вартість сервісу — завжди загадка (або множ на три)

прийшов час поставити автівку на сервіс — сьогодні о восьмій залишив її в автоцентрі на окружній. чи не вперше за останні два роки проїхав додому автобусом…

…незвичні враження. виявляється, було достатньо сісти біля вікна, обличчям проти руху — щоби побачити стільки нового на добре знайомих, здавалося, вулицях =)

я вже казав, що вартість то ніколи не відповідає очікуванням? менеджер полічив вартість планового сервісу на 90 тис. км — близько 1200 грн. фігня, думаю — бо готовий був до суми близько трьох…

синхронізація для moblin’а: google = fail

в наборі програм moblin’а схована до геніального проста ідея — дати користувачеві можливість двома кліками миші синхронізувати записи адресної книжки, календарі та планері з онлайновими сервісами — такими як gmail contacts та google calendar.

але не так все добре, як хотілося б. для синхронізації з google використовується стандарт syncml… і тут хороша ідея перечепилася через особливості стратегії світового панування: хоч google надає механізми синхронізації пошти, контактів, календаря з мобільними пристроями blackberry, iphone, windows та windows mobile, nokia s60 — проте в рамках syncml реалізована лише синхронізація контактів.

виключно без реєстрації!

любі друзі-блогери і… гхм, подружки-соціалки? чи як вас ще назвати, щоби коротко і зрозуміло? =) маю до вас невеличке звернення.

раз вже ми якось спілкуємося, або принаймні читаємо одне одного в тенетах — значить я знаходжу щось цікаве для себе у вас як людях, в тому, що ви друкуєте і публікуєте.

але!

попереджу на майбутнє: запрошуючи мене переглянути ваші фотоальбоми, блоги, мікроблоги, профілі в онлайнових сервісах, котрі вимагають реєстрації для простого перегляду — в усих отих однокласниках, вконтактах, фейсбуках, коннектах і так далі й тому подібне — ви не просто гаєте час, але й змушуєте мене не в кращу сторону змінювати мою думку про вас.

загадка від агенції usp events

до рук втрапили чотири карточки від агенції usp events (див. фото), схожі на якісь мініатюрні збірні підставки, розміром з платіжну картку або візитівку.

питання: хто-небудь знає, для чого воно треба?

p.s. я їх пристосував до діла, але поки що не скажу, для якого — щоби не «ламати кайф» коментаторам: може, вони щось краще запропонують?

перевірки на дорогах

за два роки керування автівкою мене три чи чотири рази зупиняли працівники даі (з них двічі — просто задля перевірки документів) — і раптом ще двічі за оцей останній тиждень! державтоінспекція активізувалася?

обидва рази зупинили також лише щоби перевірити документи. перший раз — інспектор навіть не запитував права й техпаспотр — одразу попросив показати документ про обов’язкове страхування! хто слухав радіо чи дивився тб — був готовий до цього.

другий раз — сьогодні вранці, дорогою в офіс (так, цієї суботи доводиться працювати) інспектор тимошенко російською мовою повідомив, що хотів би перевірити мої документи. але… працював якось непрофесійно: подивився техпаспорт і права — та й відпустив…

…хоча вони оформлені на різних людей, тож мав би ще обов’язково перевірити тимчасовий талон на право керування автівкою.

«аватар» як перевірка на людяність

шоб ви знали: всі глядачі, задоволені переглядом «аватара» — пересичені, безвідповідальні пустобрехи. а також потенційні зрадники, інтелектуальні спекулянти, а сам фільм — натхненний гімн підлоті та зраді.

заінтригувало?

п’ятихвилинка зненависті

я вже давненько не поповнюю свій перелік посилань на відгуки українських блогерів про камеронівський «аватар», проте час від часу із задоволенням переглядаю нові відгуки. от учора трапився такий цікавий погляд на це кіно, що годі було відірватися від читання. щоправда, відчуття було таке…

…наче я випадково розчавив таргана, і збирався його з’їсти.

moblin на нетбуці: додаю рюшечки

мене таки зацікавив moblin по-справжньому — покористуюся якийсь час виключно нетбуком з цією системою для усіх своїх звичайних задач. так краще познайомлюся із системою і зможу розповісти щось цікавіше, ніж якби просто коментував скріншоти.

