новорічний чек завдовжки 67 см

півгодини тому повернувся з супермаркету. на годиннику 03:20 — день видався дооовгий. їздив на шулявку в «мегамаркет»: по-перше, працює цілодобово; по-друге, там є все для суші (включаючи невловимий соус на основі рисового оцту). окрім тунця — за цією рибою, мабуть, в києві є сенс їхати лише в «дари моря» на павлівську =(

і по-третє, в «мегамаркеті» після півночі діє знижка 3% на все для всіх, хто ще не заснув =)

розрахувався на касі — і пригадав, як в один з перших наших з миленькою спільних новорічних сезонів ми залишили в «фуршеті» на святошині аж... 300 грн. це були чималі гроші для нас — і найбільший рахунок в продуктовому магазині за весь рік. свого роду віха в сімейній історії — і відтоді щороку «новорічний» чек зростає і зростає... лише частково через ріст прибутків — а головне через інфляцію.

я собі подумав, що треба десь фіксувати цей «параметр» собі на згадку — щоби було що згадати на старості =)

ну от, цього разу чек з «мегамаркета» завждовжки 67 см потягнув на 1452 грн 94 коп.

тепер піду спатки.

де ж мій новорічний настрій?

ніякого передноворічного настрою нема — не відчуваю. лише промовляючи про себе «новий рік завтра!», я на секундочку щось таке відчуваю… і все.

мабуть, через це якось нічого не встигаю в ці останні дні 2009-го року: ще нічого на святковий стіл не придбав (ми з миленькою запланували суші та легкі салати), нема подарунків рідним (квитки на «аватар» в батерфляй на 3-тє січня не рахуються), і навіть миленькій (оце вже погано… треба було знайти час!) добре, що вже встиг домовитися з дідусем морозом щодо сюрпризів для тимка і мілєчки =)

і не сказати, щоби такий вже зайнятий був на роботі — якраз навпаки, цей короткий тиждень дав можливість трошки розслабитися. щоправда, сьогодні півдня провів у французському посольстві. дали французи разову візу на 5 днів — так що полечу в січні до парижу з колегами. добре, що не працювати, а відпочивати.

тим часом останній робочий день в цьому році вже добігає кінця (на годиннику 17:00) — ще трошки, і поїду додому, повечеряю, поможу миленькій повкладати діточок… а тоді знову на машинку — і в якийсь супермаркет. здається, «мегамаркет» працює цілодобово.
колекціонуючи відгуки українських блогерів про камеронівський «аватар», я помітив, що негативні відгуки — їх менше, але вони є, і часто доволі еспресивні, — головним чином концентруються на тім, що «сюжет — гімно».

мені це видалося цікавим і змусило задуматися…

чому і як я пишу про кіно

днями я переглянув х/ф «пандорум», прочитавши попередньо панегірик цінителя в його кіноблозі: оцінка 9/10 — незвично висока, за моїми враженнями його треба дуже чимось здивувати, щоби відхилити від стандартних 5-7/10 в ту чи іншу сторону =)

виявилося, що ми дуже по-різному оцінюємо «пандорум»: цінителеві, як видно, фільм сподобався, а я лишився розчарований. ми обмінялися кількома коментарями, і справа могла б дійти до детального розбору режисерської роботи на гвинтики для скрупульозного вивчення… але вчасно зупинилися.

ще один віршик знайшов у запилених архівах… цього разу — романтичне:
как больно полюбить того,
кого любить, увы, нельзя.
как глупо полюбить того,
кого любить, увы, не должно.

как странно нежность и печаль
облечь в бесцветные слова
и спрятать ласку под вуаль
прикосновений осторожных…

как больно полюбить того,
кого любить, увы, нельзя…

p.s. написано давно… точно раніше 2001-го.
зима! природа влаштувала українцям випробування — такі собі метеорогічні американські гірки: спершу вдарила морозами до -20°, і засипала сухим рипучим снігом, змусивши когось нарікати на негоду, когось — радіти перспективі справжньої новорічної казки, якої вже давненько ми не бачили… але за тиждень термометри в києві вже показували близько нуля, сніг потанув — цього разу хтось знову нарікав на негоду, решта раділи потеплінню. а вчора знову пішов сніг, та ще який! до ранку засипало подвір'я майже півметровим шаром, і знову гвалт, знову аврал на вулицях =)

краса!

наприкінці минулого тижня зачитався цінителевим оглядом чотирьох свіжих фантастичних кінокартин, і вже у вихідні мусив знайти час, щоби подивитися хоча б одну з них (щоправда, «9й округ» раніше бачив — про це за іншим разом).

вибрав «пандорум» (pandorum, 2009).

дивився з оригінальною звуковою доріжкою та субтитрами, як переважно останнім часом і роблю — російський дубляж сприймаю погано, а українського поза кінотеатрами знайти годі, навіть на «ліцензійних» dvd в магазинах часто-густо немає українського звуку. окрім того після перегляду «володаря колець» в оригіналі я зрозумів, що хіба що за винятком окремих унікальних випадків («великий лебовськи», «теркель і халепа», «лови хвилю») — дубляж «не тягне» і лише стає між мною і фільмом.


українські блогери про аватар


переглянувши «аватар», отримавши кілька цікавих коментарів і зрозумівши, що це таки подія в кінематографі (не менш значуща за вихід «володаря колець» свого часу) — вирішив задля інтересу зібрати докупи посилання на відгуки українських блогерів про фільм. отака банальна ідея =)
переглянув «аватар» (avatar, 2009):

я повірив!

і добре, що пішов сам: таке кіно треба дивитися один на один з режисером. на другий перегляд можна запросити кохану =)

коротко про сам фільм — він з тих, які не хочеться критикувати. ти вмощуєшся в кріслі перед екраном, світло гасне і… наступні дві з половиною години просто випадають з життя, бо ти там, в кіно: дійство захоплює тебе повністю і не відпускає до останньої секунди.

це класно.


миленька бореться з моєю кінодепресією і періодично змушує — буквально — переглядати той чи інший фільм з того, що її зацікавило =) днями ми продовжили домогосподарську тему французською комедією «ремонт» (travaux, on sait quand ça commence..., 2005).

усе-таки франція та великобританія навіть порівняно невдалими кіноспробами завжди позитивно відрізнялися від голівуду, так що цим «ремонтом» ми хотіли взяти такий собі реванш після абсолютно провальної спроби подивитися «ну що, приїхали?»

