проблема лише в одній конторі

втрапив на класний коментар під жежешним дописом:
цитата: чего вы накинулись на человека? по сути он прав, ос должны быть стандартизованы, более того они стандартизованы. это стандарт iso/iec 9945 (posix) и большинство ос в мире ему следуют. проблема только в одной конторе… (читати повністю)
дотепно.
передноворічне офісне спостереження: 30 грудня пропозиція гостеві випити кави сприймається майже як образа =)
днями трапився мені на очі документ, в якому описана процедура відмови від передвстановленої на пк операційної системи windows та наведено розміри відшкодувань за різні версії. думаю, багатьом користувачам буде цікаво, скільки ж вони заплатили за «безкоштовну» операційну систему, а тим, хто лише збирається купувати ноутбук чи пк — дізнатися, скільки microsoft поверне їм грошей у випадку відмови від передвстановленої ос.

нагадаю, що така процедура відмови і відшкодування передбачена ліцензійною угодою microsoft (котру ніхто ніколи не читає) і час від часу до неї вдаються люди в інших країнах (навіть у росії, де одним з перших ініціаторів впровадження був acer, як виявилося). а от публікацій про український досвід повернення швидкий пошук в гуглі, на жаль, не виявив.

але перш ніж щось публікувати, я вирішив запитати в microsoft, чи є інформація про розміри відшкодувань відкритою (відповіді на адресований @microsoftua твіт, і на пізніше нагадування так і не отримав), а також пройти кількома київськими супермаркетами електроніки й попитати в продавців, що вони знають про програму відшкодування за передвстановлену windows.

ігри та три психологічних потреби

на продовження теми — цікава стаття про психологічні причини привабливості комп’ютерних ігор.
цитата. researchers […] who work with game designers, believe people are motivated to play a particular video game based on how well it satisfies three basic psychological needs: competence, autonomy, and relatedness. competence deals with a sense of control, mastery, and feeling like you're making things happen the way you want. a well-designed difficulty curve makes us feel an ever-increasing sense of competence, as does appropriate matchmaking in multiplayer games. games high in autonomy give you the opportunity to make many meaningful decisions about what goals to pursue and how to pursue them. finally, relatedness is concerned with a feeling that you matter to other players through social interactions with them (читати повністю)
коротко суть: ігри задовольняють три основних психологічних потреби: відчуття компетентності, самостійності та затребуваності. звісно, є й інші способи їх задовольняти — але в сучасному урбаністичному, ерзац-емоційному світі вони все менше й менше доступні пересічному підліткові.
відколи я написав про humble bundle 2 та низку справді якісних забавок від puppy games — ніхто й словом не прокоментував цей допис, а google analytics звітує про… 31 перегляд?!

неприємно здивований.

зізнаюся, що люди, котрі не грають в ігри, завжди викликали в мене певну недовіру… чи може краще сказать «інтелектуальне гидування» — точніше не зможу пояснити, нажаль. можливо тому, що колись давно я спитав одного глибоко віруючого хлопця, чи грає він у комп’ютерні забавки — а він відповів, що ні, бо йому шкода на це часу. мабуть відтоді ж мені шкода свого часу на віруючих…

але досить негативу! попри те, що я придбав humble indie bundle 2 більше тижня тому — лише сьогодні вирішив завантажити набір. і маю чудову новину для тих, хто не купував перший humble indie bundle

портативні програми для linux

шукав публікації про dropbox в українських блогах — натрапив на цікаве: ще один достойний щоденник до колекції. і вже тут знайшов посилання на цікаву linux’ову альтернативу збірці портативних програм portable apps, котрою давно користуюся і про яку згадував у блозі майже три роки тому.


усі перелічені софтинки в теорії достатньо завантажити, розгорнути до домашній теці, дати права на виконання — і користуватися без «канонічної» інсталяції. дуже зручно, коли треба щось зробити з liveusb, або й у повноцінній ос, але разово, не засмічуючи систему зайвим софтом.
щойно колега розповів цікаву історію про київський торгово-розважальний центр дрімтаун. інший колега підтвердив, тож підстав не довіряти цій інформації не маю…

суть: в камері схову біля супермаркета «новус» усі ключі від скриньок підходять… до усіх скриньок. замки однакові.

охорона і адміністрація, зрозуміло, свідомі цього. без коментарів.

самостійний школярик

про родинне… учора тимошко вперше самостійно прийшов зі школи додому. самому сподобалося — сказав, що тепер не треба його зустрічати =)

це, звісно, не така вже визначна подія в світовому масштабі — але якийсь етап у житті родини, і за кільканадцять років буде цікаво пригадувать ось такі дрібнички разом, переглядаючи разом фотоальбоми і вітаючи одне одного з новим роком.

сьогодні буде цікаве, про комп’ютерні смаколики — але спершу трішки самореклами передісторії.

коли хто слідкує за блогом більш-менш уважно, а надто якщо цей «хто» користується linux’ом та не цурається комп’ютерних ігор — то вже знає, що час від часу я знаходжу в тенетах приємні забавки і роблю досить незвичну для українця річ… я плачу за них гроші.

найпершою онлайновою покупкою був humble indie bundle ($10) — класнючий набір із шести ігор в різних жанрах, п’ять з яких чудово пішли навіть на atom’ному нетбуці acer aspire one. наступним у колекції став атмосферний machinarium ($5), котрий продовжив стилістичну традицію samorost’і й встиг зробитися легендою інді-ігробудування практично одразу після виходу. пізніше я додав до колекції набір ultra bundle ($5) з трьох аркадних шедеврів у стилі ретро.

от якраз про ці три забавки, і ще один шедевр від puppy games розповім.

стронґовський поділився знахідкою (див. ілюстрацію), котра нагадала про давнішні роздуми… а що таке «я»?

якщо коротко: людина без минулого — це людина без майбутнього. в особливо тяжких випадках — це узагалі не людина. ніколи не задумувалися про те, що «я» — це насправді головним чином пам’ять? не розум, логіка, навіть не набір звичок/реакцій, «я» — це найперше самоідентифікація з певним досвідом. з минулим.

