юля

життя... його не так багато нам дано. зовсім не так багато. змалку ми звикаємо про це забувати, досягаємо неабиякої вправності в цьому. ми так захоплюємося цією грою, що практично стаємо безсмертними =)

аж допоки реальність не змусить вже прислухатися до кожного поруху стрілок годинника, подумки подовжувати кожну секунду...

а тоді — тихесенько так... непомітно — дзень. і нарешті мить таки стає вічністю.

p.s. з того, що я роблю, чого прагну — що насправді матиме для мене значення в останню мить? хто буде поруч?

українська блогосфера: діагноз

хотів я врешті-решт сісти й написати те, що давно вже обіцяв: про інфантильність української блогосфери... але розслабтеся, любі сеошники та копіпастери, сьогодні не провокуватиму вас. цього разу за мене це блискуче -- фантастично дотепно! -- зробить олександр жиденко. читайте його березневий допис "популярний блог -- це просто".

прочитав -- тепер мене "підмиває" дати кілька посилань на копіпастерські блоги, про які ото й пише олександр. але ну вже, стримаюся: розумна людина в люстерко дивитися не боїться, а нерозумну й провокувать нецікаво =)

p.s. взагалі я дууууже давно в українських інтернетрях не стрічав чогось настільки цікавого, як блог олександра. рекомендовано до прочитання і перечитування!
відео знайшлося у блозі шрайка. трохи відкриває очі на те, як кожен з нас пристосовується до життя у соціумі, вчиться зважати або зневажати сусіда по планеті.


мабуть, слова лишні.
взявся переглянути блог остапа гетьмана (aka toss)... найперше, звісно, мене цікавлять теги (читай теми) на кшалт комп'ютери чи linux тощо. в одному з таких дописів читаю заяву роздратованого користувача пк:
цитата. мене мій комп'ютер дістав. запущу я більше ніж два браузера плюс paint.net і все, нічого більше. тупо комп лагає, чекати приходиться. зараза не може тягнути.
далі остап нарікає на (слабенький?) процесор amd, (глюкаву?) відеокарту ati тощо. і даремно. нарікати треба на себе — і вчитися адмініструвати домашній комп'ютер.

моїм першим домашнім пк був куплений за чесно зароблені гроші «пошук»... це окрема історія, залишу її на інший раз. наступним був власноруч зібраний на придбані у складчину з братом пк на celeron'і (333 мгц), із 32 мегабайтами оперативної пам'яті та з відеокартою s3 savage (8 мб).

blogger.com, блог-платформа від google, пропонує новий віджет: перелік зареєстрованих читачів блога. це називається "прихильники" (в оригіналі followers).

віджет насправді не новий, він доволі давно в розробці та моє стати одним з елементів «соціальної» інтеграції сервісів google — про це ще у липні цікаво написав олександр семенюта (google talk як соціальна мережа). і вже може з місяць "прихильники" були доступні авторам англомовних блогів у режимі тестування.


знаєте, що таке криза української блогосфери у персональному контексті? я вам розкажу: більш-менш регулярно переглядаю 13 українських блогів... але коли мені хочеться почитати щось справді цікаве — доводиться повертатися і перечитувати архів свого блога.

мабуть, я таки даремно нарікаю саме на українську блогосферу — справа не в ній. а у самому феномені блогерства. це — самозаглиблення. в принципі, цей самозаглиблений суб'єктивізм і є цікавим у будь-якому блозі, українському чи ні. але цікавий не кожному, і не у будь-який момент часу.


безсоння через motorola?

про motorola я писав минулого тижня приблизно таке: якщо моторолі не вдасться повторити успіх razr'ів і привабити свого покупця, можна буде чекати наступного року повідомлень щодо продажу мобільного бізнесу.

