чорнобиль. особисті спогади

нині — річниця аварії на чорнобильській аес. минуло… 24 роки. подумалося, що близько половини українських блогерів, а може й більше (усі у віці до 26-27 років) не мають особистих спогадів, пов’язаних з тим дивним 1986-м — для них це лише тег «чаес», що час від часу ще звучить на тб.

я вже майже нічого не пам’ятаю. мені було десять — школяр, третьокласник. у пам’яті постають лише окремі клаптики: стривожено-стримані повідомлення в телевізорі, непевні перемови дорослих, чутки про розпилення якихось хімікатів над києвом і прохання не виходити з дому уночі.
пам’ятаю, що паніки не було — для цього ж потрібно, щоби інформація розповсюджувалася якось швидше, ніж від сусіда до сусіда, а головним джерелом інформації був телевізор … ми, діти, залишалися безтурботними — але довкола відчувалася напружена тривожність, особливо восени, коли стримувати інформаційну блокаду влада вже не могла, і по телебаченню почали показувати сюжети про те, що насправді трапилося в прип’яті.

але то буде пізніше, — а влітку, після закінчення учбового року, були незвичні ряди автобусів перед школою і масова (як пізніше я зрозумів) відсилка дітей до піонерських таборів. так ми з молодшим братом замість поїхати одразу на львівщину, як щоліта до того — провели, здається, місяць десь під ворошиловградом (нині луганськ)… тоді ми навіть не уявляли собі, де це і як далеко від києва. клаптики спогадів: спекотне літо, молодий хвойний підлісок, річечка з незвичною назвою, свято нептуна (посеред лісостепу!), прізвище вожатої загону — потатуркіна… одного дня, досить несподівано (мобілок же ж не було) нас відвідав тато, приїхавши спеціально для цього з києва.

так дивно, що зараз ці спогади приходять важко, наче крізь якусь завісу туману… дивно усвідомлювати, що той десятилітній хлопчина — це справді був я…

брат пригадує: «ой, майже нічого не пам’ятаю... окремі спогади про станцію де нас на потяг саджали. сухий пайок в потязі із маленьким ножичком (рибка...), потім довго їхали потягом,... потім приїхали, дивно, але пам’ятаю станцію, автобус, табір... […] я ще багато пам’ятаю вже про життя в лагері... про листи, що писав додому... як собі зашивав штани, які порвав, коли грав в футбол... загалом час, що я там провів для мене був радше стресом... ніж канікулами...» йому було 8 років. я дуже, дуже шкодую сьогодні, що майже зовсім не проводив часу в таборі з ним — ми були в різних «загонах», жили в різних корпусах, розважалися і харчувалися окремо… і сьогодні усвідомлення того, що він був там сам на сам зі своїми дитячими проблемами, гнітить мене =(

а як ви запам’ятали рік чорнобильської катастрофи? які спогади постають найбільш яскраво в пам’яті? розкажіть, хоча б коротенько — у своїх блогах, або ж прямо тут, в коментарях. буду вдячний.

© світлину для ілюстрації запозичив у блозі «навколо світу».

8 коментар(ів):

tivasyk сказав...

@святослав денисенко — дякую. тест видалив =)

СМ сказав...

З сім'ї простих робочих - тому жили, не парились і весело махали шаріками на параді.

ivanko сказав...

А мої батьки понервували, 86 мене призвали до армії, але як студент (закінчував перший курс) я здавав сесію. Так хлопці, тоді у студентів не було відстрочки, а у ХІРЕ (гусари, молчать! Харьківський Інститут РадіоелЕктроніки, а не те, що декому ввижається :) за рік до мого призиву відмінили військову кафедру, кажуть пізніше відновили але мені то вже байдуже). У травні двічі викликали на збірний пункт і протримавши з добу відпускали. Я жартував, що втомився до армії ходити, але втретє нас тримали кілька діб, після чого відправили поїздом до … Києва.
Гарні тоді були перспективи, широкий вибір — ДРА, Чорнобиль…
Один хлопець втік з поїзда і що з ним я так і не знаю. Більшість вирішила, що від долі не втечеш, а долг є долг, комусь же треба, та й нічого ще не відомо, може пощастить. Тобто, у добровольці рватися дурних не було, але і … знаєш, я слова потрібного зараз не доберу, просто якщо тобі випало … — потрібно робити. Зрозуміло, зараз таке не у моді, тепер усі хитрі й розумні, тому не дай Бог щось подібне до Чорнобиля… ми усі загинемо, людину неможливо примусити робити смертельно небезпечні речі заради інших. Тільки виховання і ідеологія.
З погляду сьогоднішнього часу ми були ідіотами.
Особисто мені пощастило.
У Києві, нашу групу з 90 призивників відібрав якийсь капітан, пожартував що полетимо на близький схід (серце ще раз йокнуло, але більше ніхто не тікав) нас доставили у Бориспіль і у вечері ми вже були у Хабаровську, звідки я відбив телеграму батькам щоб не хвилювались. Пощастило, не Чорнобиль і не ДРА.
А власне 26 квітня я здавав якісь заліки і здригався від думки куди можу потрапити служити.

Публікую як коментар. І продублюю у своєму блозі, якщо ти не проти.

ivanko сказав...

PS. Чорнобиль забрав мого дядька. Він був там по роботі, їхня контора (те що від неї залишилося тепер називається ТІСО, це там почали видавати зарплатнб тушонкою, ти читав)так от їхня контора робила для ліквідаторів якусь телемеханічну приблуду, на зразок радокеровної танкетки чи що, насправді я подробиць не знаю. Дядько отримав лейкемію, а у лікарні, коли йому через крапельницю уводили щось для підвищення згортуваності крові, внаслідок помилки медперсоналу трапилось передозування, його вбив тромб.
Я у цей час був за кілька тисяч кілометрів від України, такі справи.

Tanja сказав...

Помнится тревога, напряженное состояние взрослых, которое передавалось и детям... 19 мая нашу школу #1 г.Киева вывезли в пионерский лагерь "Аврора" на берегу Черного моря, на 3 месяца.. До сих пор помню, что это был лагерь объединениq "кривбасшахтопроходка" .. совершенно не понимали, какая такая шахтопроходка, это было длинным малопонятным словом... ну, и про "щитовидку" тоже узнали в то же время...
P.S. О, нашла в сети этот лагерь :) ну и цены на путевки...

zymova сказав...

було мені три токи.пам’ятаю як грались в дворі в пісочниці тут різко батьки покликали додому і почали пакувати речі мої.
пам’ятаю як вночі мили будинки з поливальних та пожежних машин і як ми затикали вікна всім, що можна, бо заливало всередину. пам’ятаю, що батьки не дозволяли ходити близько до стін скрізь на вулиці.
пам’ятаю, що на рік вислали з бабусею в Росію, майже рік в Москві, і пару місяців в Рязані. в тата мати росіянка, то там були родичі якісь.

Анонім сказав...

Буду вдячний за спогади про події біля пульту оператора реактора. Якщо ви маєте таку інформацію, подайте її в коментарях.
/Юний письменник/

tivasyk сказав...

@анонім
я не читав такого, з операторами не знайомий… почитав би й сам з інтресом. наразі — затвітив, може хтось і відгукнеться.

Дописати коментар

увага!
коментарі не модерую, проте спам видаляю нещадно. посилання на інші сайти/блоги за темою допису вітаю.

додаткові можливості розмітки (кутики набрати з клавіатури):
  ‹b›жирний шрифт‹/b›
  ‹i›похилий шрифт‹/i›
  ‹a href="http://tivasyk.info"›посилання‹/a›