переглядав черговий допис про wikileaks, натрапив на такий фрагмент:
цитата. реакція активних інтернет-користувачів стала важливою складовою всього новинарного потоку, пов’язаного з темою wikileaks […] це може свідчити про стабільний попит людей на правду. але що важливіше – правда чи безпека? питання напевно слід віднести до риторичних, оскільки відповіді людей будуть кардинально різні.
нагадало відомий вислів бенджаміна франкліна:
цитата. хто готовий проміняти частину свобод на безпеку — скоро позбудеться і того, й іншого.

мишача метушня

пробачте мені, завсідники щоденника — останній місяць помітно збавив темп публікацій. пов’язано то з тим, що трішки додалося роботи в конторі, а ще з початком навчання на курсах французської, але про це іншим разом. сьогодні ж буде невеличка історія. з сюрпризом.

спершу приповідка: у вересні українська burda запросила на кілька днів до угорщини, поніжити тільце в термальних водах хевіза і подивитися на білі води балатону. поїздка видалася приємна, компанія — привітна, і все було гаразд аж до моменту, коли — вже в авбтобусі по дорозі до аеропорту для відльоту — я зрозумів, що забув у номері торбинку із навушниками, карткою sd та мишкою. цей набір завжди подорожував разом із нетбуком, а тут я не знайшов його в саквояжі…

бажання читати не виникло

уранці, перш ніж серйозно взятися до роботи, традиційно переглядаю поновлення сусідських блогів у google reader. найплодючіший, як зазвичай, стронґовський, ще й часто радує якимись цікавинками. от і цього разу: фрагмент інтерв’ю володимира лиса:
цитата. …чимало українських письменників, чиї твори, якщо їх перекласти, могли б бути цікавими деінде. однак вони не на слуху. — назви їх, будь ласка. — фантастичні письменники євген пашковський із києва та броніслав грищук із хмельницького. (читати все)
ось воно! — радію — нарешті почитаю сучасних українських фантастів! найперше заглядаю до вікі: пашковський — 1962 р.н., броніслав грищук — 1940 р.н. а що, сучасний в контексті письменництва стосується не актуальності тем, а дат життя — якщо живий, значить сучасний, а якщо помер — класик? раніше про це не задумувався.

лояльність онлайн? не смішіть…

цікаво. «интернет-торговля стоит на рубеже, который отделяет работу с довольно узким контингентом "интернетчиков" от прихода в сегмент действительно массового потребителя. что делать интернет-магазинам? завоевывать лояльность покупателей, зарабатывать авторитет»пише роман хархаліс, і…

…що, лише мені очевидно, що він сам собі протирічить? почитайте хоча б ось цю вражаючу статтю про те, як людина успішно заробляє собі на хліб… буквально посилаючи клієнтів «на х…й». за рахунок зростання популярності ресурсу в google.

висновки зробите, чи пояснювати?
от учора андрій івахненко (ivanko) з болем вилив своє розчарування людиною, чиї публікації в жж тривалий час читав залюбки. я перечитав обидва дописи, задумався…

про оригінал — а що, по суті, відбулося? я цілком готовий припустити, що московит не виконував міфічне замовлення кремля, а й справді просто розповів історію з життя (посилання не дам — знайдете в андрія) «про бригаду жлобуватих алкашів-заробітчан у поїзді». люди такі ж існують, і на заробітки їздять, і приблизно ось так поводяться — ніде сховатися.

мені ж цікаве інше — нюанси стилю в зображенні цих українських жлобів, зокрема зауважене андрієм використання у зображенні двох груп тернопільчан української або російської мови в залежності від ставлення до них автора.

перший сніжок у києві

нарешті — перший сніжок у києві. можна вітати одне одного з початком зими, автомобілісти дістають з багажників забуті щітки для снігу, а пішоходи — сховані у шафах теплі шапки, шалики і рукавички. тепер чекаємо нового року.

…а минулого року зима теж спершу подражнила сніжком, а потім ще тиждень дозволила «грітися», перш ніж засипала по-справжньому. ось так це було.

ілюстрація — нашвидкуруч зроблене смартфоном фото краєвиду з вікна, цілком за канонами «щирої фотографії». плюс автоматичний ломо-ефект — зараз лише так і кляцаю, бо сподіватися на пристойні знімки в звичайному режимі практично не доводиться, а так принаймні кольори цікаві.

тому що послідовні!

партія регіонів (котру інколи помилково називають партією районів або рингтонів та іншими образливими матюками) сьогодні — абсолютно несподівано, навіть внєзапно — надзвичайно потішила. вірніше, зробила вона це не сама, їй допоміг один блогер за підтримки кешу google, за що їм обом велике спасибі =)

не можу не поділитися!
цитата. уряд пропонує сьогодні погодитися на те, щоб дрібний та середній бізнес замість 84 гривень соціального податку платив 200 гривень. адже це означає, що через кілька місяців нинішні дрібні підприємці, а їх в україні півтора мільйона, поповнять армію безробітних. партія регіонів ніколи не допустить цього. (читати все)
коментарі просто зайві. хоча ні, один коментар таки хотілося б отримать…

щира фотографія

щойно довідався, що той стиль фотографування, який я — за браком спеціального терміну, а точніше просто не знаючи такого — назвав ситуативним, насправді… таки має свою назву! щоправда, знайшов я цю назву в англійській вікіпедії, і відповідник в українському сегменті вікі не згадується.


вільний переклад: …це стиль фотографування, зосереджений радше на спонтанності, аніж на технічі — на зануренні фотографа в події, а не на свідомому конструюванні ситуацій чи налаштуванні камери для отримання ідеального знімка.

candid (в перекладі з англійської) — щирий, відвертий, безпосередній.

феномен влади

геніально! фактично, на продовження:
цитата. рибка з косяка плавала собі, де хотіла, не озираючись на риб'ячий колектив. побачить смачненьку планктонинку — шасть туди. злякається якоїсь хвильки — шасть сюди. і уявляєте — весь табунець, весь косяк рибок почав точнісінько повторювати її рухи й плавати так само, як та калічна рибка. (читати все)
що геніально, спитаєте? те, як просто і невимушено, в одному абзаці, автор сказав усе — все! — що треба обов’язково знати і пам’ятати про феномен влади в людському суспільстві.