сьогодні відкрив свіжий жовтневий номер mobile+pc, в якому читаємо інтерв'ю з регіональним менеджером motorola в україні оленою клименковою, зокрема:
mobile+pc: какова вероятность того, что мобильный департамент motorola будет продан?
олена к: мы не ведем речь о продаже компании. можно говорить лишь о том, что в следующем году подразделение мобильных устройств будет выделено в отдельную компанию с сохранением бренда motorola.
звісно, це ще не оголошення ціни, але якщо я хоч щось розумію, саме по собі виокремлення частини бізнесу в окрему компанію є настільки очевидним кроком, що куди вже далі. побачимо, як воно буде.

p.s. гхм, на безсоння через проблеми в мотороли я не страждатиму =/
в суботу переглянули з милою комедію "не займайте зохана". добре, що до того не читали рецензій — місцями навіть сміялися =)

рейтинг imdb: 5,7/10... фільм не критикуватиму. так, гумор низькоякісний, «вульгарний» — так і що, ви багато бачили справді хороших комедій у нашому прокаті? ой, я вас прошу (тут тре читати з характерною «одеською» вимовою). я від фільму нічого особливого не чекав, тож подивився, можна сказати, не без задоволення — принаймні бажання поставити інший диск не було, а місцями справді можна було похихикати. щоправда, вдруге дивитися таке кіно я не буду.

при цьому я зробив правильний вибір: дивився кіно з українським дубляжем. потім, як завжди роблю, «підслухав» російську аудіодоріжку — лажа.

персональний рейтинг: 3/5

p.s. ага, і ще: дітям та підліткам не рекомендовано. не те, щоби у фільмі були якісь відверті кадри, ні — але нехай не псують собі смак, якого й так у цім віці бракує.
востаннє про комп'ютерні ігри я писав ще на початку літа, а саме про стратегію/тактику ufo: alien invasion за мотивами xcom: ufo defence:
давненько. старію: нема коли й погратися; скоро синочок у школу піде, а я ж не зможу йому навіть порадити хороших іграшок — невже доведеться купувать якусь соні плейстейшн?

а дзуськи. напишу про чергову забавку, і якщо хтось чекає, що 32-річному дядькові стане соромно гратися на комп'ютері чи писати про це — нехай чекає, бугога =)


де в нас серійні номери?

гхм, навіяно інвентаризацією в офісі та пов'язаним з нею пошуком серійних номерів на моніторах (ззаду за стойкою), ноутбуках (ззаду), смартфонах (ззаду, під кришкою/батареєю) тощо:
якби господь бог вирішив наділити кожне зі своїх творінь унікальним серійним номером — страшно подумати, де був би цей номер у нас.
гхм, в башик?
що таке, в motorola новий анонс? та їм наче прорвало. і знову без слів «оригінальний дизайн» не пройшло — але дивіться самі: motorola aura.

що тут єсть? е... поворотний форм-фактор, дорогий дизайн, корпус зі сталі та алюмінія, 92-каратний сапфір на екрані. і все? ні, ще ціна: $2000. аура дешевою не бува =)

найперше з цього приваблює увагу поворотна кришка. нічого не нагадує? підказую: motorola v70, "оригінальний дизайн" аж 2002 року =) таки так, все нове — це добре забуте старе. на веб-сайті мотороли цей антикваріат вже не знайдеш.

друга цікавинка, як на мене — металевий корпус та клавіатура. але цим сьогодні вже годі здивувати, а надто тих людей, хто готовий платити за телефон хай навіть не дві тисячі, а й удвічі менше.

мене особисто більше цікавлять плани моторолки найближчим часом видати на ринок "соціальний смартфон" на базі android. хто ще не чув — це нова мобільна платформа (тобто операційна система, базові програмні додатки, середовище розробки тощо для мобільних телефонів та смартфонів) від google. побачимо, по-перше, що то буде за машинка, а по-друге — чи зуміє motorola вчасно вийти на ринок з таким продуктом і повторити успіх першої хвилі razr'оманії =)

якщо не вдасться — можна чекати наступного року слухів щодо продажу "мобільного" бізнесу motorola якимось китайцям.

справжня фотолажа — чи підробка?

