новорічний чек завдовжки 67 см

півгодини тому повернувся з супермаркету. на годиннику 03:20 — день видався дооовгий. їздив на шулявку в «мегамаркет»: по-перше, працює цілодобово; по-друге, там є все для суші (включаючи невловимий соус на основі рисового оцту). окрім тунця — за цією рибою, мабуть, в києві є сенс їхати лише в «дари моря» на павлівську =(

і по-третє, в «мегамаркеті» після півночі діє знижка 3% на все для всіх, хто ще не заснув =)

розрахувався на касі — і пригадав, як в один з перших наших з миленькою спільних новорічних сезонів ми залишили в «фуршеті» на святошині аж... 300 грн. це були чималі гроші для нас — і найбільший рахунок в продуктовому магазині за весь рік. свого роду віха в сімейній історії — і відтоді щороку «новорічний» чек зростає і зростає... лише частково через ріст прибутків — а головне через інфляцію.

я собі подумав, що треба десь фіксувати цей «параметр» собі на згадку — щоби було що згадати на старості =)

ну от, цього разу чек з «мегамаркета» завждовжки 67 см потягнув на 1452 грн 94 коп.

тепер піду спатки.

де ж мій новорічний настрій?

ніякого передноворічного настрою нема — не відчуваю. лише промовляючи про себе «новий рік завтра!», я на секундочку щось таке відчуваю… і все.

мабуть, через це якось нічого не встигаю в ці останні дні 2009-го року: ще нічого на святковий стіл не придбав (ми з миленькою запланували суші та легкі салати), нема подарунків рідним (квитки на «аватар» в батерфляй на 3-тє січня не рахуються), і навіть миленькій (оце вже погано… треба було знайти час!) добре, що вже встиг домовитися з дідусем морозом щодо сюрпризів для тимка і мілєчки =)

і не сказати, щоби такий вже зайнятий був на роботі — якраз навпаки, цей короткий тиждень дав можливість трошки розслабитися. щоправда, сьогодні півдня провів у французському посольстві. дали французи разову візу на 5 днів — так що полечу в січні до парижу з колегами. добре, що не працювати, а відпочивати.

тим часом останній робочий день в цьому році вже добігає кінця (на годиннику 17:00) — ще трошки, і поїду додому, повечеряю, поможу миленькій повкладати діточок… а тоді знову на машинку — і в якийсь супермаркет. здається, «мегамаркет» працює цілодобово.
колекціонуючи відгуки українських блогерів про камеронівський «аватар», я помітив, що негативні відгуки — їх менше, але вони є, і часто доволі еспресивні, — головним чином концентруються на тім, що «сюжет — гімно».

мені це видалося цікавим і змусило задуматися…

чому і як я пишу про кіно

днями я переглянув х/ф «пандорум», прочитавши попередньо панегірик цінителя в його кіноблозі: оцінка 9/10 — незвично висока, за моїми враженнями його треба дуже чимось здивувати, щоби відхилити від стандартних 5-7/10 в ту чи іншу сторону =)

виявилося, що ми дуже по-різному оцінюємо «пандорум»: цінителеві, як видно, фільм сподобався, а я лишився розчарований. ми обмінялися кількома коментарями, і справа могла б дійти до детального розбору режисерської роботи на гвинтики для скрупульозного вивчення… але вчасно зупинилися.

ще один віршик знайшов у запилених архівах… цього разу — романтичне:
как больно полюбить того,
кого любить, увы, нельзя.
как глупо полюбить того,
кого любить, увы, не должно.

как странно нежность и печаль
облечь в бесцветные слова
и спрятать ласку под вуаль
прикосновений осторожных…

как больно полюбить того,
кого любить, увы, нельзя…

p.s. написано давно… точно раніше 2001-го.
зима! природа влаштувала українцям випробування — такі собі метеорогічні американські гірки: спершу вдарила морозами до -20°, і засипала сухим рипучим снігом, змусивши когось нарікати на негоду, когось — радіти перспективі справжньої новорічної казки, якої вже давненько ми не бачили… але за тиждень термометри в києві вже показували близько нуля, сніг потанув — цього разу хтось знову нарікав на негоду, решта раділи потеплінню. а вчора знову пішов сніг, та ще який! до ранку засипало подвір'я майже півметровим шаром, і знову гвалт, знову аврал на вулицях =)

краса!

