маю питання до водіїв та одеситів:
  1. чи «проїзний» наразі маршрут одеса > миколаїв > херсон > сімферополь, який стан траси?
  2. де в одесі (бажано на грушевського – балківській) можна спокійно і недорого попоїсти і відпочити годинку?
так, знову планую поїздку в крим на травневі свята — фактично везу миленьку на тижневий семінар з йоги, як позаторік, і так само поїздка вимушено перетворюється на сімейний відпочинок в криму. вже наперед «смакую» першу половину дороги (поки «свіжий») і ненавиджу другу (приблизно 1100 км за кермом!), відчуваю смак совкової кухні, спеку весняного сонця і подих холодного морського вітру. і море.

«на небесах только и разговоров, что о море…» (хороше кіно)

чорнобиль. особисті спогади

нині — річниця аварії на чорнобильській аес. минуло… 24 роки. подумалося, що близько половини українських блогерів, а може й більше (усі у віці до 26-27 років) не мають особистих спогадів, пов’язаних з тим дивним 1986-м — для них це лише тег «чаес», що час від часу ще звучить на тб.

я вже майже нічого не пам’ятаю. мені було десять — школяр, третьокласник. у пам’яті постають лише окремі клаптики: стривожено-стримані повідомлення в телевізорі, непевні перемови дорослих, чутки про розпилення якихось хімікатів над києвом і прохання не виходити з дому уночі.
пам’ятаю, що паніки не було — для цього ж потрібно, щоби інформація розповсюджувалася якось швидше, ніж від сусіда до сусіда, а головним джерелом інформації був телевізор … ми, діти, залишалися безтурботними — але довкола відчувалася напружена тривожність, особливо восени, коли стримувати інформаційну блокаду влада вже не могла, і по телебаченню почали показувати сюжети про те, що насправді трапилося в прип’яті.

раніше я вже писав, що у файловому менеджері thunar налаштував собі зручне масштабування зображень для альбому picasa, блога чи ел.пошти одним кліком з контекстного меню… зручно. з часом виявилося, що ще одну дію треба налаштувати — видалення файлів.

справа в тім, що стандартна команда видалення створює копію файлів у смітнику — власне, так і задумано, але якщо видаляти дублікат якогось справді великого файлу на usb-флешці, карті пам’яті або мережевому диску… доводиться досить довго чекати копіювання, та й місця на ssd-накопичувачі (де зберігається вміст смітника) не так багато…

отже, команда для швидкого видалення файлів і тек (рекурсивно) з попереднім запитом «а ви впевнені?!..» через zenity:
zenity --question --title "Увага" --text "Увага! Справді видалити вибрані файли і теки без можливості відновлення?" ; if [ "$?" = "0" ] ; then rm -r -f %F ; fi
ну, а як налаштувати цю дію в thunar’і — вже розповідав.
встановивши якийсь дистрибутив linux, можна помітити, що головне меню відкривається незвичною для користувача widnows комбінацією клавіш: ctrl+esc. незручно — але це легко виправляється, принаймні в дистрибутивах зі стільницею xfce.

в наборі інструментів стільниці xfce є принаймні дві команди, котрі «вміють» відкривати меню:
  • xfce4-popup-menu — відкриє головне меню програм в лівому нижньому куті екрану
  • xfdesktop -menu — відкриє контекстне меню стільниці в поточній позиції курсора миші
далі — справа техніки, точніше — налаштування клавіатурного скорочення для команди: вже розповідав, як це зробити, і навіть є відеопідказка.

оновлення. в нових версіях linux mint на базі xfce 4.8 — замість xfce4-popup-menu слід командувати xfce4-popup-applicationsmenu.

переклад забезпечує google translate

ніколи не використовуйте прапорці для позначення мови сайту — радять спеціалісти… і наводять, звісно, свої аргументи. котрі я свідомо поігнорував.

тепер задля експерименту мій блог можна почитати білоруською та російською мовами, переклад забезпечує google translate — якість не ідеальна, але терпима, особливо в порівнянні з тим, як той же інструмент перекладає між слов’янськими мовами і романськими.

і так, прапорці… до речі, якщо потрібні — вибирайте будь-який з восьми наборів прапорців (щоправда, не всі вільні) у блозі most inspired.
от скажіть, що таке не щастить і як його побороти? в linux mint вже третю версію поспіль не все гаразд з налаштуванням розкладки клавіатури:
звісно, це грубе викладення, але не вдаватимусь в уточнення. просто опишу рішення, котре щоразу мене рятує.