свого часу інтернетрі облетіла кумедна історія про те, що бразильський плейбой начебто опублікував фото звабливої моделі... в якої бракувало пупця =)

(клік для збільшення світлини)

втім, зачекайте веселитися. у блозі hackerfactor є цікаве дослідження (англ.) цього зображення, яке ставить під сумнів його походження. схоже, фото дійсно з'являлося в друці, проте не у журналі playboy, а в бразильському часописі vip — та ж чи справді без пупка?

якщо дізнаюся, допишу =)
один з вечорів у львові ми присвятили кіно — серед десятка dvd-боксів з фільмами жахів у наших апартаментах випадково (хтось із гостей забув?) знайшовся диск з фільмом "кохання у повітрі" (ma vie en l'air, франція, 2005).

ми хотіли легко провести вечір з легким, кумедним, романтичним кіно? таке рідко буває, але ми отримали саме те, чого бажали. у фільмі годі шукати драматичної глибини, але у правильній пропорції присутні легка романтична філософія та пошуки кохання, кумедні персонажі та ситуації, щасливий фінал. добротне розважальне кіно з франції, без банальних голівудських кліше.

львів — рай для фотографа-початківця: тут є величезна кількість архітектурних пам'яток та й просто цікавих об'єктів для ландшафтної зйомки, які всі зосереджені на відностно невеликій ділянці в центральній, старій частині міста. велика концентрація туристів дозволяє тут таки "полювати" на якісь кадри в репортажному жанрі тощо. весь антураж виглядає настільки "свіжо" як на жителя з будь-якого іншого міста україни, що не фотографувати тут просто неможливо.

от і я нарешті відібрав світлини зі львова та завантажив на picasa. загалом я давно втратив смак до клацання направо і наліво, а цього разу привіз взагалі рекордно невелику кількість світлин як для двох повних днів у львові: десь близько 180 кадрів. близько 50 з них хоч і не шедеври, але видалися мені достатньо вдалими для того, щоби показувати друзям. це абсолютно рекордні 30% — я старався =)

ще про львівську каву

овва! виявляється, якраз цих вихідних у місті лева проходив фестиваль "на каву до львова"! сьогодні прочитав таке у блозі тараса амброза "львів — перлина україни".

отакої, а ми й не знали, що поїхали на фестиваль =)

звісно, каву ми пили — хіба ж можна бути у львові та не завітати до кав'ярні? абсолютно таке неможливо. були у "світі кави" (катедральна площа) та "вероніці" (пр. шевченка). у кальян-барі "тисяча і одна ніч" (вулиця братів рогатинців) пили мате та дихали димом. оминули цього разу "синю фляшку" (вул. руська), хоча миленька моя закохана у цей заклад ще з попередньої поїздки до львова =) минулого року ме сиділи ще у "віденьській каві" (проспект свободи, готель відень), "італіському дворику" (площа ринок), були у каварні "фреска" (краківська вулиця).


до львова ми поїхали майже "випадково": попри брак бажання кудись їхати, попри необхідність в п'ятницю раніше піти з офісу та вмовити батьків побути з перчиком на вихідні... дякувати моєму братові та вікторії, які не просто запросили нас в цю поїздку — скоріше навіть наполягли, та допомогли вирішити частину проблем.

востаннє — себто до поїздки на вихідних — ми з милою були у львові у травні 2007 року: одразу після семінару з йоги у карпатах вирішили не повертатися до києва, а поїхали на три дні до львова. одну ніч провели у добрих знайомих — ігоре, наталя, дякуємо! — бо у готелі "відень", де ми запланували оселитися, саме на цю ніч не виявилося вільних номерів. згодом переїхали до готелю.

люблю львів.

але любов ця — наче дзен: годі осмислити її (чому?), а надто передати її словами так, щоби інша людина осягнула і закохалася. львів треба бачити, вдихати. його треба пити, як філіжанку запашної, невловимо справжньої кави — повільно, ковточок за ковточком, за неспішною бесідою.

