день української мови? це надто мало!

в часину сумніву, в дні тяжких роздумів про долю моєї батьківщини, — лиш ти мені підтримка та опора, о велика, могутня, правдива й вільна українська мово! не будь тебе — як не поринути у відчай, дивлячись на все, що робиться удома? але не можна вірить, щоби таку мову не було дано величному народові!
(за тургенєвим)

колись степан бандера написав таке, вчитайтеся:
цитата: …росія при всіх внутрішніх перемінах ніколи не зміняла, ні не послаблювала свого імперіялізму — гону загарбувати, визискувати й нищити інші народи, зокрема український. […] кожний режим московської тюрми народів зосереджував свої сили, всі найжорстокіші засоби для того, щоб втримати та закріпити поневолення, пограбування і нищення україни й інших народів. московський нарід не тільки не протиставився тому, але в цілому був і залишився носієм цього імперіялізму. […] отже, ворогом був не тільки даний режим — царський, чи большевицький, не тільки державна і суспільна система, а сама московська нація, навіжена бісами імперіялізму, жадобою бути все більшою, могутнішою, багатішою, але не власним ростом, а коштом поневолення інших народів, їх пограбуванням і всмоктуванням у себе. (читати все)
достатньо десять хвилин побалакать з першим-ліпшим московитом, аби відчути, що ці сентенції бандери ще й нині так само актуальні, як тоді, коли вони лягли на папір. а проте…

безталанні

так само очевидно має бути й те, що сьогодні найпершою загрозою всьому українському — мові, нації, самій історії — є не московія. врешті-решт україна, отримавши державність у спадок після колапсу срср, могла би поступово усвідомити свою незалежність, згуртуватися довкола неї і, вибудувавши свідомий опір зовнішнім імперським зазіханням, і жити далі власним розумом.

як це зробили вже прибалтійські країни. як це робить зараз грузія. але не україна. чому?

порівняно до прибалтики чи грузії, нам не поталанило удвічі більше — з географією та мовою. мало того, що вкраїна межує з росією довжелезним кордоном (дві тисячі кілометрів!), то ще й мова наша за 150 років практично неперервної деукраїнізації значною мірою уніфікувалася, розгубила діалектичні говірки, а відтак втратила накопичений попередніми століттями запас унікальних характерних рис, набувши, морфологічної, лексичної подібності до мови російської…

природньо, що з двох настільки подібних мов, якими стали українська та російська, рано чи пізно мусить лишитися тільки одна, більш уживана, «зручніша»… це лише питання часу.

саме це вже трапилося в білорусі!

таке чекає і на україну… і ми ще за життя станемо свідками того, як це трапиться. не вірите? станьте на центральній площі будь-якого з міст-мільйонників — києва, харкова, дніпропетровська, донецька, одеси — і озирніться, прислухайтесь! ви не почуєте вкраїнської мови. це не українські міста! саме тут вирує ділове, освітнє, культурне життя держави та країни — але це не український бізнес, не українська освіта і не українська культура! малоросія.

а регіони, що переважно ще лишаються україномовними — лише постачають людський ресурс в цю велетенську плавильну піч.

імунодефіціт

ну і што із таво? — спитає свідомий свого зросійщення малорос — какая разніца, на каком язикє разгаварівают украінци? да русскій попрасту удобнєй: он інтернацианальний (важна в бізнесє), багат тєрміналогієй (абразаваніє і наука), пазваляєт апереться на ширачайшеє творчєскає наслєдіє (культура). а украінскає гасударства-та нєзавісімає — ета главнає!

логічно. от тільки ціна тій незалежності за цього географічного положення — гріш в базарний день! тому що мова — це кров нації, засіб збереження та передачі наступним поколінням зерен культурної та національної самоідентифікації, і водночас — імунна система!

організм без імунного захисту приречений: це лише питання часу, зазвичай незначного. особливо при постійних тісних контактах (пригадуємо кордон?) з агресивними джерелами вірусної загрози. так само і нація без мови — це вже не жива нація, а труп. падло на обід двоголовим грифам.

тим часом сама росія власні мовні терени боронить дай боже!

втім, яка малоросові різниця — чи жити в україні, а чи в росії? він же ж глобаліст і космополіт,  чи випадково, що такі космополіти в тенетах — частенько люди з вищою освітою та технічною професією, тож вони з презирством ставляться до будь-яких національних ідей, вважаючи їх пережитком до-постіндустріальної ери, докупи з релігією.

