я вже писав якось про ufo: alien invasion -- мовляв, така цікава комп'ютерна гра, пробиває на ностальгію за першим ufo тощо. хочеться продовжити, поки ще є час -- схоже, скоро на роботу =) отже, цей пост (або ж декілька, якщо не вкладуся в один) буде продовженням оповідки про ufo: ai а також про те, як встановлювати програми в linux: найперше викачаємо і встановимо гру, а тоді трохи постріляємо інопланетну ворожнечу, і все це -- крок за кроком з коментарями та скріншотами.

навіщо все це? ну... мені видається, що ufo: ai -- одна з тих забавок, які варті мого часу, і не лише витраченого власне на гру: хочеться, щоби її знали й любили, як колись. щодо людей, котрі зовсім не граються в комп'ютерні ігри... скажу так: ви або граєтеся у щось не-комп'ютерне... або ж мені вас шкода і вам варто показатися психіатрові, бо гра -- невід'ємна частина життя людини з фантазією. імхо.

тепер традиційне попередження:
! фрагмент тексту про встановлення програми в linux розраховано на людей, що не знайомі або мало знайомі з linux. досвіченим користувачам краще читати про власне ігровий процес в ufo: ai.
можна переходити до справи.

встановлюємо ufo: ai

технічно найкращий варіант встановлення гри -- з онлайн-репозиторія (див. як... встановлювати програми з репозиторія): це майже завжди гарантує відсутність проблем з необхідними бібліотеками, сумісністю, подальшим видаленням програми тощо. у репозиторіях opensuse є ufo: ai, проте... гра все ще у фазі активної розробки, і хто сказав, що у репозиторії -- найбільш актуальна версія? якраз навпаки, там, скоріше за все, щось застаріле. або ж що, коли на пк не opensuse, а якийсь інший дистрибутив, для якого в репозиторіях немає потрібної програми?

коротше кажучи, альтернативний спосіб встановлення гри -- з бінарного інсталяційного пакета, який зазвичай має роширення .run. так і вчинимо: прямуємо на офіційний веб-сайт ufo: alien invasion, відкриваємо розділ download, і врешті-решт потрапляємо на сайт sourceforge.net, де доступні інсталяційні файли гри, включаючи актуальні версії для linux, windows та mac os.

на момент підготовки цього допису найбільш актуальна версія ufo: ai -- 2.2.1, проте в мене вона не запустилася через відсутність якоїсь бібліотеки на пк. це дивно, бо в бінарних файлах зазвичай критичні й нестандартні бібліотеки мають бути прикомпільовані статично, проте... не будемо з цим розбиратися, а просто візьмемо попередню версію -- 2.2, -- з якою жодних проблем нема. отже, веб-сторінку з переліком доступних файлів проекту гортаємо трохи нижче, шукаємо файл ufai-2.2-linux.run, і викачуємо.



доведеться трохи почекати: 400 мегабайт. завантажувати можна в будь-яку теку на жорсткому диску, для зручності можна прямо на робочий стіл.
! зі встановленням гри у windows не має бути жодних проблем, достатньо лише завантажити інший інсталяційний файл, ufoai-2.2.-win32.exe -- і запустити його.
гаразд, що ми викачали? інсталяційний пакет, всередині якого є скрипт автоматичного встановлення, а також архів з усіма файлами гри, цей файл треба запустити на виконання за допомогою командної оболонки (shell), це роблять у командному рядку =) ага, саме так. якщо до цього часу не доводилося зустрічатися з легендарним командним рядком -- саме час почати боятися, бугога =)

насправді все буде досить просто. інсталятор ufo: ai не обов'язково запускати з правами адміністратора (root), проте тоді скрипт все-одно запитає адміністраторський пароль, і ще й задаватиме різні дурні запитання (наприклад, в якій теці утворити символічні посилання на програму), тож найпростіше й найправильніше все-таки одразу відкрити вінко терміналу з правами адміністратора, і вже у ньому запустити інсталятор. в opensuse просто шукаємо в головному меню програми > система > термінал > програма терміналу (з правами адміністратора) -- відкриється вікно з одним словом пароль (або password) -- набираємо пароль адміністратора (користувача root) і отримуємо запрошення командного рядка, щось на кшалт такого:
hobbit:~ #
не перейматимемося тим, що воно означає, важливо те, що тепер система чекає від нас якихось команд. ніяких чудесних фокусів роботи з командним рядком нам не треба розучувати: ми хочемо лише запустити інсталяційний скрипт, який (сподіваюся) збережений прямо на робочому столі. невеличка хитрість є лише в тому, що в linux (втім, як і у windows) робочих столів може бути декілька... по одному на кожного зареєстрованого користувача, плюс один адміністраторський. наприклад, якщо ім'я користувача (login) pupkin, то увесь вміст робочого стола знаходиться в теці /home/pupkin/Desktop/, а у прикладі на скріншоті користувач називається tivasyk, тож згадується тека home/tivasyk/Desktop/... все просто, важливо лишень пам'ятати, що якщо в слові Desktop перша літера велика -- значить, і друкувати з клавіатури треба першу велику літеру!