наприкінці минулого тижня зачитався цінителевим оглядом чотирьох свіжих фантастичних кінокартин, і вже у вихідні мусив знайти час, щоби подивитися хоча б одну з них (щоправда, «9й округ» раніше бачив — про це за іншим разом).

вибрав «пандорум» (pandorum, 2009).

дивився з оригінальною звуковою доріжкою та субтитрами, як переважно останнім часом і роблю — російський дубляж сприймаю погано, а українського поза кінотеатрами знайти годі, навіть на «ліцензійних» dvd в магазинах часто-густо немає українського звуку. окрім того після перегляду «володаря колець» в оригіналі я зрозумів, що хіба що за винятком окремих унікальних випадків («великий лебовськи», «теркель і халепа», «лови хвилю») — дубляж «не тягне» і лише стає між мною і фільмом.


українські блогери про аватар


переглянувши «аватар», отримавши кілька цікавих коментарів і зрозумівши, що це таки подія в кінематографі (не менш значуща за вихід «володаря колець» свого часу) — вирішив задля інтересу зібрати докупи посилання на відгуки українських блогерів про фільм. отака банальна ідея =)
переглянув «аватар» (avatar, 2009):

я повірив!

і добре, що пішов сам: таке кіно треба дивитися один на один з режисером. на другий перегляд можна запросити кохану =)

коротко про сам фільм — він з тих, які не хочеться критикувати. ти вмощуєшся в кріслі перед екраном, світло гасне і… наступні дві з половиною години просто випадають з життя, бо ти там, в кіно: дійство захоплює тебе повністю і не відпускає до останньої секунди.

це класно.


миленька бореться з моєю кінодепресією і періодично змушує — буквально — переглядати той чи інший фільм з того, що її зацікавило =) днями ми продовжили домогосподарську тему французською комедією «ремонт» (travaux, on sait quand ça commence..., 2005).

усе-таки франція та великобританія навіть порівняно невдалими кіноспробами завжди позитивно відрізнялися від голівуду, так що цим «ремонтом» ми хотіли взяти такий собі реванш після абсолютно провальної спроби подивитися «ну що, приїхали?»

в принципі, вийшло. але…

фільм, без сумніву, цікавий, і вартий перегляду. але особисто в мене склалося враження, що замість вишуканої страви мені в ресторані подали… набір напівфабрикатів, змусивши готувати страву самотужки — а тоді ще й без іронії, серйозно спитали: ну що, смачно, правда?

смачно, так — але не завдяки зусиллям кухаря, а скоріше всупереч!

…є запрошення від burda на перегляд камеронівського «аватара» сьогодні о 19:00 в «україні», на 2х осіб, але…

…нема з ким піти: миленька з дітками вдома (а мілєчка ще потребує, щоби мамочка увесь час була поруч). колега відмовилась — не її жанр. брат не готовий дивитися фільм втретє (при тому що два перегляди він ще тільки планує!) інші чоловічі кандидатури навіть не розглядаються. знайомі жінки — переважно подруги миленької, всі заміжні й з дітьми — їх також заздалегідь можна викреслювати зі списку.

от вона — справжня криза середнього віку =)

спершу жартома думав про запрошення в блозі — але ні, я не настільки прогресивно-ліберальних поглядів людина в питаннях сім'ї та молоді =) окрім того, надто примхливий у виборі подружок… в ідеалі це має бути жінка-програміст =)

і оскільки це лише легенда — доведеться йти самому =)

p.s. га, що таке? переплутав ілюстрації для допису про «аватар»? LOL!

p.p.s. подивився…

український інтернет-бізнес? де?

прочитав щойно у некролозі за проектом webstream таке:
цитата. новый проект об украинском интернет-бизнесе после нового года планирует запустить артур оруджалиев.
вчергове хочеться спитать: ну покажіть, покажіть мені український інтернет-бізнес?

а спершу прочитайте оце. і якщо не маєте що заперечити — краще й не кидайтеся сперечатися.

про ідентичних котів і людей

невеличка переписка у твітері з андрієм дегелером:
shlema: квест по доставке кошки из украины в нидерланды пройден.
tivasyk: фаршем було б простіше… о_о rt @shlema: квест по доставке кошки из украины в нидерланды пройден.
shlema: @tivasyk вот ты злой, однако.
я не злий, хоча й жартую інколи… трошки цинічно. але процитував не для того, щоби виправдовуватися — переписка нагадала мені про одну думку, котра інколи відвідує мене вранці, коли я дивлюся з балкону вниз, на людей, що йдуть/біжать/їдуть кудись.

