дві хороших музичних знахідки

давненько — ого! аж від березня? — не згадував у блозі про музику. є дві новини. по-перше, порпаючи вчергове на jamendo.com, наслухав технотрансовий альбом psychotropic від француза dj fire-black, а з ним потягнув собі ще чотири його збірки: люблю такий ритмічний потік звуку. вже записав усе це на cd в автівку.

ще одна хороша новина — нарешті вийшла п’ята збірка тунгуски. я ще не слухав — але зважаючи на вміст перших чотирьох, про які я вже згадував восени минулого року, це — обов’язковий пункт музичної програми!

p.s. дивно, але jamendo.com наразі «в ауті» — звітують про плановий maintenance. тобто за музикою краще заходити пізніше.

про жінку в політиці

останнім часом я все рідше «ведуся» на провокації сергія манту — але час від часу таки не встою і «зриваюся» на коментарі. от і сьогоднішній допис сергія про потяг емансипованих жінок до політики вивів з такого комфортного стану рівноваги:
цитата. жінці (якщо вона справді жінка) нема чого шукати на керівній посаді. і справа зовсім не в тім, що хтось кудись не пускає: просто кар’єрні війни — це… війни. тут потрібен певний набір якостей, які мудра природа споконвіку давала мисливцю і воїну, і не давала матері і господарці (образно, бо звісно, ніякої природи в природі немає, гиги). так от…


ностальгуйте і заздріть, геймери зі стажем, розглядаючи скріншот! переконаний, що серед тих, хто зазирає сюди час від часу, більшість впізнають шедевр з пів-погляду: jagged alliance 2, один з найкращих сплавів покрокової тактики і рольовухи усих часів та народів. а тих, хто на початку століття не провів хоча б кілька ночей за цією забавкою — мені просто шкода.

…і так — під linux’ом, і без wine. після успішного запуску fallout 2 на нетбуці — згадував ja2 і збирався десь знайти версію для linux і пограти знову, ось тепер руки дійшли, та ще й як! зважте, що показує годинник на стільниці =)

«комєнтарії» палять

погортав свіже число «комєнтарієв»… щось невловимо-ненормальне мене насторожило в другій половині зошита, але я не одразу збагнув, що саме — довелося повернутися і уважно придивитися ще раз.

пропоную і читачеві просто переглянути заголовки поспіль (за одним виключенням):

дон жуан из львова (ст. 22)
защитник иммунита (ст. 23)
изобретатель планет (ст. 24)
истребитель чумы (ст.25)
повелительница министров (ст. 25)
гений без комплексов (ст.26)
бетон с биодобавками (ст. 27)
парень из ниоткуда (ст. 29)
покупатель прав (ст. 31)

п’ятниця… як, вже п’ятниця?! тиждень не пролетів — промайнув, тільки свиснуло…

два дні доїжджав на роботу велосипедом — як вже давненько мріяв спробувати. сподобалося, попри досить незручний маршрут. думаю, треба перетворити на звичку хоча б два-три дні на тиждень їхати в офіс на велосипеді: дозволить тримати себе в нормальному тонусі, і зекономити на пальному =)

щоправда, сьогодні вже знову автівка стоїть на парковці — час від часу доводиться планувати робочі поїздки містом у справах, і попри ускладнену процедуру звітування та компенсації пального, мені зручніше кататися своїм авто, а не на таксі.

маленька міля вже ходить!

маленька міля вже ходить — сьогодні я вперше побачив, як вона вже самостійно спинається на ніжки і самостійно чимчикує! схоже, сам процес приносить їй купу задоволення — а на додачу вона в захваті від нашої з миленькою реакції на ці її маленькі — і водночас такі величезні — досягнення.

насправді, звісно, малеча не за один день навчилася ходити: миленька розповідає, що перші непевні крочки вона робила вже 8–9 червня. окрім того, мілєчка дуже любить бігати, тримаючись за таткові чи мамині пальці. біжить із кухні до дитячої кімнати — там миттєво розвертається, встигай лише за нею, — і мчить назад. і так декілька «кіл» поспіль. певно, тренувалася.

