колобок, оладушка і 33 богатиря

ось знайшов збірку казочок про колобка… оскільки перекладати чи якось редагувати наразі дуууже ліньки — просто опублікую, як було на старому сайті: російською і з коментарями шестилітньої давності (цей допис в такому вигляду було опубліковано 26 лютого 2004 року). приємного читання =)

новые русские сказки: колобок

ехал грека через реку,
видит грека — в реке рак.
сунул грека руку в реку...
…сытно рака накормил.

разбирая старые диски, среди разносортицы файлов еще институтского периода жизни нашел довольно-таки интересные записки… содержание некоторых заставляет удивляться: какой только ерундой не была забита голова студента! к примеру, один из текстовых файлов содержал результаты опытов в области сказкописательства: несколько шуточных версий всем известной с детства сказки «колобок».

коли нема про що писати (або просто ліньки) — продовжую копати архіви.
«жить…» — шепчут уста одряхлевшего бога,
«жить!» — молит слеза на иконы холсте…
«распни!» — человеку прикажет природа
и вера бессильно умрет на кресте…
грубо, але колись було від душі.

новий aspire 1830 — мрія естета

до україни приїхав тестовий екземпляр ноутбука acer aspire timeline 1830. що вам сказати… це шедевр — принаймні в плані оформлення. я ще не мав нагоди покористуватися цим комп’ютером як слід, але добряче покрутив у руках, попридивлявя… на перший погляд — бездоганно. і на другий погляд також.

тонкий і легенький, і в сполуці з форм-фактором 11,6 це дає справді портативний комп’ютер, яким зручно користуватися (одразу попереджу — усих, хто ще «окропом пісяє» щодо 15-дюймових монстрів, попрошу в сад: ноутубки вам не потрібні). мобільний процесор intel core і5 «розвиває» доволі дорослу потужність навіть порівняно з intel core 2 solo чи duo в актуальній серії aspire timeline 1810t, вже мовчу про «дитячий» intel atom… на додаток — «фішка» лінійки timeline, 8 годин автономної роботи.

але все це вже майже норма для сучасного ультрамобільного ноута… а от дизайн!

хороша новина для усіх, хто чекав… вже можна говорити про те, що комунікатори acer найближчим часом будуть представлені в україні. гучної презентації, швидше за все, не буде — пристрої просто з’являться у великих роздрібних мережах електроніки.

найперше можна буде побачити на полицях і придбати моделі acer neotouch s200 та neotouch e101 на базі windows mobile 6.5 — вже десь наприкінці березня. доречі, я мав нагоду потримати neotouch e101 в руках і звітував про це (не вразило); як на мене (суб’єктивно), обидві «машинки» нецікаві найперше через вибір програмної платформи: windows mobile 6.x — це позавчорашній день. окрім того, ціни, ймовірно, кусатимуться.


є два запрошення на world press photo 09

значить так… маю два запрошення на відкриття world press photo 09 — подія відбудеться завтра (тобто вже сьогодні для тих, хто читає це 25-го лютого), о 19:00, у київській галереї «лавра».
цитата. конкурс «world press photo» проводиться вже 52 роки, його виставки стали найрейтинговішою подією у світовій фотографії. у «лаврі» будуть представлені 199 фотографій в 10 номінаціях.
я, нажаль, бути там не зможу. отже… кому запрошення?

що гарантує нам наша держава?

обдумуючи ідею цього допису, вловив себе на думці, що не можу добрати слів, аби передати рівень своєї зневіри і роздратування вкраїнською державою. спробую.

держава — це (вибачайте за банальність з інститутського курсу політології) апарат насильства, якому (у випадку демократичного устрою) народ делегує владу для виконання певного кола важливих для суспільства функцій — в першу чергу економічних, правових, політичних: суспільство дозволяє державі обмежувати свободи кожного окремого громадянина в обмін на… на що?!

що гарантує нам наша держава?

правопорядок та безпеку?! працевлаштування? добробут або хоча б дах над головою?! базовий набір прав та свобод?! ну хоч щось?!

весняні асоціації

наближається весна — блогосфера розцвіла попередженнями про близький час розплати, коли випробні ліцензії windows 7 перестануть нормально працювати. а роздано цих дисків, за моїми враженнями, було дуууже багато =)

строго кажучи, навряд чи це сюрприз для когось, окрім білявок (яким систему ставив, звісно, черговий «ухажор»), і я не для того пишу, щоби долучитися до попереджень про цей апокаліпсис. хочеться поділится двома асоціаціями.

