні? хто не «повівся» на мою рекламу, не побіг одразу і не придбав — шкодуйте і заздріть, бо покупка виявилася справді вартою своїх грошей.

а щойно… я придбав — нарешті, ура! — machinarium лише за $5! точніше за 41,45 грн. хто грався в першу та другу частини samorost, або хоча б демки, або ж навіть просто читав огляди machinarium’а — тому не треба розповідати, чому це подія!

в далекій перспективі…

цитата з актуальної статті про суперечку між учасниками проекту wesnoth щодо появи порту забавки у apple app store:

цитата. it's really up to consumers to recognize — and clamor for — devices that respect their freedoms. so far, that just hasn't happened. (читати повністю)
справді. ось чому користувачі продуктів apple частенько нагадують релігійну паству: в гонитві за вічним життям самоствердженням вони відкидають як непотрібні, власну свободу та право на приватну власність. в далекій перспективі до добра це не доведе.

ще раз:

"хто готовий проміняти частину свобод на безпеку — скоро позбудеться і того, й іншого".
зараз буде остання порція дорожніх нотаток, і вже тоді зможу просто розповісти про особисті враження від мандрівки до скандінавії.

та для початку — ліричний відступ. виїжджаючи, я записав майже повну збірку tunguska на cd в автівку, гадаючи собі, що ось якраз музика в дорогу… майже одразу виявилося, що чиск з незрозумілих причин не читається в автомагнітолі. довелося слухати єдине, що залишилося в автівці — стару збірку drum'n'bass, котра а) надто агресивна і одноманітна і б) одразу, з перших хвилин набридла. проте з нею проїхали близько 3 тис. км — і аж вже на зворотньому шляху, пройшовши польсько-український кордон і заїхавши на першу українську заправку, ми випадково у стійці шансона побачили mp3-збірку rolling stones… я підсвідомо уникаю такої класики, але миленька загорілася, і ми придбали цей диск (37 грн).

перш ніж писати про власні враження від мандрівки, і особливо від шведських канікул — закінчу публікувати дорожні нотатки, котрі є переважно звітом про дорогу туди й назад, лише з невеличкими фрагментами про відпочинок.

23.07, 22:50 (за києвом)

пішов другий тиждень у швеції. в упсалі ми провели два дні — відпочили, прогулялися центром, — а 18-го липня в обід завантажилися в дві автівки і поїхали на західне узбережжя, в невеличке селище утбі поблизу удевали. тут за 4’500 крон (близько 450 євро) наша двосімейна компанія на тиждень винайняла дачку: охайний двір з густою травичкою, двоповерховий будиночок, приємний шведський краєвид, тиша… і величезний торговельний центр за якихось три-чотири кілометри. що ще треба для відпочинку?

трішки переживали, що на узбережжі прохолодно — але переважно було сонячно, +25…28°. трішки вітряно, втім східний вітер не такий вже прохолодний. лише два дні видалися «мрячними», коли небо затягували темні хмари і час від часу починав накрапувати дрібнесенький дощик… щоправда, сьогодні піднявся холодний північний вітер, і навіть сонце не рятувало від його пронизливого подиху.

цей допис буде тисячним у блозі tivasyk@home — ювілей, проте якоїсь віхи я не ставитиму, а продовжу розповідати про автомандрівку до скандинавії та назад. попередні частини звіту можна знайти в архіві (київ — люблін, люблін — гданськ).

але найперше — дякую всім, хто привітав (бодай подумки) з поверненням, і чекав звітів та світлин. декілька візуально найприємніших вже відібрав і опублікував на picasa — розглядайте.

18.07, 10:00 за києвом (1270 км)

пором scandinavia, що плаває з польського гданська до шведського нюнесхамна і назад — це, по суті, готель на воді. приблизно двохзірковий за європейськими (не українськими!) мірками. купуючи квитки так пізно, за два тижні до подорожі, і вибираючи всліпу, практично без додаткової інформації, я змушений був взяти каюту економ-класу — як виявилося, це малесенька кімнатка на другій палубі (під парковкою, нижче ватерлінії) без ілюмінаторів, у якій заледве вмістилися столик з люстерком, вішак для верхнього одягу, і дві двоярусні койки. туалет, душ — «на поверсі».

інші каюти, розташовані на 6—8 палубах, більші й комфортабельніші. на верхній, 10-й палубі є також щось із сотня «авіакрісел» — які насправді більші й комфортніші, ніж в літаках, нагадують крісла в електричках дальнього слідування, але провести в таких ніч — не найкращий життєвий досвід. 3—5 палуби повністю займають два (здається) рівня парковки — нижня для вантажівок, верхня для легкових автівок. загалом scandinavia вміщує близько двох з половиною тисяч пасажирів і до 400 автівок.

нарешті вдома

нарешті — вдома, більше 3,5 тис. км позаду. і чудо — «воля» не відключила інтернет =) тепер будуть звіти і фотографї.