найперша загроза

і от такі от «українці» — називатиму їх малоросами, бо ж як можна називать українцями людей, для яких українська мова є рідною хіба що номінально, котрі не знають її навіть посередньо, а відтак не можуть любити, — от такі малороси, а не росіяни, і зробилися тепер найпершою загрозою для української україни.

це свого роду ракова пухлина, котра — за відсутності чи крайньої слабкості імунного захисту, — продовжує розростатися швидше за укріплення здорових частин організму навіть попри хірургічне видалення безпосередньої загрози:
цитата: український російськомовний патріотизм викликає в мене зовсім не гордість, не замилування — а лише огиду. радісна про-українськість цих людей — як вибухове розмноження ракових клітин в приреченому організмі. кінець один — смерть нації. (читати все)
все-таки розумні — і тим страшніші — люди завжди сиділи в кремлі, а надто в період з 1919-го аж до восьмидесятих. розумні, хитрі, підступні. вони може й не передбачили колапсу «тюрми народів» — але будуючи той храм світлого майбутнього площею 22 мільйони квадратних кілометрів, ретельно закладали глибокі підвалини. і от наслідки цього стратегічного мислення даються взнаки.

україна ще на ногах — але вже приречена.

донкіхоти й вітряки

задум цього допису народився кілька днів тому, коли я додав банер проекту ua day 2010 у блог. мене вразила по-дитячому наївна, дон-кіхотська безперспективність спроб (цитую) «популяризувати використання української мови у побуті».

панове! пересічному малоросові до дупи солов’їна мова — він підсвідомо не ідентифікує себе українцем (що б там не казав уголос), а точніше його визначення українськості кардинально відрізняється від вашого чи мого! а відтак він позбавлений будь-яких докорів сумління чи комплексів неповноцінності через російську мову. вона для нього — рідна, навіть якщо він за старою сімейною традицією і поставить галочку біля «українська»в графі про мову під час наступного перепису населення!

втім, гаразд, нехай навіть коли хтось із російськомовних «українців» і справді зробив би над собою зусилля — і цілісінький день розмовляв би виключно вкранською… то й що?! назавтра він, задоволений власним патріотизмом, говоритиме язиком пушкіна (безумовно гарним і багатим, хто ж сперечається), і післязавтра і надалі… а діти його вже хіба що посміються з вас, старих активістів, і з вашого ua day 2031 =(

шановні автори проекту… будь-ласка, не кидайтеся з гранатами в коментарі — насправді я поважаю ваш запал і готовність бодай щось робити! це важливо, це в будь-якім випадку правильніше, аніж узагалі відмовитися від переконань, «патамушта так удобнєй»! але ж почитайте ще трішечки далі.

майбутнє

яка нації користь від того, що малорос один день говоритиме поганенькою вкраїнською? мізерна. можливо натомість варто було б в день української мови та писемності — та й в будь-який інший день! — адресувати своє повідомлення тим, хто не цурається рідної мови і без будь-яких акцій та проектів продовжує говорити українською?

можливо, я надто песимістично бачу ситуацію… проте, на жаль, переконаний, що україна піде доріжкою, протореною для нас білорусами. я не вірю, що це можна спинити: російськомовне населення зростатиме надалі, україномовне — зменшуватиметься, а середній рівень освіти цієї частини падатиме. можливо, це й на краще — тому що разом із залишками українства в містах-мільйонниках і довкола них помалу відмиратиме і та зросійщена форма української мови, котра стала інструментом зараження нації, звільняючи місце «вєлікому, могучєму, правдівому і свабоднаму», як це, власне, і передбачено стратегічним планом?

принаймні, на це я сподіваюся. тому що тоді на теренах україни, де російська не прижилася (попри навіть свідомі спроби її прищеплення), може відродитися й справжня українськість, і неподільно запанує наша мова.

головне

видається, буцім я закликаю скласти руки і — вчергове вже в історії вкраїни — почекати, доки справи самі владнаються? та ні… подібно того, як рідні чатують біля хворого і до останнього поруху серця плекають надію і борються за життя — мусимо боротися за мову і україну в нинішніх кордонах, пишучи про це, виступаючи проти впровадження антиукраїнських законів.