скільки не вчи програмістів, скільки не вказуй на (елементарні!) помилки — а вони, певно, ніколи не будуть здатні робити просто прийнятний дизайн. я не про «рюшечки», не про красивості — а про можливість взагалі більш-менш зручно користуватися програмами.

полюбуйтеся (скріншот, обведене червоним). от скажіть, невже треба якась спеціяльна «дизайнерська» освіта, щоби такого не робити? невже інтуіція не підказує — гімно?!

оцей шедевр юзабіліті зваяли для linux mint 9
випадково надибав у твітері… не можу встрояти — мушу зберегти, бо це прекрасно, без перебільшення. орфографію авторки збережено.

цитата. …и вот я стою в этом злачном магазине, а внутри всё разрывает смех!!! я вдруг почувствовала себя такой "ненужной и убогой селючкой" (в кавычках, конечно). потому что, если говорить, как есть — ничего, что я свои первые "своровски" купила в париже, просто так - как память о лувре? а ничего, что я была одета в натуральные замшевые сапоги со вставками змеиной кожи? а ничего, что я хожу только в натуральном wilson? а ничего, что у меня всё золото украшено брюликами? а ничего, что у меня крутой телефон? а ничего, что я не ношу ни каких часов кроме "swatch"?  а ни чего, что я не работаю, а просто сижу дома и занимаюсь чем захочу? а ничего, что я стригусь у модных парикмахеров? а ничего, что у меня вся косметика и парфумерия куплена в sefora (брокар — даже и рядом не стоял)? а ничего, что я живу в крутом районе? а ни чего, что у меня парень работает в майкрасофт и на него молятся пол украины ит-шников? а ничего, что я еще тольком и сумки не распаковала после прогулок в барселоне? а ничего, что еще утром я сдавала документы для поездки в швейцарию на новый год? и т.д…
думаю, це мусить залишитися поза контекстом, без імен, просто як взірець… чого? ну, самі собі вирішуйте.
минулого разу я трохи дав маху з оцінкою витрат паромну переправу polferries з гданська до нінашамна: 470 євро — це за проїзд туди і назад, та ще й за авто і 4 дорослих пасажирів (а діти до 7 років катаються безкоштовно). в дійсності має бути близько 220 євро в одну сторону…

…але виявляється, що є ще доступніший варіант: tallink sija пропонує переправу з риги прямо до стокгольма, і дешевше — в середньому 173 євро (залежить від класу каюти) за автівку і 2–4 пасажирів, в одну сторону.

випадково відкрив свіже число «коммєнтарієв» і, на диво, знайшов цікаву неполітичну цитату в політичній колонці:
цитата: що більше свободи, а отже й рівності статей в суспільстві, то менше жіночого кокетства в ньому (анатолій стрєляний, «коммєнтарії», 11 червня 2010)
цілком відповідає реаліям цивілізованої частини світу. поїдьте, скажімо, до «романтичної мекки» — парижа — і спробуйте розшукати на вулиці оту легендарну справжню жінку…

конвертор для електронних книжок

раптом виникла необхідність конвертувати кілька електронних книжок у форматі .lrf (sony ebook reader?) у щось більш відкрите, щось зрозуміле улюбленому fbreader’у… жодних утиліт під рукою не знайшлося — не щодня така задача виникає.

випадково натрапив на онлайновий конвертор з невигадливою назвою: online-convert.com — але простий у використанні й (головне!) робочий; вибрав напрямок конвертування (вісім текстових форматів — до вільного epub); вибрав файл (нажаль, лише по одному) — бах! можна читати.

щоправда, перевірив на англомовній книжці, а що буде з кирилицею — хто зна, треба спробувать.