за допомогою двох простих команд -- cd та ls -- відкриємо потрібну теку й подивимося, які файли там єсть (див. відповідний скріншот):
cd /home/tivasyk/Desktop/
ls
система видасть перелік файлів на робочому столі, серед яких має бути потрібний нам пакет ufoai-2.2-linux.run -- запускаємо його на виконання командою sh:
sh ufoai-2.2-linux.run
надрукувавши sh ufo, можна натиснути клавішу tab на клавіатурі -- система сама доповнить ім'я файла, залишиться лише перевірити (якщо в теці є кілька схожих файлів) і натиснути enter. тепер можна випити кави: якийсь час інсталяційний скрипт перевірятиме бінарний файл на можливі помилки (вони можуть виникнути, якщо файл завантажився не повністю) і розархівує програмні файли, тоді відкриється вікно інсталятора і почнеться встановлення гри.


! коментар. юрій новоставьский підказує технічно більш правильний -- з огляду на безпеку й надійність -- спосіб запуску інсталятора. ключовий момент: варто запускати консоль не з правами адміністратора, а з правами користувача. тоді команда

pwd

покаже поточну теку, скоріше за все домашню теку користувача -- в нашому випадку /home/tivasyk. наступні дві команди дозволять перейти до теки стільниці (Desktop) й переглянути її вміст:

cd Desktop
ls

далі вказуємо системі, що завантажений пакет можна запускати на виконання (інакше він сприйматиметься просто як текстовий файл):

chmod +x ufoai-2.2-linux.run

і нарешті запускаємо інсталятор вже з правами адміністратора:

sudo ./ufoai-2.2-linux.run

після цього система запитає адміністраторський пароль -- і виконає скрипт встановлення.
коли встановлення завершиться, інсталятор покаже у віконці інформацію про те, в яку теку встановлено гру (як правило /usr/local/games/ufoai/) та якою командою її запускати. втім, зручніше знайти відповідний рядок у головному меню, або створити його самим (про це якось іншим разом). зараз же можна запустити гру, просто натиснувши клавішу start у тому ж віконці. так і робимо...

налаштування

ура! воно працює (я сподіваюся). після завантаження гри програма запитає в нас ім'я гравця -- друкуємо свій псевдонім, щось на кшалт pupkin, neo або agent smith, можна також вибрати російську мову (нажаль, української ще немає) -- і тицяємо кнопку ok.



вперше запустивши гру, можна одразу зробити деякі налаштування -- відкриваємо розділ options. підрозділ video -- варто включити стиснення текстур (texture compression), "погодні" ефекти (weather effects), а якщо відеокарта дозволить -- вищу розподільчу здатність (resolution). щоби розгорнути вікно на весь екран -- ставимо відповідну галочку (fullscreen). підрозділ sound -- нічого цікавого, згодом можна відрегулювати гучність звукових ефектів та музики у грі. у підрозділі game включаємо тривимірний глобус (3d geoscape), а також дуже раджу включити підтвердження дій (confirm actions переключити в yes, або принаймні only for moving. для початківців бажано залишити галочки навпроти опцій "починати гру з робітниками та будівлями" (start with employees та start with buildings), але згодом буде цікавіше починати з "пустої" бази =)



ну от, гру встановлено й налаштовано. про те, як косити інопланетних загарбників -- буде окремий допис.

далі буде...

бензин дорожчає

заправка "тнк" (пр. перемоги, 59), а95: 18,7 л @ 6,42 грн/л = 120 грн; на одометрі 49'936 км.

пальне за два роки подорожчало майже вдвічі, а ціна продовжує рости.