але для цього треба доводиться одразу після встановлення трошечки «попрацювати напилком», ну зовсім  трошечки. найперше хочеться виправити відсутність кодеків для mp3 та mpeg4/divx/xvid, а також встановити читалку — в ідеалі fbreader.

moblin на нетбуці: коротко про перші враження

хто чекав великий огляд moblin’а від tivasyk’а? маже дочекалися! доречі, прошу пробачення за майже двомісячне зволікання з поверненням до цієї теми — мені потрібно було знайти вільний нетбук під цей проект, щоби не «ламати» свою машинку, якою я щодня активно користуюсь.

доречі, окрема подяка kobzar’еві з українського форуму aspireone.com.ua за сприяння. також дякую усім, хто відгукнувся коментарем на пропозицію зробити огляд moblin’а.

отже, вчора встановив moblin 2.1 на нетбук aspire one (модель l110: пам’ять 512 мб, ssd 8 гб) і поновив систему з мережі. трошечки погрався інтерфейсом, спробував стандартний програмний набір.

лише дві розкладки — тепер і на робочому ноуті

на робому ноуті прибрав третю — російську — розкладку клавіатури, залишилося дві: англійська та вкраїнська. чому?

нетбук — тепер практично єдиний особистий пк — вже майже півроку так само має лише дві розкладки: стандартну англійську та unicode-версію української. жодного дискомфорту не відчуваю. навпаки: перестав плутатися, перемикаючи мову! за необхідності час від часу надрукувати щось російською (дуже рідко) — літери ы, ъ, э легко вводяться тим же способом, як інші часто вживані додаткові символи (тире, типографські лапки та екзотика як от ° та §) — правий alt + відповідна клавіша. вже мовчу про зручний набір українського апострофа (клавіша ~ зліва від 1).

opera і linux — чогось бракує

у червні 2009 року я робив невеличкий огляд графічних веб-оглядачів для linux, шукаючи собі щось легеньке і зручне для стільниці xfce — наживо спробував п’ять варіантів, і нажаль таки змушений був залишитися зі стандартним в linux mint вогнелисом. пізніше поновив його до версії 3.5 — і все ж таки не задовольнився повністю.

непросто сказати, чому, конкретно вказати пальцем на якийсь визначний недолік... але з firefox у мене завжди залишалося невловиме відчуття легкого підгальмовування. тож пошук ідеалу тривав у латентному режимі.

днями мені на очі вкотре трапилася opera — раніше я відмовився її встановлювати через використання бібліотек qt (а стільниця xfce зав’язана на використання gtk+). але виявляється, що по-перше opera використовує лише невелику підмножину з qt, та й та статично залінкована, а отже не залишає сміття в системі після видалення програми... а ще в майбутніх версіях автори відмовляться від qt взагалі. тож я вирішив спробувать.

289 непрочитаних повідомлень

нарешті працює робоча електронна пошта: 289 нових повідомлень, з них приблизно половина, може більше — листи «повз касу», тобто адресовані не мені й не варті перегляду, просто робоча переписка між іншими підрозділами».

не так вже й багато пошти. це був би приблизно триденний обсяг електронної кореспонденції на моїй посаді старшого менеджера в datalux три роки тому =)

p.s. доречі: поштівка, яку я відіслав миленькій з парижа 13 січня (звичайним, не терміновим листом) — ми отримали аж 21-го, тобто через тиждень після того, як я повернувся до києва. ні, все-таки звичайна пошта в традиційному розумінні (як транспорт для текстових повідомлень) має померти. а для особливих випадків є комерційні служби, які працюють в рази швидше і з більшою готовністю впроваджують сучасні технології.

як роздати інтернет через wifi?

на робочому столі є:

• ноутбук, який отримує інтернет через кабель (модуль wifi не задіяний), під управлінням windows xp
• нетбук без інтернету (теж із незадіяним модулем wifi) під управлінням linux mint 7
  

нетбук може отримати інтернет з того ж кабелю, але він один --- а на робочому ноуті доступ потрібніший.

що хочеться: роздати інтернет з ноутбука через wifi на нетбук. як?

свого часу пробував збудувати ad-hoc між цими двома комп'ютерами --- точно не пригадаю, чому, але не вийшло, як не намагався.

