колекціонуючи відгуки українських блогерів про камеронівський «аватар», я помітив, що негативні відгуки — їх менше, але вони є, і часто доволі еспресивні, — головним чином концентруються на тім, що «сюжет — гімно».

мені це видалося цікавим і змусило задуматися…

чому і як я пишу про кіно

днями я переглянув х/ф «пандорум», прочитавши попередньо панегірик цінителя в його кіноблозі: оцінка 9/10 — незвично висока, за моїми враженнями його треба дуже чимось здивувати, щоби відхилити від стандартних 5-7/10 в ту чи іншу сторону =)

виявилося, що ми дуже по-різному оцінюємо «пандорум»: цінителеві, як видно, фільм сподобався, а я лишився розчарований. ми обмінялися кількома коментарями, і справа могла б дійти до детального розбору режисерської роботи на гвинтики для скрупульозного вивчення… але вчасно зупинилися.

і це добре. тому що я не є ученим критиком, і мої розмірковування щодо художньої цінності того чи іншого фільму були б принаймні смішними, дилетантськими… стривай, але ж я пишу про кіно, котре переглядаю? наразі блог налічує десь 23 рецензії та ще кілька невеликих дописів на дотичні теми. вони — не смішні?

ну от, я доходжу мети цього допису: розповісти, чому і як я пишу про кіно, а також кому і як варто це читати.


кесарю — кесареве…

кінокритик — це професіонал, що має непросту задачу: переглянути кіно (можливо кілька разів), після цього спробувати абстрагуватися від власних емоцій, розібрати художній твір на складові — сюжет, камера, акторська гра, звук тощо, — проаналізувати кожну з них, і підготувати об'єктивний звіт, який (в ідеалі) дозволить іншим професіоналам — режисерам? акторам? — вчитися на своїх і чужих помилках, вдосконалювати свій продукт.

звіт кінокритика призначений для професіоналів, але читають його всі. і в результаті — кінокритика не любить ніхто: ні глядачі, ні режисер, ні актори. ні навіть інші критики, які хочуть бути більш критичними — щоби й собі стати в цент уваги =)

ось чому я не заздрю кінокритикам — їм випала собача робота.

тим часом кожен, хто дивиться кіно і має власну малесеньку трибуну (читай — блог), рано чи пізно береться критикувати тому що (цитую себе) огляд — це демонстрація сили (значущості) через вторгнення на чужі терени. і, в принципі, це природньо.

тільки у звичайного блогера є значна перевага над справжнім критиком — він може дозволити собі суб'єктивність.


інша точка зору

а з точки зору глядача — що головне в художньому кінематографі? що робить фільм цікавим більшості глядачів? як в загальному оцінити — хороший фільм, чи не дуже, що повинно служити шкалою?

емоція.

що вона сильніша — то більш експресивно глядач відгукнеться про кіно після перегляду. і зовсім не обов'язково відгукнеться позитивно — але то вже нюанси. головне — кіно зачепило якісь там душевні струни.

зрозуміло, що найбільш показовим, найемоційнішим буде перший перегляд. другий, третій, двадцятий («великого лебовськи» я переглядав ніяк не менше двадцяти разів) знижують емоційність і, можливо, наближають відгук до суб'єктивного звіту кінокритика =)


то як же сюжет?

чекай, то як там з якістю? як же сюжет?

а ніяк — відповім я. готовий битися об заклад, що можна зняти надзвичайно сильний, емоційно потужний фільм не то ще зі слабеньким сюжетом — але й (на перший погляд) взагалі без сюжету!

приклад? «барака» (baraka, 1992). фільм, який колись давно-давно я випадково побачив по телебаченню — і просидів дві години, не відриваючи погляду від екрану! через роки я завантажив його з мережі, щоби знову переглянути — і знову був вражений. і, певно, не я один — рейтинг imdb 8,2/10 про щось має сказати.

повернуся до «пандорума» з «аватаром». якщо хтось пише, що фільм поганий, не вартий перегляду, або ж просто нарікає на примітивний сюжет, слабеньких акторів, п'яного оператора — але пише це експресивно і на хвилі не менш еспресивних позитивних відгуків… зупиніться, не читайте — йдіть в кінотеатр і отримуйте свою порцію сильних емоцій.

саме заради них роблять — і дивляться кіно.


емоції гарантую

ну ось, знову вийшов довгий і складний допис — проти одного з основних правил свідомого блогерства =) втім, я закінчую.

я пишу свої звіти про кіно після перегляду — і саме після перегляду, як не дивно, їх варто читати. для того, щоби подовжити власні приємні враження — або ж разом зі мною розібратися, що не сподобалося і розчарувало.

але якщо все-таки хочете вибрати, що подивитися… спершу перечитайте кілька рецензій, позитивних і не дуже, і визначте, чи в нас хоча б трошки схожі смаки. якщо схожі — сміливо можна дивитися все, що оцінено на 4/5 або 5/5: емоції гарантую =)

1 коментар(ів):

Цінитель сказав...

Абсолютно згідний з тобою. Кіно — це в першу чергу емоції, які отримуєш під час перегляду. Додам лише два моменти: 1) для мене сюжет та ідея, яку намагається донести режисер до глядача — дуже близькі речі. Однаково важливі, оскільки випливають одна з одної. 2) Емоції, які отримуєш від перегляду значно залежать від ... кількості переглянутих картин — якщо нічого не дивитись кілька місяців — то навіть сіра посередність видасться непоганою, і навпаки. Чим більше дивишся, тим більше вимагаєш від фільму.

Дописати коментар

увага!
коментарі не модерую, проте спам видаляю нещадно. посилання на інші сайти/блоги за темою допису вітаю.

додаткові можливості розмітки (кутики набрати з клавіатури):
  ‹b›жирний шрифт‹/b›
  ‹i›похилий шрифт‹/i›
  ‹a href="http://tivasyk.info"›посилання‹/a›