якось нечасто випадає нам з миленькою нагода переглянути якесь нове кіно… то часу бракує (дітки!), то сил (дітки!!) — але у ці вихідні ми таки спромоглися вночі на перегляд однієї картини, яка вже давно чекала своєї черги: «острів проклятих» (shutter island, 2010).

ті, хто дивився цей фільм, найімовірніше чекають, що я почну хвалити його з усіх сторін, яскравими фарбами змальовуючи захоплюючу атмосферність і непередбачуваний фінал… справді, фільм дуже хороший, якісний. але не всякий хороший фільм залишає по собі хороші враження. і оскільки я не кінокритик, а кіноглядач, і пишу головне про враження — тож і пишу переважно не про кіно як таке, а про власні враження.

хіба я один такий?

виробникам мобільних телефонів та програмних платформ для них — присвячується. хочу мати можливість під час збереження телефонного номеру в записнику мобілки довільно додавати дужки, дефіс та пробіли, які будуть просто ігноруватися під час набору.
зараз так: +380441234567
хочу так: +380 (44) 123 45 67

скажіть: це що, так надзвичайно складно реалізувати? чи це більше нікому, окрім мене, не потрібно? я такий один у світі, кому незручно читати рядок із 12-ти цифр поспіль, без розділових знаків?

(с) і ці люди вчать нас колупати в носі. пляц.

p.s. юра новоставський підказує, що android це вміє. ура! тепер залишилося дочекатися смартфона з android’ом на дві sim’ки =)
миленька спонукає запланувати на наступний (!) місяць поїздку до швеціїї — світ подивитися, друзів провідати. сама вона вже двічі бувала в тих краях — вперше ще у 2005 році, з маленьким перчиком. цього разу хоче, щоби ми поїхали разом. спершу думали про переліт — пізніше якось непомітно перейшли до обмірковування і планування поїздки автівкою: з києва до гданська, і звідти паромом до стокгольма.

поїздки за кордон автівкою — для мене в новинку… по-перше, дорого. по-друге — чужі терени, інші правила… в деякі країни я би взагалі ні за що не поїхав би за кермом. але ж так можна все життя прожити в українському підземеллі — а будь-що нове в житті починається з мрії?

кому червоний телефончик?

хочу позбутися ще одного мобільного телефона — цього разу це червоний sony-ericsson k510i.
увага! апарату позбувся… не пам’ятаю, як саме =)
апарату щось зо два роки — корпус, звісно, вже не першої свіжості, клавіші потерті. втім, працює справно. характеристики — типові як для моделі тих часів, є bluetooth і така-сяка камера. головною родзинкою на ті часи були приємний зовнішній вигляд і «жіночий» колір.

забирайте, кому треба — про ціну домовимося, пишіть.

динамічний діапазон

повернувшись додому після чергової поїздки, переглядаю відзняті світлини — і знову комплексую з приводу їх якості… фотограф з мене — як з гімна куля.

але є претензії й до камери =/ для ілюстрації — гляньте динамічний діапазон на скріншоті. камера — olympus e400, кард відзнято з експозицією –1. солідну «дірку» в світлому діапазоні готовий списати на корекцію експозиції (але без неї на 90% кадрів отримую кліпінг по білому, який витягнути редактором вже неможливо, тому знімаю завжди на –0,3..1,0 в залежності від освітлення), але зліва, в темному діапазоні? звідки?!

стандартний для більшости плівкових і цифрових фотокамер формат кадру (4:3) в мене завжди викликав легке, непевне незадоволення… в портретах ще нічого, але пейзажі в цім форматі мені завжди видаються якимись невиразними. щойно провів маленький експеримент — і ствердився в цій думці.

ось одна й та ж світлина в форматах 4:3 і обрізана до 16:10.


звісно, ефект залежить від сюжету. цікаво, що найпопулярніші в нас формати фотопаперу (10×13, 13×18 см) ширші за стандартний кадр, тому в друці панорамні світлини «автоматично» виглядатимуть краще.