випити і поїхати — щоби за час зрозуміти, що це кохання. і повертатися знову і знову. осінь, кава, львів...

p.s. були у львові з милою цих вихідних. докладніше розповім трохи згодом, як розберу світлини, щоби було що показати.

шрифтова еротика

не надивуюся: чого лишень не знайдеш в тенетах... приміром, переглядаючи пінгвіноводські блоги, натрапив на ось такий лінк: календар studio pin-ups від тейлора лейна.


придивіться: зображення повністю виконані... елементами типографічних шрифтів. при тому кожен портрет — одним шрифтом, ще й підписи оригінальні додано.

ясно, ідея не нова, за останній рік її вже потоптали. але ж це — 2005-й рік, і раніше я не бачив настільки цілісної ідеї. по-моєму, класно.

p.s. рік тому в цей день я писав про концептуальний підводний арт, сусідські блоги та про нескінченну роботу.

український політикум у стилі web 2.0

не так давно ми тут генерували шпалери у стилі web 2.0 за допомогою цікавого сервісу wordle.com. побавилися — і забули. правильно, скільки тих шпалер треба... то що, невже нічого більш цікавого і корисного не можна придумати зі списком слів і генератором wordle?

зустрічайте: український політикум у стилі web 2.0 за версією української правди!



влучно і гостро про соціальні мережі читайте (російською) в авторській колонці олександра родіонова на сайті reklamaster.com. цитата:
для чего люди ищут в сетях одноклассников? чтобы сравнить себя с ними. хороший одноклассник – убогий одноклассник. если ты выглядишь круче всех – это успех. выражением достижений в жизни служат бренды. нужно обязательно разместить свои фото следующего содержания: я возле своего lexus; а вот я звоню замминистру по телефону vertu; и на закуску – я с моделью из агентства beauty forever отдыхаю на ямайке в отеле сети hedonism. а, съели, однокласснички?!
не треба довго спостерігати однокласників in vivo, щоби зрозуміти — правду пише родіонов =)

p.s. я вже писав раніше різні капості про соціальні мережі.

цікаву новину опубліковано сьогодні на сайті "комп'ютерного огляду": милиция проверила больше сотни фирм на предмет использования нелицензионного по. далі у тексті йдеться про... 108 перевірок.

я плакав!
цитата з іншого документу: за даними державного комітету статистики, у 2004 р. в україні налічувалось 331 122 підприємства-суб'єкта підприємницької діяльності.
сьогодні — через чотири роки! — в україні підприємств ще більше. але оперуватимемо тим, що маємо: 331 122 підприємства. навіть якби міліція перевірила 999 з них — це склало б лише 0,3% усієї ділової сфери в україні, і то не рахуючи державних установ та суспільних організацій! 108 перевірок — це аж 0,03%.

неважко полічити, що з такими темпами нашій міліції знадобилося б 10 тисяч років, щоби перевірити всі українські підприємства. ну, як то кажуть, перший крок — найскладніший, принаймні міліція матиме чим зайнятися найближчі сто віків.

p.s. рік тому в цей день я трошки глузував з "волі", налаштовував opensuse 10.3 і вибирав туристичне взуття (так і не вибрав).

український блогоцирк

привіт, я вася пупкін, і мій блог
зареєстрований у конкурсі
на кращий блог у світі.
голосуйте за мене!
вітання! до нашого міста приїхав цирк: діти в захваті, мами стоять в черзі за квитками, а слони та леви проводять останні репетиції зі своїми дресирувальниками!

ну, гаразд, можливо все не так святково, але все-одно досить весело спостерігати, як один за одним українські блогери повивішували у своїх щоденниках заклики голосувати саме за найкращий блог в конкурсі ua webstar 2008 =)

а чого це я, власне, сміюся? та нехай. бажаю успіху всім =)

більшість домашніх користувачів пк не переймаються секретністю. проте інколи виникає необхідність переконатися, що певні файли не просто видалено і корзину очищено — але й саму можливість відновити інформацію з цих файлів зведено до мінімума.