а все ж головне, на мене — самим розмовляти українською, не покладаючись на ласку малоросів. плекати чистоту мови, віддаючи де можна перевагу тій лексиці та тим зворотам, котрі не мають прямих відповідників і не є прямою калькою уживаних в російській мові. відмовлятися переходити на російську там, де це не суперечить трудовому контракту чи усталеним в бізнесі нормам (ніде правди діти, в робочий час переважна більшість з нас є найманими працівниками в щільно зрусифікованих конторах).

передплачуймо україномовні часописи, купуймо україномовні книжки,  читаймо діткам українських казок. слухаймо українських пісень, віддаваймо перевагу кіно з українським дубляжем. пишімо україномовні блоги, врешті-решт.

будьмо українцями не лише нині, в день української мови й писемності — а щодня.

29 коментар(ів):

ELECTRIC сказав...

Українською говорили завжди і будуть говорити лише малий відсоток українців, котрі мають цю мову в генах. А інші - манкурти, яничари і зрадники, плодяться в геометричній прогресії і витісняють носіїв мови. Скоро в червону книгу занесуть :)

Анонім сказав...

Вы хотите сказать, что человек родившийся в Украине, и украинец по происхождению (родители, бабушки, дедушки)но говорящий по-русски (от рождения, прошу заметить) не может называться украинцем?

vorobushek сказав...

Ви дуже добре і влучно написали. Дякую за статтю.

tivasyk сказав...

@анонім
ні. я хочу сказать, що особисто я радше американця африканського походження назву українцем, якщо він розмовляє українською, аніж малороса, котрий, народившись в україні, гидує рідною мовою.

а щодо того хто там що може — це до наших законотворців: певен, що за відповідного розміру доброчинний внесок на вдосконалення процесу законотворчості вони й чорту лисому дозволять називаться янголом.

tivasyk сказав...

@vorobushek (тобто горобчик)

це я маю дякувати — додав ще один цікавий щоденник до колекції.

Юра сказав...

"UA day"? Wow!

Slogans like this really helps people to remember about the Ukrainian language and use it!

In other words — "Speak Ukrainian or die" (C).

Соррі шо українською. (C)

Я про це писав в себе.

tivasyk сказав...

@юра
почасти згоден (дякую за посилання — якось пропустив). щоправда, треба зважити на те, що робили проект хлопці, в центрі уваги котрих саме тенета, тож цілком ймовірно, що таку назву було обрано свідомо, аби одразу утворити зручну мітку для twitter’а =)

Сергій сказав...

Дякую за цікавий матеріал, дає багато чого для роздумів.
щодо назви - так, назву було обрано саме з прицілом на інтернет. тому вона англійською.
хоча я думаю, що головна проблема не в назві, а в тому, що про українську мову таким чином згадують лише раз на рік. а "малороси" взагалі крутять пальцем біля голови, коли бачать такі проекти, як uaday.

тим не менш, я продовжу займатись ним, і буду лише радий, якщо це щось змінить на краще.

Андрей Дегелер сказав...

Тарас, ты меня расстраиваешь. То, что ты написал, обычно называют разжиганием межнациональной розни.

Я считаю, что человек имеет право разговаривать на том языке, который ему больше нравится и является для него родным, — будь то украинский, русский, анлийский, польский или любой другой. И в такой ситуации (в бытовом употреблении) все языки должны быть равны; и если ты за то, чтобы говорить только по-украински, то зачем учить другие языки вообще?! Но это уже звучит явно глупо, и в итоге все подобные твоему проникновенные посты призывают не столько говорить по-украински, сколько не говорить по-русски.

В Украине, насколько я знаю, и так уже в подавляющем большинстве школ и всех университетах преподавание идет только по-украински. Растет поколение, которое будет знать на один язык меньше, чем те, например, кто родился в 1980-х. Тебе этого мало? Тебе нравится показательное непонимание русского языка в странах Прибалтики?

Мне кажется, что русский тоже стал языком Украины. И не надо рассказывать, что русскоязычные украинцы ассоциируют себя с Россией и не видят различия между странами, — ты прекрасно знаешь, что это не так. То, что ты не понимаешь, как можно быть украинцем и говорить по-русски, не означает, что это невозможно.

Анонім сказав...

