я не люблю любити київ

після поїздки до швеції фрази на кшалт «я люблю київ» викликають в мене якийсь спротив, психологічне відторгнення… і це відчуття мені не зовсім зрозуміле, хочу його дослідити, препарувати.

тут є такі, хто «любить київ»? поясніть мені, якщо ваша ласка, що саме ви любите? почуття причетності до життя великого мегаполіса? може, йдеться про якусь неповторну київську атмосферу? чи тут живуть, може, якісь неймовірно цікаві люди, що таких ви більше ніде не стрічали, які просто неможливі деінде — і їхня присутність у житті підносить місто на інший рівень?

що?!

роздуми навіяні переглядом явно провокаційної публікації на zaxid.net:
цитата. львів – це як перше кохання. його неможливо забути, але й неможливо пережити вдруге. це - як інше життя. до києва я таких сентиментів не маю, хоча місто мені подобається. […] для мене моя україна закінчується там, де закінчується українська мова. і коли на мою українську у харкові чи одесі вирячують очі, як у стамбулі чи будапешті, то я розумію, що це вже туреччина чи якась інша семигородщина. (читати далі)
називаю публікацію провокаційною — тому що це не розгорнуте інтерв’ю, а саме коротка цитата майже без контексту, зате з гучним заголовком. таке одразу викликає передбачувану реакцію. навіщо ця провокація на zaxid.net? боротьба з інакомисленням (зауважу — з мисленням, а не закликами до поділу!) тепер, після критики інтерв’ю андруховича, перекинули в літературне середовище?

…а з мисленням та емоційним сприйняттям миколи рябченка я цілком згоден. без закликів.

p.s. фото запозичено з сайту краєвид.

оновлено (4 квітня 2012). пізніше олекса негребецький у блозі напише таке… дуже влучно.

оновлено (13 грудня 2012). чесно про київ пише емігрант, котрий побачив місто після двох років життя в канаді, — величезний допис, багато фотографій.

21 коментар(ів):

Андрей Дегелер сказав...

Мне кажется, что любить города можно по-разному. За архитектуру, за атмосферу, за погоду, за размеры и т.п.

Но Киев, по-моему, люди любят за то, как они себя чувствуют, находясь в нём. (У меня то же самое, например, с Харьковом и Утрехтом.)

tivasyk сказав...

@андрій дегелер
киев, по-моему, люди любят за то, как они себя чувствуют, находясь в нём
так от за це й мова — що таке відчуваєш?

podarok сказав...

нічого, Тарасе... Це минеться за місяць-два... 8)

Offspring сказав...

Потрохи стаєш людиною. Ще декілька поїздок за бугор і будеш кричати: бляяяяяяяя, заберіть мене звідси!!!! :)

tivasyk сказав...

@podarok — ні, не минеться. з роками — лиш гірше. в тім плані, що сильніше відчуваєш гіркоту. але допис, насправді, не про країну. допис про київ — за що його любити? зауважу, що підозри « та ні за що…» в мене були задовго до першої поїздки за кордон =)

@offspring — ну, кричати не буду, але внутрішньо я це відчуваю вже давно. найперше таке відчуття, мабуть, з’явилося в інституті на воєнці: на прикладі викладачів у погонах я побачив, що абсолютно схиблені люди можуть бути локальною більшістю, нормою, порівняно до котрих цивілізовані людські логіка і цінності повинні (на їх думку) сприйматися за щось ненормальне… пізніше я побачив, що це справедливо не лише стосовно військових — тут вся держава, вся країна хвора!

jarofed сказав...

Твоє запитання саме "як можна любити Київ?" чи "як можна любити (підставити сюди будь-яке місто)?" Бо якщо перше - я відповіді не дам - я не люблю Київ. Ну тобто мене влаштовує життя в ньому, але любові ЩЕ не має.

А от люблю я Чернівці (своє рідне місто).

Мені здається, що люди люблять не місто, люди люблять себе в цьому місті та свої щасливі спогади, пов'язані з цим містом. Якщо ти проживаєш значну частину свого життя (а особливо - становлення - дитинства) у певному місті, то закономірно - у тебе накопичується дуже багато спогадів, пов'язаних з ним. А оскільки поганим спогадам притаманно забуватися - залишаються лише хороші. Ось і виходить, що повертаючись через деякий час у своє рідне місто, ти відчуваєш щось на зразок ностальгії, яку, власне, і прийнято називати любов'ю.