буахаха, це прекрасно!
цитата. я пробился в штаб – пробился через три кордона охраны. и встретился с одним из руководителей акции – молодым человеком благополучной наружности в дорогом кожаном пальто с меховым воротником, который подобострастно вытягивался в струнку при появлении депутата волынца. он куда-то очень торопился, и посему смог уделить нам 20 секунд, перебил на полуслове и ответил примерно следующее: «в координационную группу вошли уважаемые люди. вы туда не попадете, потому что у вас нет флагов и автобусов, а от ваших твиттеров и фейсбуков нам ни холодно, ни жарко, нас и так по bbc покажут». (читати все)
артуре, денисе, фото цього красеня — в студію! я вважаю, йому треба встановити пам’ятник — і обов’язково прямісінько на майдані!

наче подивився у люстерко

переглядаючи коментарі до своїх провокативних думок і вишукуючи в них посилання дописувачів, я коли-не-коли а натраплю на щось справді цікаве. цього разу пощастило по-справжньому: знайшов ценеблог.

автор докладає зусиль, щоби анонімізуватися, та це не надто суттєво, бо те, що він пише про себе та свою присутність онлайн — майже дослівно міг би написати і я колись… тож фактично я переглядаю цей не-блог з таким інтересом, наче перечитую щось зі свого архіву. шкода лишень, що про linux нічого нема =)

поволі дозріваю поміняти простенький рутер від lg на якусь дорожчу модель з підтримкою 802.11n (на майбутнє) і — обов’язково — з можливістю реалізації шейпінгу смуги для анонімних користувачів у режимі відкритої точки доступу.

звідси питання — кому вдалося налаштувать такий шейпінг? розкажіть, на якому залізі вдалося, чи довелося ставити прошивку dd-wrt і, може, детально позвітуйте про результат? завчасу вдячний!

p.s. тут хороший коментар юри новоставського — але хочеться конкретики (який рутер, що на ньому налаштовано, наскільки добре все працює).
знайшов у сусідському блозі новий для мене термін:
цитата. кіберсоціалізм […] — альтернативний економічний підхід до розповсюдження інформаційної продукції, орієнтований не на отримання прибутку шляхом обмеження права копіювати, а на оплату праці виробників, пропорційну до затрачених зусиль, попиту і корисності продукту. (читати все)
можна вважати продовженням роздумів на тему свободи обміну інформацією в сучасному світі… а ценеблог додав до стрічки google reader — варте уваги читання!
після повернення з автопоїздки європою більше не комплексую щодо ціни пального: літр 95-го в польщі та швеції коштував мені близько 1,30 євро, тобто приблизно 13 грн. хіба це можна порівнять до 7,60 грн у нас? щоправда, порівнювать треба не з 95-м, який в україні не виробляють, лише «бадяжать», доливаючи всяку х…ню до 92-го — а з імпортним 95-м євро 4, який у нас розливають далеко не всюди. і навіть де розливають — не завжди чесної якості. але навіть 9,00 за (сподіваюся) чесний а-95 євро4 — виявляється доволі недорого. тому заправляюся зазвичай на дорогих заправках, попередньо заглядаючи в цінник (там мусять вказувать виробника!) і заливаючи пальне виключно імпортне.

але мова про інше. їду вчергове на shell, заливаю їхнього v-power’а — і отримую від продавця картку shell smart: мовляв, вам сьогодні вельми поталанило — збирайте бали і вибирайте фантастичні призи!

самсара — шлях до просвітління

прочитав ось цю фразу…
цитата: не существует просветления вне повседневной жизни (читати все)
…і пригадав простий, позбавлений пафосу — але надзвичайно гарний і емоційний фільм «самсара». колись перегляну ще раз і позвітую про враження у блозі.

третій прокол

третій прокол за водійський стаж
сьогодні упіймав свій третій прокол — про два перередні вже звітував у блозі: перший восени 2009-го і другий навесні цього року.

було так: вранці, як завше, сіли з печиком в автівку, нормально доїхали до школи, а коли паркувалися там поблизу — випадковий перехожий постукав у віконце і показав на заднє праве колесо…повністю спущене, диск «сидить» на землі.

скидалося на те, що їхав так від самої парковки біля дому. наче варто було б дорікнуть собі, що зрадив звичці завжди оглядати колеса перед виїздом… з іншого боку — довелося б іти до школи пішки, спізнилися б =)

день української мови? це надто мало!

в часину сумніву, в дні тяжких роздумів про долю моєї батьківщини, — лиш ти мені підтримка та опора, о велика, могутня, правдива й вільна українська мово! не будь тебе — як не поринути у відчай, дивлячись на все, що робиться удома? але не можна вірить, щоби таку мову не було дано величному народові!
(за тургенєвим)

колись степан бандера написав таке, вчитайтеся:
цитата: …росія при всіх внутрішніх перемінах ніколи не зміняла, ні не послаблювала свого імперіялізму — гону загарбувати, визискувати й нищити інші народи, зокрема український. […] кожний режим московської тюрми народів зосереджував свої сили, всі найжорстокіші засоби для того, щоб втримати та закріпити поневолення, пограбування і нищення україни й інших народів. московський нарід не тільки не протиставився тому, але в цілому був і залишився носієм цього імперіялізму. […] отже, ворогом був не тільки даний режим — царський, чи большевицький, не тільки державна і суспільна система, а сама московська нація, навіжена бісами імперіялізму, жадобою бути все більшою, могутнішою, багатішою, але не власним ростом, а коштом поневолення інших народів, їх пограбуванням і всмоктуванням у себе. (читати все)
достатньо десять хвилин побалакать з першим-ліпшим московитом, аби відчути, що ці сентенції бандери ще й нині так само актуальні, як тоді, коли вони лягли на папір. а проте…

цілющий масаж простати!

ой влучно ж… а ну ж, приберіть ваших дітей від наших блакитних екранів, бо не втримаюся, процитую:
цитата: …в стране дохуя людей, которые даже если януковощ лично придет к ним домой и выебет их в жопу, будут блеять про целебный массаж простаты (читати все)
в точку.
ну ось… читаю черговий допис зубинського в щоденничках itc, читаю коментарі… і тут знаходжу ознаки чогось такого знайомого, про що не можу не сказать. любуйтеся, ось ключовий уривок:
цитата: …у наших олигархов должно ума хватить не проскочить точку невозврата после которой им придеться или бежать или умереть на вилах (читати все)
увагу привернули фрази «наші олігархи» та «олігархам повинно стати розуму», які є досить характерними для пост-радянської, пост-соціалістичної руїни. ймовірно, я й сам десь в архівах блогу грішив подібними фразами — ну то що ж, доведеться, значить, зараз дивитися в люстерко.