йован: про останній шанс

йован пише про останній шанс -- варто перечитати, особливо дівчаткам, особливо дорослим: пригадати, як воно було в школі. а тоді, мабуть, трохи поностальгувати. а вже тоді, якщо поталанить, пригадати, де вони зараз -- всі ті "перші любові", і помедитувати над тим, як ми виростаємо з таких ось "кохань" і стаємо -- ну, якщо не всі, то переважна більшість? -- врешті-решт дорослими людьми, яким уже можна довіряти задачу вирощування власних дітей.

p.s. а от коментарі до йованових дописів тепер вже не можна залишати... тож, як не прикро -- кандидат на виключення з "моїх сусідів".
випадково зазирнув до блога патрона, натрапив на сповідь до святого ісідора: про інтернет, самотність і таке інше. кумедно, життєво... цитата:
ісідоре, в мене погасла трубка, так завжди буває, коли забуваєш її курити і відволікаєшся на безглузду писанину. по радіо грає прикольний рок-н-рол. під таке хочеться пританцьовувати ногами під столом і ритмічно бити пальцями по клавіатурі. та шо з тебе, ти ж не знаєш, шо таке рок-н-рол. найсумніше, шо ти не знаєш і шо таке трубка.
читайте.

гобіт знову в україні

хороша новина: в україні знову видали "гобіта" джона р.р. толкіна. книжку можна придбати на веб-сайті shop-book.com.ua. щоправда -- так прикро! -- чи то не у легендарному перекладі олександра мокровольського, чи щось там відредагували... приміром, більбо вже чомусь не злоткінс, а торбин... відчуваєте? лишень одне слово, а куди й подівся той ледь вловимий колорит...

нагадаю, що в тенетах таки можна знайти правильний переклад! ось саме його я всіляко раджу читати діткам =)

заправка

чергова заправка… 15,95 л @ 6,27 грн/л на "aviac plus" ("укрнафта", паладіна, 46а), на одометрі 49'643 км.

попередня заправка була в п'ятницю, 23.05: "окко" (лугова, 13), 15,74 л @ 6,35 грн/л.

футболоджга для йурчегів

скільки всього можна зробити, маючи час та натхнення... особливо час. наприклад, можна зазирнути до свого давно забутого інтернет-кіоску з футболоджгами -- tivasyk.prostoprint.com, -- щоби максимально знизити ціни на все, що там є, і намалювати один-два нових макети.

ну, нові трохи згодом з'являться на сайті, а я просто нагадав собі, що ось, приміром, колись робив таку футболоджгу для усіх йурчегів.

фінансова басня

від`їжджаючи в крим, ми -- за звичкою? -- взяли з собою певну кількість готівки у "вільноконвертованих" долярах. мила казала мені, що це може бути помилкою, та я не зважив, і даремно.

розраховуватись за семінар довелося таки гривнями, а отже й розмінювать гроші в криму… якщо у києві курс долара до гривні був 4,85…4,90 -- то на півенному узбережжі вище 4,70 не бачив. розміняв у форосі, розрахувався… а буквально наступного дня подалися до севастополя -- і там побачив 4,90. прикро.

мораль басні? не варто міняти гроші у курортних містах.

фотопоразка

сьогодні переглядав -- вже на 20-ти дюймах домашнього монітора -- відзняті в криму та дорогою додому кадри… і плакав. на перший погляд з 1,5 гб мені терпимими за якістю видалися може з десяток світлин =(

втім, заради справедливості варто відзначити: якби то все було відзнято на мою попередню камеру, canon s2 is -- я б погодився, що приблизно третину можна зберегти і навіть друкувати. але що дорожча камера -- то вищі очікування, і вимоги до себе як фотографа.

невеличкий висновок на найближче майбутнє: дзеркальна камера, на відміну від "компакта", одразу автоматично вимагає щонайменше трьох речей: кофр (галочка), поляризаційний світлофільтр (як я намагався його знайти у севастополі --- окрема історія) і штатив (теж немає).
отже, повернулися додому. коли виїжджав, на одометрі було 46'090 км, повернувся -- 48'665 км. отже, накатали ми 2'575 км -- це приблизно 2200 км власне трасами і 350 км в роз'їздах до севастополя, балаклави, гаспри. усереднену витрату пального полічимо трохи пізніше.

за всю поїздку машинка жодного разу не милася, тож наступна задача -- мийка, сьогодні ввечері, або завтра вранці…
нарешті вдома! все-таки чимала частка задоволення від будь-якої мандрівки -- це повернення додому…

до києва заїхали десь об одинадцятій вечора… перчик вже давно "давав хропака", тож найперше вклали його спатоньки до рідного ліжечка; тоді розвантажили машинку. і блаженно розслабилися під душем, -- чи помічали колись, що саме душ вдома після дороги підсвідомо сприймається як момент "повернення додому"?