наркота

асоціація перша — наркобізнес. був такий період, коли рідко який поліцейський детектив обходився без стандартного елементу фабули: бандити «садять» на голку когось із позитивних персонажів, і далі використовують (ну принаймні намагаються) його у своїх цілях, погрожуючи залишити без дози.

простий вибір

ще раз про «товщину» софта. от вам задачка на арифметику: шукаючи редактор субтитрів у репозиторіях ubuntu, натрапив на дві альтренативи на базі gtk+: subtitleeditor та gnome-subtitles, обидва досить подібні за функціональністю, проте… перший — тягне одну бібліотеку* додатково, звантажує 720 кб з мережі, після встановлення займає 2,7 мб на диску, другий — вимагає 19 бібліотек додатково, включно з ненависним mono, звантажує 6 мб і займає 20 мб на диску.

питання на засипку: що я виберу? і якою логікою треба керуватися, щоби вибрати другий варіант?

сьогодні всією сім’єю ходили до школи — водили тимофійка на знайомство, записали на курс підготовчих уроків. адже 1 вересня вже не за горами — цього року ще один школярик сяде за парту.

перчик зацікавлений школою, перший урок йому сподобався — а ще ж важливо, що там він зустрів свого дитсадкового друзяку максима. звісно ж, разом сидіти за партою значно веселіше.

тим часом міля солодко спала у візочку, а татко ходив довкола, аж поки замерз, як цуцик — і мусів грітися у фойє. де вже та весна? в четвер, здається, природа дала нам відчути, як ми всі заскучили за теплом і сонечком — і що, знову холодно і вогко?!


щойно — 5 хвилин тому — подивився «чорну блискавку» (black lightning, 2009). ну що сказать… хто бачив кіно — той і сам все знає, а для решти пропоную нескладну вправу на розвиток фантазії: уявіть собі, буцім в тимура бекмамбетова після з’йомок нічних і денних варт залишилася нарізка з відзнятого, пара старих безпритульних акторів, і старий пошарпаний газ 21 у дворі… додайте трошки бетмана, підліткової романтики, солідну дозу безсоромного продакт-плейсмента — і зустрічайте на екранах країни!

в принципі, більше нема що сказати. хіба що додати, що ми з миленькою дивилися це дійство як кінокомедію — в деякі моменти і справді залишалося лише сміятися.

персональна оцінка: 2/5

а от тимкові (він дивився раніше) «блискавка» дуже сподобалася, майже як «трансформери 2» — і це наводить мене на думку, що ідеальною цільовою аудиторію кіна є навіть не підлітки, а дітки дошкільного і молодшого шкільного віку =)

я думаю, ми щасливі

вчора ввечері, вже вдома після роботи, я розвалився на ліжку, по мені повзала, щасливо посміхаючись, міля, поруч тулився тимофійко… біля нас присіла миленька, ми якийсь час обговорювали плани щодо школи (тимкові восени буде майже сім).
мила: слухай.
я: гм?
мила: у нас двоє дітей.
пауза. ми перезирнулися і… посміхнулись одне одному: нас обох на якусь мить огорнуло дивне відчуття… абсолютного зачудування цим неймовірним фактом.

я думаю, ми щасливі.
одна лише цитата з надзвичайно гострої і дотепної — навіть комічної? — статті «тоскливая модернизация» на російському сайті частный корреспондент:
цитата. технократизм же нашей нынешней власти является не менее очевидным. он выражается, например, в культе профессионализма: всем должны управлять «профессионалы». […] подобную установку на управление профессионалами символически закрепляют, в частности, всенародные телешоу в. путина. что демонстрирует человек, несколько часов кряду отвечающий на вопросы обо всём на свете? то, что страна в надёжных руках людей знающих, понимающих и способных объяснить всё, что происходит в стране и мире. (звідси)

влучно. це про московитський інтелектуально-державницький дискурс. в нас, мені видається, все не так смішно (в усіх значеннях).

пластична хірургія для блога

перш ніж братися до якогось малювання — завше варто поглянути, а що там схожого цікавого вже зробили інші? часто-густо виявляється, що… не варто взагалі витрачати час, можна скористатися тим, що є (і подякувати авторові — нехай йому буде приємно).