ну що, подивилися кліп lady gaga та відповідь on the rocks? пропоную повернутися до україни і переглянути та послухати… ні, не нову «рекламу країни» до євро 2012, котрий наразі жваво хвалять/лають у твітерах — а один з найкращих, як на мене, українських музичних кліпів усіх часів.

«маланка» від гайдамаків.

…що це у біса таке?!

єдино зрозуміла мені реакція на офіційний кліп lady gaga — bad romance знайшлася в коментарях на youtube:
цитата. pinkpuppybal: sweet holy jesus...what is that? what the fuck is that!
не знаю, чи можна сказати ще лаконічніше, водночас вклавши стільки ж емоції в коментар =)
 
ну а єдино правильна відповідь на цей креатив — ролик-імпровізація акапела-гурту on the rocks. і дивитися на хлопців приємніше, ніж на висєр креативного режисера оригіналу.

найцікавіший блог про linux

уточнення до заголовка: найцікавіший український блог про linux. огляди дистрибутивів та програм, підказки з налаштування, нюанси використання та встановлення, забавки… та ще й з хорошою частотою: 191 публікація (із 1076-ти загалом, 18%) за три роки з хвостиком — тобто усереднено це чотири з половиною дописи про linux на місяць.

знаходиться блог ось тут.

чортівня якась… вирішив встановити debian на ноутбук і, здавалося б, що тут може бути складного? враховуючи п’ятилітній досвід використання різних дистрибутивів linux, нічого — правда?

дзуськи! debian-базований crunchbang 10 alpha, котрий так добре став на нетбук з usb-флешки — на ноуті видає помилку розпізнавання cr-rom’а; проблема відома, але шаманити довкола неї не хотілося. linux mint debian edition не зміг встановити grub — ще одна відома і описана проблема, теж вимагає інтенсивних танців з бубнами; полінувався.

нічого, думаю, завантажу власне debian. і тут узагалі якась містика починається…

анамнез і невизначеність

маю собі в тимчасове користування 11-дюймовий ноутбук: хочу спробувать, чи потрібна мені така заміна для нетбука.

зрозуміло, що ніяких вікон на машинці не буде — але вибір лінукса саме зараз виявився… гхм, не такою простою задачею, попри — чи внаслідок? — майже п’ять років використання виключно linux’а на особистих комп’ютерах. за цей час я використовував opensuse та linux mint на «підстільному» пк та kubuntu, три версії mint’а і crunchbang — на нетбуці (не рахуючи fedora та moblin, які лише оглядав). здавалося б, можна було вже визначитися, що ставити на черговий комп’ютер?

70 баксів за науку

пока живут на свете дураки, 
обманом жить нам, стало быть, с руки!
кіт базіліо (с) «пригоди буратіно»

ситуація. не знаю, як прокоментувати… буцім доросла (26 років) людина придбала за $70 в інтернеті програму, котра коштує $35 і робить те, що можна зробити безкоштовно.

воістину — перехід комп’ютерів з розряду конструктора для розумних в категорію «телевізор для інтернету, доступний навіть домогосподарці» відкриває безмежні можливості для комерсанта без комплексів.
здається, це найкраще, що я читав про twitter після злих коментарів зубинського:
aline_me: твиттер мне тоже не пришелся. я за обстоятельный диалог... а это щебетанье не привлекает.
ninethin: ваш коммент тем не менее - типичный твит.
блискуче! здається, це найкоротше визначення середньостатистичного твіпла в формі анекдота.

і на десерт:
цитата: …пытался фоллоувить каких-то известных людей, но они всю ленту засирают своим поносом.
стронґовський (або @strng у твітері) знову радує посиланням на дуже цікаве інтерв’ю, цього разу з дмитром волчєком. читаю і одразу «витягу» цитати.
цитата: «живой журнал» похож на театр и существует, несмотря на гигантские архивы, которыми мало кто пользуется, в основном «здесь и сейчас» (читати все)
це не про жж специфічно — а про будь-який блог. дуже точно.
цитата: гиммлер каждый день делал записи в дневнике когда принимал ванну.
нагадало про twitter: з одного боку огидно (це ключова емоція в мене останнім часом стосовно «цвірінькалки»), з іншого — якби в генріха гімлера був не приватний щоденник, а публічна стрічка у твітері — хто зна, чи не компенсувало б це певні нахили його психології?

крилатий день

колега порадував висловом:
цитата: увлекательнее смотреть, как растет трава, чем таких авторов читать.
миленька сьогодні теж отримує залік:
цитата: до справедливості апелюють лише тоді, коли вона вигідна.
день висловів, що мають шанси стати крилатими.
абсолютно безсовісні хеловінські розпродажі інді-забавок… дивлюся і облизуюся — але не купую (наразі ще й дроїдами не поласував), доки не «підніму» ноут з linux’ом (про це окремо):
  • три забавки з дроїдами від the puppy games ($4,97), про них вже писав (брати тут)
  • серія penumbra (3 епізоди) від frictional games ($10), для linux/windows/macos — це страшно, але дехто таке полюбляє (брати тут)
  • серія день мерця (3 коротких гри) відtale of tales (мін. $3) — страшилки, але на вигляд та опис дуже стильні, справжнє інді (брати тут)
можливо, комусь сподобається.

осінь, київ, дощ

п’ятниця. основну масу роботи, заплановану на цей тиждень, вже зроблено — навіть пропустив один день без дописів у блозі =) але й сьогодні щось натхнення не йде, дозволю собі полінуватися. просто поділюся світлиною: днями дивився в офісне віконце і зауважив, як же ж там гарно… клацнув смартфоном, не сподіваючись отримати пристойний результат — і неочікувано помилився.

забирайте шпалерину на стільниці (1280×800), якщо кому до душі.

я фемініст!