в принципі, вийшло. але…

фільм, без сумніву, цікавий, і вартий перегляду. але особисто в мене склалося враження, що замість вишуканої страви мені в ресторані подали… набір напівфабрикатів, змусивши готувати страву самотужки — а тоді ще й без іронії, серйозно спитали: ну що, смачно, правда?

смачно, так — але не завдяки зусиллям кухаря, а скоріше всупереч!

…є запрошення від burda на перегляд камеронівського «аватара» сьогодні о 19:00 в «україні», на 2х осіб, але…

…нема з ким піти: миленька з дітками вдома (а мілєчка ще потребує, щоби мамочка увесь час була поруч). колега відмовилась — не її жанр. брат не готовий дивитися фільм втретє (при тому що два перегляди він ще тільки планує!) інші чоловічі кандидатури навіть не розглядаються. знайомі жінки — переважно подруги миленької, всі заміжні й з дітьми — їх також заздалегідь можна викреслювати зі списку.

от вона — справжня криза середнього віку =)

спершу жартома думав про запрошення в блозі — але ні, я не настільки прогресивно-ліберальних поглядів людина в питаннях сім'ї та молоді =) окрім того, надто примхливий у виборі подружок… в ідеалі це має бути жінка-програміст =)

і оскільки це лише легенда — доведеться йти самому =)

p.s. га, що таке? переплутав ілюстрації для допису про «аватар»? LOL!

p.p.s. подивився…

український інтернет-бізнес? де?

прочитав щойно у некролозі за проектом webstream таке:
цитата. новый проект об украинском интернет-бизнесе после нового года планирует запустить артур оруджалиев.
вчергове хочеться спитать: ну покажіть, покажіть мені український інтернет-бізнес?

а спершу прочитайте оце. і якщо не маєте що заперечити — краще й не кидайтеся сперечатися.

про ідентичних котів і людей

невеличка переписка у твітері з андрієм дегелером:
shlema: квест по доставке кошки из украины в нидерланды пройден.
tivasyk: фаршем було б простіше… о_о rt @shlema: квест по доставке кошки из украины в нидерланды пройден.
shlema: @tivasyk вот ты злой, однако.
я не злий, хоча й жартую інколи… трошки цинічно. але процитував не для того, щоби виправдовуватися — переписка нагадала мені про одну думку, котра інколи відвідує мене вранці, коли я дивлюся з балкону вниз, на людей, що йдуть/біжать/їдуть кудись.

банківський сервіс а ля село

вкотре вражаюся якості банківського сервісу в україні. і може не стільки якості — зустрічаються доволі чемні касири та спеціалісти, і на своєму рівні доволі компетентні — скільки глибокій вкоріненоності совкової ідеології всієї галузі. ось вам чергова маленька історія без істерик та позовів, котра тим не менш демонструє повну середньовічність.

готуюсь до закордонної поїздки, збираю документи для оформлення візи. обов'язковий пункт — підтвердження про платежеспроможність. тобто в найпростішому випадку можна надати інформацію про баланс карткового рахунку в банку — якщо на балансі є достатня сума.

бібліотека на самому краю світу

дитинство… якщо тобі 15-20-25 років, ти про нього не згадуєш: спершу життя надто яскраве й динамічне. згодом просто надто динамічне. школа, виш, кохання, одруження… а тоді ти переступаєш за тридцятник — і в ті рідкісні моменти, коли цей карнавал на секунду спиняється, ти ловиш себе на думці, що вже не можеш пригадати майже нічого. хіба що окремі фрагменти спогадів — як вицвілі чорно-білі фотографії — інколи самі спливають в пам'яті. решту вже мусиш додумувати.

але інколи в розмові з батьками або десь у старих фотоальбомах промайне щось, і на секунду, одну лише мить якийсь спогад стане раптом перед очима — та ні, перед всіма твоїми чуттями — так свіжо і гостро, наче цю мить ти знову переживаєш дитиною.

гребєнщіков та лагідний травень

почув гребенщикова щойно по радіо, «не пей вина, гертруда». подумалося: а чим, по суті, цей будда як музичний феномен відрізняється від «лагідного травня»? співати так само не може (фр. шантрапа), все на харизмі текстів та голосу — тільки й всього, що розраховано на іншу цільову аудиторію.
прокидаючись вранці, жоден з нас насправді не здатен повірити, що цей день може виявитися останнім для нього. цікаво, що переважно ми виявляємося праві.

p.s. не навіяно фільмом «ти, живущий» — але в тему...
переглядаю новини від pcweek ukraine через rss: «кризис загнал экономику в "тень"»… далі заголовка навіть не читаю.

панове журналісти! або ті, хто поки що лише намагається стати журналістом. ви хоч трошечки думайте, що пишете, га? ну якось відповідальніше ставтеся до роботи зі словом, я не знаю… пам'ятайте хоча б, що те, що ви пишете — і те, що читають люди — це інколи (надто часто останнім часом) зовсім різні речі!

можна сказати, що криза призвела до краху системи кредитування, зниження попиту тощо. але…
не криза загнала економіку в тінь

економіку в тінь заганяє уряд, і лише уряд — ніхто і ніщо інше! щоби дійти цього висновку, не треба (а може навіть треба не?) мати вищу економічну освіту, достатньо вміти читати і думати.

p.s. виговорився, а осад залишився. і як тепер читати ці новини?
днями прийшов мені електронною поштою лист — судячи із заголовка («коммерческое предложение lucky day»), пропозиція щодо співпраці. відкриваю його і бачу
......... .....!

.......... ... ..... ......... ......... "Lucky Day" — ........... .............. ... . ......, .......... . ........

.. ..... .... ....... ...... 10 ... — ... ..... ...... ....... ...........!
...... ..... ..... . .... ......... .. ..... ........! — ... ........ ....!
...... ... ............ . ............ ............ . .......... .... ...........

перша думка — бугага, оце так глюки відображення якогось кириличного шрифта! а друга — гхм, а цікава ж ідея: одразу погляд ловить назву, а рука тягнеться відкрити додану презентацію — цікаво стало!

справді, було б красиво і нестандатно. якби було правдою.

бо все-таки це проблема відображення шрифтів у lotus notes: не вірю я в настільки сміливий креатив від українського малого бізнесу.

нюанси гарантії

працюю над перекладами гарантійних брошур acer, знайшов цікавий перл:
цитата. монітор, так само як інші периферійні пристрої, придбані разом з пк (за одним рахунком), матимуть такий самий гарантійний термін, як і пк.
думаємо: термін гарантії на пк acer — 1 рік, на монітори acer окремо — 3 роки. а на такий самий монітор в бандлі з пк (одна коробка) — 1 рік. гхм…


десь тут була цікава ілюстрація про різницю цін на комп'ютери apple та самозбірні конфігурації… не можу знайти. як виявилося, ілюстрація досить спірна, та ще й до всього відірвана від українських реалій.