банківський сервіс а ля село

вкотре вражаюся якості банківського сервісу в україні. і може не стільки якості — зустрічаються доволі чемні касири та спеціалісти, і на своєму рівні доволі компетентні — скільки глибокій вкоріненоності совкової ідеології всієї галузі. ось вам чергова маленька історія без істерик та позовів, котра тим не менш демонструє повну середньовічність.

готуюсь до закордонної поїздки, збираю документи для оформлення візи. обов'язковий пункт — підтвердження про платежеспроможність. тобто в найпростішому випадку можна надати інформацію про баланс карткового рахунку в банку — якщо на балансі є достатня сума.

бібліотека на самому краю світу

дитинство… якщо тобі 15-20-25 років, ти про нього не згадуєш: спершу життя надто яскраве й динамічне. згодом просто надто динамічне. школа, виш, кохання, одруження… а тоді ти переступаєш за тридцятник — і в ті рідкісні моменти, коли цей карнавал на секунду спиняється, ти ловиш себе на думці, що вже не можеш пригадати майже нічого. хіба що окремі фрагменти спогадів — як вицвілі чорно-білі фотографії — інколи самі спливають в пам'яті. решту вже мусиш додумувати.

але інколи в розмові з батьками або десь у старих фотоальбомах промайне щось, і на секунду, одну лише мить якийсь спогад стане раптом перед очима — та ні, перед всіма твоїми чуттями — так свіжо і гостро, наче цю мить ти знову переживаєш дитиною.

гребєнщіков та лагідний травень

почув гребенщикова щойно по радіо, «не пей вина, гертруда». подумалося: а чим, по суті, цей будда як музичний феномен відрізняється від «лагідного травня»? співати так само не може (фр. шантрапа), все на харизмі текстів та голосу — тільки й всього, що розраховано на іншу цільову аудиторію.
прокидаючись вранці, жоден з нас насправді не здатен повірити, що цей день може виявитися останнім для нього. цікаво, що переважно ми виявляємося праві.

p.s. не навіяно фільмом «ти, живущий» — але в тему...
переглядаю новини від pcweek ukraine через rss: «кризис загнал экономику в "тень"»… далі заголовка навіть не читаю.

панове журналісти! або ті, хто поки що лише намагається стати журналістом. ви хоч трошечки думайте, що пишете, га? ну якось відповідальніше ставтеся до роботи зі словом, я не знаю… пам'ятайте хоча б, що те, що ви пишете — і те, що читають люди — це інколи (надто часто останнім часом) зовсім різні речі!

можна сказати, що криза призвела до краху системи кредитування, зниження попиту тощо. але…
не криза загнала економіку в тінь

економіку в тінь заганяє уряд, і лише уряд — ніхто і ніщо інше! щоби дійти цього висновку, не треба (а може навіть треба не?) мати вищу економічну освіту, достатньо вміти читати і думати.

p.s. виговорився, а осад залишився. і як тепер читати ці новини?
днями прийшов мені електронною поштою лист — судячи із заголовка («коммерческое предложение lucky day»), пропозиція щодо співпраці. відкриваю його і бачу
......... .....!

.......... ... ..... ......... ......... "Lucky Day" — ........... .............. ... . ......, .......... . ........

.. ..... .... ....... ...... 10 ... — ... ..... ...... ....... ...........!
...... ..... ..... . .... ......... .. ..... ........! — ... ........ ....!
...... ... ............ . ............ ............ . .......... .... ...........

перша думка — бугага, оце так глюки відображення якогось кириличного шрифта! а друга — гхм, а цікава ж ідея: одразу погляд ловить назву, а рука тягнеться відкрити додану презентацію — цікаво стало!

справді, було б красиво і нестандатно. якби було правдою.

бо все-таки це проблема відображення шрифтів у lotus notes: не вірю я в настільки сміливий креатив від українського малого бізнесу.

нюанси гарантії

працюю над перекладами гарантійних брошур acer, знайшов цікавий перл:
цитата. монітор, так само як інші периферійні пристрої, придбані разом з пк (за одним рахунком), матимуть такий самий гарантійний термін, як і пк.
думаємо: термін гарантії на пк acer — 1 рік, на монітори acer окремо — 3 роки. а на такий самий монітор в бандлі з пк (одна коробка) — 1 рік. гхм…


десь тут була цікава ілюстрація про різницю цін на комп'ютери apple та самозбірні конфігурації… не можу знайти. як виявилося, ілюстрація досить спірна, та ще й до всього відірвана від українських реалій.