твітер повідомив, що «ikea» продає свої українські активи — деревообробні заводи і меблеву фабрику. цілком закономірний розвиток подій, зважаючи на коротку ремарку в інтерв’ю леннарта дангрена (читати обов’язково) стосовно причин згортання бізнесу компанії в україні.

хтось жалкуватиме: ах, як погано, що ми ще довго не побачимо торгових центрів «ікея» у києві, не придбаємо недорогих меблів (а хто бував у шведській «ікеї», скажімо — добре зрозуміє цю тугу). але… особисто я вітаю цей крок керівництва компанії, вітаю і підтримую — мо-лод-ці!

два обличчя + голівуд = без обличчя

узагалі «голівуд» не мав би бути синонімом «халтури» — навіть взявши наче б то зачовгані голівудські штампи, і показавши їх глядачеві під оригінальним кутом, можна створити справді цікаве кіно. або й взагалі — епохальне.

але для цього треба якоїсь іскри. а от джонові ву, коли він знімав «без обличчя» (face/off, 1997), такої іскри якраз і забракло… і це я ще зм’якшую, не сумнівайтеся. бо як на мене, результат не можна назвати інакше як «гімно». якби не обличчя траволти і кейджа — вже від перших хвилин можна було б затаврувати фільм грифом «фекашка», файл видалити а назву занотувати в чорний перелік.

знайшов цікаве, процитую:
цитата. порнография отнюдь не есть имитированный половой акт на экране: он может быть необходим в силу художественной логики фильма, как в «поле х» леоса каракса, и перестает быть порнографией. порнография — выхолащивание любви, сведенной к движению поршней. порнограф не умеет снимать любовь, он умеет снимать только механику. порнограф отчуждает любовь (звідси)
навело на роздуми… подібно до режисера-порнографа, український законотворець не в змозі дати визначення порнографії, спираючись на поняття художньої цінності — а коли б навіть йому підказати, юрист ніколи не зможе ним скористатися. з тих самих причин: самі акти створення закону і його застосування в сучасній україні, подібно до справжньої порнографії, лише зовні нагадують правосуддя — але по суті є лише механічною імітацією, котра повністю ігнорує гуманізм і справедливість.
коротко: хочу провести невеличкий конкурс ідей для логотипу та іконки (favicon) для блога «український нетбук». детальніше — читайте далі.

про «український нетбук»

вже більше року — від лютого 2009-го — ми з юрою новоставським (@yurnov) напару ведемо спільний блог «український нетбук»: за нашою задумкою, це мала бути така собі збірка цікавих (новини) і корисних (різні практичні підказки) дописів про ультрамобільні комп’ютери (ноутбуки, нетбуки, комунікатори) українською мовою.


цитата (знайшов тут):
когда они пришли за коммунистами — я молчал: я не был коммунистом.
когда они пришли за евреями — я молчал: я не был евреем.
когда они пришли за интеллигентами — я молчал: я не был интеллигентом.
но когда они пришли за мной — не осталось никого, кто мог бы возвысить голос.

яка сильна емоція вкладена в чотири простих рядки… змушує задуматися, правда?

ніколи не кажи ніколи! (закінчення)

закінчу попередній допис про переклади. нагадаю, що не збираюся сперечатися по суті допису — мене зацікавила лише (традиційна) категоричність ось подібних висловлювань:
цитата. translation is and always will be an art and not a science (читати повністю)
ще раз: я не стільки сперечаюся по темі, скільки хотів би продемонструвати обмеженість подібних висловлювань за допомогою посилань на історію. нажаль, читачі й коментатори не зважили на цей момент, а стали на захист автора статті =)

гаразд. спробую ще раз. пильнуйте:

днями у блозі «український нетбук» з’явився гостьовий допис андрія дегелера «шрифти droid — знахідка для нетбука», і я одразу встановив собі цей шрифт на нетбук з linux mint, щоби спробувати наживо.

сподобалося: шрифт компактний, легко читається. але тоді схотілося мені порівняти його до інших кириличних шрифтів, доступних безкоштовно і котрі так само можна було б використовувати для відображення інтерфейсу — чи насправді droid найкращий?