Зверни увагу, люди говорять, що "люблять" свої міста не коли завгодно, а зазвичай, повертаючись з тривалої подорожі. Чи говорять так про міста, в яких провели значну частину свого життя, але до яких більше ніколи не повернуться (так, як я до Чернівців). І в принципі, я впевнений, що цілком щиро любитиму київ вже за 10-20 років. Якщо, звісно, не звалю звідси раніше.

tivasyk сказав...

@jarofed
> …люди люблять не місто, люди люблять себе в цьому місті та свої щасливі спогади
ну ооооот, це чудовий коментар, дякую! і має навести на думки: а до чого тут, власне, конкретна назва — як от київ?

і ще одне, на що я хтів натякнути дописом. закохатися можна, скажімо, в атмосферу якогось міста — от вона й справді буває неповторна.

це як… музика: інколи одна мелодія раптом якось лягає на душу так тонко і вчасно, що залишається з тобою надовго.

важливо те, що тут все суб’єктивно. до чого я веду: немає жодних, жоднісіньких об’єктивних причин любити київ.

але найгірше те, що і суб’єктивних — також нема. київ не має своєї атмосфери. принаймні як на мене.

tivasyk сказав...

…хоча припускаю, що це виключно через те, що я живу тут від народження.

zymova сказав...

„тут є такі, хто «любить київ»?“
є — я. я люблю Київ. за що? за те, що він є. я люблю Поділ, я люблю вид на Дніпро зі схилів, я люблю дивитись на Андріївську церкву з Замкової гори, я люблю парк Шевченка, я люблю купу місцинок в Києві. я люблю його за тих людей, які в ньому живуть і з якими звело мене життя, я люблю його за те, що я тут народилась і виросла, я люблю його літнє вечірнє небо і його сонячні зимові ранки і ще багато-багато чого.
і хоча мені огидний Хрещатик та купи сміття в місті, огидні ті недоумки, які гадять скрізь надворі, та деякі, які гадять всьому народу в душу, я люблю Київ. і де б я не була, я за ним сумую.
мені може бути добре у Львові, цікаво в Чернівцях чи Луцьку, затишно і комфортно в Тернополі, але спокійно та впевнено я почуваюсь лише в Києві.

Feuille сказав...

як на мене, то немає поганих або негарних міст, бувають міста зіпсовані горе-архітекторами, горе-істориками, горе-господарями і т.д. любов до міста формується завдяки нутрішньому відчуттю і розумінню міста, його культури, історії, особливостей. тільки зрозумівши це, можна приміряти на себе і сказати, люблю чи не люблю

tivasyk сказав...

@zymova & feuille
я гадаю, що коли людина за чимось плаче — вона плаче за собою, коли щось любить — вона любить себе…

не сприймайте ці слова буквально — і зрозумієте, про що я… бо краще пояснити зараз не зможу.

Анонім сказав...

Не ну если вам в Швеции лучше, то зачем поднимать вопрос о Киеве и возвращаться сюда?

tivasyk сказав...

@анонім
можливо, тому, що обставини склалися так, що ми народилися тут, і можливості виїхать наразі нема?

не розумію подібних образ на мої слова щодо києва. а якщо я трішки перефразую, ось так: «не ну если вам в чистоте лучше, то зачем поднимать вопрос о свинарнике и возвращаться сюда?»

тепер зрозуміло? швеція (для прикладу, бо можна було говорити і про польщу, прибалтику тощо) справді дуже відрізняється від україни в кращу сторону. незрівняно. але невже, раз я вже народився тут, я маю сидіти тихенько і не дай боже щось із чимось порівняти?

коротше: анонімний троль детектед =)

Анонім сказав...

1. Много слов на мою короткую фразу.
2. Родину и родителей не выбирают.
3. Вы свою фамилию тоже пишете с маленькой буквы(я свою с заглавной) или это такая фишка или это не желание лишний раз пошевелить пальчиком(київ, швеція...)

tivasyk сказав...

@анонім
> Много слов на мою короткую фразу.
натякаєш, що не варто було взагалі звертати увагу, чи що відповіді, довші за одне речення, не читаєш? =)

ти хотів відповідь — маєш. не хотів? то нічого й питання ставити. все просто.

> Родину и родителей не выбирают.
exactly my point, пане анонім. але це не значить, що те й інше не можна критикувати.

більше того: те, що мені байдуже, я не критикую. шкода часу.