так от. просто дам скан однієї сторіночки з грудневого числа «домашнього пк». свіжачок, так би мовити (клік на ілюстрації збільшує до читабельного розуміру).

в принципі, можна було б і без коментарів залишити.

але тоді допис виявляється занадто коротким, а всі, хто полінується збільшити зображення, залишаться поза темою. погано.

чи ж я не грозився завантажити і спробувати moblin 2.1? завантажив, спробував — поки що лише «наживо» в режимі liveusb, тобто на нетбук не встановлював.

перші враження — вау! оформлення системи, новий підхід до інтерфейсу мені дуже сподобалися. порівняно з цим лончери від acer та asus поверх звичайних дистрибутивів linux виглядають примітивними цяцьками без реальної аудиторії. тут — по суті нова ідея використання стільниці, вочевидь «заточена» під тачскріни. шкода, що на aspire one цього насправді не відчуєш, не спробуєш.

на моєму aspire one все працює «з коробки» — веб-камера, карт-рідер (перевіряв лише лівий), звук, бездротова мережа. не програються mp3 та mpeg4/divx/xvid — але за порадами від романа туза цій біді неважко зарадити.

«ведете свій блог? а навіщо?» — питає в мене (власне, в кожного блогера) ярослав федорак (aka jarofed), і пояснює: «вміння чітко визначити свої цілі […] визначає якість самого життя».

далі йде повторення типової лекції про магічний ефект свідомого управління власним життям через цілі, приорітети, задачі — і екстраполяція на блогування зокрема. тобто вмієш визначати цілі — майстер, не вмієш — парканний муляр.

ще когось не нудить від ужиткових адаптацій банальних навичок менеджменту? нлп? gtd? лайфхакінгу, врешті-решт?


ось цитата з «мужчины: тираны и подкаблучники» єровєєва…
цитата. отморозки из подворотни выбирают силовые ведомства в качестве своей карьеры, становятся государственными мужьями со склонностью к мести и мучительству – и народ их любит, обожает, возводит в секс-символ, голосует за них от души и оправдывает во всем. потому что эти пацаны – наши, наше подобие, наши грезы.
а про кого це він?

p.s. хочеться вірити, що в україни інший шлях — принаймні поки що навіть наша держава безладу і корупції не така. але що (хто) буде завтра?

музика за гроші, гроші за музику

київ заповнили агітаційні білборди та постери «з україною в серці». такі милі співаки й співачки у вишиванках привітно всміхаються нам з тих білих простирадл, і наче мовчать, сповнені творчої радості… тим часом кожному зрозуміло, що то за ю, і в чиї серця її треба негайно впустити, щоби врятувати всю країну — від епідемії. від газових претензій кремля. від корумпованих «вонів».

змучений цим рятуванням нарід якось дивно реагує: музику наче слухає, але на знайомих митців попсової сцени починає дивитися з подивом, недовірою та зневагою, — бо не люблять люди нещирого, оплаченого їхніми ж грошима карнавалу.

такий вже в нас нарід — тільки дай пальцями потикати і чужі гроші полічити, га?

взяв тимчасово acer e101коротко я писав про цей комунікатор місяць тому. комунікатор ще не продається в україні, але (тссс…) вже пройшов сертифікацію разом із ще кількома моделями, так що надіє я.

отже взяв покористуватися кілька днів з робочим телефонним номером. детальні огляди з прискіпуваннями нехай пишуть хлопці з itc — а я лише коротесенько позвітую про найперші та найяскравіші враження. і не стільки від конкретного апарату — можу порівнювати хіба що зі звичайними мобілками, бо смартфнами/комунікаторами користувався небагато, — а від формату взагалі.


фея не поможе

«добра феє, приходь»пише микола сенько (aka offspring) і шкодує, що на його паспорті не американський орел, а український тризуб. я його добре розумію: всім, всім остогид державний балаган і безлад в країні.

проте...

якраз учора розмовляли ми з братом і якось зайшла мова про те, чи не хотілося виїхати за кордон і лишити позаду цей смітник ідей та пустих балачок з високих трибун, заповідник для корумпованих бюрократів.

...і моя відповідь — ні, не дуже хочеться виїжджати. а хотілося б нехай маленьким персональним вкладом долучитися до очищення цих авгієвих стаєнь. аби за наступного покоління країна й народ отримали б свідому націю та цивілізовану державу.

тільки жодна фея тут не допоможе. і тим більше ніхто з кандидатів не схожий на фею.
на сайті freesoftware.in.ua знайшов посилання на дві забавки, які просто мусять бути згадані в цім блозі — на продовження теми про flash-ігри. раніше я вже писав про таке:
цього разу знахідка не менш цікава: magic pen з продовженням. на перший погляд все просто: об'єкти на екрані, намальовані користувачем, поводяться подібно до реальних об'єктів у житті, задача гравця — використати це для того, щоб будь-яким способом змусити червоний м'ячик докотитися до прапорця. або… дострибнути?

несподіване продовження автомобільної теми...

мабуть, мало хто не бачив на вихідні в новинах по тб репортаж про те, що колишній мер києва омельченко збив людину. дтп трапилося ввечері у середу, 25 листопада.

маю три сумних коментарі.

перше

на місці омельченка міг бути хто завгодно. кожен, хто бодай раз їздив уночі трасою, знає: «перебіжчиків» не видно, надто проти світла фар зустрічного руху. пішохода в темному одязі видно тільки коли він вже прямо перед автівкою за 20-40 метрів — навіть теоретично дозволені 70 км/год (хоча в правилах говориться, що в умовах недостатньої видимості потрібно знижувати швидкість) не дозволяють вчасно загальмувати.

досить скоро — у січні 2010-го — виповниться два роки як я за кермом. салага! — посміялися б водії з десяти- чи двадцяти-річним стажем. якби читали цей блог.

зачекайте сміятися: я зараз ще почну давати поради.

і для цього у мене є солідна перевага перед «вовками автодоріг» — я ще дуже добре пам'ятаю, які проблеми і питання були для мене актуальними в перші три-чотири місяці.

отже, кілька порад для тих, хто завтра збирається в автосалон або нещодавно почав їздити сам. усі, хто більше року за кермом — пропускають.