спілкуючись з колегою в скайпі я тут експромтом видав фразу, яка змусила мене ж посміхнутися…
цитата: фемінізм — це добре. рано чи пізно жінки захоплять владу в парламенті, підуть замість чоловіків до війська, спустяться у шахти, вийдуть на футбольні поля… ми, чоловіки, полюбе у виграші: все, що тоді показуватимуть по телевізору, буде або до всрачки смішно, або дуже еротично.
от бачите, я фемініст.
ось чудова новина для тих, хто грається в комп’ютерні забавки і не стидається цього, любить не яскравий глянець попсових тайтлів, а оригінальний геймплей та стилістику інді-проектів, і зауважив кілька попередніх дописів на тему придбання цікавих забавок за невеликі гроші в цьому блозі.

навіть нічого не пояснюватиму більше — дивіться ілюстрацію і прямуйте за посиланням, бо термін дії пропозиції обмежений!


шипучка для мас

цінитель у своєму блозі опублікував видиво… ой краще б він цього не робив — або прокоментував якось інакше («шедевр 2009 під музику шедевра 2010 […] цю красу оминути просто не маю права»). мова про пародію на кіно-трейлер з використанням відеофрагментів мультфільму «вперед і вгору» та звукових — з фільму «початок».

що сподобалося? де краса?

видиво — чудовий стьоб, котрий, як на мене, промовляє: ось як просто зліпити класнючий трейлер з чого завгодно і до чого завгодно: до хорошого кіно, до поганого кіно… або й просто ні до чого! так, без сумніву, «вперед і вгору» — непогана анімація (шедевр? попрошу… я ще мушу написати про це колись), а «початок» — непогане розважальне кіно. але… поєднання їхніх елементів у цьому «трейлері» очевидно позбавлене сенсу — воно подразнює усі «правильні» рецептори глядача, не несучи при цьому жодного смислового навантаження…

просто вирвана цитата зі статті зовсім на іншу тему — але раптово нагадала мені того підлітка, яким я був колись давно… і також закохувався, звісно ж. 
цитата: …внезапно влюбившийся восьмиклассник перестаёт замечать, что у объекта его вожделений кривые ноги, пошлые вкусы и опилки вместо мозгов (читати все)
природо, що ж ти з нами робиш =)

p.s. і так, доповнення: з часом ми вчимося стримувати лібідо достатньо, щоби відфільтрувати криві ноги, потім набираємося сміливості вказати, що серіали та «нашараші», та й узагалі телебачення — це вульгарщина і несмак, потім навіть починаємо оцінювать інтелект

кореляція?

чергова новина від microsoft:
цитата: windows 7 — за рік продано більше 240 млн ліцензій (читати все)
яке співпадіння: згідно звіту управління оон з питань наркотиків та злочинності, у світі налічується до 250 млн. наркозалежних людей.

p.s. для тих, хто звинувачуватиме в некоректності: продовжуйте втирати це! (як взірець коректності в маркетингу).

є непогані епізоди

чумова цитата з блога цінителя кіно:
цитата: в фільмі є непогані епізоди. якщо їх всіх зібрати разом вийшов би хороший 10-хвилинний кліп на youtube (читати все)
 це про «мачете». я ще не дивився — і не факт, що візьмуся: краще продовжу впорядковувать острів робінзона, аніж переглядати кіно після такої рецензії =)

симулятор робінзона

схоже, це таки новий шедеврminecraft. усі більш-менш поважні довкола-ігрові блогосайти вже написали про це, — і навіть деякі неігрові, — але я лише нещодавно «вкурив» тему, майже випадково побачивши пару роликів на youtube.

перш ніж розповідать про цю інді-забавку, ризикуючи «присадити» на неї половину читачів, зверну увагу на скріншот: minecraft на стільниці нетбука з linux, в безкоштовному режимі локальної гри. як це зробити — буде далі. отже…

як влучно написав один з коментаторів, minecraft — це «трушний симулятор робінзона», і лаконічніше не скажеш: головний персонаж опиняється на безлюдному острові, сам-самісінький. довкола — пляж, далі дерева, гори, озера й водоспади… дерева можна рубати, землю — копати, в горах вибивати шахти… овечок, поросят і корівок, що пасуться на схилах, можна вполювать. з деревини, каменю та металу — робити сокири, лопати, кирки, зі шкіри — одяг. з каменю — збудувати будиночок. ідилія.

а вночі приходять вони… власне, про це є трейлер (дивитися зі звуком).

надто мало платимо…

з інтерв’ю міська барбари, фронтмена гурту «мертвий півень»:
цитата: – мистецтво тим добре, що ні від чого не залежить: обставин, суспільства, політики тощо. наскільки ця теза виправдана нині? – виправдана, але незалежність дуже дорого коштує. ми платимо порівняно мало з нашими попередниками. тепер на кону дорогі машини, присутність у телеефірах, а колись це могло коштувати життя (читати все)
правий, надто мало платимо… і далі:
цитата: …осередки критичної думки суспільства не виникають на курсах для перукарів.
це вже про «університет» поплавського.
вихопив одне слово із заголовку чергової «новини»:
цитата: лукашенко обговорює можливість автокефалії білоруської церкви (читати все)
палко підтримую ідею… автофекалії будь-якої церкви (асоціація — робота підсилювача в режимі зворотного зв’язку). сподіваюся, кожна автофекалізована церква рано чи пізно увійде в резонанс — і її розірве на шмаття.

вселенського щастя, звісно, не настане, але прибравши оті «автофекалії» після вибуху, можна буде дихати вільніше на світі.
ультра-мега-позитивна знахідка тижня — український гурт «русичі». їхня музика — дуже гармонійний ф’южн народних текстів із сучасним аранжуванням і виконанням у кількох стилях — рок, панк, диско і навіть реґґі… таке розмаїття спершу наводить на сумніви щодо якості виконання — але якість навдивовижу висока!

наразі гурт має в дискографії два альбоми:
  • акустика (2007)
  • щебетала пташечка (2008)
перший є наче репетицією, не треба з нього починати… а от «щебетала птащечка» — це шедевр, обов’язковий принаймні для знайомства.для мене це той досить нечастий випадок, коли прослухавши десять треків альбому, я в розпачі — чому їх не сто?!