довгі канікули і перший робочий день

вчора мені закрили лікарняний — а відкрито його було аж 15-го січня. сьогодні вже в офісі — перший день в цьому році: оце так затяглися для мене святкові канікули цього року?

робочий день. виїхав заздалегідь — і все-одно спізнився на півгодини: тягнучки в стандартних місцях, але нестандартної довжини й напруженості, оті лишні півгодини простояв буквально вже під офісним центром... на робочому місці — купа пошти, а ще ноут відмовився логінитися. довелося чекати, поки інженери десь там в німеччині розберуться з налаштуваннями профіля. зараз вже залогінився — але ще немає доступу до електронної поштової скриньки та робочих файлів. і наче ж не понеділок?!

юля, юля і каструля

один з вечорів протягом моєї вимушеної відпустки виявився присвячений легкому сімейному кіно — цього разу ми з миленькою переглянули «кулінарну» комедію «джулі та джулія» (julie & julia, 2009).

коротко — справді доволі легка і приємна комедія, нічого не вимагає в глядача, нічого (насправді) не вчить, не диктує правил і не приймає екзаменів: кіно для сімейного перегляду.

переглянули ми фільм — і... що? а нічого. тобто нічого цей фільм по собі не лишає. тим, хто також бачив цей фільм, пропоную невеличкий експеримент: спробуйте подумки виділити окремо всі епізоди, побудовані на чудовій акторській грі меріл стріп — і що залишиться від фільму?

нічого. практично нічого.

deus ex + нетбук з linux’ом

провести десять днів удома, хворіючи — випробування на витривалість та вміння себе розважити. перетерпівши перші чотири «високотемпературні» дні, я одягнувся тепліше, сів до столу з нетбуком і взявся спробувати запустити якусь хорошу комп’ютерну забавку з переліку класики усіх часів та народів.

моя версія цього переліку не надто довга — не такий вже я затятий кібергравець був у часи студентства. найперше на думку спали такі речі, як абсолютно неперевершені system shock 2, half-life, deus ex (хороші сюжетні шутери, відповідників яким годі шукати на linux), а ще fallout 2 (чи не єдина справжня rpg) і jagged alliance 2 (тактична rpg). ну, ці назви чули, мабуть, усі, хто на початку століття мав доступ до персоналки.

донечка вже сама стоїть

не пройшло і двох тижнів з моменту, коли маленька міля навчилася самостійно сідати — а вона вже сама спинається на ніжки, тримаючись за що-небудь, і досить впевнено стоїть, радіючи своїй справності й посміхаючись на увесь світ =)

насправді вперше мілєчка почала вставати — спершу на колінка — у день виборів, ще тиждень тому (16 січня), тож у неї був час потренуватися для сьогодняшньої фотосесії.

дітки й справді дуже швидко ростуть, змінюються, вчаться нового в цьому віці. якщо раніше доця сприймала маму лише як цицю, навпомацки — то тепер вже завважує, коли миленька виходить з кімнати, і в залежності від настрою може розплакатися. а може спокійно продовжити гратися — якщо вона сита, настрій хороший і є щось цікаве поруч. вчиться говорити: смокче молочко в ліжечку перед сном, а тоді повернеться і щось гугукає до татка, ще й відтворюючи якісь інтонації голосом. раніше навчилася і навіть полюбила пити водичку з маленької блакитної китайської чашечки — а згодом навчилася відмовлятися від води, стуляючи губки і активно відпльовуючись, якщо вода таки потрапить до ротика попри її волю =)

смішна маленька дівчинка.

p.s. от мені цікаво, чи «доживе» цей щоденник до того часу, коли його читатимуть мої діти? тимко вже досліджує інтернет — щоправда, наразі його цікавлять лише флеш-забавки, особливо перегони — такі як от кумедні big pixel racing.

два рецепти від швагра

провів три дні у франції — а тоді тиждень вдома з тепературою, кашлем і підозрою на пневмонію, без бажання чи натхнення писати у блог. зате мав можливість поспостерігати за «сім’єю» — точніше, за людьми, з якими доводиться жити.

поділюся двома рецептами від швагра.

пельмені парові

потрібна пачка пельменів (450 г) і 4 л води.

париж, париж...

гаразд, париж. звісно, міста я не бачив — я тут вперше, ще не пішла друга доба, а вечірньої прогулянки набережною каналу сен мартен та 4-годинної автобусної екскурсії центром з кількома зупинками не вистачить, щоби навіть поверхнево познайомитися — у мене лише склалося враження, що хороший екскурсовод про основні віхи історії парижа міг би розповідати нескінченно.

але людина — така вже істота, що формує якісь враження миттєво.

наразі коротко. заплутане переживо вузьких вуличок в старій частині міста — при цьому значна їх частина мають відділену велосипедну доріжку, та часто — окрему смугу для паркування. дуже багато велосипедів, які вночі прикуті всюди — навіть в досить незвичних місцях (на огорожах пішоходних мостів?) і в цікавих «позах» (див. світлину). середня швидкість руху автівок і велосипедів у центрі мало відрізняється — через вузькі вулиці, насичені світлофорами, переходами тощо. приємна стара архітектура (не скажу, чи вся вона красива в класичному розумінні) — нагадала про львів. де не де серед помпезних пам’яток минулого — жебраки і безпритульні в спальних мішках (прямо на площі), під мішками в якихось закутках, на зупинках автобуса... величезна кількість кав’ярень та ресторанчиків довкола готелю. в макдональдсі приймають платіжні карти (ще не їв там, але парочку вже проходив). мініатюрний номер в готелі — мікромініатюрний =)

ну, поки що вистачить, ще позвітую пізніше зі світлинами.

p.s. так, ейфелеву вежу бачив, але звіддалік. може, завтра буде час та натхнення ще туди навідатися.

маленька міля вперше сіла сама

щойно маленька мілєчка, граючись без памперса у ліжечку, вперше сіла — така смішнюня =) видно, до цього часу їй паперси заважали тренуватися.

тимка міля дуже любить — по-своєму, звісно, по-дитячому: завжди привітно йому всміхається, а найкращий спосіб її розсмішити — попросити тимофійка пострибати довкола неї =)

погода у парижі

синдром блогера: якщо не позвітував про щось у блозі — події наче й не було =) тому інколи поміж звичайними, тематичними дописами робити просто нотатки собі на пам’ять.

отже, погода у парижі. 11-го та 12-го — температура близько нуля (макс. -1°), хмарно, без опадів. 13-го та 14-го — трошки тепліше (макс. +4°), дощ або сніг.

от за що не люблю літаки й аеропорти — за ілюзію швидкості. виліт — о пів на першу... а прокинутися завтра доведеться о сьомій, щоби виїхати не пізніше ніж о пів на дев’яту — дорогою ще забрати двох колег.

і все заради походу в «мулен руж»? одверто кажучи, я б краще виспався...

сподіваюся, через той сніг не скасують рейс на київ у четвер.

контакт зі собою

тему по-справжньому хорошої кінофантастики в моєму блозі продовжить доволі «зрілий» вже фільм «контакт» (contact, 1997).

цю стрічку бачили, мабуть, (майже) всі — її кілька разів демонстрували по тб, тому не буде злочином переказати фабулу: науковець-радіоастроном еллі аровей вивчає радіосигнали з космосу, сподіваючись знайти докази існування інших цивілізацій... одного дня їй щастить — отриманий сигнал після розшифрування виявляється інструкцією з будівництва гігантської машини для міжзоряної подорожі, в яку може вирушити лише одна людина — на зустріч з невідомим.

як будь-яка справді хороша фантастика, ця історія — не про інопланетян, а про те, чого насправді шукає людина в безкінечності космосу, і... що вона знаходить.

відходи попкультури

кіно буває різне: хороше, погане, і... «найкраще». і як не перебирай, як не вишукуй по оглядах — інколи втрапляєш саме на таке «найкраще». про парочку фільмів, які не варті окремих рецензій, напишу — раз вже витратив час на перегляд.

їсти подано

попри те, що фільм... знято в україні — озвучений він російською, інформація про нього є лише в російській частині вікіпедії (на imdb немає — а це вже показник), і навряд чи навіть за великого бажання вдасться знайти його в українській версії на dvd. отже: «кушать подано» (2008).

за форматом це — екранізація п’єси... не зможу, та й не хочу аналізувати, чому саме в мене залишилося таке враження, але... гімно рідкісне. хоча тирнет рясніє відгуками в дусі «це найсмішніша комедія всіх часів і народів...» — проте тирнет узагалі багато чим рясніє...