> Вы свою фамилию тоже пишете с маленькой буквы
не повіриш — але так. звісно, залежить від ситуації — в блозі або нотатках — так, в документах — ні. це ж не принцип і не постулат віри =)

я не плутаю використання заголовних літер та «викання» з проявом поваги. досить часто всілякі аноніми і викають, і великі літери правильно розставляють — але при цьому якийсь малесенький нюанс в стилістиці видає таку глибоку зневагу до співбесідника, що куди там маленьким літерам…

> я свою с заглавной
гхм, а чому не червоним ініціалом з вензелями? =)

tivasyk сказав...

надибав тут випадково: про швецію.

у нас — дулю би повернули. а в росії професора ще би від’єбошили би — міліціянти, під час оформлення заяви, угу.

Анонім сказав...

По поводу последней вашей записи мне даже смешно стало(комментарии к ней интересней- читали? ). Я с подобной ситуацией лично сталкивался и не пару раз, и не в Швеции, а, не поверите, в России, Белоруссии, Казахстане(это так навскидку) И милиция вела себя адекватно, ни хуже ни лучше общего уровня...
Стилистику тоже не мешало бы свою подкорректировать-(кстати "вы"- не уважение, а воспитание). Я тут мимо пробегал и именно в связи с вашей стилистикой притормозил. Вы верно заметили, что в любых местах, событиях мы любим себя, но маленький нюансик- где вы себя осознаёте, чувствуете, понимаете... Не знаю как насчёт себя, но к людям отношение у вас прохладное, как минимум, а может мы просто ездим по разным местам и в разном транспорте, но мне точно ближе то, что сделано своими руками, а не чужими... Не обижайтесь, удачи!

tivasyk сказав...

@анонім
> …комментарии к ней интересней- читали?

переглянув — одверто кажучи, цікавого не побачив. звісно, я ідеалізую швецію (бо я під враженням від візиту туди) і «демонізую» україну. але за цією ідеалізацією — власні враження, а на те він і блог, щоби публікувати власні суб’єктивні думки.

але якщо вже говорити серйозно… можна назбирати скільки завгодно цікавих оповідок про те, які чудові трапляються в нас міліціонери (я й сам знаю одного пречудового, без тіні іронії, чоловіка, що працює в «органах») — та статистика така (швеції в переліку чомусь немає — візьму данію та норвегію, котрі достатньо близькі):

убивства: україна — 0,094 на тисячу (11 місце), данія — 0,01/1000 (53 місце), норвегія — 0,01/1000 (54 місце).

ув’язнені: україна — 416/100 тис. (8 місце), данія — 72/100 тис. (110 місце), 64/100 тис. (118 місце).

> "вы"- не уважение, а воспитание

можна піти далі й сказати, що «ви» — це не повага, і навіть не виховання, а… граматика. надзвичайно контруктивна дискусія на пустому місці.

> к людям отношение у вас прохладное

оце, мабуть, правда… уточню: ставлення нейтральне, як правило. але без агресії.

> мне точно ближе то, что сделано своими руками, а не чужими...

ближче — не значить краще. так, знайоме, звичне — але далеко не завжди краще. але треба мати можливість вибирати, щоби розібратися в цьому. в мене, нажаль (і про це мова) немає можливості вибирати. це погано — не лише для мене, але й для міста. немає конкуренції.

а про «зроблене своїми руками» не зрозумів. київ зроблений? життя просто «викидає» нас в конкретне місце і час, а далі — борсайся, як собі можеш… я лишень кажу про те, що в деяких місцях борсатися значно приємніше і продуктивніше, ніж в інших. київ — звісно, не найгірше місце для життя, в україні і в світі. але не краще. а хочеться краще.

то в чім основна претензія до цього допису? в тім, що «хочеться краще»? виявляю незадоволення? порівнюю? що «смію» про це говорити? =/

> Не обижайтесь, удачи!
дякую за коментарі, не ображаюся =)

tivasyk сказав...

буває.

люди в нас непогані. але їх «зіпсувало квартирне питання»…

jorg сказав...

Я теж так думаюб підтримую.

івась тарасик сказав...

оновлено (13 грудня 2012). чесно про київ пише емігрант, котрий побачив місто після двох років життя в канаді, — величезний допис, багато фотографій.

Дописати коментар

увага!
коментарі не модерую, проте спам видаляю нещадно. посилання на інші сайти/блоги за темою допису вітаю.

додаткові можливості розмітки (кутики набрати з клавіатури):
  ‹b›жирний шрифт‹/b›
  ‹i›похилий шрифт‹/i›
  ‹a href="http://tivasyk.info"›посилання‹/a›