у стрічці новин google reader зустрів посилання на допис «the truly correct translation», де автор нарікає на якість машинного перекладу і вже в другому абзаці, передбачувано, каже ось таке:
цитата. translation is and always will be an art and not a science (читати повністю)
що вам сказать… учи-учи людей — все-одно самі двійки: скільки не повторюй «ніколи не кажи ніколи» — все те саме… людям — а надто людям, обтяженим надмірним багажем знань в одній вузькій габлузі, — так тяжко заглядати в майбутнє. а коли й роблять такі спроби — дивляться кудись не в ту сторону, крізь засмальцьовані окуляри власної спеціалізації та досвіду, коротше кажучи, нагадають напівсліпих кошенят.

розмальована вуаль

на закінчення насичених (принаймні для мене) вихідних вчора ввечері ми з миленькою вмостилися зручненько і переглянули фільм «розмальована вуаль» (the painted veil,  2006).

на початку режисер чесно нас попередив, що ми дивитимемося екранізацію класичного твору вільяма сомерсета моема 1925 року. власне оригіналу я і не читав — тому зміг собі спокійно насолоджуватися неспішним перебігом подій, гарними східними краєвидами, трошки переживати разом із персонажами.

а от сама історія — розчарувала. я не даремно пригадав режисерське попередження: сюжет і справді класичний до банального. тобто інтриги в ньому жодної немає: щойно вибудувалася зав’язка, глядач починає заздалегідь — не вгадувати, ні… знати! — що буде далі та яким має бути фінал історії.

100 друзів, один літак

заходили оце щойно з братом до крамниці — просто придбати щось до чаю. розраховуючись, помітив над касою, на боксі з цигарками, рекламу l&m з анонсом чергової акції для курців. традиційно якісь сигарети зображено, зваблива стюардеса, все як має бути… око зачепилося за слоган: «100 друзів, один літак».
— мали би вже зняти цю рекламу, — кажу між іншим продавчині.
— чого? дівчина сподобалася? — не зрозуміла вона.
— смоленськ, — відповідаю одним словом.
— а… — протягла, але я не певен, чи вона зрозуміла, про що мова.
сам давно працюю в рекламі. всяке бувало, але в будь-якій ситуації важлива швидкість реакції: якщо «прокол» траплявся, доводилося в авральному режимі виправляти ситуацію.

влітку 2008 року приїздила до києва вольха ясюкович, гостювала в нас — і привезла з білорусії плитку шоколаду «спартак»: цілий кілограм шоколаду в совдепівському пакуванні, яке, тим не менш, досить приємно тримати в руках.


нажаль, не було під рукою звичайної 200-грамової плитки, щоби порівняти — на фото не видно, наскільки велика ця плитка.

відкрив велосезон

сьогодні, нарешті, після роботи виїхав на велопрогулянку — треба було забрати замовлену деталь до автівки, та змотатися на борщагівку… накрутив десь із 15 км — так, що ще було в радість, але і ноги трошки навантажив.

звісно, затяті байкери вже давно на колесах — а може навіть і не злазили взимку, але робімо знижку на те, що я матрасник =) а ще ж до позавчора я мав лише літній набір одягу, а на вулиці все-таки ще надто прохолодно для велотрусів — дуже легко застудити коліна. тепер придбав велорейтузи — можна кататися і на таку погоду.

юра новоставський (jin) переслав посилання на цікавий огляд android’а (2.1) на комунікаторі acer liquid від людини, котра до того користувалася apple iphone’ом: «acer liquid или почему я сменил яблоко» (тут переклад українською від google translate).

враховуючи, що android’ом я цікавлюсь давно, і про acer liquid я вже писав — не міг пропустити. звіт лише додає до мого інтересу, бо наразі система виглядає зручнішою, красивішою і (важливо для мене) більш гнучкою, ніж те, чим доводилося користуватися до цього часу на кпк чи смартфонах. цікаво ще, що скаже юра сам після близького знайомства з android’ом =)

достатньо однієї таблетки

днями мені випало потримати в руках і сфотографувати новий ноутбук-трансформер acer aspire 1825pt — досить детально я розповів про цю новинку в блозі «український нетбук», читайте і дивіться світлини.

особисті враження: повнофункціональний 11-дюймовий ноутбук з можливістю трансформування в планшет. комфортна робота з величезним мультитачевим ємнісним тачскріном. у формі планшета комп’ютер видається троши заважким, як на мене — я звик до габаритів і ваги 9-дюймового нетбука.

сюр і гротеск у брюгге

після досить тривалої перерви миленька знову заскучила за емоційністю кінематографа… і в результаті позавчора я подивився, а вона проспала (!) «історію в брюгге» (in bruges, 2008). щоправда, вчора я мусив знову скласти їй компанію — про що зовсім не шкодую.