для таких задач придумано файлові шредери — програми, котрі вміють надійно видаляти файли. однією такою програмою мені довелося кілька разів користуватися: eraser (для windows).

програма вільна і доступна на веб-сторінці розробників, але я раджу завантажити її портативний варіант з сайту portableapps.com — ця версія не вимагає інсталяції, не зберігає жодних налаштувань поза своєю робочою текою (в т.ч. в реєстрі), і чудово працює з флешки; завантажений файл є exe-архівом, який варто розвернути в окрему теку. все, можна користуватися.

цитата з допису "спокуса простих рішень" в редакційній колонці юрія макарова в "українському тижні":
неможливість вірити нікому породжує бажання вірити бодай комусь.
"український тиждень" — чи не єдиний український паперовий політично-інформаційний часопис в україні. сумна тавтологія =(

новий дотепний комікс з xkcd продовжує тему відключення drm-серверів, піратства і невільної музики:


p.s. рік тому в цей день я продовжував налаштовувати щойно встановлену opensuse 10.3.

інтернет не визнає географії

з підказки андрія поданенка (aka podarok) прочитав допис "потолок посещаемости". це свого роду спроба дослідження причин (чи швидше констатація факту) популярності російських інтернет-ресурсів взагалі (порівняно з українськими), і серед українців зокрема.

інтерес автора до теми зрозумілий: він є не лише блогером, але й власником кількох доволі успішних (як для україни) інтернет-проектів, які (щиро сподіваюся) приносять йому якийсь там прибуток.

наближається кінець року — той час, коли всі, всюди і по-всякому будуть підводить підсумки. в українському політикумі та економіці це традиційно період жалоби і підготовки до чергових виборів, але ця сфера мене наразі мало цікавить. а дратувати починає таке ж традиційне скигління на всіх великих порталах, присвячених linux'ові, і чи не першим дзвоником став ось цей допис: linux for the masses: are we there yet?

що таке? linux знову — знову і знову, рік за роком! — не може, вийти за границі долі в 1% ринку десктопів, і вже мовчу про те, щоби стати мейнстрімом?


чи ж я не писав, що motorola вміє час від часу порадувати цікавеньким?
цитата: зі сталою періодичністю motorola спромагається радувати, ба навіть дивувати користувачів приємними моделями і влаштовувати "революції" на ринку.
і от черговий привабливий анонс: moto q11. що сподобалося? акуратний зовнішній вигляд під бізнес-смартфон, дуже в стилі кращих моделей blackberry. характеристики стандартні — навіть і говорити нема про що.

найцікавішою інформацією була б ціна — але про це, як звичайно, в першому анонсі анігугу.

наостанок найгірше: судячи зі скріншотата характеристик, працює ця забавка під windows mobile 6. кому як, а для мене це — цвях у кришку телефона: нічого хорошого про windows mobile як телефонну платформу, я ще не чув. а смартфон має бути в першу чергу телефоном, і вже потім чим завгодно.

інші мої дописи про телефони motorol:
ты думаешь оторваться есть где мне?
расчетливо улыбаться бестии?
каждому из нас дана
где темная сторона, где светлая сторона

до рук мені потрапив — разом з 40-м номером часопису "time out" — аудіо-диск з альбомом "контрабанда". отже, зарядив я диск в автомагнітолу і послухав ввечері дорогою додому. а вранці послухав ще раз...
останнє попередження! я не професійний критик-оглядач, пишу тільки про особисті враження. якщо ти, читачу, страждаєш на паталогічне несприйняття чужої точки зору — краще пошукати чогось цікавішого в цім блозі. наприклад, добірні смішинки з башика =)
для мене мумій тролль — це ностальгія. чи пам'ятаєте темні часи, кінець дев'яностих? до цього часу живе десь там в пам'яті: поїхав я, наївний студент, до універмага "україна" купувати собі касетний плеєр... а там на весь зал з електронікою і неймовірними цінниками лунають "дельфіни" =)

drop.io: красива шара

якщо користуєшся комп'ютером щодня, спілкуєшся з друзями та колегами онлайн — рано чи пізно виникає необхідність перекинути комусь якісь файли: фотографії з камери? відсканований конспект? робоча презентація? тощо. але тут і зараз — без поїздок з флешкою чи диском через все місто.