Если бы нас, русскоговорящих, было 100 тыс. - 500 тыс, - даже миллион, возможно ты мог бы считать себя правым. Но если на русском говорят не менее 18-20 млн. человек, родившихся и проживающих в Украине, говорят по-русски - стоит переосмыслить своё понимание понятий "украинская нация" и "украинец".

Действительно ,как заметил Андрей Дегелер подобные статья направлены скорее против русского чем за украинский.

bunyk сказав...

Залишається лиш додати:
"Привіт від Української вікіпедії! В нас щодня день української мови. І щодня війна. І ніхто навіть не знає де свої а де чужі. Хоча й активних користувачів залишилось всього 1600...

vorobushek сказав...

Андрію, на жаль, в щоденному житті українська мова не є настільки ж "рівною" російській, як може здатися. Коли пересічний українець соромиться говорити українською щоб його не сприйняли за селюка, - то не зовсім рівність. В якійсь іншій країні таке було б немислимим.
І викладання українською (як і запровадження в державних установах) не завжди виконується, в чому переконалася особисто, коли розмовляла зі службовцем в податковій українською, а вона зі мною - російською.
Проблема в тому, що говорити українською - начебто не престижно. Що робить абітурієнт із села, ставши студентом - так, починає говорити "інтєлігєнтною" російською. Ті, що не переходять на російську - роблять це свідомо і принципово, і вони в меншості, принаймні, з мого досвіду. А ота більшість, вкорінившись у місті, потім і дітей своїх навчає тої мови, яку вважає російською.
Російською молоде покоління говоритиме вже хоча б тому, що соціальні мережі, в яких вони зависають - російськомовні, так само як і їх "живе" оточення.
Розпалювання міжрегіональної ненависті в статті можуть побачити лише ті, хто не хоче розуміти проблеми і не хоче вивчити нашу мову просто з принципу. Повірте, я дуже демократично ставлюся до російської, вивчала її в школі, люблю деяких російських письменників, сама іноді пишу і розмовляю російською. Але я не хочу почуватися "білою вороною", розмовляючи в центрі Укріїни рідною мовою.

Анонім сказав...

А мне вот с рождения насильно впихивали украинский язык: в садике, школе, при поступлении нужно было выучить всякий бред(если вы видели тесты - вы согласитесь со мной) для сдачи тестов. Но против языка я ничего не имею, я имею претензии к людям, которые это со мной делали (имею ввиду власть).

Если вы понимаете по-русски, а собеседник по-украински (и наоборот), по чему бы каждому не говорить так, как ему удобно?

Андрей Дегелер сказав...

@vorobushek,

>> Коли пересічний українець соромиться говорити українською щоб його не сприйняли за селюка...

Я не видел, чтобы кто-то стыдился говорить по-украински (впрочем, не утверждаю, что так не бывает). Стыдятся обычно суржика — и правильно делают.


>> І викладання українською (як і запровадження в державних установах) не завжди виконується, в чому переконалася особисто, коли розмовляла зі службовцем в податковій українською, а вона зі мною - російською.

Если убрать слова в скобках, получается, что вы лично убедились в невыполнении норм об украиноязычном преподавании в вузах, пообщавшись с сотрудником налоговой инспекции. Оригинально.


>> Розпалювання міжрегіональної ненависті в статті можуть побачити лише ті...

Я говорю не о межрегиональной, а о межнациональной розни. Перечитайте цитату из Бандеры и следующее за ней предложение.

bekabaka сказав...

Вы так и не объяснили, чем национальность отличается от религии.

tivasyk сказав...

@андрій дегелер
> тарас, ты меня расстраиваешь

андрію, я не подужаю переказати, наскільки гірко мені було учора читать саме твій коментар…

я міг би пробувати щось та якось аргументувати — а проте цілком згідний з твердженням івана дзюби: «на жаль, у мовній сфері ніякі арґументи ні на кого не діяли, не діють і ніколи не діятимуть»

міг би відповісти різко, як зазвичай відповідаю всіляким анонімам, котрі в зневазі до мене навіть не трудяться назватися бодай ніком, вважаючи це нормою — проте я не просто поважаю тебе як людину, але й щиро симпатизую…

тож — одверто — я просто не знаю, що тобі відповісти, щоби і тебе не образити, — і собі (собі! бо тут навіть не в націях чи країнах справа) не зрадить.

tivasyk сказав...

@bekabala
>Вы так и не объяснили, чем национальность отличается от религии.

