поплач за мною, мамо...

у сусідньому блозі випадково натрапив на відеокліп: нічлава блюз + тартак, "не кажучи нікому". раніше не чув цієї пісні...

пісня доступна для викачування з багатьох джерел: автори закликають слухачів не просто вільно завантажувати її з інтернету, але й активно розповсюджувати. кліп також доступний для викачування (наприклад, з сайту "5 каналу", файл 60 мб)-- і, власне, саме з нього варто почати.



а ось слова...
не кажучи нікому
(братам по зброї та прийдешнім поколінням присвячується)

коли війна вривається у двері,
не захистять слова й печатки на папері.
потрібно йти, потрібно брати зброю
і право на життя відстояти в горнилі бою…

одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.
і знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.
знову за спинами визволителів
прийшли нові карателі та мучителі…
то що ж робити — сидіти склавши руки,
спокійно дивитися на вбивства та муки?
чи, взявши благословення в рідної мами,
почати боротьбу — з новими ворогами?

поплач за мною мамо, коли я загину.
за свою землю, за україну
поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
що я вже ніколи не вернусь додому.

тече сльоза, прогорнуючи зморшки.
і мама молиться — «хай поживе ще трошки»
вже так давно не бачить сина свого
і ще хоч раз побачити його живого…

ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь!
караюсь, мучусь, але не каюсь!
якщо не я — то хто? зайве питання…
для нас це не проста війна — це визвольні змагання.
людей женуть на схід, немов худобу,
принижують, щоб знищити людську подобу…
і захиститися у цих людей нема ніяких шансів,
у них одна надія — на повстанців…

поплач за мною мамо, коли я загину.
за свою землю, за україну
поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
що я вже ніколи не вернусь додому.

пройдуть роки, земля загоїть рани,
залишаться в живих поодинокі ветерани…
а скільки тих, що не прийшли додому,
лежать в своїй землі в могилах невідомих…

поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо,
що в цій війні з чужими поки що програємо…
хай перемоги наші порівняно малі,
та головне, що наш народ лишився на своїй землі.
ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я…
тіла загинуть — житиме ідея…
а наші душі тут — в рідних просторах —
волинських лісах, карпатських горах…

поплач за мною мамо, коли я загину.
за свою землю, за україну
поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
що я вже ніколи не вернусь додому.
посилання:

7 коментар(ів):

Анонім сказав...

Респект!!! +1 Тартак!

tivasyk сказав...

так, респект тартаку + нічлаві =)

JP сказав...

хм...
не очікував...
порадували...

tivasyk сказав...

дякую за коментар!

vivasyk сказав...

пісня бере за душу...

Анонім сказав...

мені подобується :)

Анонім сказав...

!cool!
Гарні пісні про щось дійсно серйозне зараз велика рідкість.

Дописати коментар

увага!
коментарі не модерую, проте спам видаляю нещадно. посилання на інші сайти/блоги за темою допису вітаю.

додаткові можливості розмітки (кутики набрати з клавіатури):
  ‹b›жирний шрифт‹/b›
  ‹i›похилий шрифт‹/i›
  ‹a href="http://tivasyk.info"›посилання‹/a›