пігулок скільки завгодно

ой влучно зауважив андрій івахненко (ivanko):
цитата: …я тепер добре розумію здивування  та обурення «донєцькіх» (не плутати з мешканцями донеччини!) коли їм довелося поступитися помаранчевому майдану.  кому доводилось поступатись? раптово матеріалізованим віртуалам (читати все)
і далі: «реальність політичного життя в Україні — безумовно віртуальна […] згоден, морфіусе, ти правий, цей світ не існує […] давай свою пігулку» — каже андрій.

а дзуськи. немає ніякого виходу — і немає реальності. а от пігулок скільки завгодно — вам якого кольору?
час від часу переглядаєш доволі цікаві за змістом, дописи в тенетах, переважно у блогах і переконуєшся що для багатьох дорослих і загалом освічених, людей фонологія мови, зв’язок логіки повідомлення, з інтонацією у вимові та граматикою на письмі залишаються величезною загадкою, на перцептивному рівні. жодні правила вивчені й забуті в школі не здатні пробити крицю отієї нечутливості до мелодики мовлення.

в результаті — підготовлені цими людьми тексти майже не містять розділових знаків, окрім кінцевих крапок, що виконують функцію радше візуального розмежування речень! тире, двокрапки, знаки наголосу чи навіть питальні? — то все сміття, їхня фукнція може бути зрозуміла людині, але не видається скільки-небудь важливою, більше того — їх використання є утруднене, майже на межі фізіологічного дискомфорту.

світ повільно їде з глузду

це 3,14здець, світ повільно їде з глузду… і я з ним разом.

відкриваю «молоде радіо», котре «працює у форматі сучасної української музики» — звідти на мене блатний шансон у стилі шуфутинського, тільки… українською мовою.

через малесенький і незначний — для будь-якого спостерігача, — але надзвичайно прикрий для мене випадок зарікся коментувати чужі блоги, сайти тощо. надалі — писатиму лише тут.

в україну офіційно приїхали смартфони acer liquid e, тепер маю собі такий для використання по роботі. як і передбачалося — без української локалізації: ані мови, ані бодай клавіатури. спробував дві альтернативних клавіатури — кожна має свої величезні вади.

в якусь мить на мене зійшло усвідомлення того, наскільки twitter є пустим, паразитичним сервісом насправді… більше напишу за іншим разом, як буде трішки натхнення і позитивний настрій. поки що прибрав з екрану смартфона віджет twitter’а, щоби не дратував.

нема щастя в світі.

прийшла пора робити планове технічне обслуговування автівки. стандартний перелік робіт — заміна фільтрів палива, мастила, повітря та фільтру салону, заміна мастила та свічок, промивка інжектора. все решта (гальмівні колодки?) — за ситуацією.

попереднього разу такий базовий набір матеріалів (6 позицій, без рідини для очистки інжектора) вартував мені 1124 грн. цього разу я пригадав, що вже зареєстрований на exist.ua, і, підбурений недовірою до системи автосервісу, вирішив перевірити, скільки мені коштуватиме такий набір, якщо замовити його самотужки.

зараз скажу крамолу. навіть дві — втім, вони не пов’язані між собою, просто майже одночасно спали на думку:
  • з цієї країни треба емігрувати;
  • нація читачів — це пасивна нація.
не треба розмахувати руками і закидувать помідорами — принаймні не одразу, спершу я спробую пояснити свою думку.

після тижневої перерви продовжую вивчати sed за допомогою довідника «famous sed one-liners explained». попередня, друга частина серії була присвячена нумерації рядків:
цього разу — про перетворення тексту та автоматичну заміну фрагментів за шаблоном.

сьогодні вранці о 6:47 прибігає до нас в кімнату тимофійко, тулиться поруч під ковдру. ну що, питаю його, будильник спрацював? — ні, каже, будильник не спрацював, тільки музика заграла.

дітки — такі смішні, інколи (часто) саме тоді, коли цього найменше очікуєш!

мілєчка спить між нами з миленькою, і також прокидається раненько — найчастіше одразу після мене, близько сьомої, завжди з хорошим настроєм. трішки лежить поруч і роздивляється, гугукає і бубукає. така рідненька…

…він наділив її місячними

народилося вранці дорогою в офіс:
бог створив жінку доброю, гарною і розумною…але побачивши, що з такою супутницею чоловікові рай не потрібен і пекло не страшне — він наділив її місячними (у твітері)
взагалі сьогодні цікавий ранок видався. учора заїхав до «ашана» за трусиками для малечі — і на імпульсі придбав радіобудильник. давно вже про щось подібне думали з миленькою — цікава забавка, котра б допомогла тимкові легше прокидатися вранці.

що таке «україна»?

на продовження теми російськомовних патріотів та двомовної україни.
цитата. створюється «другий народ», який уже не буде зацікавлений у тому, щоб відповісти на просте запитання: а що конкретно робить україну україною. мова? історія? культура? згода? навколо чого? тоді чому тут «україна», а не, приміром, «малоросія»? […] країна починає хитатися не в бюджеті чи фінансуванні війська, а в головах і душах. а хто цим скористається, не мені оповідати (читати все)
влучно.

омфг, чергова страшилка в жежешках
цитата. …мы считаем, что самостоятельно и сознательно дошли до тех ценностей, которые, с пеной у рта, отстаиваем в реальной и виртуальной жизнях. но на самом деле, эти ценности возникли у нас под воздействием серых бумажных листочков и цветных движущихся картинок. и чем дальше, тем сложнее будет нам, бывшим обезьянам, сопротивляться уплотняющейся вокруг нас информационной матрице (читати все)
на секундочку: в чім різниця між справжнім фантастом і отаким от блогером-устрашителем? коротко: справжній фантаст інколи пише страшні речі (найбільш близьке до теми з відомого мені — «хижі речі століття» стругацьких), але він не лякає — він завжди досліджує альтернативні варіанти розвитку цивілізації, разом із читачем шукає відповіді на питання «а що коли…»

думаю: а чи не продати свій нетбук?