наразі це, мабуть, найцікавіше питання з усіх, що мені будь-коли задавали в коментарях. і відповіді я, на жаль, не маю…

vorobushek сказав...

@Андрей Дегелер
>> Я не видел, чтобы кто-то стыдился говорить по-украински (впрочем, не утверждаю, что так не бывает). Стыдятся обычно суржика — и правильно делают.

Суржика якраз чомусь не стидаються, ні українського, ні російського. На тих, хто говорить більш-менш цивільно якраз і дивляться як на найбільших диваків. Навіть як на "випендрьожників".

>> Если убрать слова в скобках, получается, что вы лично убедились в невыполнении норм об украиноязычном преподавании в вузах, пообщавшись с сотрудником налоговой инспекции. Оригинально.
Вибачте за неправильно побудоване речення. 5 років навчання та 6 років досвіду викладацької діяльності дають мені підстави стверджувати, що в університетах не все так строго з українською мовою. Добре це чи погано, але російську ніхто не гнобить, і до людей, які не дуже вправно справляються з українською, але знають предмет, завжди сприймали толерантно. Можливо, це не повсюди так, стверджувати не буду.
Ліричний відступ: якщо копнути глибше, яка ймовірність, що ваші предки у хоча б 4-6 коліні говорили російською як рідною?

Східний Погляд сказав...

Я вперше переглядаю Ваш блог, дякуючи автору "Fructus temporum" (Андрію), який зробив посилання на цю статтю (чи роздуми). Думки, подібні Вашим, часом і у мене виникають, але я гоню їх геть. Нам треба об'єднуватися і боротися. Боротися до останнього. Хоча дехто може й посміятися: зараз борються тільки за великі гроші, а якщо їх немає, то й боротьби немає.
І все одно, потрібно об'єднуватися. Потрібно протидіяти. За 19 років незалежності України нашими можновладцями жодний документ не був прийнятий в захист української мови, на поліпшення мовної ситуації. За порушення мовного закону у Франції накладається штраф у розмірі 9 тис. американських доларів, або шість місяців ув’язнення.
У Литві роблять попередження або грошове покарання (від 25 до 500 дол. США). Штраф передбачається за не вживання державної мови на печатках, бланках, вивісках, при описі товарів; виконанні службових обов’язків, у діловодстві (внутрішньодержавному); за подання документів недержавною мовою, вживання недержавної мови у теле- та радіопередачах, кіно- та відеофільмах; не вживання автентичних форм литовських топонімів; невиконання рішень Державної комісії литовської мови. ‹a href="http://tivasyk.info"›http://www.v-otechestvo.com.ua/modules.php?name=Pages&page=97‹/a›
Щось подібне має бути й у нас.
А може нас, якщо ми не будемо складати руки, все-таки почують. 9 листопада президент пообіцяв, що українська мова буде "надійно захищеною": ‹a href="http://tivasyk.info"›http://www.pravda.com.ua/news/2010/11/9/5553892/‹/a›
Перефразовуючи відомі слова поета, скажемо: борімося, поборемо!
Дякую за статтю.

tivasyk сказав...

@східний погляд
дякую навзаєм, читатиму блог.

Akceptor сказав...

Погоджуюся багато з чим, але реально кожна людина вирішує сама якою мовою їй спілкуватися. Мав нагоду поговорити з багатьма російськомовними людьми і помітив цікаву штуку: навіть у тому ж Харкові, Дніпропетровську чи Донецьку люди освідчені чудово розуміють українську мову і часто готові намагатися говорити саме українською з україномовною людиною. В той же час у спілкуванні з такими людьми я особисто цілком нормально сприймаю і російську.
Окрема категорія "прінціпіальних русскіх" дійсно робить усе, аби не говорити українською, навіть якщо російською володіє вкрай погано. Та це вже проблеми тих людей.
Тут почати треба з себе і свого оточення: якщо кожному мова буде небайдужа - вона виживе. Якщо всі махнуть рукою... Сподіватися на державу тут марна справа, бо ж самі бачите наскільки володіють державною мовою наші керманичі.
До слова, ті ж кияни найчастіше переходять на українську, якщо до них звертаються українською.

Python сказав...

З чимось можу погодитись у статті, з чимось не можу погодитись принципово. Перш за все, через те, що живу в Києві, і мені менше всього хотілось би втрачати свою «совкову» українську мову в процесі русифікації під оплески шановного автора.