мені складно достойно описати це кіно в силу того, що попри цілком «голівудську» фабулу — фільм вже від найперших хвилин почав ламати мої роками налаштовані переглядом голівудщини стандартні асоціації… режисер і сценарист — мартін макдона, — англієць, і це якось одразу видно по не-американському стилю. хоча, можливо це мені лише видається? бо ж я зовсім не знаюся на об’єктивній кінокритиці.

ейнштейнівська мудрість

завжди шукав виправдання для своєї ліні, нелюбові до змагань та небажання робити блискучу кар’єру… сьогодні знайшов таке:
цитата. ценность человека должна определяться тем, что он дает, а не тем, чего он способен добиться. старайтесь стать не успешным, а ценным человеком. (сказав альберт ейнштейн)

як на мене, це мудрість.
пройшли чергові релігійні свята, протягом яких знову — як і кожного попереднього року, — задумався про те, що таке релігія… всі оті «христос воскрес! — воїстину воскрес» ×3 рази якось підштовхують до роздумів.

от що таке релігія для тебе? зауваж — я не питаю (поки що) про віру.

можливо, релігія відіграла позитивну роль в історії людства… але навряд чи саме ту роль, про яку подумає пересічна релігійна людина: втамування інстинктів та облагородження людства. чи благородний лев у цирку, котрого привчили, що проявляти агресію — це боляче? чи здатні приховування інстинктів, маскування агресії та ритуалізація доброчинства народити нову, інтелігентну людину?

хіба може зробити когось добрішим дисципліна, котра базується на страхові покарання?

duke nukem 3d на нетбуці з linux

скріншот в дописі має змусити всіх блогерів «старої закваски» ностальгувати, пригадавши молодість… так, це перший рівень легендарного duke nukem 3d — запущений на нетбуці aspire one, під linux, до того ж нативно (без wine’івських милиць).

колись давненько занотував собі в закладки посилання на кросплатформений порт eduke32, точніше на репозиторії, з яких можна було спробувати його встановити в ubuntu та похідних дистрибутивах — але спробувати одразу чи то полінувався, чи не повірив, що працюватиме… і от сьогодні посилання знову втрапило мені на очі — встановив, запустив… працює!


знайшов у тенетах bash-скрипт для завантаження світлин до альбомів picasa прямо з командного рядка. шукав таке давненько — без python’а, java чи інших perl’ів… звісно, ідеально була б софтинка на c/с++ та ще від самого google’а — але і чистий bash піде.

навіщо? хочу «прикрутити» скрипт до файлового менеджера і навчити його завантажувати вибрану світлину до picasa простим кліком з випадаючого меню — свого часу так налаштував собі швидку підготовку світлин для інтернету.

це хохол, який щиро не збагне…

а знаєте… влучніше годі сказати, як на мене! про семиноженка:
цитата. …это хохол, который искренне не понимает, зачем этим странным «националистам» какое-то отдельное государство, язык, культура, зачем протестовать против табачника или памятника сталину, если можно дружно и весело пилить бюджет, играть в теннис и ездить на рыбалку, не заморачиваясь всякой «фигней». (читати далі)

йпрст, вчергове україна в дупі… але цього разу вдвічі болючіше і огидніше, тому що а) це трапилося за мого життя, а не колись там в історії, і б) фактично ми це зробили самі — а не якась там польща, росія чи міфічні жидомасони… ми самі — оті хохли.
деякі речі мене бісять — буквально, тобто сиджу, в гуморі, працюю… бачу таку от пісульку в твітері — і настрій миттєво переключається, я вже роздратований. просю:
taranenko: при столкновении на скорости 10 км/ч у мотоциклиста без шлема уже есть все шансы убиться.

грррр! це пише журналіст! і потім він же питатиме, хто всі ті люди, що придумують і друкують заголовки «а ля жовта преса»?!

не жартуватиму сьогодні в блозі — полінуюся, якщо хочете чогось кумедного — перегляньте ще раз мою стару презентацію «креатину» від 2007 року. і взагалі… чомусь не виникає бажання читати чи навіть побігом переглядати оту хвилю «жартів» у тенетах нині. старію?

з позитивного: надибав сьогодні в picasa кілька світлин, що можуть стати чудовими шпалерами для стільниці — метаморфози від globetrotter’а: