одного разу вуйко з полонини…

от учора андрій івахненко (ivanko) з болем вилив своє розчарування людиною, чиї публікації в жж тривалий час читав залюбки. я перечитав обидва дописи, задумався…

про оригінал — а що, по суті, відбулося? я цілком готовий припустити, що московит не виконував міфічне замовлення кремля, а й справді просто розповів історію з життя (посилання не дам — знайдете в андрія) «про бригаду жлобуватих алкашів-заробітчан у поїзді». люди такі ж існують, і на заробітки їздять, і приблизно ось так поводяться — ніде сховатися.

мені ж цікаве інше — нюанси стилю в зображенні цих українських жлобів, зокрема зауважене андрієм використання у зображенні двох груп тернопільчан української або російської мови в залежності від ставлення до них автора.

проте… автора я не критикуватиму, бо він просто уособлює для мене типове ставлення московита до україни: певен, в його житті було чимало різних позитивних і негативних епізодів, пов’язаних з україною і українцями (цитата: «мчусь из москвы на новогодние праздники к маме во львов»), але підсвідомо він найсильніше з україною асоціює оту згадку про «жлобів з тернополя», і то не яких-небудь, а саме тих, що їздили на заробітки «до нього в гості», до московії.

дайте трішки часу, зміниться направленість кремлівського інформаційного «променя проносу» в російських медіа — і той самий автор пригадає якийсь інший епізод вже про «брудних чеченів», потім про грузинів, прибалтів… та про кого завгодно — аби знайшовся зрозумілий, чітко визначений програмою тб на сьогодні ярлик «чужинець» з відповідними емоційними якорями.

мені ще не доводилося спілкуваться з московитами, які б здатні були з повагою говорити про україну, з розумінням і підтримкою — про якісь наші досягнення, з болем — про наші провали… які бодай елементарно залишили б українцям право на власну мову. можливо, мені просто не таланило на таких симпатиків?

ну і біс з ними. поки що — поки що ще? — між нами є кордон, і навіть малороси не дуже прагнуть об’єднання, тож україноненависницькі настрої в московії мене не те що не обходять, а навіть десь радують. бо що вони сильніші — то менші шанси на перетворення україни у республіку в реанімованій московській імперії.

наостанок. я теж маю свою малесеньку історію із заробітчанами з заходу. якось у вихідний день минулого року гуляли ми з миленькою і мілєчкою між дерев біля сусідньої школи, коли підходить до нас такий з вигляду неохайний, нечесаний вуйко, ще й наче тільки підранок протверезілий, і звертається до мене прикарпатською говіркою — мовляв, дозвольте скористатися вашим телефоном, треба додому подзвонить, а в самого гроші скінчилися…

був би я московитом — от і мав би хороший початок схожої історії про «западенських жлобів».

але щось мене змусило побороти своє гидування неохайними людьми, і — можете не вірити — дав я таки цьому вуйкові телефон. і багато чого дізнався з його бесіди з дружиною, що лишилася десь там на західній україні. і про те, що паспорт його забрав собі прораб і з якоїсь там причини відмовляється віддавать, і що гроші за роботу не виплатили, що баланс на телефоні нульовий, але нехай вона не хвилюється, з ним все гаразд і тепер він піде до прораба та пристане на його вимогу проробити ще тиждень, щоби хоча б якусь платню отримати, і тоді думати про повернення додому…

я не захищатиму цього заробітчанина — він явно схильний зловживати алкоголем (що мене завжди дуже сильно відштовхує від людей), і хто зна що там за роботу він з колегами робив, і чи варто справді було за неї платить, і хто там в них прораб…

…але принаймні я зумів за 5 хвилин чужої розмови побачити в цій людині… людину. а не просто «жлоба на заробітках», одного з тих, що «панаєхалі тут».

6 коментар(ів):

СМ сказав...

Насправді, багато галіцман так і поводяться: п'яні-нахабні-заздрісні-самопринижені-скупердяги. З ними не обов'язково їхати, чи позичати мобільний... ти їх ще на пероні вичислиш.

ivanko сказав...