якщо файл один-два, і об'єм не перевищує розумних 2-3 мегабайт — врятує електронна пошта, інколи навіть файлообмін інтернет-пейджера (хоча в користувачів за корпоративними серверами, та й більшості обережних домашніх користувачів ця функція відключена). але не завжди.


розумні теж платять

рік тому я писав про такого собі кріса лінча — гаджетомана, фотографа, діджея-аматора. від 2006-го року він веде свій блог things that fade with time... — не тематичний, але про все, що йому не байдуже. живий, цікавийблог -- бо написаний розумно, і разом з тим суб'єктивно і емоційно.

минулого разу мене привабили фотографії кріса лінча, а ще його дотепна оповідка про те, як він купував ipod touch.

а сьогодні я натрапив на його ж таки допис про чергову яблучну епопею: the point of no return (англ.) в кількох словах: автор вирішив придбати iphone 3g... в перший день продажів. на це пішов цілий день.


в україні зараз вже доступні кілька моделей нетбуків, і попри консервативний песимізм професіоналів, ці "малявки" виявилися досить популярними на ринку. більшість виробників пропонують в якості операційної системи на вибір стару добру windows xp home або якусь версію linux. як показує статистика (наприклад, від msi), версії з windows краще приймаються ринком. це цілком закономірно, і флеймувать з цього приводу безглуздо.

і все ж таки особисто я вважаю наразі найкращою пропозицією в україні нетбук aspire one -- і саме молодшу версію, з linpus linux. про це й напишу: отже, 3 причини...

пам'ятаєте знаменитий вислів ломоносова "ніщо не береться нізвідки, і ніщо не зникає нікуди"? здається, я починаю розуміти, куди діваються загублені шкарпетки без пари: сьогодні вранці знайшов у шафі... три однакових шкарпетка =/ третій — чий?

ну просто тобі сюжет для українського башика.

p.s. рік тому в цей день я писав про mp3-програвач на лампах, а також про жарти техніків авіакомпанії quanta. приємного перечитування =)

висота і глибина

вебкомікс xkcd, попри "коміксовість" назви, дуже рідко буває просто кумедним. але він дотепний, і дуже часто -- глибоко філософський. або не глибоко, а... високо філософський. приміром, ось:



клік на зображенні для перегляду в повний розмір -- дуже рекомендую.

ці два кадри з коміксу -- досить нестандартні навіть для xkcd, їх особливість -- наукова достовірність (як для комікса, звісно) схематичного зображення об'єктів над та під нами у логарифмічному масштабі (кожен наступний см шкали "вміщує" подвоєний розмір попереднього).

xkcd -- проект однієї людини, рендела манро (randal munroe), який досить дотепно пише (англійською) про себе та про витоки сайту.

діти вулиць

про сергія стрєльнікова (aka plazmx) я вже колись писав: молодий росіянин, пристрастний фотолюбитель. нажаль, своєї фотогалереї в тенетах ще не започаткував -- досить незручно завантажувати світлини кудись, підключаючись через модем. але чи галерея -- головне?

сергій прагне стати професійним фотографом, і, як на мене, має непогані шанси. ось цю світлину дівчинки він вислам мені електронною поштою, як частину серії "діти вулиць".

декілька інших робіт можна знайти на моїх сторінках google picasa.

linux: дрібнички, до яких звикаєш

невеличкий ювілей: два роки відколи я повністю відмовився від використання піратських копій microsoft windows, встановивши suse linux на домашній пк.

результат? жодного бажання чи потреби повертатися до windows в мене немає. сьогодні linux, і зокрема opensuse -- цілком зріла система, з якою я можу робити все, що я звик робити за допомогою комп'ютера.