знахідка: музичний метеорит на jamendo

для тих постійних читачів, хто слідкує за «музичними» дописами у блозі — а також для випадкових відвідувачів у пошуках приємної музики — продовжу тему цікавих музичних знахідок з тегом «вільна музика».

сьогодні на jamendo.com відкрив для себе збірку tunguska chillout grooves vol. 4 від спільноти tunguska electronic music society.

збірка велика — 28 треків (!), час звучання більше двох з половиною годин! і знаєте що? практично вся це — справді якісна, цікава за звучанням музика. принаймні на мій не надто тонкий, але інколи доволі примхливий смак.

закінчився тиждень мовчанки у блозі. цей тиждень довелося активно допомагати з підготовкою прес-конференції packard bell, присвяченої українському старту продажів, тож на дописування не вистачало ані часу, ані натхнення. і оскільки я ніколи не «вичавлюю» з себе обов'язкові публікації — просто помовчав трошки, це завжди на користь.

щодо прес-конференції. подія вийшла... спірна. з одного боку наче призначена найперше для журналістів не лише it-редакцій, але й глянсу та лайфстайлу — з іншого боку зорганізована у форматі партнерської конференції (хто працює в галузі — знає). нажаль, кілька чинників не дозволили зробити подію іншою. по-перше, ініціатором та фактично організатором був московський офіс acer/packard bell, і вони зробити подію таку ж, як минулого року в москві — я лише допомагав (хоч і досить інтенсивно) з підготовкою. по-друге, бюджет був обмеженим, а готовність креативити (навіть якби грошей було більше) — нульова. по-третє, тотальний цейтнот: вольове рішення щодо проведення прес-конференції було прийняте за два тижні, а останні рішення щодо деталей — буквально по ходу напередодні події.

втім, подія пройшла, продукти доволі цікаві зовні — принаймні, достатньо відрізняються від acer дизайном, щоби бути цікавими багатьом потенційним покупцям. придбати в україні вже можна — зараз найпростіше знайти через інтернет.

прокол

другий рік керую автівкою без проколів, вже навіть почав дивуватися, чи взагалі доведеться колись користуватися домкратом і запаскою...

довелося.

сьогодні вранці їхав на роботу, і на вул. івашкевича помітив, що машинка наче легенько «постукує» чимось по асфальту — запідозрив нехороше і за поворотом зупинився, щоб оглянути колеса. полегшено зітхнув, коли побачив, що з шини заднього лівого стирчить... ключ. звичайний маленький ключик від квартирного замка (полегшено, бо могло бути гірше — щось із двигуном чи ходовою).

перша моя заміна колеса на домкраті пройшла швидко — хоч і не дуже комфортно, під дощиком.

колесо з ключем в ньому сфотографував — світлини на телефоні, і попри наявність bluetooth швидко «витягти» їх не виходить (детальніше про «глюки» samsung'а буде в іншому дописі), тому ілюстрації додам трохи пізніше (поновлено: додав).

на запасці далеко не катався — заїхав у найближчий шиномонтаж там же на вул. скляренка, одразу відремонтував і поставив колесо.

вразило: «хіба ти на хресті?»

ось ця «жива» історія так мені припала до душі, що я просто не можу не перепублікувать її повністю... оригінал читайте у блозі річки:
цитата. вийшов батюшка. я одразу помітила, він в брудних нарукавних. звичайно, я нечупара і роздолоба, у мене бардак в квартирі, але брудні нарукавники на батюшці? я підійшла до нього і кажу:» грішна, батюшко, хочу сповідатись». а він мені: «ти канони читала? готувалась до сповіді?» я кажу, батюшко, які канони, я в дорозі. він мені тоді каже, як не читала, причащати не буду. я кажу, добре, не причащайте. а він — тоді і сповідати не буду, яка сповідь без причастя.

я стою, сльози на очі набігають, а він вже іншу жінку підкликав. я кажу, ви не маєте права мене не сповідати. він, звичайно, пояснив, хто я така, і вже до тієї жінки. а я не знаю, що робити, і тут мене осяяло. батюшко, кажу, а той розбійник, що на хресті, він теж канони читав?

— і що тобі сказав батюшка?

— сказав: не заважай працювати, хіба ти на хресті? (читати повністю)
з одного боку — чудова характерика сучасної релігії взагалі... але з іншого — яка чудова притча! ну справді: для чого ти, миленька, пішла до церкви? просто захотілося нового і незвичного... — чи ти й справді вже «на хресті»?

траса як життя

колись вже давненько, років п’ять чи шість тому дивилися ми з миленькою фільм «траса 60» (interstate 60: episods of the road, 2002): молодіжна пригодницька комедія з елементами містики. в одній з головних ролей — впізнаваний після «п’ятого елементу» гарі олдмен, а в епізодичній ролях навіть легендарний дует: крістофер ллойд та , яких вмить упізнає кожен, хто ще підлітком наприкінці дев’яностих дивився серіал «назад у майбутнє».

тоді «траса» мені дуже сподобалася. не знаю, чому саме зараз пригадав я «трасу», але вирішив переглянути, цього разу в оригіналі.

мабуть, я дуже змінився за ті п’ять років. фільм переглянув усе ще із задоволенням, проте вже без того захвату: і вибір актора на головну роль видався мені більш ніж спірним, і деякі жарти — зокрема про пеніс о.б.гранта і «неідеальність» прекрасної незнайомки — видалися аж занадто недоречними, грубими, розрахованими на гіршу половину 15-літньої аудиторії.

втім, не шкодую, що передивився. принаймні (нарешті!) почув, як правильно вимовляється anxiety =)

персональна оцінка: 3/5

нетбук як електронна книжка

продовжуючи тему: нетбук цілком може замінити електронну книжку — якщо розвернути текст на 90° та взяти комп’ютер як книжку (див. ілюстрацію). саме так я читаю вже більше року — раніше читав на кпк.

для того, щоби зручно читати електронні тексти на нетбуці, не потрібні додаткові витрати, достатньо однієї програми — fbreader. це простий менеджер бібліотеки і доволі зручна «читалка»; існує у версіях для windows, linux, freebsd та різних мобільних пристроїв на базі linux, включаючи android (окремою версією).

головні переваги fbreader’а — простий інтерфейс, підтримка практично усіх найбільш популярних форматів електронних книжок і, звісно, вільне розповсюдження. в деталях розкажу, як користуватися програмою на нетбуці з linux mint 7.


електронна книжка чи нетбук?