в мене повільно визріває думка попрощатися зі своїм нетбуком acer aspire one, котрий справно вже майже два роки слугує мені за основний комп’ютер. щоправда, я ще навіть не уявляю, що можна було би вибрати замість нього… проте хочеться якусь нову цяцьку.
увага! нетбук продано.
про нетбук — це aspire one l110, перша і одна з найпопулярніших моделей від acer, анонсована десь два роки тому:
  • накопичувач ssd на 8 гб;
  • 1,5 гб оперативної пам’яті (стандартно було 512 мб);
  • розширена батарея тримає 3–5 годин
  • встановлено #!crunchbang linux (можу встановити і налаштувати linux mint на заміну — але з windows’ами не бавитимусь, машинка для цього не призначена).

к бісу вже командний рядок! чи як?

а чи не час вже linux’ові позбутися командного рядка? — питають хлопці з новинарського блога tuxradar, повністю присвяченого вільному програмному забезпеченню.

питання не вражає оригінальністю — вже кілька років поспіль хтось обов’яково щось подібне викидає в блогосферу. як правило одразу після того, як затихне чергове «перетирання» класичної теми «панування linux на стільницях» (aka «20xx — the year of the linux desktop»).

що сказать… по-перше, користувачі альтернативних операційок (тобто windows та mac os) — тримайте свою думку при собі: тут сімейна справа =) по-друге… риторичне питання до користувачів linux: невже хтось справді вірить, що після похорону командного рядка автоматично настане «рік linux на стільниці» і легендарний «віндєкапєц»?

продовжую вивчати потоковий неінтерактивний текстовий редактор sed. попередній допис містив приклади використання для додавання в текст інтервалів між рядками та вибіркового видалення рядків. найцікавіші приклади були такі:
ходімо далі.

колись, не так давно, я шукав цифрову камеру на подарунок миленькій. вибір широченний — проте я так нічого й не придбав. тому що колись, років чотири тому, я на своє нещастя тримав у руках olympus μ mini digital

відтоді це єдина камера, яку я можу назвати елегантною, мініатюрною, просто красивою. таке враження, що після того всі виробники — і з olympus’ом включно, — наче домовилися більше ніколи не робити нічого справді красивого.

sed — проста вулична текстова магія

вже давно я — затятий користувач мишок і графічних інтерфейсів! — зачудований прихованою магією командного рядка. якось із часом так виходить, що все більше повсякденних задачок на нетбуці вирішую радше в терміналі, аніж мишкою по кнопочках. але разом з тим чимраз сильніше відчуваю, який же ж я профан в цім ділі.

особливо дався взнаки брак знань, коли розбирався з реалізацією календаря на стільниці через conky та sed. от саме sed вразив мене найбільше, — і я пообіцяв собі колись обов’язково навчитися ним користуватися.

дещо пізніше я натрапив у тенетах на чудову статтю «famous sed one-liners explained» — але сама собою вона нікого нічого не навчить. потрібно все пропустити «через себе» і спробувати на практиці. а заразом — перекласти окремі фрагменти укранською: може, комусь ще стане в нагоді.

сьогодні — два в одному. тобто насправді ніякий це буде не кінотиждень, а… два кінотижні в одному дописі. афіша на сьогодні:
як, лише дві картини?! так. можливо, я ще щось дивився — якщо пригадаю, обов’язково додам пізніше. пригадав, додав третій фільм!

бринь бандура, та й замовкне... чом же не заграє?
стоїть старець під віконцем, — чом же не співає?

не так давно минула річниця незалежності україни… минула загалом непомітно, що цілком зрозуміло, враховуючи ситуацію зі ставленням до українського в керівній партії. але одна річ мене здивувала — кількість патріотичних дописів російською мовою.

чи здивувала приємно, спитаєте? ні. виключно неприємно.
цитата. серед моїх російськомовних знайомих багато людей які щиро переймаються долею україни. але ставлення до української у цих людей — як до анахронізму (читати все)
український російськомовний патріотизм викликає в мене зовсім не гордість, не замилування — а лише огиду. радісна про-українськість цих людей — як вибухове розмноження ракових клітин в приреченому організмі. кінець один — смерть нації.

ніякі аргументи ніколи не діятимуть

трапилася під руку передмова до «інтернаціоналізм чи русифікація?» івана дзюби.
цитата. на жаль, у мовній сфері ніякі арґументи ні на кого не діяли, не діють і ніколи не діятимуть. узвичаєна практика — тут вищий закон, рутинна потреба — священна мірка. тобто, це справа емоцій, житейського інтересу, ледачкуватої зручності (коли брати на рівні особистості, а не на рівні державної політики). і лише інколи — совісті, почуття справедливості — для тих, у кого вони є. але мало хто за рутинним, освяченим звичкою нехтуванням української мови, за зручністю і вигідністю особисто для себе такої ситуації — здатен побачити довготривалий історичний злочин, глибоку травму національного організму. і ще менше таких, хто вгадує власну вину за цю історичну кривду, навіть попри особисту непричетність. більше таких, хто склав собі уявлення, що для свого комфортного самопочування у світі мислі та культури він зовсім не потребує української мови, що українська периферія цього світу його не має цікавити. хай, мовляв, українська культура спершу досягне такого і такого-от рівня... (читати все)
знову мій маятник хитнувся в сторону депресивного споглядання цієї нереальної дійсності, вивихнутого гротеску…
нещодавно якраз розговорилися з миленькою про це… а тут така стаття в блогах «укрправди» до теми, влучно:
цитата. солдат — людина маленька. що сказали, те і зробить. стоїть на стражі зіпрілого зерна, не підпускає до нього спухлих від голоду людей. і не за гроші, не за квартиру чи машину, не за партсанаторій, спецрозподільник — за линялу форму, чоботи і пайку. бо він — людина маленька. (читати все)
я не вірю в гітлера і сталіна. себто вони, мабуть, існували — але будь-яка, навіть найзліша людина — все-таки замала, заслабка, щоби на неї вішати всі гріхи, загибель батьків на фронтах, голодну смерть матерів з дітками…

все це — робота «маленьких людей». яким було простіше забути про совість, аніж сказати «ні»…
минулого тижня тимофійко розбив собі голову, граючись на спортивному майданчику біля школи, і нам довелося — це вже вдруге, — їздити в травмпункт до «охмадита», накладати шви. було так…

четвер, половина на сьому, миленька на батьківських зборах у школі, тимко бігає довкола школи з дітлахами, я пильную мілєчку. коли це підбігає до мене якась дівчинка тимкового віку (згодом стало ясно, що однокласниця) і питає, чи я тато тимофія? — так.там тіма впав з турніка вниз головою і розбився!