отже, натрапив я на btemplates.com — непогану збірку дизайнерських шаблонів для blogger’а (та wordpress’а), знайшов чимало свіжих і приємних для ока робіт, всі — доступні вільно (але пильнуйте ліцензію!). надмірних упереджень щодо оригінальності я не маю (аби лише не кожен третій блог був з тим самим шаблоном).

значить так, мені набридло користуватися нестандартним cut’ом для blogger’а — захотілося просто клацати кнопкою «вставити розрив переходу» (най шлях трафить перекладачів!) і мати щастя.

але! для цього доведеться провести хірургічне втручання в шаблон. операція небезпечна. тож якщо блог зникне з ефіру — знайте, що «ми його втратили». тоді доведеться відновлювать з архівів, принаймні шаблон — точно.

оновлено. гаразд, увесь додатковий код, що відповідає за функцію нестандартного cut’а, видалено з шаблону. блог працює — це вже добре. дописи тепер видно повністю — це… погано, бо деякі з них справді дуууже довгі. стандартний blogger’ський cut працює, тобто ховає частину тексту, але є проблема: не відображається мітка «читати далі» абощо. це — критично!

святкова радіоактивність!

родина вирішила потішити мене з нагоди невеличкого свята, і реалізувала одну з моїх дитячих (гаразд, підліткових) мрій — тепер я маю собі пару радіостанцій motorola tlkr t7. бачили коли-небудь, як радіє 34-річний чоловік? стримано і контрольовано — от тільки всередині знову прокидається підліток: ура, чергова забавка!

вчора розбирався, як воно працює. випробовувати на дальність (перша думка, правда?!) не було де — відкладемо до весни. зате одразу знайшлося кілька побутових застосувань для рації.

по-перше, в режимі спостереження можна залишити одну трубку біля мілі, коли та спить — як прокинеться і заплаче, буде чути на другому «моторчику». щоправда, малеча найчастіше, прокидаючись, просто тихенько лежить або сидить, роззираючись довкола. інколи досить довго =)

у неділю ми з миленькою влаштували собі та батькам день походу в кіно: усі ходили на «тривимірного» «аватара» в «батерфляй» на «більшовику» (а чи я не передав куті меду з тими лапками?) спершу ми з милою дивилися кіно в ранковому сеансі на 10:00 — удвох, як і належить закоханим в таке свято, — а для батьків брали квитки на 17:20 (насправді довелося розділитися через те, що хтось мав бути з малечею, поки миленька відпочивала).

усім сподобалося. що досить нехарактерно: зазвичай смаки в нас із батьками не співпадають, та й не можуть співпадати — різні покоління, що виросли в зовсім різних умовах.

цього разу всі однаково в захваті — кожен побачив щось своє в камеронівському блокбастері. батьки, що зазвичай нічого крім російських серіалів (мама, теща) чи російських бойовиків (батько) не дивляться — вийши з залу в захваті як від самого фільму, так і від абсолютно нових вражень від «об’ємності». і це — ще одна прикмета професійно зробленого, якісного кіно. окрім того, я дивився вдруге, цього разу в 3d, і мав нагоду вже менш емоційно оцінити і вплив об’ємності, і якість сценарію.

маленькі радощі життя

в офісі сьогодні. добре, що лише до обіду — потім «втечу», треба ж бо викупити квитки на «аватар» в 3d, нарешті. мені цікаво, які враження отримає мила від фільму (ще не дивилася) — зазвичай нам є про що поговорити після перегляду хорошого (чи поганого) фільму, наші смаки і очікування частенько збігаються. ну, і ще ж хочеться спробувать оте «триде».

тим часом проект linux mint розчаровує, радуючи. нє, ну чи не йпрст — вже давненько вийшов linux mint 8, і його версії зі стільницями kde та fluxbox… а мені доводиться чекати linux mint 8 xfce, про який анічичирк?!

скиглики і невеличке свято

сьогодні вранці тимофійко попрохав… скиглика.