нещодавно товариш звернувся з проханням допомогти з вибором електронної книжки, тож довелося переглянути пропозиції на hotline.ua: ціни від 225 доларів за «азбуку» до 500 за sony. звісно ж, я не міг не задуматися над тим, чи я придбав би собі такий пристрій.

зробив висновок: наразі ні.

надто дорого, щоби купувати ще одну електронну забавку на додачу до нетбука заради фактично однієї функції — перегляду книжок. звісно, e-reader’и мають суттєві переваги: ергономічніший екран, фантастична автономність, менші розміри та вага порівняно з нетбуком. проте є такий недолік, поруч з яким про інерційність екрану просто забуваєш: це ще один пристрій, котрий теж треба носити з собою (а інакше навіщо?), і котрий за функціональністю та гнучкістю налаштувань навіть не наближається до мобільного комп’ютера.

віддам телефон за символічну плату

продовжую прибирати на столі =) цього разу на очі втрапив мобільний телефон lg kg270.
увага! апарату позбувся… не пам’ятаю, як саме =)
віддам за символічну плату.

одразу попереджу: модель дуже проста, телефон згодиться хіба що як запасний, для дуже невибагливого користувача, або коли потрібна лише «дзвонилка» за мінімальні гроші... бо про свої враження від lg kg270 я вже писав, варто переглянути перш ніж забирати. хороший опис телефона зі світлинами та відгуками користувачів є на hotline’і.

прибирав на робочому столі, «знайшов» струменевий принтер — hp deskjet 610c. машинка цілком робоча, стан корпусу відмінний, друкує справно.

віддам за символічну плату.

плюс моделі — сопла на картриджах, тобто в самому принтері нічого не засихає. проте самі картриджі, мабуть, доведеться міняти. в комплекті — інтерфейсний кабель та блок живлення. драйвери для сучасних систем не потрібні, але за необхідності можна завантажити на сайті hp.

час від часу треба швиденько відмасштабувати фотографію для відправки електронною поштою, або на ілюстрацію до блогу. перший-ліпший оглядач зовражень дозволяє це зробити — якось я навіть підготував чималий допис про те, як це доволі просто зробити за допомогою xnview.

але є ще красивіший і простіший рецепт на випадок, якщо масштабувати доводиться часто й по одній чи дві світлини: налаштувати додаткову дію в менеджері файлів. і переглядач зображень навіть не доведеться завантажувати.

ну от, понеділок я таки не пропустив — сиджу на балконі, наче в оранжереї, п’ю чай, виглядаю на звичайну понеділкову метушню за вікном. і потихеньку блогую =)

учора їздив друкувать світлини. до речі, дуже правильне заняття: виявляється, у нас із миленькою накопичилося чимало справді хороших фотографій з дітками для сімейного альбому, а на фотопапері вони виглядають ще цікавішими. надрукували буквально за 20 хвилин — видно, роботи зараз не дуже багато. фотосервіс притулився в магаині «ельдорадо», так що в мене був час трохи погуляти між рядами.

здивувався, помітивши (вже!) на полиці нетбук acer ferrari one — машинку анонсовано з місяць чи два тому, mobility щойно почав публікувати великий огляд. а комп’ютер вже в продажі. щоправда, дорого: більше 7 тис. грн. м’яко кажучи не зовсім нетбучна ціна =(

там же не втримався і придбав чохол для свого аспіринчика (див. фото) — простий, але якраз те, що мені потрібно було. $25 не ціна.
учора ввечері налаштувалися переглянути якесь кіно. з нових файлів спробували за назвою вибрати щось цікавеньке і приємне на ніч.

зупинилися на стрічці «ну що, приїхали?» (are we done yet? 2007).

рецензія буде короткою. «давно я не бачила такої бездарної акторської гри» — оце й усе, що сказала миленька, а я додам, що там бракує ще й бодай трішечки цікавого сценарію, а гумор десь на рівні дитячої комедії для тих, кому ще немає тринадцяти. без жалю виключили, не додивившись і до середини. якщо згадаю, хто порадив нам цей фільм — забаню на рік =)

персональна оцінка: 1/5

на диво, рейтинг фільму на imdb не дуже відрізняється від моєї оцінки, гхм.

головне — не пропустити понеділок

як і сподівався ще у четвер, наступний тиждень таки працюватимемо з дому: отакий офісний карантин. робочий ноутбук в п’ятницю привіз додому, проте здається, що через якісь глюки в налаштуваннях vpn на робочий сервер я не збудую.

нічого: основний інструмент перевірки — skype, на нетбуці працює =)

головне тепер — не пропустити понеділок... =)
нетбук ніколи не замінить повноцінного комп’ютера.

так каже intel, так повторює microsoft. було б надто самонадіяно сперечатися з такими авторитетами, тому не збираюся витрачати на це час. до мого acer aspire one наразі підключений зовнішній дисковод, з якого ріпається в mp3 збірка музики оркестру гленна міллера — водночас exaile відтворює на зовнішню акустику вже відконвертовані композиції. одночасно до аспіринчика підключений карт-рідер з картою пам’яті, на якій відзняті сьогодні у галереї «цех» світлини, котрі я переглядаю на великому дисплеї та переношу на підключений до мережі nas… паралельно переглядаючи дещо в тенетах та слідкуючи за twitter’ом через pidgin.

що ще треба запустити на нетбуці прямо зараз, щоби підтвердити тезу intel’а та microsoft’а? ресурси ще є: 70% пам’яті вільно (з 1,5 гб) і процесор зайнятий хіба що наполовину.
я вже не раз писав про moblin — linux-базовану програмну платформу, створювану за підтримки intel (настільки активної підтримки, що можна говорити «створений intel'ом») і фактично спеціяльно для atom-базованих нетбуків.
днями moblin.org повідомив про вихід moblin v2.1 — нової версії дистрибутива. більшість тематичних блогів, як годиться, новину транслювали, але на бодай якусь аналітику чи огляд ніхто не спромігся: ясно, це ж не так грандіозно і цікаво, як старт продажів windows 7.

новий комікс на сайті xkcd, глибокий і несмішний, практично повністю передає моє ставлення до будь-якої релігії та усіляко-різних вчень про душу, реінкарнацію та життя після смерті.

переклав для тих, хто не дуже читає англійською (клік на ілюстрації для збільшення). вибачайте за шрифт — полінувавсь шукати щось ближче до рукописного.