так от. просто дам скан однієї сторіночки з грудневого числа «домашнього пк». свіжачок, так би мовити (клік на ілюстрації збільшує до читабельного розуміру).

в принципі, можна було б і без коментарів залишити.

але тоді допис виявляється занадто коротким, а всі, хто полінується збільшити зображення, залишаться поза темою. погано.

чи ж я не грозився завантажити і спробувати moblin 2.1? завантажив, спробував — поки що лише «наживо» в режимі liveusb, тобто на нетбук не встановлював.

перші враження — вау! оформлення системи, новий підхід до інтерфейсу мені дуже сподобалися. порівняно з цим лончери від acer та asus поверх звичайних дистрибутивів linux виглядають примітивними цяцьками без реальної аудиторії. тут — по суті нова ідея використання стільниці, вочевидь «заточена» під тачскріни. шкода, що на aspire one цього насправді не відчуєш, не спробуєш.

на моєму aspire one все працює «з коробки» — веб-камера, карт-рідер (перевіряв лише лівий), звук, бездротова мережа. не програються mp3 та mpeg4/divx/xvid — але за порадами від романа туза цій біді неважко зарадити.

«ведете свій блог? а навіщо?» — питає в мене (власне, в кожного блогера) ярослав федорак (aka jarofed), і пояснює: «вміння чітко визначити свої цілі […] визначає якість самого життя».

далі йде повторення типової лекції про магічний ефект свідомого управління власним життям через цілі, приорітети, задачі — і екстраполяція на блогування зокрема. тобто вмієш визначати цілі — майстер, не вмієш — парканний муляр.

ще когось не нудить від ужиткових адаптацій банальних навичок менеджменту? нлп? gtd? лайфхакінгу, врешті-решт?


ось цитата з «мужчины: тираны и подкаблучники» єровєєва…
цитата. отморозки из подворотни выбирают силовые ведомства в качестве своей карьеры, становятся государственными мужьями со склонностью к мести и мучительству – и народ их любит, обожает, возводит в секс-символ, голосует за них от души и оправдывает во всем. потому что эти пацаны – наши, наше подобие, наши грезы.
а про кого це він?

p.s. хочеться вірити, що в україни інший шлях — принаймні поки що навіть наша держава безладу і корупції не така. але що (хто) буде завтра?

музика за гроші, гроші за музику

київ заповнили агітаційні білборди та постери «з україною в серці». такі милі співаки й співачки у вишиванках привітно всміхаються нам з тих білих простирадл, і наче мовчать, сповнені творчої радості… тим часом кожному зрозуміло, що то за ю, і в чиї серця її треба негайно впустити, щоби врятувати всю країну — від епідемії. від газових претензій кремля. від корумпованих «вонів».

змучений цим рятуванням нарід якось дивно реагує: музику наче слухає, але на знайомих митців попсової сцени починає дивитися з подивом, недовірою та зневагою, — бо не люблять люди нещирого, оплаченого їхніми ж грошима карнавалу.

такий вже в нас нарід — тільки дай пальцями потикати і чужі гроші полічити, га?

взяв тимчасово acer e101коротко я писав про цей комунікатор місяць тому. комунікатор ще не продається в україні, але (тссс…) вже пройшов сертифікацію разом із ще кількома моделями, так що надіє я.

отже взяв покористуватися кілька днів з робочим телефонним номером. детальні огляди з прискіпуваннями нехай пишуть хлопці з itc — а я лише коротесенько позвітую про найперші та найяскравіші враження. і не стільки від конкретного апарату — можу порівнювати хіба що зі звичайними мобілками, бо смартфнами/комунікаторами користувався небагато, — а від формату взагалі.


фея не поможе

«добра феє, приходь»пише микола сенько (aka offspring) і шкодує, що на його паспорті не американський орел, а український тризуб. я його добре розумію: всім, всім остогид державний балаган і безлад в країні.

проте...

якраз учора розмовляли ми з братом і якось зайшла мова про те, чи не хотілося виїхати за кордон і лишити позаду цей смітник ідей та пустих балачок з високих трибун, заповідник для корумпованих бюрократів.

...і моя відповідь — ні, не дуже хочеться виїжджати. а хотілося б нехай маленьким персональним вкладом долучитися до очищення цих авгієвих стаєнь. аби за наступного покоління країна й народ отримали б свідому націю та цивілізовану державу.

тільки жодна фея тут не допоможе. і тим більше ніхто з кандидатів не схожий на фею.