дорога з криму до києва виявилася довгою, розтяглася на два дні -- але ж наскільки вона була цікавішою і приємнішою за 14-годинний автомарафон з києва до ласпі!

думаю, десь через місяць запланую собі ще якусь мандрівку -- не таку далеку, але на 400-500 км, з наметом… є також ідея поцікавитися вартістю якогось простенького причепа типу літнього будиночка на колесах!
18:22 -- доливаю паливо на заправці "торїцьке" по 5,85 грн/л: взяв 14 літрів; на одометрі 48'331 км. з повним баком їхати веселіше, а ціну нижче 6,05 грн/л сьогодні нечасто побачиш…

дальнобійники обідають

все-таки поїхали в одесу… погуляли в шевченківському парку, на пагорбі над одеським портом, там зробив досить кумедний кадр: двоє батюшок в чорних рясах розглядали портовий краєвид… у бінокль =)

тоді проїхали на дерибасівську, пройшли біля оперного театру. красиве місто -- принаймні центр. хотіли десь поїсти, тільки не в центрі… не вийшло: не знаючи хорошого місця, незчулися як вже виїхали з одеси. довелося прямувать по трасі добрих сотню кілометрів, поки побачили по лівому борту ряд "дальнобійницьких" забігайлівок. вибрали найменш страшненьку: голод не тітка. на диво, дуже недорого, швидко і цілком їстівно годують. недоліків лише два, як на мене: жахивий "шерутім" на вулиці та постійний шансон в ефірі.
11:00 -- доливаємо пальне на заправці "tala nafta" десь по трасі з миколаєва на одесу: картковий термінал тут ще не підключили, а у гаманці лише 150 грн готівки -- але цього якраз вистачило на 25,6 л до повного бака. не зупинитися не можна було: ціни 5,85 грн/л зараз на трасі вже не зустрінеш.
мрія перчика збулася: ми зупинилися в миколаївському макдональдсі (теж проспект леніна), щоби з'їсти морозива -- і випити кави. скоро обід, а ми ще й не вирушали в дорогу… нічого, життя -- це тут і зараз, і немає жодного сенсу поспішати.

з києва до миколаєва їхаи через кіровоград, назад хочу їхати до одеси і звідти -- одеською трасою аж до києва. женя проситься зупинитися в одесі, погуляти центром… побачимо, ще 130 км траси є, щоб подумати =)
прокинулися досить пізно: вже по сьомій. то й нехай -- ніхто ж за нами не женеться, а спати хотілося дуже, вчора таки помучилися за півдня в автівці.

зараз зберемося, щось перекусимо, вип'ємо кави… ще треба здійснити "мрію" перчика, якою він учора замучив нас дорогою від "хан сараю", аж поки не заснув: морозиво =)

p.s. тим часом перчуня читає карту... буде навігатором =)
22:20 — миколаїв… заїжджаючи в місто, я ще сподівався й вірив, що трохи перепочину в якійсь кав'ярні — закрию очі на півгодинки і тоді вип'ю кави, — та й зможу похати далі… але тут розслабився, і зрозумів: не варто.

на центральному проспекті (пр. леніна, гхм) побачив вогні «нікотелю», і вирішив тут заночувать. двомісний номер — 300 грн без сніданку; якось вмістилися, це ж не місяць жити. щодо умов… рік тому у львові (готель «відень») за ту ж ціну ми з милою отримали чесні три зірки — і залишилися страшенно задоволені, друзям рекомендуємо. «нікотель» не рекомендуватиму ні в якім випадку — «і поруч не лежало» =(

але головне — виспатися.

коротка зупинка

21:30 -- коротка зупинка на заправці перед миколаєвом, десь за 10-15 км. не заправляюсь: літрів тридцять ще у баку, на одометрі 48'020 км. дихаємо свіжим повітрям і зручніше вкладаємо перчика, котрий півтори години тому "відключився".

в миколаєві буде "серйозна" зупинка десь в кав'ярні.

поїхали.
15:30 -- зупинилися, не доїхавши 10-15 км до сімферополя, зайшли до ресторану "хан сарай": так спішно збиралися й виїжджали з бази, що не встигли пообідати, дорослий потерпів би ще пару годинок, або перехопив би щось на ходу в машині… але голодний тимко -- це бомба, треба було погодувать чимось гаряченьким.