транскрипція:
— коли ти розбираєш будиночок, складений з lego, і складаєш деталі до ящика — куди дівається сам будинок?
— він в ящику.
— ні. там лише деталі. вони стануть космічними коряблями чи поїздами. будинок був лише порядком. порядок не є притаманним деталям, він не залишається в ящику. його просто більше немає.

ще додам, що релігійність, забобонність та потяг до езотеричного (все одне й те ж саме по суті) є тою рисою в людині, котра, попри будь-яку зовнішню інтелігентність та прояви розуму, повністю вбиває її авторитет в моїх очах. категорично? ну, звиняйте.
коротко про різне. бо на серйозний допис щось знову нема наснаги =)

запросили до google wave

алекс семенюта (той що fireon) прислав запрошення до google wave. кажуть, простіше зрозуміти жінок, ніж google wave?.. значно переоцінюють складність жіночої логіки. коротше кажучи, за півгодинки я так і не впетрав, що воно таке той wave і до чого його можна притулити. тим не менш, відкрив у оглядачі, закладку мінімізував, почекаю — може хтось щось цікаве напише =)

гарних дівчат побільшало?

зважте, як побільшало гарних дівчат і жінок після того... як люди масово повдягали маски =) людство — принаймні та половина, котра прекрасна — століттями шукає рецепт молодості й краси, а все, виявляється, просто: закрити все, окрім очей (і ніг), а головне — закрити жінці рота. можливо, араби таки розуміються на жіночій красі?

кава з коньяком

доволі довго я зовсім не пив кави в офісі — але згодом зрадив тій новій традиції, бо контора придбала кавовий автомат. не той, в який тре кидать монети, а еспресо-машину. втім, автоматична кава не набагато краща за розчинну — рятує лише молоко, коли я не полінуюся його купити. а сьогодні додав трішечки коньяку: сподівався отримати чарівний смак… фу, гидота! не терплю сам коньяк, у суміші з посередньою кавою він кращим не видався.

p.s. не варто сприймати цей допис надто серйозно. особливо посилання на арабів: в 101 випадку зі ста я віддам перевагу жінкам, а не арабам =)
миленьку запросили на студію трк «київ», роблять передачу про йогу та здоров'я. адже ж моя кохана — не просто інструктор київської школи йоги, але й спеціаліст з йоги для вагітних, з досвідом занять під час власної вагітності =)

тож сьогодні їздили на хрещатик, 5. нелегка доля татків, котрі вітають активне суспільне життя своїх дружин: довелося дві години бавити малятко і витримувати часом доволі неприємну поведінку перчика.

ги, мілєчка дуже любить кататися автівкою, і засинає щойно машина рушає з місця. проте може прокинутися на червоному світлофорі та нагадати про себе: мовляв, чого спинилися? рушаймо вже! перчика також досить просто на деякий час нейтралізувати в автівці, тицьнувши в руки мобільного з іграми — щоправда, тоді доведеться терпіти доволі гучні репліки по ходу гри =)

два роки тому я хотів придбати мобільний телефон на дві sim-карти, і зробив невеликий огляд двосімових моделей, що тоді були доступні в україні. якщо не брати до уваги жартівливий варіант з двома lg kg270 — варіантів тоді було лише чотири. жоден з них не сподобався настільки, щоби віддавати за нього гроші: я так і залишився без обновки.

зараз hotline.ua пропонує вже 19 телефонів під дві сімки для gsm-мереж. час зробити ревізію і, можливо, все-таки вибрати якийсь варіант — особливо ж враховуючи, що тепер я таки користуюся двома мобільними номерами, робочим та особистим.

про заголовки, без коментарів

дуже-дуже короткий допис. без зайвих коментарів — про якість текстів у стрічці новин на корпоративних веб-сайтах.

варіант заголовка новини на російському сайті acer:

консолидированная прибыль корпорации acer за 1-3 кварталы 2009 года составила 405,8 млрд. тайваньских долларов (12,6 млрд. долларов сша)

18 слів, 137 символів.

заголовок тієї ж новини на українському сайті acer (нажаль, сайт російськомовний):

доход acer за три квартала 2009 года составил 12,6 млрд. долларов сша

12 слів, 69 символів.

сподіваюся, коментарі не потрібні. якщо працюєте з текстом, зокрема перекладаєте новини з англійської — робіть це на совість.
на сайті itc.ua новий цікавий конкурс: компанія дкт, що спеціалізується на продажах ноутбуків, спільно з toshiba вирішили запустити рекламний проект у форматі вікторини. взяти участь може кожен зареєстрований читач itc.ua. призи — 15 зовнішніх накопичувачів на 120 гб та один нетбук toshiba.

ідея хороша — полюбе краща, ніж витрачати гроші на білборди (sic... давно над цим думаю, треба нарешті взяти на озброєння). але є один маленький нюанс...

перше питання звучить так:

(закінчення. читайте початок, другу та третю частини)

...вже очевидно, що й цього разу політики оперативно зорієнтувалися й пробують використати ситуацію на свою користь. і зараз буде багато спекуляцій щодо спланованості епідемії… а проте мені здається, в нашому анархічному політикумі ніхто наразі вже не здатен ні на що розумніше і стратегічно красивіше за примітивні брудні артекгейти і педофільні скандали.

ніхто нічого не планував: люди чекали чогось такого і самі з готовністю взяли участь в роздмухуванні віртуальної епідемії.

інформаційна гігієна

розчарую кусючих критиків, котрі вже точать сокири війни: а я нікого не закликаю припинити обмінюватися інформацією в тенетах. навпаки — що напруженішою виглядає ситуація, то більша потреба суспільства в інформації.

саме тому я проти закону 404, саме тому я й сам уважно вивчаю новини щодо епідемії, читаю стрічку повідомлень у твітері… а також намагаюся вказати на смішні сторони істерії.

проте досвід помаранчевої революції мав би нас усих чомусь навчити. найперше тому, що сам собою вільний доступ до інтернету не гарантує інформованості, а часто й навпаки — посилює хаос та істерію, а отже дозволяє зацікавленим особам скеровувати суспільні настрої в потрібному їм напрямку. і носіями інфекції стають не міфічні російські спецслужби чи кандидатські штаби — а усі ми, читачі й коментатори новин, користувачі інтернет-пейджерів, соціальних сервісів тощо.

звісно годі чекати, що основна частина української аудиторії — офісний планктон та підлітки, — раптом усвідомить відповідальність і скаже ні пліткам: я не настільки ідеаліст.

але як щодо блогерів і… гхм, мікроблогерів? невже неможливо принаймні цю частину укрнету зробити трошечки більш стійкою до істерій?