Можу тільки додати, що коли б не пішов цього разу читати коментарі, я так і сприйняв би той допис, як трохи провокативну розповідь про звичайне людське жлобство.

@СМ «насправді, багато галіцман так і поводяться»

у тому ж і справа, що не лише галичан.
Гадаю кожен з нас пригадає не один десяток подібних історій де дійовими особами буде хто завгодно.

Минулого місяця мій колега залишився майже без зарплати, після аварії, боячись покарання, бригада, де він свого часу був майстром, де мінімум половина зобов'язані йому високими розрядами, і звідки він з тріском вилетів захищаючи інтереси роботяг, накатала на нього рапорт, мовляв причина у несвоєчасній профілактиці бо замість роботи колега мовляв спить у робочий час. Підписалися і вже наступного дня намагалися тягнути руку у привітанні, зверталися по допомогу, інструмент просили позичити, щиро ображалися на його нецензурну характеристику їхніх людських якостей.

Мені тепер що, проаналізувати національний склад, хто у якій пропорції кацап, розписати у кого яка вимова, хто на „о́ “, а хто на те „а́“ що вчувається майже як „я́“?

Я чомусь не можу собі такого дозволити і мені відверто прикро та незрозуміло.

Мабуть тому, що я дійсно трохи по іншому досі ставивсь до наших північних сусідів.

Так, справа у моєму ставленні до них…
Цікаво, мав намір написати інше.
Оце номер… Я десь на підсвідомому рівні сприймаю їх і нас як одне ціле, через це і почуття образи: «я так не роблю а чому ти так робиш?»

Якщо така роздвоєність сприйняття так само властива іншим, то можна зрозуміти підґрунтя багатьох вчинків…

На цьому я припиню, бо коментування потроху перетворилось у «роздуми вголос».

Дякую Тівасіку, цей коментар виявився дуже корисним :)

tivasyk сказав...

@ivanko
ми ображаємося і розчаровуємося тоді, коли (бодай віртуально, психологічно) впускаємо іншу людину до свого приватного простору… тобто наче самі винні, чи як?

можна, звісно, нікого туди не пускати. мені видається, що для досить великої кількості людей це й є стандартний заїхист від досить байдужого і жорстокого соціуму.

СМ сказав...

@ivanko: знаю, що такі явища не мають географічних, чи національних кордонів, просто дивно потім чути, як ті ж брігадіри потім тут скаржаться - нас клятий москаль навіть за гімно не має.

pavelurusov сказав...

«мені ще не доводилося спілкуваться з московитами, які б здатні були з повагою говорити про україну, з розумінням і підтримкою — про якісь наші досягнення, з болем — про наші провали… які бодай елементарно залишили б українцям право на власну мову. можливо, мені просто не таланило на таких симпатиків?»

А как же я?..

tivasyk сказав...

@pavelurusov
пашо, ти маєш рацію — я надто узагальнюю, але… по-перше, ми ж з тобою і не спілкувалися ніколи про національне питання ;) а коли більш серйозно — я не включаю тебе в групу «московити», так само як, скажімо, не включаю туди й свою дружину, котра за національністю росіянка — проте давно вже не живе в росії.

тут немає чіткої межі, а нечітка приблизно така: людина, що постійно живе в росії, і виїжджає в кращому випадку у відрядження чи у відпустку, на кілька днів, в режимі туриста. піднімаючи голову від окуляра камери, цей турист дивиться довкола з погано прихованою зневагою, або на крайняк із дещо зверхнім замилуванням «етімі мєстнимі» — особливо ж коли знаходиться в країні, котру ще сприймає частиною «родіни».

тепер видно, що ти — «трішки» не втрапляєш до цієї групи =)

щиро кажучи, я не можу впетрати, як узагалі треба виховуватися, щоби не залишати сусідній державі право на власну мову і культуру?

Дописати коментар

увага!
коментарі не модерую, проте спам видаляю нещадно. посилання на інші сайти/блоги за темою допису вітаю.

додаткові можливості розмітки (кутики набрати з клавіатури):
  ‹b›жирний шрифт‹/b›
  ‹i›похилий шрифт‹/i›
  ‹a href="http://tivasyk.info"›посилання‹/a›