персональна оцінка: 1/5

сліпуче сяйво справжньої фантастики

перегляд «пандоруму», «дев’ятого округу» та «горизонту подій» не втамував, а лише розпалив ще більше хронічну спрагу до якісної фантастики — так що залишалося мені лише йти далі за переліком, запропонованим у цінителевім огляді чотирьох фантастичних картин.

наступним у черзі на перегляд був фільм «сонячне сяйво» (sunshine, 2007).

картина з настроєм, власною своєрідною атмосферою. наприкінці режисер — дені бойл — трошки «пригадав молодість» і з’йомки «28 днів потому», але в цілому враження від перегляду остання третина не зіпсувала. принаймні... ніякої містики тут немає — перехід до «страшилки» видався доречним, логічним.

хороший рік

нечасто так буває, що переглянувши кіно, я залишаюся з великим букетом виключно приємних емоцій.

«хороший рік» (a good year, 2006) — один з таких фільмів.

не буду нічого писати про сюжет, акторів тощо. фільм — романтична комедія для сімейного перегляду, дуже легкий і приємний, як ніжне й ароматне вино. переглядаю вже вдруге, і залишу в колекції на той випадок, коли захочеться просто відпочити і розслабитися.

персональна оцінка: 4/5

за бажання переглянути ще щось схоже (враховуючи ремарку про смаки) — рекомендую почитати відгуки про такі фільми:

• кохання у повітрі (ma vie en l'air, 2005)
• здача (cashback, 2006)

горизонт подій: зіпсована фантастика

схоже, період кінофобії змінився кінолихоманкою — принаймні за останній тиждень я передивився багато всього, дещо — вдруге чи втретє, і декілька картин — вперше. звітувати про все нема сенсу — лише про те, що подарувало найсильніші емоції.

трішки розчарувавшись у «пандорумі», який так цікаво починався... вирішив пошукати ще кілька фантастичних фільмів з цікавими рецензіями на imdb. так втрапив на «горизонт подій» (event horizon, 1997).

ну чому, чому кожен фантастичний фільм, з цікавою зав’язкою, з начебто шикарними можливостями розвитку сюжету — обов’язково буде зіпсований і наприкінці перетвориться на банальний фільм жахів?

як на мене, в якісній науковій фантастиці найцікавіше — це її реалізм. як не дивно. автор (письменник) лише трошечки змінює закони фізики так, щоби збудувати нову реальність — але далі в цьому світі розвиває абсолютно достовірну історію, в якій дії персонажів підкоряються нормальній людській логіці. це — закон жанру.

дев’ятий округ — репортаж з місця подій

сьогодні вдруге переглянув «дев’ятий округ» (district 9, 2009) — перший раз дивився місяці з три тому, на початку жовтня. цього разу вирішив освіжити в пам’яті враження і позвітувати.

а враження приблизно такі: це один з кращих у своєму жанрі фільмів — з усього, що мені доводилося бачити. сподобалося практично все — починаючи від фабули, незвичного формату (елементи репортажу), дуже достовірної гри більшости акторів — і закінчуючи напрочуд вдалим українським дубляжем.

окремо порадувало те, з якою обережністю і почуттям міри режисер (ніл бломкамп) використовує різні інструменти для створення гармонійного і динамічного видовища: у фільмі присутні спецефекти, але при цьому вони не переобтяжують, не стають самоціллю; приблизно третину хронометражу займать екшн-сцени (перестрілки, погоні) — але в цілому фільм не створює враження голівудського продукту, його не можна назвати бойовиком.

суші на новий рік

ранок, на календарі — 2 січня нового року. можна привітати всіх, хто витримав випробування гастрономічнми спокусами і тортурами, перетерпів жахливі «вогники» на тб і недоречні привітання від політиків різних рангів, відповів на всі дзвінки й sms’ки від родичів та друзів...

вітаю з новим роком!

ми з миленькою святкували новий рік скромно. по-перше, цього разу вирішили не купувати ялинку — прикрасили маленьку живу, що вже другий рік росте в горщичку на балконі, а також дорослу гуаяву з верхівкою під стелю. по-друге, попри рекордний новорічний чек з «мегамаркету», ми не влаштовували кухарський марафон — страв було небагато, але усі надзвичайно смачні та гарно оформлені.

а центральною стравою столу стали суші, зроблені власноруч.