оформлення закладу на диво приємне, ціни досить помірні… щоправда, побачимо ще, скільки напишуть "за обслуговування": таке жлобство є нормою в подібних закладах.

p.s. в результаті "за обслуговування" нічого не доплюсували, разом пообідали досить недорого (як на київські ціни). проте якщо спершу нас обслуговували швидко -- в залі було мало людей, -- згодом останніх страв довелося чекати так довго, що я змушений був сам ловити офіціянтку й відмовлятися де від чого -- аби тільки мати змогу поїхати далі, а не сидіти другу годину в тому сараї... отак. крим: якщо бачите ложку меду, можна бути певним, що до неї в комплекті обов'язково йде традиційна діжка дьогтю.
перша дозаправка: долив 13 л по 6,05 на заправці "тнк"; на одометрі 47'667 км, до сімфереполя ще 45-50 км.
13:40 -- виїжджаємо з ласпі. одометр: 47'615 км, в баку -- десь 40 л пального.
вчора по обіді, добряче належавшись на пляжі -- попри хмарність і прохолодний вітер, -- десь о четвертій виїхали на севастополь з думкою подивитися на захід сонця з легендарних руїн давнього херсонесу.

гхм. раніше я на тих руїнах не бував, дороги туди не знаю. із чотирьох дівчат одна побувала там буквально позавчора, проте не за кермом… одним словом, дорога перетворилась на справжній автоквест. насправді для мене головна заковика була у тім, що руїни херсонесу на моїй карті не позначені, а розташовані вони зовсім не на мисі херсонес, який на мапі є. отакий от логічний виверт.

знайшли.

далі буде…

p.s. захід сонця так і не подивилися -- було холодно й хмарно, не варто було й чекати. руїни... гарні. велика територія. роздивитися як слід і по-справжньому зануритися в атмосферу історії не вийде: місцина завше повна туристів.
щойно спостерігав, як тимко прокидається… перші слова, потягуючись і ще не розплющивши оченят: "митися -- не хочу!" отаке смішне маленьке гобітеня.
цікаво: двох невеликих рулонів туалетного паперу якраз вистачило трьом з половиною людям на весь семінар (29 квітня -- 10 травня), при цьому основним споживачем була якраз ота п'ятилітня "половинка" =)

p.s. отакі думки йдуть в голову у туалеті о шостій ранку.

останній день в ласпі

отже, останній день семінару: вранці на стадіоні відбулося останнє заняття з йоги.

завтра о десятій ранку -- виїзд основної групи, автобуси доправлять майже 150 чоловік на севастопольський вокзал, і звідти о четвертій відходить поїзд на київ…

але ми їдемо окремо, своєю автівкою… тому завтра ще відпочиватимемо, пакуватимемо речі, а післязавтра ранесенько, десь о четвертій чи о п'ятій ранку -- виїдемо.

в криму добре. хоч зима й не засипала снігом, і не лякала морозами -- але ми заскучили за справжнім сонечком, а надто за морем і кримським повітрям.

але хочеться вже додому =)
вчора по обіді зібралися й помандрували ласпинським пляжем в бік мису айя, і у дальній частині пляжу полізли прямо вгору… красота! вид з гори а бухту -- казковий. уява так і намагається змалювать ці місця років так двісті, ба навіть сто тому -- коли ще пейзаж не був безповоротньо спотворений корпусами "ласпі", поламаним молом та жахливим бетонним "дитячим" пляжем, жахливою кількістю сміття…

втім, кілька світлин вийшли непоганими, наскільки можна судити на чотиридюймовому екрані кишенькового пк, вже вдома розбиратиму.

піднялися аж до дороги, що веде в поселення на мисі айя, і вже нею повернулися на базу.

а після вечері вся група "семінаристів" вийшла на "ласпинський" пляж збирати сміття… надвечір пляж вже виглядав трохи інакше =)

балаклава

отже, вчора були в балаклаві, це невеличке містечко неподалік севастополя, розташоване довкола компактної бухти, яка сполучена з морем вузькою протокою і захищена від бурь та штормів двома високими горами. таке стратегічно зручне розташування оцінили свого часу ще італійці, які й заснували тут перше більш-менш цивілізоване поселення — чембало, і збудували на горі над бухтою фортецю. назву «балаклава» селище отримало пізніше від турків, котрі відвоювали і певний час утримували цю стратегічну точку.

приблизно з середини п'ятидесятих до початку дев'яностих років 20-го століття балаклава була закритим містечком, і у цей період там було збудовано радянську надсекретну базу підводних човнів — величезний, захований у горі комплекс, куди заходили для ремонту та переозброєння радянські підводні кораблі. підземні доки, зали і коридори було спроектовано таким чином, щоби витримати ядерний удар ймовірного супротивника, а у арсеналі зберігалися ракети та ядерні боєголовки.