принципи інформаційної гігієни:
  • звітую про те, що бачив на власні очі, при цьому деталізуючи події настільки, щоби зменшити ймовірність додумування в тенетах;
  • дублюю лише ті повідомлення, котрі викладені чітко й однозначно та містять посилання на джерела; дублюючи — зберігаю посилання;
  • критично і з гумором реагую на підозрілі за формою повідомлення без деталізації чи посилань, відмовляюсь розповсюджувати їх.
істерії це не припинить і паніки не вгамує, проте можливо зробить блогосферу анізотропним інформаційним середовищем, котре сильніше опиратиметься недостовірній інформації та одвертим пліткам.

це, власне, все, що хотів сказати.

p.s. ага, ще одне. якби справді виявилося, що вертольотами щось розпилюють — це дало б право запідозрити владу в замовчуванні епідемії зовсім не грипу… тому варто бути уважним і слідкувати за подіями довкола, час від часу відриваючись від дисплеїв.
(продовження. читайте початок та другу частину)

...це просто смішно! чи треба казати, що ніяких екстренних повідомлень на сайті сес не було, а кореспондент вже двічі опублікував спростування. більш того, більшість людей наче втрачають здатність логічно мислити: ніхто не питає, які ж це такі протигрипозні препарати можна було б хоча б теоретично розпилювати, і де в нашій країні напередодні виборів узяти на це гроші =)

але ж ні: мислити не так цікаво, як чекати страшної катастрофи!

довгожданний катаклізм

ще раз зазначу, що про достовірність інформації під час істерії в тенетах не йдеться: попри декларативне прагнення істини кожним учасником цієї віртуальної епідемії, насправді достовірність лише стала б на заваді, суттєво знижуючи динаміку та напруження процесу.

ми всі чекали катастрофи!

хіба ні? люди, знервовані зростанням напруження через економічну кризу, політичну анархію та наближення виборів, азартно підхопили б вже будь-яку хвилю паніки. останнє десятиліття привчило нас до цікавих скандалів, котрі дозволяють забути на час про остогидлі серіали і отримати від телебачення заряд гострих емоцій. хай почнеться реаліті шоу зі смертними випадками?!

рестроспектива:
2001
терористична атака 11 вересня в сша. увесь світ перед телевізорами. пам’ятаєте ці емоції?

2003
воєнна операція сша в іраку розпочалася 30 березня. знову цілий світ спостерігає за подіями.

2004
помаранчева революція в україні фактично розпочалася 21 листопада. цього разу величезна кількість українців отримали можливість не лише спостерігати за подіями на тб, але й безпосередньо приймати в них участь: незабутній адреналіновий сплеск!

2008
російська воєнна агресія в грузії почалася в ніч з 7 на 8 серпня і на цілий місяць стала центральною темою на українському тб, відволікаючи увагу від розвитку економічного колапсу в країні.

кожна з цих подій, породжувала хвилю емоційного пліткарства в масах, відволікала від поточних економічних та політичних проблем — і підносила до небес рейтинги телеканалів та політиків.

вже очевидно, що й цього разу політики оперативно зорієнтувалися й пробують використати ситуацію на свою користь. і зараз буде багато спекуляцій щодо спланованості епідемії… а проте мені здається, в нашому анархічному політикумі ніхто наразі вже не здатен ні на що розумніше і стратегічно красивіше за примітивні брудні артекгейти і педофільні скандали.

ніхто нічого не планував: люди чекали чогось такого і самі з готовністю взяли участь в роздмухуванні віртуальної епідемії.

(читайте закінчення)
(продовження. читайте першу частину)

...особливо цікаво спостерігати резонанси у твітері, як у більш соціально щільному, інформаційно «проникному» і «прозорому» для спостереження середовищі порівняно з іншими. щоправда, твітер хоч і найбільш «прозора» для пліток мережа — але водночас і найбільш стійка до провокацій та спонтанних істерій, через дещо вищий середній рівень iq учасників. проте недооцінювати тваринний азарт будь-якої спільноти було б помилкою =)

коротше кажучи, якби твітеряни не відключалися на ніч, до цього часу весь захід би вже вимер як не від грипу, то від розпиленого з гелікоптерів дусту: так цікавіше!

про вертольоти з дустом

надвечір мова зайшла вже навіть про авіаційне розпилювання протигрипозних хімікалій: буцімто львів уже «обробили» з вертольотів, а київська санепідемслужба пообіцяла залити й столицю невідомо чим увечері чи вночі.

вчора отримав кілька повідомлень електронною поштою: буцімто у львові розпилюють дуст з гелікоптерів, а київська санепідемстанція офіційно попередила, щоби кияни не виходили вночі з будинків і позакривали вікна. про це істерично писали в коментарях до новин, у форумах. аською прислали кілька попереджень та посилань на форуми. увечері зателефонувала мама, котра збиралася днями до львова, і теж з тривогою в голосі повідомила про оприскування львова та наказала позакривати вікна.

щоби заспокоїти маму, я навмисне зателефонував сергієві манту до львова, і ми разом трошки посміялися з гелікоптерно-дустової істерії.

це просто смішно! чи треба казати, що ніяких екстренних повідомлень на сайті сес не було, а кореспондент вже двічі опублікував спростування. більш того, більшість людей наче втрачають здатність логічно мислити: ніхто не питає, які ж це такі протигрипозні препарати можна було б хоча б теоретично розпилювати, і де в нашій країні напередодні виборів узяти на це гроші =)

але ж ні: мислити не так цікаво, як чекати страшної катастрофи!

(читайте продовження)
виявляється, не треба великого ума, щоби підняти відвідуваність блогу на хвилі якоїсь істерії: достатньо вчасно опублікувати якийсь кумедний і актуальний стьоб та плідно поспамити у твітері... результатом стала майже вдвічі вища кількість відвідуваність порівняно до середньомісячної.

тепер мені соромно =)

віртуальна епідемія

серйозно: укрнет накрила віртуальна епідемія. тема на вустах — підвищення захворюваності на ймовірно «саме той» страшний грип a/h1n1. зініціювали хвилю повідомлень перші ранішні повідомлення в новинах про високу смертність від загадкофої форми пневмонії у західній україні: в івано-франковську, тернополі, львові… і одразу ж плітки поширилися в icq, твітері, в однокласниках з вконтактами та в електронній пошті.