маю на продаж бездротову точку доступу та wifi-адаптер на usb — залишилися від поступового апгрейду домашньої мережі. пишіть, кому треба — про ціну домовимося, але задарма не віддам (не люблю роздавати речі людям, котрим вони насправді не потрібні).

точка доступу micronet sp918gl, wifi-адаптер micronet sp907gk — обидва вже старенькі, тож підтримують лише стандарти 802.11b/g (але не /n). стан — хороший (див. ілюстрацію).

про фотомастурбаторів

ще одна цитата з тенет — цього разу присвячена фотографії та фотографам. не встримався, мусів скопіювати собі на згадку.
цитата. в мире существует совершенно особая каста людей, по ошибке относящих себя к числу фотографов. это «фотомастурбаторы» (или, проще говоря, технофилы) — то есть люди, которые ценят в искусстве светописи не яркие сюжеты, честные эмоции, свежие ракурсы и красивый свет, а качество размытия фона и попиксельную резкость. как правило, они приобретают последние марки фотоаппаратов, скупают весь модельный ряд объективов непременно профессионального класса и каждый день листают специализированные ресурсы, чтобы первыми узнать о выпуске очередной версии «крутого» объектива. она ведь будет виньетировать на 0,05 ev меньше и даст более красивое размытие! (читати далі)

заслужене забуття

вичитав ось таку цитатку в стронґовського:
цитата. «зараз виготовляю свою повністю рукописну книжку «вірші не для друку». кожна сторінка цієї книжки написана від руки, без жодного копіювання. усього я зробила сто примірників, усі — пронумеровані. по суті, кожен екземпляр - стовідсотковий автограф. і ці вірші ніколи не будуть публікуватися. вони повинні залишитися у цих книжках, написаними від руки. це — принципово» (читати далі)
…мусів відгукнутися — але коментування на strng.org до цього часу не працює як слід (принаймні для мене). нехай лишиться тут:

я не люблю любити київ

після поїздки до швеції фрази на кшалт «я люблю київ» викликають в мене якийсь спротив, психологічне відторгнення… і це відчуття мені не зовсім зрозуміле, хочу його дослідити, препарувати.

тут є такі, хто «любить київ»? поясніть мені, якщо ваша ласка, що саме ви любите? почуття причетності до життя великого мегаполіса? може, йдеться про якусь неповторну київську атмосферу? чи тут живуть, може, якісь неймовірно цікаві люди, що таких ви більше ніде не стрічали, які просто неможливі деінде — і їхня присутність у житті підносить місто на інший рівень?

що?!

чудовий день!

ну треба ж… випадково натрапив у тенетах:
цитата. вышел linux  mint 9 xfce (isadora). надо обновляться - решил я. скачал, поставил. обещанных новинок я не увидел - мне уже было не до того, когда перестали работать оба кард-ридера и нетбук отказался засыпать (suspend-to-ram)... странно, но установка ядра kuki в этот раз не помогла - «вылезли» какие-то зависимости его файла заголовков от... (сюрприз) библиотеки libqt3 (читати далі)
щось знайоме — думаю собі. дуже знайоме. змусило посміхнутися =)

кінотиждень другий

перший кінотиждень був насичений і цікавий — п’ять стрічок, всі різні, але практично всі — хороші середнячки. а от за наступний тиждень я подивився лише одну картину дві картини… і ще одну переглядав раніше, але забув позвітувати. отже, три стрічки:
  • радіохвиля (frequency, 2000, грегорі хобліт)
  • звичайні підозрювані (the usual suspects, 1995, браян сінґер)
  • вальгалла (valhalla rising, 2009, ніколас віндінґ рефн)
насправді це ще не все — я трішки дивився культовий серіал battlestar galactica…але про нього писатиму колись років за п’ять, коли подужаю всі серії та продовження =)

продовжую користуватися 3g-модемом і передплаченим інтернетом від utel/укртелеком на нетбуці з linux — тепер з #!crunchbang. як і раніше, network manager чомусь не хоче працювати з модемом — але wvdial дозволяє підключатися без зайвих проблем (якщо не гидувати набором однієї команди в терміналі).

минулого разу я звітував про те, як можна надсилати модему різні at-команди — цікава вправа, але надто багато мороки з двома терміналами для такої дрібнички. є кращий спосіб — скористатися perl-скриптом, що його написав і виклав у вільний доступ якийсь безіменний герой михайло бурштинський. скрипт «вміє» показувати стан модема (код imei, серійний номер, версія прошивки тощо), керувати режимом роботи (вибір оператора та типу мережі) та посилати ussd-запити (баланс чи поповнення рахунку), звітуючи про результат.

тенета — тобто спеціалізовані сайти і блоги — ретранслюють нове повідомлення microsoft: нарешті готова до серійного використання нова операційна система для мобільних пристроїв — windows phone 7. за шість місяців від офіційного оголошення у барселоні скріншоту новинки не бачив хіба що сліпий — але й для сліпих піарники написали безліч прес-релізів, образно змалювавши технологічну іноваційність, інтуїтивність інтерфейсу, надзвичайну придатність до мультимедійних розваг тощо.

знайшлися навіть люди, яким система вже сподобалася — ще до того, як її показали на «живих» серійних пристроях. нехай. так було завжди, і це нормально. я ж хочу лише подивитися на скріншот…

школярик і уроки миру

ну от, маємо ще один визначний день в родинному календарі: сьогодні тимофійко став школяриком. а наче ще зовсім нещодавно був таким малесеньким малятком, як оце зараз мілєчка… час летить.

не пройшов день і без курйозу: зустрівши перчика після школи, ми з миленькою, звісно, почали розпитувать його про враження, пригадуючи свої найперші «дні знань»…
тато: тимошко, а у вас був сьогодні урок миру?
тимофійко: ні… я сьогодні ні з ким не бився.
ми з миленькою сміємося: о так, для любителів побитися, як перчуня, все-таки варто було провести такий урок в перший день =)