якщо ти не знаєш, що то таке — певно, не читав «тореадорів з васюківки» всеволода нестайка — гріховний пробіл в ерудиції!
цитата. скигликами називали у нас оті полив'яні пряники, що продавалися у сільмазі. всохлі й тверді, як дрова, вони скиглять, коли вгризаєшся в них зубами. один скиглик можна їсти цілий день. може, за це ми й любили їх. (читати)
доведеться купувать. щоправда, справді твердих, залізобетонних пряників я вже давненько не стрічав у київських магазинах — але то не біда, завше можна купити свіжих і… висушити до такого стану =D

кохання очима пошукового сайту

ну, якщо ти читаєш цей блог не вперше — мабуть, знаєш, що примітивний копіпаст тут знайти непросто… але інколи зустрічаються в тенетах такі перлини, які варті порушення правил!


ніби просто ще одна реклама google. але наскільки ж тонко й ніжно… романтично. видиво, варте перегляду.

вибрали. інформація на сайті цвк на цей момент (оброблено 99,99% електронних протоколів):
показово те, що за того чи іншого кандидата цього разу проголосувало приблизно 65,8% виборців україни, решта — або голосували проти обох, або псували бюлетені, або ж взагалі не пішли на вибори. для порівняння: у 2004 році в третьому турі вибирати між ющенком та януковичем вийшло трохи більше 74% виборців. наче й справджуються заяви про те, що українці змучилися від політичного цирку — але клоунам ще є перед ким виступати.

kubuntu — беру свої слова назад!

на братовому нетбуці (той самий aspire one l110 + додатково 1 гб пам’яті) споконвіку (тобто практично від моменту придбання) було встановлено kubuntu 8.10. днями постала потреба виправити якісь проблеми завантаження (котрі я так і не зміг відтворити — у мене нетбук працював як годинник!), і зрештою я запропонував кардинально поновитися, встановивши kubuntu 9.10 (і тим самим перескочивши через 9.04, щоби зекономити час та трафік). отже — завантажили, спробували…

далі цікаво: коли я планував і розпочинав друкувати цей допис, я збирався пояснити, чому відрадив братові залишати kubuntu 9.10 на нетбуці, і чому не варто повторювати експерименти з kde 4.x на нетбуці — на перший погляд дистрибутив видався мені неповоротким, перевантаженим візуальними ефектами…

gnucash — ліс залежностей

я думав, мене вже непросто здивувати якимись програмними заморочками… знову помилявся. захотілося встановити на нетбук якусь програму для впорядкування персональних фінансів — зупинився попередньо на gnucash як найбільш зрілому і широко відомому проекті.

ги. менеджер пакунків видав мені перелік із приблизно 30-40 різними бібліотеками, що довелося б встановлювати паралельно, включаючи компоненти goffice — всього на 25 мб завантаження, 84 мб на диску після встановлення.

сьогодні не можу зареєструватися на серверах icq — мій pidgin щоразу звітує про помилку. хто подумав, що я тут б’юся до стіни й рву волосся на собі — розчарую: давно вже схиляюся до думки повністю відмовитися він аськи, тож сприймаю цю технічну проблемку лише як додатковий вмотивовуючий фактор.

коротше кажучи, кому справді треба — шукайте мене в google talk. там, принаймні, спаму я ще не бачив, а історія повідомлень зберігається онлайн.

оновлено. ще одна хороша причина позбутися аськи: дуже ймовірно, що aol продасть сервіс росіянам.
закінчивши гратися з moblin’ом і зітхнувши полегшено (бо набридло), я… одразу завантажив crunchbang linux: хотілося спробувать на тестовому нетбуці якийсь новий дистрибутив, легкий і швидкий, з мінімалістичним підходом до оформлення.

пробував версію 9.04.01 livecd, стандартну 32-бітну. скріншотів не робив, проте все виглядає точнісінько як на офіційному сайті (з поправкою на менший розмір екрану в aspire one).

продовжу оповідку про інтерфейс moblin’а…дуже хочеться вже взятися до випроби crunchbang чи fedora на нетбуці, але ж треба завершити огляд? залишилося небагато.

в попередньому дописі я зупинився на критиці сторінки «інтернет» — і тут доречно буде додати кілька слів про моблінський веб-оглядач. по суті це вогнелис, але трошки «законспірований» (див. скріншот): меню сховане (але можна відобразити), панель адреси поєднана з мінімізованим тулбаром, і завжди максимізоване вікно.

цікаво, що спробувавши поставити додаток (adblock plus — обов’язковий, як на мене, для кожного користувача), я перечепився через особливості політики безпеки: moblin повідомив про недійсний сертифікат додатка і відмовився його встановлювати. незалік!