заправка

сьогодні дорогою з балаклави на базу заправився: заправка "anp", 5,95 грн/л × 36,4 л = 217 грн.

пальне в криму всюди в ту ж ціну, що й у києві: а95 від 5,90 до 6,00 грн/л. трасою з києва до севастополя ще траплялися заправки з ціною 5,75 грн/л, тут такого нема.
спитайте мене про найбільш позитивне враження від цієї поїздки до криму… я довго думатиму, і врешті-решт скажу, що це, мабуть… нова кримська дорога -- траса з севастополя на ялту. хороше покриття -- не ідеальне, проте дуже хороше, -- обмеження швидкості в 70 км/год (читай 85-90 км/год), третя смуга для обгону, зрозуміла розмітка та достатня кількість знаків… майже щодня ми після обіду виїздимо машиною кудись: в севастополь, гаспру, в форос та на байдарські ворота, сьогодні в балаклаву, і щоразу їхати цією трасою -- саме задоволення.
> рано чи пізно…

не дописав. рано чи пізно скелети виглядають з тих шаф -- але важливі не вони, а наші реакції: хтось приймає іншого з його проблемами, а хтось… не пиймає.

ну і нехай.
тяжко бачити, як друзі… перестають бути друзями. наче всі ми розумні, мудрі люди, вміємо тримати підсвідоме під контролем -- але це лише зовні. рано чи пізно різниця у світоглядах «вилізе».

втім, це життя, все міняється -- треба спокійно це сприйняти.

а життя приносить різні сюрпризи -- і позитивні також. вчора їздили до севастополя, і на виїзді з пансіоната підібрали попутника -- бородатого туриста з величезним рюкзаком. михайло виявився дуже приємною -- і доречно балакучою -- людиною, з києва. дорогою розповів трохи про свої мандрівки кримом та карпатами, і ще безліч цікавих речей про севастополь. ми доправили михайла до залізничного вокзалу і попрощалися, залишивши женіну йогівську візитівку. сподіваюсь, ми ще колись здибаємось у цьому житті.

ресторація "радянські страви"

в цьому році травневий семінар київської школи йоги проходить в криму. бухта ласпі -- казкове місце… сплюндроване радянською забудовою. зокрема, вражає потворністю дитячий оздоровчий табір "ласпі": величезна територія, початково, мабуть, прекрасна, порізана мережею кривих, неохайно збудованих доріжок, з випадково "розсипаними" довкола бараками літніх будиночків і трьома чотириповерховими коробками неремонтованих зимових корпусів. втім, це марно передавати словами, треба бачити.

як і в будь-якому кримському пансіонаті чи санаторії "радянського" типу, найяскравіший фрагмент -- столова. кому довелося відпочивати чи "лікуватися" в такому закладі -- одразу ж зрозуміє мене, проте не на 100%, бо в порівнянні, скажімо, навіть з місхорським "ай-петрі", дитячий табір "ласпі" -- це "совок" в квадраті.

знову про кримські фотографії… юрко новоставський підказує (коментар до попереднього допису), що масштабувати/кадрувати цифрові світлини "на колінці" можна й без ноутбука -- на кпк за допомогою програми xnview.

можна -- теоретично. на практиці… pocket xnview встановлений (свіжа версія 1.40), слот cf card в кпк є, переглядати відзняте можу. проте відмасштабувати кадри з камери (у форматі jpeg з розміром 2…3 мб) -- не вдається: xnview про помилки не повідомляє, але відмасштабовану копію світлини не зберігає. інші -- менші за об'ємом -- зображення обробляє нормально. дуже дивно, проте розібратися годі.
перший тиждень в криму, на семінарі київської школи йоги.

перед виїздом дивився прогноз погоди -- задумався, чи варто їхать: синоптики обіцяли в середньому +15° с і дощі… проте поки що погода так не розчарувала: хоч температура повітря дійсно тримається на рівні +15…18°, але сонце гріє і можна навіть загарять на пляжику. чим і займаємося періодично.

лише сьогодні нагадав собі, як публікувати дописи в блог через електронну пошту. з собою ж бо телефон та кпк (не ноутбук) -- інтернет є, але кишеньковий браузер не працює з blogger.com як слід.

фотографії, якщо будуть хороші, опублікую в picasa згодом, бо тут немає чим переглянути, посортувати й покадрувати.