Звідки ця віра в «невиліковність» малоросів? Якщо ще їхні діди говорили українською, то в чому проблема зворотнього процесу — назад до української мови? Якщо зайди-окупанти знайшли до них підхід, то чим ми гірші?

Хоча день української мови — справа дійсно непотрібна. Така собі ментальна мастурбація для тих, хто хоче допомогти справі українства — просто не знає як. Заміна дії ритуалом, що не приносить результату.

Підхід має бути зовсім іншим — зробити так, щоб українська мова стала справді потрібною для зросійщених українців. Звичайно, це складно чи майже неможливо. Але просто так здатися в цій справі — це просто не поважати себе. Кожна велика нація прагне до експансії — а ми будемо відступати й відступати у себе вдома?! Так і до русифікації Львова з Тернополем не довго чекати.

І я б не дивився так зверхньо на радянську українську мову: її головною проблемою була не «змосковленість», а обмеження сфери її використання. Близькість до російської — скоріш плюс, ніж мінус, якщо ми прагнемо українізувати величезну російськомовну масу своїх співгромадян (ну справді, не депортувати ж їх?)

Далі, суржик. Ніхто не знає, що це таке: чіткої межі між ним та українською мовою нема, реальна розмовна мова українців майже завжди лежить десь посередині між викаблучуванням філологів і справжнім, напівросійським суржиком. І якщо ми намагаємось достукатись до «малороса», переконати його в необхідності активно використовувати «рідну мову», дуже ймовірно, що з усього спектру її варіантів він у себе вдома чув лише «суржик». Так, можливо, він не такий гарний і чудовий, як фільтрована мова з викрутасами, але це вже крок до української мови. Для повного оволодіння буде досить, щоб активний носій суржику сприймав свою мову як українську — тоді остаточний перехід до правильної української мови сприйматиметься ним як звичайне удосконалення мовної майстерності, а не якийсь незрозумілий патріотичний крок.

Python сказав...
Адміністратор блогу видалив цей коментар.
Python сказав...
Адміністратор блогу видалив цей коментар.
tivasyk сказав...

@python
дякую за цікавий коментар! думаю, автор ось цого (чудового!) допису розуміє, що інколи такі надміру драматизовані виливи у негативному ключі є… просто закликом до когось хоча б спробувати переконати автора: все не так погано =)

тим то й дякую за коментар ще раз!

p.s. дублі видалив.

tivasyk сказав...

@python
о, та автор і сам добре знається на провокаціях насправді =)

Моё имя - аноним. сказав...

"ні. я хочу сказать, що особисто я радше американця африканського походження назву українцем, якщо він розмовляє українською, аніж малороса, котрий, народившись в україні, гидує рідною мовою."

Вот вам цитата. Г-на Липинского (полти. деятель времён Скоропадского, не глупый парень).

"Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнівний — такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого — націоналізм польський, український.

Перший є націоналізм територіальний, другий — націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий — шовінізмом. Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава — Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти. Для Вас, наприклад, мусить бути ближчий український москвофіл чи полонофіл (оцей, як Ви його звете, малорос і русин), аніж чужинець, який Вам мав би помогти визволитися від Москви чи від Польщі. Ви мусите все своє почуття і весь свій розум зосередити на тому, щоб найти розуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи полонофілом — іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі окрему державу, а не на то, щоб поза межами України знайти союзника, який би допоміг Вам знищити місцевих москвофілів і полонофілів

— писав В'ячеслав Липинський у листі до Богдана Шеметa."

tivasyk сказав...

@моё имя - анонім
дякую! чудова цитата, змушує задуматься. я задумався. нажаль, не можу спитати липинського… тож спитаю в тебе — а шовіністичний націоналізм євреїв, що створили свою нову державу, фактично відродивши мертву мову — він якого виду, державотворчий чи державоруйнівний?

Опять Аноним. Извините, что так вышло. сказав...

А чем выражается "шовинистичность" еврейского национализма?

Дописати коментар

увага!
коментарі не модерую, проте спам видаляю нещадно. посилання на інші сайти/блоги за темою допису вітаю.

додаткові можливості розмітки (кутики набрати з клавіатури):
  ‹b›жирний шрифт‹/b›
  ‹i›похилий шрифт‹/i›
  ‹a href="http://tivasyk.info"›посилання‹/a›