змучився повторювать, що moblin не для нетбуків і задуманий для тачскріну… проте лише сьогодні побачив у тенетах фотографії пристрою, котрий стане, певно, одним з перших інкарнацій intel’івських планів щодо moblin’а в сегменті ультрамобільних пристроїв.

нещодавно я тут був у захваті від nokia n900. отже… уявіть собі схожий форм-фактор, але замість maemo в якості операційки — спеціальна версія moblin’а. отримуємо портрет lg gw990, надзвичайно сексуального… комунікатора? на базі нової платформи intel moorestown.

на engadget’і є й видиво з демонстрацією самого пристрою та моблінського інтерфейсу. по-моєму, це буде бомба. не сам пристрій — але поєднання цього формату і фактично повноцінного linux’а (на відміну від android’а). як на мене, система потенційно може скласти конкуренцію android’у в своєму сегменті.
коли я визначив для себе, що moblin не призначений для нетбуків, як ми їх бачимо сьогодні — зізнаюся, почав втрачати інтерес до системи. проте раз взявся робити огляд — треба довести справу до бодай якогось логічного завершення. тим більше, що система, попри все, цікава. ну хоча б своїм інтерфейсом — тому розповім про нього детально, щоби хоч якось розважити читачів, котрі послухалися мене і не збираються ставити moblin на свої нетбуки найближчим часом =)

спробую не концентруватися на недоліках, але без них не обійдеться.

лаконічно…

знову коротко про нюанси роботи. оригінал:
опорная стойка позволяет […] регулировать положение экрана влево на 35° или вправо на 35°
…і мій варіант:
опорная стойка позволяет […] поворачивать экран влево или вправо на ±35°
без зайвих коментарів.
позавчора сиділи ми з юрою новоставським (jin) у кав’ярні, і зайшла мова про нетбуки, ноутбуки та смартфони — і власне про різні схеми використання таких пристроїв. обоє ми вже давненько користуємося нетбуками (молодшими aspire one), і тепер виявилося, що коли доведеться вибирати їм заміну — ми купуватимемо… зовсім, зовсім різні пристрої.

нетбуків не існує!

тут потрібна невеличка інтерлюдія. я вже писав кілька разів про те, що нетбуків… не існує. є ультрамобільні ноутбуки (за окремими винятками створені на дуже вчасно запропонованій intel’ом мобільній платформі atom) — котрі, незалежно від діагоналі дисплею (від 7 до 11,6 дюймів), по суті залишаються ноутбуками.

продовжується випроба moblin’а на нетбуці — в режимі «живого» щоденного використання. сьогодні почну розповідати про найсильніші негативні враження від системи в поточному стані (версія 2.1 + оновлення).

раніше опубліковане по темі:
коротке попередження для тих, хто думає спробувати moblin на своєму нетбуці — не робіть цього, якщо нетбук є необхідним інструментом для якихось щоденних задач: система ще не доведена до ума. я попередив, а детально читайте далі.

що трапилося — невже у львові відключили інтернет?

зазвичай географія відвідувачів блогу tivasyk@home стала: близько 50-55% з києві, ще 15-25% зі львова, а далі вже йшли решта вкраїнських міст: тернопіль, дніпропетровськ, харків і т.д.

проте зараз я з подивом переглядаю вчорашню статистику: перший передбачувано київ (ті ж 50-55%), а на другому місці… харків (24%), тоді дніпропетровськ (12%), і лише на четвертому місці — україномовний львів (8%). позавчора — львів на третьому, після дніпропетровська, зі ще меншою долею (6%).

агов, львів’яни — що там у вас робиться?

автосервіс, наука на майбутнє

осмислення процесу то на автосервісі, його вартості, а також деякі коментарі до попереднього допису навели на ось яку думку (просто занотовую собі на майбутнє).

як відбувається зазвичай плановий сервіс машинки? ти приїздиш (авто на ходу!), оформлюєш замовлення (планова схема, стандартний рахунок), залишаєш автівку (зазвичай на 2-5 годин) і свій номер телефону; в процесі роботи механік періодично телефонує, «радуючи» результатами діагностики і додаючи (за твоєю згодою) в рахунок додаткові роботи і запчастини за цінами станції; по готовності ти приїздиш, оплачуєш новий рахунок (який часто значно перевищує планову суму в рази) і забираєш автівку.