доволі швидко ця хвиля перетворилася на таку собі веселу істерію: люди заскучили за черговим катаклізмом, в якому можна було б прийняти участь, і взялися активно розвивати тему, прочісуючи інформаційний простір в пошуках нових подробиць — що страшніших то краще, — і не дуже переймаючись достовірністю розповсюджуваної інформації.
цитата. очевидно, что кого ни объединяй в социальную сеть, хоть высококвалифицированных программистов с отличной академической подготовкой, всё одно получишь социальную сеть. в которой массовые истерии — нормальное явление (читати далі).
особливо цікаво спостерігати резонанси у твітері, як у більш соціально щільному, інформаційно «проникному» і «прозорому» для спостереження середовищі порівняно з іншими. щоправда, твітер хоч і найбільш «прозора» для пліток мережа — але водночас і найбільш стійка до провокацій та спонтанних істерій, через дещо вищий середній рівень iq учасників. проте недооцінювати тваринний азарт будь-якої спільноти було б помилкою =)

коротше кажучи, якби твітеряни не відключалися на ніч, до цього часу весь захід би вже вимер як не від грипу, то від розпиленого з гелікоптерів дусту: так цікавіше!

(читайте продовження)
ну все, почалося: епідемія. як завше в таких випадках, зараз підніметься хвиля пліткарства, чутки та посилання усіма можливими каналами: icq, twitter, однокласники з контактами… згодом підтягнуться навіть бухгалтерські відділи, де баби не чули жодного з цих слів, але вже навчилися користуватися електронною поштою.

коротше кажучи, почалася «прокачка говен по інтернетах» =)

і от на цій песимістичній хвилі я пропоную вам кумедний текст — знайшов у коментарях до актуальної новини на кореспонденті:
цитата. пишу из ивано-франковска. єто ужас что тут творится. мой сосед вчера ушел в больницу и до сих пор не вернулся. я боюсь выходить из квартиры. сегодня утром когда шла в магазин, у человека на моих глазах начался приступ жесткого кровавого кашля, и он тут же упал. и через 5 минут его забрала скорая. звуки мигалок, спещащих по вызовам скорых, не умолкает даже ночью. связь работает с перебоями. мэр и администрация города и области эвакуировались. на выезде из города стоят военные с автоматами. пугающая неизвестность давит, даже не знаю сколько шансов мне выжить, даже покинувши город. ходят слухи что вирус уже в киевской области, и все дальше распространяется на восток. очень стращно.
сподобалося? навіть не знаю, сміятися чи плакати з тих тролів =/

оновлено. ось що я думаю про всю цю істерію.
вчора потримав у руках чотири комунікатори acer: три з ос windows mobile та один з android'ом:
особисте резюме: вінмобіль в смітник, андроїд приємно вразив, жоден з чотирьох пристроїв, попри загалом приємний дизайн, не змусив облизуватися. і все надто дорого.


більшість блогів на площадці blogger з часом обростають віджетами: хмарки та списки тегів, календар дописів, стіна прихильників, слайдшоу світлин, анонси дописів з улюблених сусідських блогів… багато всього. а ці «бантики» не пришвидшують завантаження і без того важкуватої сторінки blogger'а.

от і я, набравши більше трьох десятків посилань в стрічці «мої сусіди», звернув увагу, що rss-стрічки кожного з сусідських блогів завантажуються щоразу заново. а це час і трафік читачів. вирішив: буду виправляти.

найперше заспокою: читатиму всіх — але тепер в google reader'і. а в сусідах на tivasyk@home залишаться лише живі (регулярно оновлювані) україномовні блоги, максимально близькі мені за тематикою: тобто присвячені на якийсь значний відсоток (хоч не обов'язково тематичні) комп'ютерам та вільному програмному забезпеченню.

і обов'язково цікаві =)

капучіно в кориті

більше десяти років у офісах — чималий стаж. і скажу, що один з найприємніших моментів офісного життя — це коли йдеш на роботу з хорошим настроєм. без видимої причини. приїжджаєш, паркуєшся, прямуєш до входу — і з кожним кроком настрій, і так непоганий, покращується, аж до появи невимушеної посмішки.

до речі, саме ця посмішка допомагає співпрацювати з колегами та клієнтами. а не натягнута, штампована «американська»: посміхатися треба не комусь, а своєму хорошому настрою.

хороший настрій таки змінює світ довкола. ну, принаймні змінює його для тебе =) помічаєш такі речі, на котрі до того міг не звернути увагу. наприклад сьогодні, купуючи «капучіно в кориті» (капучіно коретто з корицею + дерев'яна паличка, цукор за смаком, 10 грн) перш ніж піднятися в офіс, зауважив логотип над головою продавщиці: товстий і тонкий... справляють нужду?!

в захваті від командного рядка

що ближче знайомлюся з пінгвіном, то в більшому захваті від командного рядка. останні приклади, які по-хорошому вразили і змушують далі досліджувати цю тему:
wget -r -k -L -np [адреса веб-сторінки]
...рекурсивно завантажує веб-сайт для локального пергляду, лише нижчі рівні ієрархії, до 5-го рівня вкладення.
convert -adaptive-resize '1024x1024>' -sharpen 0.1 -quality 85 [зображення] [результат]
...зменшує велике зображення до 1024 пікселів по ширині/висоті, зберігаючи співвідношення сторін, підвищує різкість і зберігає з якістю 85% (jpeg).
«хто готовий проміняти частину свобод на безпеку — скоро позбудеться і того, й іншого».
бенджамін франклін
наразі в тенетах назріває незадоволення тим, як українські законотворці намагаються вирішувати проблеми етичного характеру, зокрема розповсюдження дитячої порнографії. принаймні під гаслом боротьби з образом дитини в порно народився і рекордними темпами проходить узгодження в парламенті законопроект про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів україни (щодо протидії розповсюдженню дитячої порнографії), який вже отримав розголос як закон 404.

тим часом знаходяться окремі блогери, котрі закидають усим незгодним дивакувацтво, панікерство, називаючи їх крикунами:
попереднього разу зробив невеличкий огляд дванадцяти тем оформлення вікон для xfce, з них переважна більшість були стандартні, з набору linux mint 7 xfce. цього разу вирішив переглянути, що ще цікавого є на сайті xfce-looks.org, де зібрано різні «бантики» для оформлення та персоналізації стільниці xfce.





використані цього разу теми:

особисто я залишаюся наразі з prelude-4, хоча true minimalist виглядає, гхм, цікаво =)

p.s. осінні шпалери на стільниці — світлина від богдана гдаля, що від першого погляду привабила мене кольорами та простотою. більше у блозі «з думкою про рідне».